вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" вересня 2025 р. Справа№ 911/2419/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від прокуратури - Владимирець А.О.,
від позивача - Кислицька Ю.О.,
від відповідача - Поцелов А.О.,
від третьої особи - Шпінь В.І.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2025 (повне рішення складено - 05.05.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 (повне рішення складено - 05.05.2025) у справі №911/2419/24 (суддя Третьякова О.О.) за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства "Медичні закупівлі України" про стягнення 12 387 200,00 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - позивач, МОЗ України) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - відповідач, ТОВ "Автоспецпром") про стягнення 12387200,00 грн неустойки, з яких 6899200,00 грн пені та 5488000,00 грн штрафу.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю від 28.09.2021 №09/254-09/2021 за бюджетні кошти, укладеним відповідачем як постачальником з Державним підприємством "Медичні закупівлі України" як замовником, щодо поставки товару у визначений строк, надалі - договір про закупівлю.
Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2025 у справі №911/2419/24 у задоволенні позову відмовлено, оскільки суд дійшов висновку, що МОЗ України не є управненою особою на стягнення неустойки і ця неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет та контролюються Міністерством охорони здоров'я України.
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2025 у справі №911/2419/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат шляхом стягнення 120000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/2419/24 задоволено частково; стягнуто з Офісу Генерального прокурора (01011 м.Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 9, код ЄДРПОУ 38183310) 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Так, заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу у даній справі в загальній сумі 120000,00 грн суд, для цілей їх відшкодування за рахунок прокуратури, обмежив розміром 20000,00 грн, виходячи із критерію розумності та неминучості.
Не погодившись з прийнятими рішеннями, Заступник Генерального прокурора звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказані рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат правничої допомоги - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, зокрема, що оскаржуване рішення суду ухвалене з:
з неправильним застосуванням норм матеріального права - незастосований судом закон - п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), який підлягав застосуванню;
за неправильного установлення обставини, які мають значення для справи (щодо висновку, що пеня за Договором, котра фінансується за бюджетні кошти, має договірний характер).
За доводами скаржника, суд розглянув спір виключно на підставі норм цивільного та господарського законодавства, не врахував правову природу державного контракту, повноваження сторін спору щодо виконання бюджетного зобов'язання; також, суд не застосував норми спеціального бюджетного законодавства, які регулюють ці відносини, чим позбавив МОЗ як головного розпорядника бюджетних коштів за Договором права та можливості стягнути штрафні санкції за невиконання зобов'язання, яке укладалось для забезпечення потреб держави у сфері охорони здоров'я.
Обґрунтовуючи вимоги щодо оскарження додаткового рішення скаржник посилається на те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують розрахунок понесених витрат із зазначенням порядку їх обчислення.
Також, скаржник вважає, що стягнута судом сума цих витрат неспівмірна зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та є надмірною.
Представники апелянта, позивача та третьої особи в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду не підлягають зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до інформації системи Prozorro на веб-порталі за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-08-20-011229-a ДП "Медзакупівлі" 20.08.2021 оприлюднило оголошення про проведення спрощеної процедури закупівлі за предметом: спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4х4) - автомобілі швидкої медичної допомоги, кількість товарів - 49 штук; кінцевий строк подання тендерних пропозицій - 03.09.2021; строк поставки - до 15.12.2021; ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-20-011229-a, надалі - закупівля. Зазначена закупівля проводилась за кошти Державного бюджету України на виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році".
За результатами проведення процедури вказаної спрощеної закупівлі, ДП "Медзакупівлі" в якості замовника та ТОВ "Автоспецпром" (відповідач) в якості постачальника уклали між собою 28.09.2021 договір про закупівлю №09/254-09/2021 (тут і далі - договір про закупівлю), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С (далі - товар), а замовник взяв не себе зобов'язання прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором про закупівлю.
Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору про закупівлю).
Цей договір виконується в рамках виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році" (пункт 1.4 договору про закупівлю).
Поставка товару здійснюється відповідно до Incoterms 2020 на умовах DDP (пункти 2.1 та 2.2 договору про закупівлю).
Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (пункт 4.1 договору про закупівлю).
У разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання (пункт 9.2 статті 9 договору про закупівлю).
Відповідно до пункту 1 Специфікації, яка є додатком № 1 до цього договору про закупівлю, під товаром, що постачається за цим договором, розуміється: Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування - легкові автомобілі (НК 024:2019 - 35988 Автомобільна швидка допомога).
У пункті 2 вказаної Специфікації сторони обумовили обсяг партії товару: найменування - Спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4x4, тип С (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4x4)); кількість - 49 одиниць; ціна за одиницю - 1600000,00 грн без ПДВ, ціна всього товару - 78400000,00 грн.
Згідно з платіжним дорученням №30 від 27.10.2021 ДП "Медзакупівлі" перерахувало на банківський рахунок ТОВ "Автоспецпром" грошові кошти в сумі 78400000,00 грн, що є предоплатою 100% вартості товару, що підлягав постачанню замовнику за договором про закупівлю.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 від 01.10.2021 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено 15.12.2021.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №1) від 23.10.2021 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено 14.02.2022.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №2) від 14.02.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 28.02.2022.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №3) від 28.02.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 30.03.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №4) від 31.03.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 13.05.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №5) від 13.05.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 24.06.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №5) від 24.06.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 24.07.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №7) від 25.07.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 23.08.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №8) від 24.08.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 30.09.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №9) від 03.10.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 14.10.2022 включно.
У заявці ДП "Медзакупівлі" як замовника на поставку №1 (Уточнююча №10) від 17.10.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 28.10.2022 включно.
Додатковими угодами №1 від 22.10.2021, №2 від 11.02.2022, №3 від 28.02.2022, №4 від 25.04.2022, №5 від 28.06.2022, №6 від 23.08.2022, №7 від 21.10.2022 сторони цього договору про закупівлю неодноразово продовжували строк його дії, а саме до 14.02.2022, до 28.02.2022, до 30.04.2022, до 30.06.2022, до 23.08.2022, до 21.10.2022, до 28.10.2022 відповідно.
Додатковою угодою №8 від 24.01.2023 до договору про закупівлю його сторони дійшли згоди припинити дію договору про закупівлю з 24.01.2023, при цьому постачальник не звільняється від зобов'язань щодо повернення протягом 5 банківських днів авансового платежу за непоставлений товар, сплати пені та штрафу, передбачених договором та відшкодування замовнику документально підтверджених витрат, спричинених порушенням строків поставки, непередачею (несвоєчасною передачею) продукції.
Учасники спору не заперечують, що в рамках виконання договору про закупівлю ТОВ "Автоспецпром" (відповідач) як постачальник фактично не поставило жодної із одиниць товару, який був предметом поставки за договором про закупівлю. Тобто усі 49 одиниць товару залишились непоставленими відповідачем-постачальником, а дія договору про закупівлю є припиненою з 24.01.2023.
Згідно претензії ДП "Медзакупівлі" від 01.12.2023 №05/652-02/2023, у зв'язку із непоставкою товару за договором про закупівлю, ДП "Медзакупівлі" як замовник нарахувало постачальнику (ТОВ "Автоспецпром") пеню за період прострочення поставки 49 одиниць товару з 29.10.2022 (в претензії зазначено, що це є першим днем прострочення виконання заявки) по 24.01.2023 включно (дата розірвання договору про закупівлю) в сумі 6899200,00 грн (88 днів прострочення) та штраф в сумі 5488000,00 грн за прострочення поставки товару на строк понад 30 днів, що становить 7% від вартості непоставленого товару (0,07 х 78400000=5488000).
Цією претензією від 01.02.2023 №05/652-02/2023 нараховану постачальнику за договором про закупівлю неустойку в загальній сумі 12387200,00 грн ДП "Медзакупівлі" просило постачальника (ТОВ "Автоспецпром") перерахувати на банківський рахунок ДП "Медзакупівлі" в АТ "Державний експортно-імпортний банк України".
В подальшому", як випливає із листа ДП "Медзакупівлі" від 25.01.2024 №03/433-01/2024 та ухвали Господарського суду Київської області від 11.01.2024 про повернення позовної заяви у справі №911/3696/23, в грудні 2023 ДП "Медзакупівлі самостійно звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ТОВ "Автоспецпром" 12387200,00 грн неустойки, нарахованої за договором про закупівлю (справа №911/3696/23). Разом з позовною заявою у справі №911/3696/23 ДП "Медзакупівлі" подало клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, в задоволенні якого суд у справі №911/3696/23 відмовив, позовна заява у справі №911/3696/23 була залишена без руху та в подальшому у зв'язку з не усуненням ДП "Медзакупівлі" недоліків позовної заяви ухвалою від 11.01.2024 у справі №911/3696/23 позовна заява була повернута ДП "Медзакупівлі".
Листом від 25.01.2024 №03/433-01/2024 ДП "Медзакупівлі" звернулося до Офісу Генерального прокурора у зв'язку із потребою у захисті державних інтересів зі стягнення неустойки. У цьому листі ДП "Медзакупівлі" стверджувало, що у разі надходження коштів неустойки на розрахунковий рахунок ДП "Медзакупівлі" ці кошти в подальшому підлягають зарахуванню до державного бюджету.
Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зазначає, що ТОВ "Автоспецпром" не поставило обумовлений договором про закупівлю товар (49 одиниць автомобілів). З цих підстав прокурором заявлено до стягнення з ТОВ "Автоспецпром" до Державного бюджету України пеню за прострочення поставки товару за період з 29.10.2022 по 24.01.2023 в сумі 6899200,00 грн та штраф в сумі 5488000,00 грн за прострочення поставки товару на строк понад 30 днів, що становить 7% від вартості товару.
Вирішуючи спір у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в позові прокурора, оскільки предметом поданого позову є не повернення бюджетних коштів, а стягнення неустойки у зв'язку з порушенням ТОВ "Автоспецпром" договірних зобов'язань щодо строку поставки товару за договором про закупівлю, стороною якого МОЗ України (позивач у цій справі) не є. Стягнення неустойки в разі порушення контрагентом державного підприємства своїх зобов'язань за укладеним між ними договором має відбуватись на користь такого державного підприємства, тобто неустойка не є тими фінансами, що повертаються в державний бюджет та контролюються Міністерством охорони здоров'я України.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стверджуючи про порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
Позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню, оскільки (1) за умовами договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника (ДП "Медичні закупівлі України"); (2) пеня за спірним договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України, чинному на момент виникнення спірних правовідносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
З обставин справи слідує, що згідно з пунктом 9.2 договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
У цій справі укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З урахуванням вищевикладеного Суд зазначає, що в пункті 9.2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику).
Таким чином, доводи скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи.
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.
Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, в яких прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.
Суд відхиляє доводи скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Пунктом 23 частини другої цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі №909/532/23.
Підсумовуючи, Суд наголошує:
- у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та/або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником (Відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (Третьої особи);
- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
З урахуванням вищевикладеного, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду у справах, які виникли з подібних правовідносин (постанови від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23).
До подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24.
Стосовно оскарження додаткового рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 у справі №911/2419/24, колегія суддів зазначає наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У поданому 08.10.2024 до суду відзиві на позов відповідач зазначив, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які він поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, становить 100000,00 грн.
Відповідні докази понесення цих витрат подані відповідачем в межах вказаного п'ятиденного строку.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 25000,00 грн. заявник надав:
копію договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 №23/02-20, укладеного відповідачем в якості клієнта із Адвокатським об'єданням «Унілекс»;
копію додатку №9 до вказаного договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 №23/02-20, згідно з яким розмір винагороди (гонорару) адвокатського об'єднання становить 120000,00 грн;
копію акта приймання-передачі наданих послуг від 31.01.2025, який містить детальний опис наданих адвокатом позивача послуг (позиції №1-№8 опису із зазначенням конкретної послуги) на загальну суму 120000,00 грн;
рахунок Адвокатського об'єдання «Унілекс» від 31.01.2025 на оплату правової допомоги на загальну суму 120000,00 грн за договором від 23.02.2020 №23/02-20.
За змістом додатку №9 до договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 №23/02-20 винагорода (гонорар) адвокатського об'єднання становить фіксований розмір 120000,00 грн.
За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Заявлені відповідачем витрати в частині позиції №1 опису (аналіз позовної заяви) та №2 опису (підбір нормативно-правової бази) повністю або переважно вже охоплюються позицією №3 опису (підготовка відзиву).
Щодо решти заявлених відповідачем витрат (а саме позиції №3-№8 включно), то в цілому правова позиція відповідача у цій справі №911/2419/24 (у зв'язку з якою адвокатом відповідача надані послуги, які перелічені в позиціях №1-№8 в описі акта наданих послуг від 31.01.2025) складалась із двох основних частин: 1) доводів та доказів відповідача про відсутність вини відповідача у несвоєчасній поставці товару (автомобілів) та виникнення в процесі виконання договору про закупівлю обставин, які, як стверджував відповідач, були форс-мажором; 2) доводів про відсутність у позивача (МОЗ України) права на неустойки за договором про закупівлю, стороною якого позивач не є.
Приймаючи рішення від 30.01.2025 у справі, суд погодився з відповідачем з тому, що МОЗ України не було стороною договору про закупівлю, в той час як управненою стороною за цим договором (кредитором, який має право вимагати сплату неустойки) є саме ДП «Медзакупівлі», а не МОЗ України. Водночас, доводи відповідача про виникнення в процесі виконання договору про закупівлю незалежних від відповідача обставин, які відповідач вважає обставинами непереборної сили, були у рішенні суду від 30.01.2025 відхилені як передчасні, оскільки ці доводи можуть бути досліджені у межах спору між ДП «Медзакупівлі» як позивачем, який є управненою особою на стягнення неустойки за договором про закупівлю, та ТОВ «Автоспецпром» як відповідачем, який як постачальник прострочив (не виконав) поставку обумовленого договором товару. Водночас, у справі №911/2419/24 ДП «Медзакупівлі» не було позивачем, а тому суд у межах даної справи не встановлював наявність або відсутність обставин, які звільняють ТОВ «Автоспецпром» як постачальника від відповідальності перед ДП «Медзакупівлі» як замовником за прострочення поставки товару за договором про закупівлю.
Таким чином, переважна частина правової позиції відповідача у спорі (доводи та докази про відсутність вини відповідача у простроченні поставки за договором, клопотання відповідача про залишення позову без розгляду) була відхилена судом та/або не мала впливу на рішення суду про відмову в позові. Отже, витрати відповідача на професійну правничу допомогу в цій частині правової позиції відповідача не були неминучими для цілей відшкодування цих витрат за рахунок протилежної сторони.
У зв'язку з цим, із заявлених відповідачем в описі наданих адвокатом послуг (позиції №1-№8) на загальну суму 120000,00 грн судом першої інстанції вірно враховано лише надані адвокатом послуги в частині доведення правової позиції відповідача про те, що МОЗ України не було стороною договору про закупівлю і що управненою стороною за цим договором (кредитором, який має право вимагати сплату неустойки) є саме ДП «Медзакупівлі», а не МОЗ України.
Тому заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу у даній справі в загальній сумі 120000,00 грн суд, для цілей їх відшкодування за рахунок прокуратури, правомірно обмежив розміром 20000,00 грн, виходячи із критерію розумності та неминучості.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
При цьому, за висновком суду апеляційної інстанції, апелянт не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених відповідачем при розгляді цієї справи у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн. із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.
Таким чином, присуджений до стягнення розмір витрат правничої допомоги в сумі 20 000 грн. колегія суддів не вважає завищеним.
Доводи скаржника про те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують розрахунок понесених витрат із зазначенням порядку їх обчислення, підлягають відхиленню.
Так, за змістом додатку №9 до договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 №23/02-20 винагорода (гонорар) адвокатського об'єднання становить фіксований розмір 120000,00 грн.
При цьому опис фактично наданих адвокатом послуг міститься в акті приймання-передачі послуг від 31.01.2025, копія якого також надана відповідачем і у якому зазначені процесуальні документи, складені адвокатом, та дати участі адвоката в судових засідань у справі №911/2419/24 (тобто перелічені види правової допомоги, фактично наданої адвокатом у справі, із прив'язкою до календарних дат судових засідань).
Заперечення прокурора про те, що середня заробітна у сфері юриспруденції у м.Києві становила 25000 грн на місяць і що гонорар адвоката у цій справі перевищує у п'ять разів розмір середньої заробітної плати працівника у сфері юриспруденції, суд відхиляє, оскільки середня заробітна плата сама по собі не є величиною, яка може бути використана для порівняння із розміром гонорару адвоката у співставних умовах.
Зокрема, наявні у справі докази не вказують на те, що адвокат у справі є працівником самого відповідача, який перебуває у трудових відносинах з відповідачем і забезпечений відповідачем-роботодавцем відповідними трудовими та іншими гарантіями (на зайнятість, соціальне страхування, відпустку, мінімальну оплату праці, нарахування роботодавцем фонду оплати праці тощо) та вигодами, якими роботодавець зазвичай забезпечує працівника додатково до виплачуваної йому заробітної плати, і що адвокат отримав відповідні гарантії та вигоди додатково до заявленого ним гонорару.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 у справі №911/2419/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 29.09.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук