вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" серпня 2025 р. Справа№ 910/1639/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Кравчука Г.А.
Тищенко А.І.
за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.
за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 28.08.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 21.04.2025
та на додаткове рішення від 05.05.2025
у справі №910/1639/25 (суддя В.В. Сівакова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 518 904,57 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" звернулося до Господарського суу міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 518 904,57 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 18.09.2024 між відповідачем та позивачем було укладено договір № ЦЗВ-3-03424-01 на поставку товару (Автозчеп СА-3 запасні частини до вантажних вагонів) відповідно до специфікацій. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором, АТ "Сенс Банк" на користь відповідача була надана банківська гарантія № IG27/20240218/DKBO від 13.09.2024 на суму 518 904,57 грн. 31.01.2025 відповідач направив банку вимогу № ЦЗВ-20/631 від 31.01.2025 про сплату гарантії в сумі 518 904,57 грн, яка обґрунтована неналежним виконанням позивачем зобов'язань за договором, а саме поставка товару неналежної якості та порушення строків усунення недоліків або заміни товару, встановлених п.п. 2.1., 2.3., 2.8., 2.9. договору. Платіжною інструкцією № 713935 від 04.02.2025 АТ "Сенс Банк" перерахував на користь відповідача 518 904,57 грн. Позивач вважає, що відповідач отримав вказані кошти без достатньої правової підстави, оскільки фактично поставка була виконана належним чином у межах договірних зобов'язань. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 518 904,57 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Короткий зміст оскарженого рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" 518 904 грн 57 коп. безпідставно набутих коштів, 6 227 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином у повному обсязі, що в свою чергу свідчить, що відповідач без достатньої правової підстави отримав кошти за банківською гарантією у сумі 518 904,57 грн. Судом також враховано, що відповідно до обставин даної справи перерахування гарантом грошових коштів в сумі 518 904,57 грн на користь бенефіціара (відповідача) відбулось у зв'язку з договором та гарантією, однак не на їх виконання, тобто перерахування відбулось без правових підстав, а отже вимоги позивача про стягнення цих коштів з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими.
Додатковим рішенням Господарського суду від 05.05.2025 стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" 30 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Приймаючи додаткове рішення, суд виходив з того, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, співмірність розміру витрат з наданими послугами та їх оплату, у хзв'язку з чим суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача повністю в сумі 30 000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 21.04.2025 у справі №910/1639/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи. При цьому скаржник стверджує, що суд дійшов неправомірного висновку щодо безпідставності вимоги відповідача, оскільки, на переконання суду, внаслідок заміни позивачем товару у встановлений договором строк, зобов'язання вважається виконаним належним чином, а тому, не може розцінюватися як порушення договору щодо поставки товару належної якості. Апелянт заначає про те, що сторонами визнається, що постачальником першочергово було поставлено товар в кількості 12 од., якість якого не відповідала вимогам п. 1.4.11 ТУ У 35.2- 32258888:2008 "Автозчеп моделі СА-3. Технічні умови", отже, факт неналежного виконання постачальником умов договору в частині поставки товару належної якості беззаперечний, з огляду на що, виплата грошових коштів Банком-гарантом відповідачу відбулася у зв'язку із настанням гарантійного випадку, а отже за наявності правових підстав - неналежного виконання позивачем договору в частині поставки товару належної якості в кількості 12 од.
Також не погодившись з додатковим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення від 05.05.2025 у справі №910/1639/25 та ухвалити нове, яким заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково, зменшивши суму заявлених судових витрат на 99%.
Апеляційна скарга мотивована тим, що додаткове рішення ухвалено місцевим судом з порушенням норм процесуального права. При цьому апелянт посилається на те, що заявлені відповідачем витрати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
29.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останній заперечив доводи викладені в них, просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого суду - без змін.
Позивач зауважує на тому, що договір містить чітку "охолоджувальну" модель: спершу фіксується дефект, далі дається 20 робочих днів на виправлення, і лише у випадку невиправлення настає відповідальність; у вимозі до банку сама Укрзалізниця сформулювала підставу як "поставка товару неналежної якості та порушення строків заміни" - тобто визначала комбінацію умов, а не кожну окремо. Комбінація не реалізувалась, адже строки дотримано.
Щодо додаткового рішення, позивач указує на те, що обсяг роботи був об'єктивно зумовлений активністю самого відповідача: об'ємні заперечення і великі пакети додаткових матеріалів. Відсутність належної реакції могла призвести до відмови у позові. Таким чином витрати були необхідними.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг, заяв та клопотань сторін
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2025 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення від 21.04.2025 у справі №910/1639/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, у зв'язку з перебуванням судді Сибіги О.М. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1639/25.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.05.2025, справу №910/1639/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тищенко А.І.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 22.05.2025 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на додаткове рішення від 05.05.2025 у справі №910/1639/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 поновлено Акціонерному товариству "Українська залізниця" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/1639/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 та на додаткове рішення від 05.05.2025 у справі №910/1639/25. Зупиненодію рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 у справі №910/1639/25 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги. Об'єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 з апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 у справі №910/1639/25. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Витребувано матеріали справи №910/1639/25 з Господарського суду міста Києва.
30.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довіреності представника.
30.06.2025 матеріали справи №910/1639/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 повідомлено сторін, що апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 та на додаткове рішення від 05.05.2025 у справі № 910/1639/25, розглядатимуться у судовому засіданні 17.07.2025.
У судовому засіданні 17.07.2025 оголошено перерву до 14.08.2025.
У судовому засіданні 14.08.2025 оголошено перерву до 28.08.2025.
26.08.2025 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.
27.08.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання про відкладення розгляду справи, яке обгрунтоване неможливістю участі представника позивача - адвоката Переверзева І.В. у судовому засіданні, як особисто, так і в режимі відеоконференції, у зв'язку з перебуванням адвоката у призначений для проведення судового засідання час, у поїзді на відрізку між м. Львів та м. Ужгород, тобто у гірській місцевості, де майже відсутній стабільний стільниковий зв'язок.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд зазначає, що у відповідних випадках неможливості явки в судове засідання представника учасника справи (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні тощо) такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно ст. 56, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Отже, відповідач не позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання, а доказів неможливості розгляду спору без участі відповідача матеріали справи не містять.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 року у справі №927/1091/17.
Судом апеляційної інстанції також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі №915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
У судовому засіданні 28.08.2025 колегією суддів відмовлено у задоволенні відповідного клопотання позивача, оскільки неможливість адвоката прибути в судове засідання, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи. До того ж, позивач не був позбавлений можливості забезпечити явку іншого представника в судове засідання призначене на 28.08.2025.
Явка представників сторін
У судове засідання 28.08.2025 з'явився представник відповідача, який надав свої пояснення. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення позивача про місце, дату і час судового розгляду, враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду апеляційних скарг Акціонерного товариства "Українська залізниця" за відсутності представника позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
18.09.2024 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" (позивач, постачальник) укладено договір поставки № ЦЗВ-03-03424-01 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору найменування товару: Автозчеп СА-3 - запасні частини до вантажних вагонів (частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, обладнання для контролю залізничного руху).
Відповідно до п. 1.3 договору кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації до цього договору.
Згідно Специфікації № 1 до договору сторони дійшли згоди про поставку наступного товару у кількості 240 штук, загальною вартість 10.378.091,52 грн:
1) Автозчеп моделі СА-3, кресленик 0014.01.000 СК (виконання 0014.01.000-05); дата виготовлення не раніше 01.01.2024, виробник АТ "Кременчуцький сталеливарний завод" м. Кременчук, країна виробництва Україна;
2) Автозчеп СА-3 (1835.01.000-01 СБ); дата виготовлення не раніше 01.01.2024, виробник ДП "Стальзавод ТАС", м. Кам'янське, країна виробництва Україна;
3) Автозчеп СА-3 (1835.01.000-01 СБ); дата виготовлення не раніше 01.01.2024, виробник ПрАТ "Нововолинський ливарний завод", м. Нововолинськ, країна виробництва Україна;
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник повинен поставити покупцеві товар, якість якого відповідає нормативно-технічним документам та характеристикам, зазначеним у Специфікації до цього договору.
Згідно з п. 2.3 договору гарантує якість товару, що постачається протягом гарантійного строку експлуатації та гарантійного строку зберігання, визначених у Специфікації до цього договору.
У Специфікації № 1 до договору визначено гарантійний строк експлуатації - 4 роки (48 місяців) з дня введення в експлуатацію; гарантійний строк зберігання не менше 1 року (12 місяців) з дня отримання товару кінцевим одержувачем до моменту його введення в експлуатацію.
Відповідно до п. 2.5 договору при виявленні невідповідності кількості та/або якості, та/або комплектності, та/або асортименту товару виклик представника постачальника для участі у прийманні товару та складання акта про фактичну якість і комплектність продукції є обов'язковим.
Товар, якість якого не відповідає умовам цього договору та/або щодо якого постачальником не надано або надано не в повному обсязі документи, передбачені п. 2.2 цього договору, не приймається покупцем до врегулювання питання сторонами.
Згідно з п. 2.6 договору при виявленні виробничих дефектів у гарантійні строки експлуатації та зберігання виклик представника постачальника для складання двостороннього акта є обов'язковим.
Відповідно до п. 2.7 договору повідомлення про виклик представника постачальника направляється в один із способів передбачених п. 4.5 цього договору.
Пунктом 2.8 договору визначено, що постачальник зобов'язуються за свій рахунок та власними силами усунути недоліки або замінити неякісний товар.
Згідно п. 2.9 договору строк усунення недоліків або заміни товару в межах гарантійних строків експлуатації та зберігання становить не більше 20 (двадцяти) робочих днів з дня підписання відповідного акта.
За умовами п. 8.3.4 договору постачальник зобов'язаний забезпечити вивіз та провести заміну невідповідного асортименту, неякісного або некомплектного товару, усунути виявлені дефекти за власний рахунок.
Відповідно до п. 4.1 договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах DDP (поставка зі сплатою мита) пункт призначення - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до ІНКОТЕРМС у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правилами ІНКОТЕРМС у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.
Згідно п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці.
Строк поставки товару - протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем.
Пунктом 4.6 договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної.
Відповідно до п. 11.1 договору постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 5% від суми, що становить 518 904,57 грн.
Строк дії забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладання договору і обов'язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць.
У разі прийняття сторонами рішення щодо продовження строку дії цього договору у випадках передбачених законодавством, постачальник зобов'язаний внести зміни до забезпечення виконання договору у вигляді банківської гарантії в частині продовження строку його дії на строк, що перевищує строк дії договору не менше, ніж на 1 (один) календарний місяць та надати належне документальне підтвердження внесення таких змін покупцю або надати забезпечення виконання договору у вигляді іншої банківської гарантії, що відповідає вимогам тендерної документації, строк дії якого має перевищувати строк дії договору не менше, ніж на 1 (один) календарний місяць, до дати укладання відповідної додаткової угоди до цього договору.
Забезпечення виконання договору має бути продовжено і надано до підписання відповідної додаткової угоди та повинно перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 (один) календарний місяць.
На виконання вимог розділу 11 договору позивачем надано видану Акціонерним товариством "Сенс Банк" (далі - Банк) гарантію № IG27/20240218/DKBO від 13.09.2024 (далі - Банківська гарантія) на суму 518 904,57 грн, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" - Принципал, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" - Бенефіціар. Строк дії Банківської гарантії до 03.02.2025 включно.
Згідно платіжної інструкції № 57 від 13.09.2024 позивач перерахував на користь АТ "СенсБанк" кошти в сумі 518 904,57 грн в якості грошового покриття за гарантією № IG27/20240218/DKBO від 13.09.2024.
Відповідач направив Банку вимогу № ЦЗВ-20/631 від 31.01.2025 про сплату гарантії в сумі 518 904,57 грн протягом п'яти робочих днів з дня її отримання, яка обґрунтована неналежним виконанням позивачем зобов'язань за договором, а саме поставка товару неналежної якості та порушення строків усунення недоліків або заміни товару, встановлених п.п. 2.1., 2.3., 2.8., 2.9. договору. Дана вимога отримана Банком 31.01.2025, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції Банку.
Згідно платіжної інструкції № 713935 від 04.02.2025 Банк перерахував на рахунок філії "Центр забезпечення виробництва" АТ "Укрзалізниця" платіж за гарантією №IG27/20240218/DKBO від 13.09.2024 кошти в сумі 518 904,97 грн.
Спір виник в зв'язку з тим, що оскільки фактично поставка була виконана належним чином у межах договірних зобов'язань, відповідач отримав вказані кошти без достатньої правової підстави, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 518 904,57 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що факт неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки товару належної якості в кількості 12 шт. сторонами не оспорюється; вимога відповідача № ЦЗВ-20/631 від 31.01.2025 повністю відповідача вимогам, встановленим банківською гарантією. Вважає, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуті останнім за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 вказаного Кодексу.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та надані відповідачем пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, дійшов висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.
Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи слідує, що відповідач згідно рознарядки № ЦЗВ-20/4698 від 02.10.2024 замовив позивачу постачання Автозчепів СА-3 у кількості 160 шт; місце поставки товару: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Шевченко, 48.
Позивачем було поставлено відповідачу Автозчепи СА-3 у кількості 160 шт, що підтверджується видатковою накладною № 11 від 09.10.2024 та актом прийому-передачі № 1 від 09.10.2024 на товар у кількості 80 шт. та видатковою накладною № 17 від 14.10.2024 та актом прийому-передачі № 2 від 14.10.2024 на товар у кількості 80 шт.
Таким чином, позивач поставив відповідачу товар згідно рознарядки № ЦЗВ-20/4698 від 02.10.2024 у визначений пунктом 4.1 договору строк.
Відповідач листом № ЦЗВ-20/5227 від 25.10.2024 повідомив позивача про те, що під час вхідного контролю 22.10.2024 було виявлено, що Автозчепи СА-3 № 1447, № 1477 не пройшли перевірку шаблоном 820А; під час вхідного контролю 23.10.2024 було виявлено, що автозчеп № 1402 не пройшов перевірку шаблоном 820А. З метою врегулювання питання відповідач просив направити представника для складання трьохстороннього акту про фактичну якість продукції за адресою: 64660, Харківська обл., м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська, 5.
Позивач у відповідь на зазначений лист відповідача листом № 348 від 30.10.2024 запропонував відповідачу скласти акт про виявлені невідповідності в односторонньому порядку, а також повідомив, що автозчепи № 1402, № 1447 та № 1477 підлягають заміні.
31.10.2024 представниками відповідача було складено акт, в якому зазначено, що після проведення вхідного контролю 22-23.10.2024 було прийнято рішення про перевірку всієї партії автозчепів у кількості 80 одиниць, за результатами якої виявлено 9 шт. (в тому числі вищезазначені три) автозчепів, які не відповідають вимогам шаблону 820А, а саме автозчепи №№ 1401, 1402, 1423, 1433, 1447, 1477, 1485, 1540, 1775.
05.11.2024 відповідач за актом прийому-передачі № 4 повернув позивачу вищезазначені Автозчепи СА-3 у кількості 9 шт.
В цей же день 05.11.2024 позивач передав відповідачу Автозчепи СА-3 у кількості 9 шт в заміну тих, які не пройшли перевірку шаблоном 820А, що підтверджується актом прийому-передачі № 4.
Отже, позивач здійснив заміну товару (05.11.2024) протягом 3 (трьох) робочих днів після складання акту про невідповідність (31.10.2024).
Таким чином, позивач здійснив заміну товару у відповідності до пунктів 2.8 та 2.9 договору.
Відповідач згідно рознарядки № ЦЗВ-20/5138 від 23.10.2024 замовив позивачу постачання Автозчепів СА-3 у кількості 80 шт.; місце поставки товару: 64660, Харківська обл., м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська, 5.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено відповідачу Автозчепи СА-3 у кількості 80 шт., що підтверджується видатковою накладною № 20 від 30.10.2024 та актом прийому-передачі № 3 від 30.10.2024.
Таким чином, позивач поставив відповідачу товар згідно рознарядки № ЦЗВ-20/5138 від 23.10.2024 у визначений пунктом 4.1 договору строк.
05.11.2024 представниками відповідача було складено акт про виявлені при вхідному контролі недоліків продукції № 151, в якому зазначено, що після проведення вхідного контролю товару виявлено 2 одиниці товару, які не відповідають вимогам шаблону 820А.
Відповідач листом № ЦЗВ-20/5704 від 13.11.2024 повідомив позивача про те, що під час вхідного контролю 05.11.2024 було виявлено, що Автозчепи № 1971, № 2033 не пройшли перевірку шаблоном 820А; запропоновано направити представника для складання трьохстороннього акту про фактичну якість продукції за адресою: 64660, Харківська обл., м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська, 5.
Листом № 24/629 від 19.11.2024 виробник партії Автозчепів СА-3 за другою рознарядкою - ПрАТ "Нововолинський ливарний завод" запропонував відповідачу провести перевірку всієї партії Автозчепів СA-3.
04.12.2024 відповідач за актом прийому-передачі № 5 повернув позивачу Автозчепи СА-3 у кількості 3 шт.
В цей же день 04.12.2024 позивач передав відповідачу Автозчепи СА-3 у кількості 3 шт. в заміну тих, які не пройшли перевірку шаблоном 820А, що підтверджується актом прийому-передачі № 5.
Отже, позивач здійснив заміну товару (04.12.2024) протягом 15 (п'ятнадцяти) робочих днів після запрошення для складання акту про фактичну якість продукції (13.11.2024).
Таким чином, позивач здійснив заміну товару у відповідності до пунктів 2.8 та 2.9. договору.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлені умовами договору строк поставки товару та строк заміни неякісного товару позивачем не порушено.
Колегія суддів зазначає, що підписавши договір поставки № ЦЗВ-03-03424-01 від 18.09.2024, відповідач погодив його умови, в тому числі щодо надання можливості позивачу здійснити заміну неякісного товару у 20-денний строк, який було дотримано позивачем, тому доводи апелянта стосовно невиконання позивачем умов договору є безпідставними та зводяться лише до помилкового тлумачення скаржником умов укладеного з позивачем договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає зазначене у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 Цивільного кодексу України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Отже, гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-беніфеціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Відповідно до ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (частина перша статті 565 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 568 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.
Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 639 від 15.12.2004, зареєстрованого Міністерством юстиції України 13.01.2005 за № 41/10321, гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії; гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.
Як вище встановлено судом, 31.01.2025 відповідач звернувся до Акціонерного товариства "Сенс Банк" з вимогою № ЦЗВ-20/631 від 31.01.2025 про сплату на його користь гарантії в сумі 518 904,57 грн, яка обґрунтована неналежним виконанням позивачем зобов'язань за договором, а саме поставка товару неналежної якості та порушення строків усунення недоліків або заміни товару, встановлених пунктами 2.1., 2.3., 2.8, 2.9. договору.
Враховуючи встановлені вище обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність встановленого порушення (неналежне виконання) зобов'язання позивача за договором, оскільки внаслідок заміни позивачем товару у встановлений договором строк зобов'язання вважається виконаним належним чином, що, в свою чергу свідчить про те, що у відповідача, як бенефіціара за Гарантією та покупця за договором, були відсутні підстави для звернення до гаранта (АТ "Сенс Банк") для виплати суми за Банківською гарантією №IG27/20240218/DKBO від 13.09.2024, проте відповідачем такі кошти були отримані від гаранта, а позивачем останньому відшкодовані.
Таким чином, відповідачем в результаті здійснення платежу за банківською гарантією були отримані грошові кошти за відсутності настання гарантійного випадку, тобто такі кошти є такими, що набуті безпідставно.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається у позовній заяві, передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установленихстаттею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що перерахування гарантом грошових коштів в сумі 518 904,57 грн на користь бенефіціара (відповідача) відбулось у зв'язку з договором та гарантією, однак не на їх виконання, тобто перерахування відбулось без правових підстав, а отже вимоги позивача про стягнення цих коштів з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими. При цьому, інших способів повернення коштів закон та договір не передбачають.
За таких підстав, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" безпідставно сплачених коштів в сумі 518 904,57 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначає таке
За приписами пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Зокрема, згідно із положеннями частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн ТОВ "Об'єднана ливарна компанія" до суду надано копії таких документів: договір №62251 від 06.02.2025 про надання правових послуг, рахунок на оплату №62251-1 від 06.02.2025 на суму 51 800,00 грн, інформаційне повідомлення про зарахування коштів №210 від 11.02.2025 на суму 51 800,00 грн та Акт №1 прийняття правових послуг від 29.04.2025 на суму 30 000,00 грн.
Так, 06.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Дніпролекс" (Адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правових послуг (правничої допомоги) № 62251 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання з надання правових послуг (правничої допомоги) щодо представництва інтересів Клієнта у Господарському суді міста Києва та, за необхідності, у Північному апеляційному господарському суді при розгляді справи за позовом Клієнта до AT "Українська залізниця" про стягнення 518.904,57 грн, отриманих без правової підстави за банківською гарантією № IG27/20240218/DKBO від 13.09.2024, наданою AT "Сенс Банк".
Директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Об'єднана ливарна компанія" Коваленко А.Г. 11.02.2025 сформовано в системі "Електронний суд" довіреність на представництво інтересів товариства Переверзеву Івану Вікторовичу.
Підтвердженням того, що Переверзев Іван Вікторович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2510 від 15.05.2012.
Відповідно до п. 3.2 договору вартість послуг за цим договором становить 51.800,00 грн, які Клієнт має сплатити на банківський рахунок Адвокатського об'єднання протягом 5 календарних днів з моменту підписання цього Договору та отримання відповідного рахунку.
Згідно з п. 3.3 договору сторони узгодили, що вказана в п. 3.2. сума охоплює:
3.3.1 вартість послуг адвоката в суді першої інстанції в розмірі 30.000,00 грн;
3.3.2 вартість послуг адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 21.800,00 грн.
Адвокатським об'єднанням було виставлено Клієнту рахунок № 6225-1 від 06.02.2025 на суму 51.800,00 грн.
11.02.2025 позивач перерахував Адвокатському об'єднанню 51.800,00 грн, що підтверджується Інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 210 від 11.02.2025.
Відповідно до п. 3.4 договору після ухвалення Господарським судом міста Києва рішення у справі, зазначеній в п. 1.1. цього договору, а також після ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у цій же справі (у випадку подання учасником справи апеляційної скарги), Адвокатське об'єднання має надати Клієнту для узгодження та підписання відповідні акти наданих правових послуг, в яких має відображатись зміст вчинених адвокатами дій, перелік складених процесуальних документів та вартість послуг.
На виконання умов договору 29.04.2025 сторони підписали акт № 1 прийняття правових послуг (детальний опис робіт (наданих послуг), відповідно до якого адвокат надав, а клієнт отримав послуги на загальну суму 30 000,00 грн., а саме:
- аналіз первинних документів, пов'язаних з виконанням договору поставки № ЦЗВ 03-03424-01 від 18.09.2024, укладеним між Клієнтом та AT "Укрзалізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" - 3 000,00 грн;
- попередня консультація з керівництвом Клієнта та співробітниками ТОВ "Об'єднана ливарна компанія", які були задіяні під час виконання договору поставки, з'ясування фактичних обставин, опитування працівників, порівняння їх пояснень з перивнною документацією - 2 000,00 грн;
- аналіз первинних документів, пов'язаних з вимогою AT "Укрзалізниця" № ЦЗВ-20/631 від 31.01.2025 про сплату гарантії та її виконанням з боку AT "Сенс Банк" - 1 000,00 грн;
- складання та направлення засобами Електронного суду позовної заяви - 12 000,00 грн;
- аналіз відзиву АТ "Укрзалізниця" на позовну заяву, складання та направлення до суду відповіді на відзив - 6 000,00 грн;
- аналіз заперечень АТ "Укрзалізниця" на відповідь на відзив, складання та направлення до суду додаткових письмових пояснень - 6 000,00 грн.
Загальна вартість послуг складає 30 000,00 грн.
Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги.
У вирішенні питання щодо витрат ТОВ "Об'єднана ливарна компанія", колегія суддів враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 ГПК України та відсутність підстав для його зменшення, з огляду на що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню відповідачем становить 30 000,00 грн.
Твердження апелянта, наведені в апеляційній скарзі стосовно того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а доводи апеляційної скарги у першу чергу зводяться лише до незгоди апелянта із розміром понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, наведених вище.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі рішення від 21.04.2025 та додаткового рішення від 05.05.2025 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 та додаткове рішення від 05.05.2025 у справі №910/1639/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Матеріали справи №910/1639/25 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.09.2025
після виходу судді Кравчука Г.А. з відпустки
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Г.А. Кравчук
А.І. Тищенко