Справа № 346/2208/25
Провадження № 2/346/1511/25
22 вересня 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого судді Яремин М.П.
з участю секретаря Урбанович І.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.05.2022 року відповідач позичив у неї грошові кошти у сумі 4 000 євро, які зобов'язувався повернути до 30.12.2022 року, про що складено відповідну розписка. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, зазначеної суми коштів не повернув, незважаючи на неодноразові усні звернення в телефонному режимі. Тому позивач просить стягнути з відповідача вказану суму боргу за курсом НБУ на день виконання рішення та понесені судові витрати, які складаються із 1 883,60 грн. сплаченого судового збору.
Позивач в судове засідання не з'явилась, 18.07.2025 року подала до суду письмові клопотання та заяву, в якій позовні вимоги підтримує, просить розгляд справи проводити у її відсутності, а також врахувати те, що у першому абзаці позовної заяви допущено описку, а саме заміть “ 4 000 євро » зазначено “ 5 000 доларів США » ( а.с. 44, 45 ).
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а саме за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання. Причин своїх неявок відповідач суду не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи в його відсутності та не подав відзив на позов.
За таких обставин, з урахуванням положень ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.
В зв'язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правил ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що 03.05.2022 року відповідач оформив власноручно письмову розписку, за умовами якої він отримав від позивача (позичив) 4 000 євро, які зобов'язувався повернути до 30.12.2022 ( а.с. 6 ).
Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі №6-2789цс16 та у постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі №6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов'язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.
З цих підстав суд дійшов висновку те, що надана позивачем на підтвердження укладання договору позики між ним та відповідачем розписка позичальника, свідчить про виникнення між сторонами правовідносин, які регулюються положеннями цивільного законодавства щодо договорів позики. Таким чином між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений термін. За умовами даного договору позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов'язався, відповідно, повернути отримані кошти готівкою.
Верховний Суд України у постанові від 11.06.2021 року в цивільній справі № 753/11670/17 вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Позивачем вказано, що з метою досудового врегулювання спору вона неодноразово висловлювала усні прохання до відповідача щодо повернення суми позики. Однак, взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав.
У відповідності до вимог ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) вказано: «…якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення»; «водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення».
Подібні правові висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 03.05.2022 року в розмірі 4 000 євро, оскільки він добровільно не виконує своїх зобов'язань.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 923 грн. (а.с. 4, 5), хоча просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1 883,60 грн. Однак, враховуючи, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 883,23 грн. (4 000 євро * 47,0808/100=1 883,23 грн. (враховуючи, що курс євро згідно з даними НБУ станом час звернення з позовом до суду (02.05.2025 року) становив 1 євро - 47,0808 грн.)
Відповідно до правил ч.2 ст.141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог з відповідача слід присудити на користь позивача вказані судові витрати.
На підставі ст.ст. 525, 526, 610, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України та, керуючись ст. ст.81, 141, ч.2 ст. 247, ст. ст. 263 - 265, 268, 280-289, 273, 354 ЦПК України, суд,-
позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_2 000 (чотири тисячі) євро боргу за договором позики від 03.05.2022 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , жительки АДРЕСА_3 ( одна тисяча вісімсот вісімдесят три) гривні 23 копійки сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Найменування сторін:
Позивач:. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , жителька АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 29 вересня 2025 року.
Суддя: Яремин М. П.