ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.09.2025Справа № 910/6189/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
За позовом Науково-виробничого підприємства "Академія" Всеукраїнської громадської організації Союзу організацій інвалідів України-товариства інвалідів Київського р-на м. Харкова
до Акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ"
про стягнення 591 906,68 грн
Науково-виробниче підприємство "Академія" Всеукраїнської громадської організації Союзу організацій інвалідів України-товариства інвалідів Київського р-на м. Харкова звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" з вимогою про стягнення 495 921,81 грн. інфляційних втрат та 95 984,87 грн. 3% річних нарахованих за період з 20.04.2017 по 31.03.2025 років на суму безпідставно одержаних коштів у розмірі 399 936,94 грн. встановлених при розгляді справи № 910/25846/14.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.06.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації сторонами процесуальних прав.
02.07.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав на відсутність підстав для звернення позивачем в суд з указаним позовом, оскільки ним пропущено строк позовної давності. Також подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/25846/14 Верховним Судом.
Судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки розгляд касаційної скарги Верховним Судом у справі № 910/25846/14 не перешкоджає вирішенню даного господарського спору. Суд зазначає, що рішення у справі 910/25846/14 відповідно до вимог ст. 241 ГПК України набрало законної сили.
08.07.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.
10.07.2025 відповідач подав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких проти викладених позивачем у відповіді на відзив обставинах заперечував.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі № 910/25846/14, отримане Відповідачем майно - грошові кошти у загальному розмірі 399 936 грн. 94 коп., в силу приписів статей 1212 та 1214 Цивільного кодексу України є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню позивачу.
У цій частині вказане рішення постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 залишено без змін.
Викладено пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:
Стягнути з Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" (04119, місто Київ, вул. Білоруська, будинок 11, ідентифікаційний код: 20034231) на користь Науково-виробничого підприємства "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова (62458, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Покотилівка, ВУЛИЦЯ ТІМІРЯЗЄВА, будинок 12, ідентифікаційний код: 30292597) безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 399 936 грн. 94 коп. та 2 432 грн 49 коп. процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами.
Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Враховуючи викладене обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі № 910/25846/14, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Як зазначає позивач, станом на час звернення в суд з даним позовом рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі № 910/25846/14 відповідачем не виконано.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання, а тому просить суд стягнути з відповідача 495 921,81 грн. інфляційних втрат та 95 984,87 грн. 3% річних нарахованих за період з 20.04.2017 по 31.03.2025.
Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, нараховуються 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення 495 921,81 грн. інфляційних втрат та 95 984,87 грн. 3% річних, судом задовольняються вказані вимоги в межах поданого розрахунку, оскільки вказані розрахунки є вірними.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.
Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України " Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 р. № 211 установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, постановою від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.
Згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 (в редакції станом на час звернення позивача в суд даними позовом) розділ Прикінцевих та перехідних положень ЦК України був доповнений п. 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Редакцією п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (станом на час звернення позивача в суд даними позовом) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи викладені обставини, позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ" (04119, місто Київ, вул. Білоруська, будинок 11, код 20034231) на користь Науково-виробничого підприємства "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова (62458, Харківська обл., Харківський р-н, селище міського типу Покотилівка, вул. Тімірязєва, будинок 12, код 30292597) 95 984 дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 87 коп. 3% річних, 495 921 (чотириста дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот двадцять одну) грн. 81 коп. інфляційних втрат, 7 102 (сім тисяч сто дві) грн. 88 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Суддя О.М.Ярмак