вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" вересня 2025 р. Справа№ 910/1996/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025
у справі №910/1996/25 (суддя - Сташків Р.Б.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про відшкодування матеріальної шкоди.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди в сумі 6175,51 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страхувальником цивільно-правової відповідальності відповідача, за шкоду, завдану транспортним засобом останнього, було виплачене страхове відшкодування на користь потерпілої особи у заявленому до стягнення розмірі. Особою, з вини якої сталося спірне ДТП, за судовим рішенням визнано працівника відповідача ОСОБА_1 , який самовільно залишив місце пригоди та на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, а тому позивач на підставі пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, отримав право на подання регресного позову до власника транспортного засобу - відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2025 відкрито провадження у справі №910/1996/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/1996/25 позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження доказів.
На переконання скаржника, є хибними висновки суду першої інстанції в частині преюдиційності постанови Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24, оскільки ні позивач, ні відповідач не були учасниками наведеної справи.
Крім того відповідач вказує, що працівниками відділу розшуку департаменту патрульної поліції м. Києва не проводився огляд транспортного засобу на предмет наявності характерних пошкоджень, інших обставин ДТП та фотофіксація.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2025 апеляційну скаргу у справі №910/1996/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/1996/25, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено позивачу строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 29.08.2024 приблизно о 12 год 27 хв. у м. Києві по проспекту Палладіна, 16/39, ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Peugeot Rifter», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Peugeot 307», д.н.з. НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортного засобу, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Peugeot Rifter», д.н.з. НОМЕР_1 , - Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «ВУСО» згідно полісу ЕР №222454195 від 30.07.2024.
За умовами договору страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну складає 160000 грн при нульовій франшизі. Строк дії договору встановлено з 16.08.2024 по 15.08.2025 включно.
30.08.2024 ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та повідомив, що внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб «Peugeot 307», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить йому на праві власності, а також подав заяву про виплату йому страхового відшкодування.
Відповідно до ремонтної калькуляції №2392130 від 02.09.2024 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Peugeot 307», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 8568,44 грн (з ПДВ).
Вказана ДТП була визнана позивачем страховим випадком згідно зі страховим актом №2392130-1 від 17.10.2024 та на підставі заяви ОСОБА_2 від 30.08.2024 потерпілому було виплачено страхове відшкодування в розмірі 6175,51 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №61935 від 17.10.2024.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 122-4, 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
У наведеній постанові суд встановив, що ОСОБА_1 29.08.2024 приблизно о 12 год 27 хв. у м. Києві по проспекту Палладіна, 16/39, керуючи автомобілем «Peugeot Rifter», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем «Peugeot 307», д.н.з. НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , що призвело до пошкодження транспортних засобів, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, чим порушив пункти 2.10 (а), 13.3 Правил дорожнього руху.
25.10.2024 позивачем було направлено до відповідача адвокатський запит щодо встановлення фактичного перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал».
У відповідь на адвокатський запит Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» листом №480918/36/02-24 від 12.11.2024 повідомило, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом товариства на підставі подорожнього листа, виданого товариством, оскільки він перебуває у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал».
19.12.2024 позивач звернувся до відповідача як роботодавця винної у ДТП особи з регресною вимогою №5303/12/36/02-24 про виплату суми здійсненого страхового відшкодування у розмірі 6175,51 грн.
Листом №5303/12/36/02-24 від 19.12.2024 відповідач у відповідь на вказану регресну вимогу відмовив позивачеві у виплаті шкоди, стверджуючи про те, що постанова Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 не є документом, який створює правові наслідки для товариства. При цьому транспортний засіб «Peugeot Rifter», д.н.з. НОМЕР_1 , не містить жодних пошкоджень, що свідчить про те, що транспортний засіб не міг бути учасником ДТП.
Враховуючи, що регресна вимога позивача була залишена без задоволення відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позов, в якому просив стягнути з відповідача грошові кошти, сплачені позивачем як страхове відшкодування в розмірі 6175,51 грн, оскільки працівник відповідача, як страхувальника, після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у даній справі, відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції та в апеляційній скарзі вказує, що постанова Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 не є доказом у справі, який доводить факт вчинення ДТП і, відповідно, що шкода була завдана саме працівником відповідача. Також відповідач вказує, що транспортний засіб товариства не містить будь-яких зовнішніх пошкоджень, які мали б місце у випадку зіткнення транспортних засобів.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд встановив, що позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій особі в розмірі 6175,51 грн, а відповідач, як юридична особа, працівником якої було завдано шкоди під час виконання своїх трудових зобов'язань, повинен, враховуючи положення ст. ст. 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодувати позивачу суму виплаченого страхового відшкодування. При цьому суд вказав, що факт настання спірної ДТП, порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, вина останнього, завдання збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між вказаними порушеннями та завданими збитками підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду, з урахуванням меж апеляційного перегляду, про які зазначено вище, колегія суддів зазначає таке.
Предметом позову у даній справі є вимога до винної особи про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 6175,51 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 993 ЦК України визначає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, яке, з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, є частиною національного законодавства, зазначив, що будь - яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто, нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Місцевим господарським судом правильно встановлено, що на час ДТП законним володільцем транспортного засобу марки «Peugeot Rifter», д.н.з. НОМЕР_1 , було саме Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», на виконання договірних зобов'язань з яким і діяв позивач здійснюючи виплату страхового відшкодування на користь потерпілої сторони.
Відповідно до підпункту «в» пункту 38.1.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
Таким чином, норми спеціального Закону надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Правовий зв'язок між юридичною або фізичною особою та працівником виникає з трудових відносин незалежно від їх характеру - постійні, тимчасові, сезонні відносини або відносини, що склалися між зазначеними особами при виконанні працівником іншої роботи за трудовим договором (контрактом).
Аналіз норм ст. ст. 1172, 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Таким чином, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц, Верховним Судом у постанові від 04.07.2023 у справі №686/20281/21.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, водія ОСОБА_1 постановою Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 визнано винним у спричиненні ДТП. При цьому, як слідує з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, станом на час вчинення ДТП (29.08.2024) ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Також постановою Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 та відповіддю Національної поліції України (а.с. 25-26, т. 1) підтверджено, що ОСОБА_1 , скоївши дорожньо-транспортну пригоду, залишив місце пригоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 6 статті 75 ГПК України передбачено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, враховуючи положення ч. 6 ст. 75 ГПК України, постанова Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 є обов'язковою для господарського суду при розгляді цієї справи в питанні того, що ОСОБА_1 було допущено порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, при вчиненні спірної ДТП та що ОСОБА_1 залишив місце вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди.
Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується, що застрахований автомобіль «Peugeot Rifter», д.н.з. НОМЕР_1 , належить Приватному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал», працівником якого є ОСОБА_1 та який на час скоєння ДТП керував автомобілем на підставі подорожнього листа, є безпідставними твердження скаржника про те, що постанова Святошинського районного суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №759/21397/24 не має преюдиційності для даної справи.
За таких обставин, у силу положень ст. ст. 1172, 1194 ЦК України у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу - Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ВУСО», виплачений розмір страхового відшкодування.
Розмір шкоди (збитків), заподіяних власнику автомобіля «Peugeot 307», д.н.з. НОМЕР_2 , яка підлягала відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду (позивачем) доведено наявними у матеріалах справи доказами.
Позивач, як страховик особи, яка завдала шкоди власнику автомобіля «Peugeot 307», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , здійснив страхове відшкодування останньому згідно зі страховим актом №2392130-1 на підставі полісу №222454195 від 30.07.2024, страхувальником за яким є відповідач, у розмірі 6175,51 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №61935 від 17.10.2024.
Враховуючи викладені обставини та положення законодавства України наведеного вище, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність правових підстав для виплати відповідачем страхового відшкодування в порядку регресу в сумі 6175,51 грн, оскільки ОСОБА_1 на момент здійснення ДТП перебував із Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» у трудових відносинах та самостійно залишив місце пригоди, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок матеріальної відповідальності за завдану цим водієм шкоду.
Доводи скаржника стосовно наявності підстав для відмови в задоволенні позову з тієї підстави, що працівниками відділу поліції не було здійснено огляду транспортного засобу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», тоді як в результаті огляду транспортного засобу комісією відповідача 30.08.2024 не встановлено будь-яких зовнішніх пошкоджень автомобіля, оцінюються судом критично, оскільки в матеріалах справи міститься відповідь Національної поліції України, з якої слідує, що автомобіль відповідача був розшуканий в термін більше десяти діб та мав пошкодження бокової лівої частини, з чого слідує, що огляд розшуканого транспортного засобу відповідача було здійснено правоохоронними органами.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За результатами дослідження поданих сторонами доказів, колегія суддів зазначає, що наданий відповідачем акт огляду автомобіля «Peugeot Rifter» від 30.08.2024 та долучені до матеріалів справи фотографії цього автомобіля не спростовують встановлених вище обставин справи щодо скоєння працівником відповідача ДТП та його вини в цьому (що встановлено рішенням суду), оскільки акт огляду складений зацікавленими особами, а з фотографій не вбачається достеменно встановити дату їх створення.
Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Належних і допустимих доказів щодо спростування заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру завданої шкоди матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, висновки суду першої інстанції про задоволення позову в даній справі та стягнення з відповідача на користь позивача 6175,51 грн витрат по сплаті страхового відшкодування є правильними.
Доводи апелянта по суті його скарги свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для його скасування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/1996/25 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/1996/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко