ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 вересня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/242/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання - І.С. Мисько,
за участю представників сторін:
від позивача: О.О. Коломієць
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ»
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 (суддя Н.В. Рога, м.Одеса, повне рішення складено 19.05.2025)
у справі №916/242/25
за позовом Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта»
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ»
про стягнення,
Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи
Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» про стягнення заборгованості за договором поставки №639/2/2118 від 01.10.2021 у розмірі 11417950,81 грн, пені у розмірі 1633793,77 грн, інфляційних втрат у розмірі 5373978,16 грн, 3% річних у розмірі 1022694,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки нафтопродуктів №639/2/2118 від 01.10.2021 в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.
31.01.2025 за вказаною позовною заявою Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі №916/242/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
01.04.2025 до суду першої інстанції від відповідача надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі №916/242/25.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 позовну заяву Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» про стягнення заборгованості за договором поставки №639/2/2118 від 01.10.2021 у розмірі 11417950,81 грн, пені у розмірі 1633793,77 грн, інфляційних втрат у розмірі 5373978,16 грн, 3 % річних у розмірі 1022694,46 грн задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на користь Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» заборгованість за договором поставки №639/2/2118 від 01.10.2021 у розмірі 11417950,81 грн, пені у розмірі 1633793,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 5373978,16 грн, 3 % річних у розмірі 1022694,46 грн та витрати судового збору у розмірі 233381,02 грн.
У задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення відмовлено.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів №639/2/2118 від 01.10.2021 в частині проведення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, що зумовило правомірність заявлення позовних вимог про стягнення основного боргу, пені та компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних). Перевіривши розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд зазначив, що останні є арифметично правильними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, пославшись на те, що відстрочити або розстрочити виконання рішення можливо лише після набрання рішенням законної сили, а не під час розгляду справи, що свідчить про передчасне звернення відповідача із відповідним клопотанням.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Також апелянт просив, у випадку повного або часткового задоволення позовних вимог, відстрочити виконання рішення у даній справі на один рік.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт послався на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт направлення рахунків-фактур, які є підставою для здійснення оплати покупцем, як на час відвантаження товару у 2021 та 2022 роках, так і у 2023 році, а також направлення листа-вимоги за договором поставки №639/2/2118 від 01.10.2021, у якому було б визначено строк оплати поставленого товару, що свідчить про необґрунтованість висновку Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» щодо моменту настання прострочення Приватним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» за кожним періодом постачання. Скаржник наголосив на тому, що навіть якщо припускати, що строк виконання зобов'язань покупцем з оплати товару настав (попри неналежне оформлення рахунків, як передбачено договором), то нарахування за статтею 625 Цивільного кодексу України мали б здійснюватися з 01.05.2023 -дня повторного направлення рахунків на оплату.
Крім того, за доводами скаржника, суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання відповідача про витребування від позивача оригіналів документів, копії яких додані до матеріалів позовної заяви, а також зазначив, що висновок суду про можливість відстрочення виконання рішення лише після набрання рішенням законної сили, а не під час розгляду справи, не відповідає положенням процесуального закону.
Позиція позивача щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач, зокрема, зазначив, що обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону, а саме, статей 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, частини першої статті 265 Господарського кодексу України, та не залежить від факту виставлення позивачем рахунків на оплату відповідачем вартості здійсненої поставки товару. Також, на переконання позивача, Акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» правомірно нараховано штрафні санкції з моменту виникнення заборгованості.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга зареєстрована судом 09.06.2025 за вх.№2418/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 у справі №916/242/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/242/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
20.06.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2025 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 у справі №916/242/25 залишено без руху. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
В межах встановленого ухвалою суду від 25.06.2025 строку від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№2418/25/Д1 від 02.07.2025).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 у справі №916/242/25. Встановлено позивачу строк до 21.07.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.
Крім того, цією ухвалою від 04.07.2025 з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 у справі №916/242/25 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.09.2025 о 10:30 год.
22.09.2025 скаржник через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№2418/25/Д3 від 23.09.2025) про залучення до матеріалів справи №916/242/25 копії постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі №916/201/25 та врахування обставин, встановлених господарськими судами у межах справи №916/201/25, під час прийняття постанови у справі №916/242/25.
Також 22.09.2025 апелянт через систему «Електронний суд» подав клопотання (вх.№3809/25 від 23.09.2025) про зупинення провадження у справі №916/242/25 до закінчення перегляду справи №914/2625/23 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Мотивуючи заявлене клопотання, відповідач зазначив, що підстави апеляційного оскарження ґрунтуються, зокрема, на обставинах відсутності у матеріалах справи доказів, які підтверджували б направлення позивачем рахунків-фактур, відтак, прострочення з оплати планових рахунків не може вважатися таким, що відбулося з вини відповідача, з огляду на що підстави для нарахування штрафних санкцій, зокрема, на підставі статті 625 Цивільного України відсутні. Натомість, як вказав відповідач, позиція позивача ґрунтується на висновках Верховного Суду, що ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.
Виходячи з підстав передачі справи №914/2625/23 на розгляд Об'єднаної палати Верховного Суду, цілком ймовірним є прийняття касаційним судом нового правового висновку стосовно застосування статті 530 Цивільного кодексу України в контексті допущення кредитором прострочення у разі нездійснення направлення рахунків на оплату. Отже, на думку апелянта, остаточний висновок щодо правильності тверджень Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» у цій частині можливо зробити лише за умови врахування висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 914/2625/23.
У судовому засіданні, яке за клопотанням позивача проводилось у режимі відеоконференції, було порушено питання щодо розгляду заявлених скаржником клопотань.
Протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» про зупинення провадження у справі, виходячи з наступного.
Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
При розгляді справ судам слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.
Статтями 227, 228 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це оформлене ухвалою суду тимчасове припинення вчинення судом процесуальних дій, викликане наявністю визначених у законі обставин, що перешкоджають подальшому розгляду справи.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити апеляційне провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже, за змістом цієї норми зупинення апеляційного провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов'язком суду. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об'єднана палата, Велика Палата Верховного Суду, здійснює перегляд справи.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, від 13.01.2023 у справі №911/3023/19, від 20.11.2023 у справі №910/14224/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у справі №914/2625/23 Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про стягнення 150909220,49 грн, з яких: 149950701,93 грн - основний борг, 7372358,60 грн - 0,1% пеня, 605947,29 грн - 3% річних та 235826,73 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як користувачем, умов договору в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як виконавцю, вартості наданих згідно з договором послуг за період квітень 2023 - липень 2023 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу №914/2625/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в ухвалі від 13.08.2025 зазначив, що перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:
-чи мали сторони враховувати умови типового договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; чи можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати (застосування статті 625 Цивільного кодексу України);
-чи є рахунки про оплату послуг вимогою в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2025 справу №914/2625/23 передано на розгляд об'єднаної палати для відступу від висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі №914/3621/23, щодо застосування пунктів 6.1, 6.4 глави 6 розділу ХІ Кодексу системи передач, пункту 2.4 Типового договору, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, зазначивши, що сторони в договорі не можуть відступити (змінити) від імперативного припису про форму розрахунків у вигляді попередньої оплати, яка нараховується на плановий обсяг послуг, а тлумачення судом умов договору має відбуватися із урахуванням норм типового договору.
При цьому, як зазначала колегія суддів в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд об'єднаної палати, Верховний Суд у постанові від 15.07.2025 у справі №914/3621/23 не зробив висновку про застосування статті 530 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, але погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що виставлені рахунки на суми попередньої оплати не можна вважати вимогами в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України. Водночас колегія суддів вважає, що рахунок на оплату в розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України є платіжною вимогою, яка містить: 1) підставу, з якої має бути здійснена оплата коштів; 2) суму, яка підлягає сплаті; 3) платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти як оплату за надані послуги. Такий рахунок інформує відповідну сторону договору (користувача) про необхідність здійснення оплати за обумовлені договором послуги.
Об'єднаною палатою Верховного Суду ухвалою від 05.09.2025 справу №914/2625/23 прийнято до розгляду з метою забезпечення сталості та єдності судової практики у подібних правовідносинах.
Предметом розгляду у справі №916/242/25, яка наразі переглядається Південно-західним апеляційним господарським судом, є позовні вимоги Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» про стягнення заборгованості за договором поставки №639/2/2118 від 01.10.2021 у розмірі 11417950,81 грн, пені у розмірі 1633793,77 грн, інфляційних втрат у розмірі 5373978,16 грн, 3% річних у розмірі 1022694,46 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що фактично ним було поставлено відповідачу товар, за який відповідач розрахувався лише частково, у зв'язку з чим заборгованість останнього за поставлений товар складає 11417950,81 грн.
Водночас умови оплати товару визначені у розділі 4 договору, відповідно до пункту 4.1. якого оплата товару може бути здійснена покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки товару. В останньому випадку, оплата повинна бути здійснена покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 30-ти календарних днів від дати передачі товару.
Позивач, врахувавши дати фактичної поставки товару відповідно до залізничних накладних та умови договору про обов'язок покупця здійснити оплату товару не пізніше 30-ти календарних днів від дати передачі товару у випадку відсутності листа-вимоги постачальника про оплату товару, визначив відповідні дати виникнення у відповідача обов'язку з оплати за товар.
Таким чином, виходячи із фактичних підстав позову у справі №916/242/25, момент виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати товару пов'язаний із моментом передачі товару, а не з моментом отримання відповідачем рахунків.
З урахуванням викладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підстави позову та фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справах №916/242/25 та №914/2625/23, і їхнє правове регулювання є різними, відтак і правовідносини не є подібними.
Клопотання про долучення копії постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі №916/201/25 протокольною ухвалою суду залишено без розгляду, оскільки воно подане поза межами строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, та без клопотання про поновлення такого строку.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
01.10.2021 між Публічним акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», найменування якого в подальшому було змінене на Акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта», як постачальником, та Приватним акціонерним товариством «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ», як покупцем, укладено договір поставки нафтопродуктів №639/2/2118 (далі - договір №639/2/2118 від 01.10.2021), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (далі - товар) відповідно до умов договору та додатків до нього, які є невід'ємною частиною договору.
В силу пункту 1.2. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 найменування, кількість, якість товару, що підлягає поставці, строк його поставки, а також диференціал, який застосовується для розрахунку ціни товару, та інші необхідні умови погоджуються сторонами у додатках до договору.
Згідно з пунктом 2.1. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 постачальник поставляє, а покупець приймає товар на умовах FCA - станція Кагамлицька Південної залізниці відповідно до «Інкотермс 2010. Правила ICC з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі». У разі розбіжності між положеннями «Інкотермс» і положеннями цього договору, превалюють положення останнього.
Відповідно до пунктів 2.3., 2.5. договору №912/2/2118 від 29.12.2021 відвантаження товару здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім-Укртатнафта» (код ЄДРПОУ 37667056) - «Вантажовідправник». Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання товару, з моменту передачі його в розпорядження транспортної організації (перевізника). Постачальник не несе відповідальності за недостачу товару, що виникла після його передачі транспортній організації (перевізнику). Датою поставки кожної вагоноцистерни товару буде вважатися дата позначки залізничної станції Кагамлицька Південної залізниці на залізничній накладній, що свідчить про приймання вантажу до перевезення.
Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем щодо кількості - згідно з вагою, вказаною в залізничній накладній, і щодо якості - відповідно до сертифікату якості, виданого лабораторією ПАТ «Укртатнафта». Зважування товару здійснюється на електронних вагонних вагах вантажовідправника (пункт 2.6. договору №639/2/2118 від 01.10.2021).
У пункті 2.8. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 вказано, що рахунок-фактура оформлюється постачальником на партію вагоноцистерн або на кожну вагоноцистерну і додається до відвантажувальних документів, що відправляються з товаром. Сертифікат якості товару оформлюється постачальником на відвантажений товар і додається до відвантажувальних документів, що відправляються з товаром.
Пунктом 3.1. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 передбачено, що попередня ціна товару встановлюється сторонами для здійснення покупцем попередньої оплати товару та/або для оформлення відвантажувальної документації і у разі, якщо інший розмір попередньої ціни або спосіб її визначення не погоджений сторонами, розраховується за формулою: Спр=((Кср+Д)хК$)х1,2, де:
-С - ціна однієї метричної тони товару, грн з ПДВ;
-Кср -середнє значення з середніх котирувань опублікованих у «Platts Europe & Americas Petrochemical Scan» під заголовками «European Assessments» «CIF ARA» «Spot barges» для «Benzene» за котирувальний період;
-Д - диференціал, погоджений сторонами, в доларах США;
-К$ - значення офіційного курсу гривні до долара США на дату укладення відповідного додатку, що публікується на офіційному сайті Національного Банку України (https://bank.gov.ua), округлене до двох знаків після коми, грн/дол. США;
-1,2 - коефіцієнт, що передбачає ставку ПДВ у розмірі 20%.
При розрахунку попередньої ціни середнє значення з середніх котирувань округлюється до 1/100 долара США.
В силу пункту 4.1. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 оплата товару може бути здійснена покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки товару. В останньому випадку, оплата повинна бути здійснена покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 30-ти календарних днів від дати передачі товару. Оплата товару може здійснюватися частинами. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок постачальника. В рахунку постачальник вказує вартість товару виходячи з ціни товару, зазначеної у відповідному додатку до даного договору. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який вказаний в рахунку. Оплата товару, що постачається, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника із зазначенням в платіжному документі номера і дати цього договору, номера і дати виписки рахунку на оплату, найменування покупця, його коду ЄДРПОУ та найменування товару, що підлягає оплаті.
Згідно з пунктом 4.2. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 оплата товару здійснюється банківським переказом.
За умовами пункту 5.1. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.
Відповідно до пункту 5.4. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 у разі несвоєчасного виконання покупцем пункту 4.1 договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.
У пункті 7 договору №639/2/2118 від 01.10.2021 сторони визначили строк його дії, а саме: з моменту підписання сторонами договору по 31.08.2022, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення. Цей договір може бути розірваний за погодженням сторін, а також постачальником в односторонньому порядку шляхом повідомлення покупця про дату розірвання не менш, ніж за 10 календарних днів до її настання.
Додатком №1 до договору №639/2/2118 від 01.10.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №1 від 04.10.2021, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар - бензол нафтовий; строк поставки - жовтень місяць 2021 року; кількість - 1000 т; диференціал, погоджений сторонами - 63$; загальна вартість товару (+/- 10%) - 28431610,00грн з ПДВ.
Додатковою угодою №1 від 31.10.2021 сторони змінили ціну та вартість товару, поставленого в жовтні 2021 року, виклавши додаток №1 від 04.10.2021 в новій редакції від 31.10.2021р.
Додатком №1 в редакції від 31.10.2021 до договору №639/2/2118 від 01.10.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №1, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар - бензол нафтовий; строк поставки - жовтень місяць 2021 року; кількість - 977,050 т; диференціал, погоджений сторонами - 73$; вартість товару - 27454567,54 грн з ПДВ.
Додатком №3 до договору №639/2/2118 від 01.10.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №3 від 29.11.2021, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар - бензол нафтовий; строк поставки - грудень місяць 2021 року; кількість - 1 500 т; диференціал, погоджений сторонами - 63$; загальна вартість товару (+/- 10%) - 44 271 288 грн з ПДВ.
Додатковою угодою №2 від 31.12.2021 сторони змінили ціну та вартість товару, поставленого в грудні 2021 року, виклавши додаток №3 від 29.11.2021 в новій редакції від 31.12.2021.
Додатком №3 в редакції від 31.12.2021 до договору №639/2/2118 від 01.10.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №3, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар - бензол нафтовий; строк поставки - грудень місяць 2021 року; кількість - 1 393,350 т; диференціал, погоджений сторонами - 61,74$; загальна вартість товару - 41180584,67 грн з ПДВ.
Додатком №4 до договору №639/2/2118 від 01.10.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №4 від 04.01.2022, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар - бензол нафтовий; строк поставки - січень місяць 2022 року; кількість - 135,000 т; диференціал, погоджений сторонами - 63$; загальна вартість товару (+/- 10%) - 3984415,65грн з ПДВ.
Додатковою угодою №3 від 31.01.2022 сторони змінили ціну та вартість товару, поставленого в січні 2022 року, виклавши додаток №4 від 04.01.2022 в новій редакції від 31.01.2022.
Додатком №4 в редакції від 31.01.2022 до договору №639/2/2118 від 01.10.2021 є специфікація на поставку нафтопродуктів №4, в якій сторони узгодили наступні умови поставки: товар - бензол нафтовий; строк поставки - січень місяць 2022 року; кількість - 109,300 т; загальна вартість товару- 3230371,34 грн з ПДВ.
На виконання договору №639/2/2118 від 01.10.2021, позивач здійснив поставку Приватному акціонерному товариству «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» 2479,7 тонн бензолу нафтового на загальну суму 71865523,65 грн, а саме:
1) у жовтні місяці 2021 року - 977,050 тонн бензолу нафтового на суму 27779106,52 грн, про що свідчать:
-залізнична накладна №43941582 від 20.10.2021 - 476,650 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 19.10.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №1/10 від 19.10.2021 в кількості 476,650 тонн на суму 13551927,87 грн;
-залізнична накладна №43928639 від 20.10.2021 - 184,300 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 20.10.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №2/10 від 20.10.2021 в кількості 184,300 тонн на суму 5239946,08 грн;
-залізнична накладна №43957448 від 20.10.2021 - 316,100 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 20.10.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №3/10 від 20.10.2021 в кількості 316,100 тонн на суму 8987232,57 грн;
2) у грудні місяці 2021 року всього було поставлено позивачем відповідачу бензолу нафтового в кількості 1393,350 тонн на суму 41123599,41 грн на підставі наступних документів:
-залізнична накладна №44527141 від 08.12.2021 - 294,250 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 08.12.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №1/12 від 08.12.2021 в кількості 294,250 тонн на суму 8684550,99 грн;
-залізнична накладна №44583409 від 13.12.2021 - 410,550 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 13.12.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №2/12 від 13.12.2021 в кількості 410,550 тонн на суму 12117051,53 грн;
-залізнична накладна №44588895 від 14.12.2021 - 163,950 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 14.12.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №02/1/12 від 14.12.2021 в кількості 163,950 тонн на суму 4838851,78 грн;
-залізнична накладна №44614311 від 16.12.2021 - 353,100 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 16.12.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №03/12 від 16.12.2021 в кількості 353,100 тонн на суму 10421461,18 грн;
-залізнична накладна №44649960 від 20.12.2021 - 115,800 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 20.12.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №04/12 від 20.12.2021 в кількості 115,800 тонн на суму 3417743,44 грн;
-залізнична накладна №44733293 від 28.12.2021 - 55,700 тонн бензолу та додана до неї відвантажувальна відомість від 28.12.2021; акт приймання-передачі нафтопродуктів №05/12 від 28.12.2021 в кількості 55,700 тонн на суму 1643940,49 грн.
3) у січні місяці 2022 року всього було поставлено позивачем Приватному акціонерному товариству «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» бензолу нафтового в кількості 109,300 тонн на суму 3225901,19 грн на підставі наступних документів:
-залізнична накладна №44803104 від 06.01.2022 - 109,300 тонн бензолу та додані до неї: відомість вагонів, відвантажувальна відомість від 06.01.2022; акт приймання-передачі нафтопродуктів №01/01 від 06.01.2022 в кількості 109,300 тонн на суму 3225901,19 грн.
Звертаючись з позовом позивач зазначав, що вартість поставленого ним товару за договором №639/2/2118 від 01.10.2021 частково сплачена відповідачем на загальну суму 60447572,84 грн, водночас неоплаченим залишається товар на суму 11417950,81 грн, а саме: неоплаченим залишається товар по поставкам, що відбувалися на підставі залізничних накладних: №44614311 від 16.12.2021 на суму 10435902,29 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/12 від 31.12.2021, частково на суму 3118881,54 грн), №44649960 від 20.12.2021 на суму 3422479,42 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/12 від 31.12.2021), №44733293 від 28.12.2021 на суму 1646218,51 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/12 від 31.12.2021), №44803104 від 06.01.2022 на суму 3230371,34 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/01 від 01.10.2021).
Як вказував позивач, ним було виставлено рахунки-фактури на загальну суму: 27779106,52 грн, а саме: №90856344 від 31.12.2021 на суму 10435902,29 грн, №90856346 від 31.12.2021 на суму 3422479,42 грн, №90856348 від 31.12.2021 на суму 1646218,51 грн, №90862700 від 31.01.2022 на суму 3230371,34 грн.
Листом від 04.04.2023 за вих.№38/10-765 позивач повідомив відповідача про те, що у зв'язку зі зміною поточного рахунку ПАТ «Укртатнафта», повторно виставляються для оплати неоплачені раніше рахунки.
Вказаний лист, разом із рахунками, направлений відповідачу 10.04.2023, про що свідчать наявні в матеріалах справи: опис вкладення, з якого вбачається надіслання даного поштового відправлення відповідачу на адресу: вул. Північна, буд.2, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000; поштова накладна №3961017069714, в якій зазначено адресу одержувача: вул. Південна, буд.2А, м. Чорноморськ, Одеський р-н, Одеська обл., 68004, та фіскальний чек.
Також в матеріалах справи міститься претензія позивача №14/05-169 від 26.01.2023 з вимогою сплатити заборгованість за договором. Із опису вкладення вбачається надіслання даного поштового відправлення відповідачу на адресу: вул. Північна, буд.2, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000; у поштовій накладній №3961017023188 зазначено про відправлення поштового відправлення Приватному акціонерному товариству «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на абонементну скриньку 1 (м. Чорноморськ, Одеська обл., 68000).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин сторін, заявлення позову та розгляду справи судом першої інстанції) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №639/2/2118 від 01.10.2021 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Отже, договір №639/2/2118 від 01.10.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Як зазначалося вище, підставою для звернення Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» з позовом у даній справі визначено наявність у Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» заборгованості перед позивачем за договором №639/2/2118 від 01.10.2021, у зв'язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зараз і надалі - в редакції, чинній на момент поставки товару) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, (зараз і надалі - в редакції, чинній на момент поставки товару; далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.
Отже, за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов'язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб'єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).
Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №639/2/2118 від 01.10.2021 позивач у жовтні 2021 року, грудні 2021 року та січні 2022 року поставив Приватному акціонерному товариству «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» 2479,7 тонн бензолу нафтового на загальну суму 71865523,65 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних документів, а саме: актів приймання-передачі нафтопродуктів та залізничних накладних разом з доданими до них відомостями вагонів і відвантажувальних відомостей, при цьому остаточна вартість товару, поставленого позивачем за відповідним договором, визначена сторонами у додаткових угодах до нього.
Водночас вартість товару, поставленого позивачем за договором №639/2/2118 від 01.10.2021, була частково сплачена відповідачем на загальну суму 60447 572,84 грн, відтак неоплаченим залишається товар на суму 11417950,81 грн, а саме: неоплаченим залишається товар по поставкам, що відбувалися на підставі залізничних накладних: №44614311 від 16.12.2021 на суму 10435902,29 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/12 від 31.12.2021, частково на суму 3118881,54 грн), №44649960 від 20.12.2021 на суму 3422479,42 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/12 від 31.12.2021), №44733293 від 28.12.2021 на суму 1646218,51 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/12 від 31.12.2021), №44803104 від 06.01.2022 на суму 3230371,34 грн (з урахуванням акту коригування цін №01/01 від 01.10.2021.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Колегія суддів зауважує на тому, що доказів проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого позивачем у жовтні 2021 року, грудні 2021року та січні 2022 року на підставі договору №639/2/2118 від 01.10.2021 у загальному розмірі 11417950,81 грн до місцевого господарського суду не подано, також відповідачем не спростовано та не заперечується обставин щодо виникнення відповідного боргу по поставкам, що відбулись на підставі вищевказаних залізничних накладних.
Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №639/2/2118 від 01.10.2021, беручи до уваги неподання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу у жовтні 2021 року, грудні 2021 року та січні 2022 року на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» на користь Акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» 11417950,81 грн заборгованості за поставлений товар.
Доводи апелянта про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт направлення рахунків-фактур, які є підставою для здійснення оплати покупцем, як на час відвантаження товару у 2021 та 2022 роках, так і у 2023 році, а також доказів направлення листа-вимоги за договором поставки №639/2/2118 від 01.10.2021, у якому було б визначено строк оплати поставленого товару, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки умовами укладеного між сторонами договору, а саме, в пункті 4.1 договору чітко визначено, що плата повинна бути здійснена покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 30-ти календарних днів від дати передачі товару.
Таким чином, неотримання рахунку на оплату товару не впливає на обов'язок відповідача своєчасно оплатити товар та не є простроченням позивача у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України та статті 221 Господарського кодексу України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.4. договору №639/2/2118 від 01.10.2021 передбачено, що у разі несвоєчасного виконання покупцем пункту 4.1. договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Аналогічна правова позиція викладена Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19. У вказаній постанові Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погодилась з методикою розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції) (пункт 41 постанови).
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Водночас, на практиці існують різні підходи до застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
У пункті 25 постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 викладено правовий висновок про те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних нарахувань та пені, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню у розмірі 1633793,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 5373978,16 грн та 3 % річних у розмірі 1022694,46 грн.
При цьому доводи апелянта щодо необхідності обрахування 3% річних та інфляційних втрат з 01.05.2023 -дня повторного направлення рахунків на оплату, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, частини першої статті 265 Господарського кодексу України) та відповідно до умов договору не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату вартості здійсненої поставки.
Також безпідставним є посилання апелянта на висновки місцевого господарського суду у справі №916/201/25 щодо строку виконання обов'язку з оплати поставленого товару, оскільки правовідносини у відповідній справі, хоча і склались між тими ж сторонами, однак на підставі іншого договору поставки, який містить відмінні умови щодо оплати товару.
Стосовно відмови місцевим господарським судом у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, з посиланням на те, що таке відстрочення можливе лише після набрання рішенням законної сили, а не під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2025 у справі №908/1721/23 зазначено, що Господарський процесуальний кодексу України не містить заборони щодо включення питання про розстрочення або відстрочення виконання рішення безпосередньо до рішення суду за результатами розгляду справи по суті. Отже, суд може відстрочити виконання рішення суду як під час його ухвалення, так і після шляхом постановлення ухвали, що безпідставно не враховано місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення.
Таким чином, відповідне клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі безпідставно не було розглянуто місцевим господарським судом, а тому відповідне питання підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції.
За результатами розгляду клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Конституційний Суд України вказує, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 225.04.2012 №11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п'ятий підпункту 2.1. пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013).
За умовами частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997.
За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні у справі «Деркач та Палек проти України» Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії»). У рішенні по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Глоба проти України» пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
В силу частин першої, п'ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
При цьому колегією суддів враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.
Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі №905/2912/15.
Відстрочення виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява №60858/00).
Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.
Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.09.2020 у справі №905/30/16, від 14.07.2020 у справі №908/1884/19 та від 16.01.2020 у справі №910/1820/19.
Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин. Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Крім того, обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні, а тому не є підставами для надання відстрочки або розстрочення виконання рішення обставини, які зумовлені суб'єктивним фактором і неправомірною поведінкою самого боржника.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
Відповідач обґрунтував свою заяву про відстрочення виконання рішення тим, що у зв'язку з військовою агресію російської федерації та запровадженням воєнного стану в Україні Приватне акціонерне товариство «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» втратило можливість здійснювати нормальну господарську діяльність через блокування морських портів, що призвело до важкого фінансового становища підприємства та наявності заборгованості перед Акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» за поставлені нафтопродукти по різним договорам.
На підтвердження вказаних обставин відповідачем було надано наступні докази:
-лист Служби Безпеки України від 28.07.2023 №65/16/4170 щодо залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМ ТРЕЙД» як потерпілого в кримінальному провадженні №22023160000000282 від 11.07.2023;
-витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно того, що 11.07.2023 військовослужбовцями російської федерації умисно здійснено обстріл технічних об'єктів, які належать Приватному акціонерному товариству «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ»;
-висновок №41/11.07.2023 від 20.07.2023 із дослідження технічної причини виникнення загоряння 11.07.2023 на території Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ»;
-технічний висновок №01/01.01.2024 від 15.01.2024 щодо ймовірної причини виникнення загоряння 01.01.2024 на території Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ»;
-акт комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 04.01.2024 №294.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скрутного економічного становища відповідача, при цьому, доказів відсутності у відповідача коштів для виконання рішення суду у даній справі також не надано, як і не надано доказів того, що у майбутньому відповідач матиме фінансову можливість виконати рішення суду.
Отже, звертаючись із заявою про відстрочення виконання рішення, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності виключних обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки.
При цьому сама по собі обставина запровадження воєнного стану в Україні жодним чином не має своїм наслідком автоматичну неможливість виконання відповідачем рішення у даній справі, адже не зумовлює перетворення прибуткового підприємства у неплатоспроможне.
Беручи до уваги викладене, враховуючи майнове право і інтерес позивача, відсутні підстави вважати наявними обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
За таких обставин, приймаючи до уваги недоведеність відповідачем наявності конкретних обставин, які суттєво ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду в цій справі, як і конкретних обставин, за яких відповідач взмозі буде виконати рішення по закінченню відстрочки, правові підстави для задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення у даній справі - відсутні.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про задоволення позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЧОРНОМОРСЬКИЙ ПАЛИВНИЙ ТЕРМІНАЛ» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.05.2025 у справі №916/242/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 29.09.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран