Справа № 756/4437/24
Провадження №2/367/1371/2025
Іменем України
23 вересня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Третяк Я.М.,
за участі секретаря судового засідання - Люліній О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних,
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь інфляційні втрати в розмірі 99 960,11 грн. та 3% річних в розмірі 21 614,61 грн., загалом 121 575,72 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 240 000,00 грн. за період з 05.04.2021 по 04.04.2023; зобов'язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду проводити нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 240 000,00 грн. до повної її сплати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2021 у справі № 756/9981/19 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 -120 000 (сто двадцять тисяч) грн. заборгованості за договором позики, 120 000 (сто двадцять тисяч) грн., штрафу за несвоєчасне повернення боргу, 21 087, 12 грн. (двадцять одну тисячу вісімдесят сім гривень 12 коп.) процентів за договором позики, 5 000, 20 (п'ять тисяч гривень 20 коп.) інфляційних втрат, 1 775 (одну тисячу сімсот сімдесят п'ять) грн. трьох процентів річних та 4 017, 94 грн (чотири тисячі сімнадцять гривень дев'яноста чотири копійки) судового збору, що становить разом - 271 880, 26 (двісті сімдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят тисяч двадцять шість копійок.)
01.11.2021 ухвалою Оболонського районного суду міста Києва у справі № 756/9981/19 було замінено стягувана з ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_1 та видано дублікат виконавчого листа по справі № 756/9981/19, який знаходиться на примусовому виконанні в Ірпінському відділі державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (08205, Київська область, Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Ярославська, 9) ВП № 69530776.
Позивачем зазначено, що згідно вказаного вище рішення суду у відповідача є невиконане зобов'язання зокрема щодо сплати 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. заборгованості за договором позики та штрафу у розмірі 120 000,00 грн, загалом є невиконане зобов'язання на суму 240 000,00 грн.
Також, позивач вважає за необхідне скористатися своїм правом передбаченим ст.625 ЦК України та нарахувати на суму зобов'язання в розмірі 240 000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 99 960, 11 грн., та 3 % річних в розмірі 21 614,61 грн.
Посилаючись на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом про стягнення зазначених сум із відповідача на свою користь в примусовому порядку.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, передано за підсудністю до Ірпінського міського суду Київської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 07.08.2024 зазначену цивільну справу передано в провадження судді Ірпінського міського суду Київської області Третяк Я.М.
Ухвалою суду від 27.05.2024 цивільну справу за вказаним позовом прийнято до свого провадження, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28.01.2020 справі № 756/9981/19, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , 120 000 грн. заборгованості за договором позики, 120 000 грн. штрафу за несвоєчасне повернення боргу, 21 087 грн. 12 коп. процентів за договором позики, 5 000 грн. 20 коп. інфляційних втрат, 1 775 грн. трьох процентів річних та 4 017 грн. 94 коп. судового збору, а всього 271 880 (двісті сімдесят одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн. 26 коп. Рішення суду набрало законної сили 28.02.2020.
Окрім того встановлено, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 01.11.2021 у справі № 756/9981/19 заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про заміну сторони виконавчого провадження та видачу дубліката виконавчого листа - задоволено. Замінено стягувача ОСОБА_3 його правонаступником ОСОБА_1 у виконавчому провадженні з примусового виконання заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28.01.2020 року у справі №756/9981/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Видано ОСОБА_1 дублікат виконавчого листа по справі №756/9981/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно долученої до матеріалів справи інформаційної довідки про виконавче провадження від 04.04.2024, № ВП 69530776, вбачається, що 01.08.2022 до Ірпінського МВ ДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) надійшов виконавчий лист від 14.01.2022 № 756/9981/19; дата набрання рішенням чинності: 28.02.2022; 04.08.2022 державним виконавцем Ірпінського МВ ДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач вказує, що з огляду на неналежне та невчасне виконання рішення суду, в порядку ст. 625 ЦК України, із відповідача на користь позивача за період із 05.04.2021 по 04.04.2023 підлягають стягненню - інфляційні втрати в розмірі - 99 960,11 грн., 3 % річних в розмірі 21 614,61 грн., нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, суд приймає до уваги те, що частиною 5 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Постановою від 10.04.2018 № 910/10156/17 та від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 Верховний Суд наголосив, що ст. 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних та 3% річних поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, в тому числі на порушення позадоговірного грошового зобов'язання.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі № 914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі № 905/2135/17 кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Отже, якщо судове рішення про стягнення коштів, в тому числі судових витрат, фактично не виконано, стягувач вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Зважаючи на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.
Суд наголошує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, та ці нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Доказів на підтвердження належного виконання грошового зобов'язання за договором позики за рішенням суду відповідачем суду не надано, як і не спростовано в ході розгляду справи надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум.
З наданих суду розрахунків вбачається, що позивачем з огляду на невчасне виконання рішення суду, в порядку ст. 625 ЦК України, було нараховано за період із 05.04.2021 по 04.04.2023 - три відсотки річних в сумі 21 614,61 грн. та інфляційні втрати в сумі 99 960,11 грн.
Перевіривши здійснені стороною позивача розрахунки заборгованості щодо нарахування інфляційної складової та 3% річних, суд вважає їх вірними, розрахованими з дотриманням вимог закону та такими, що належним чином підтверджують заявлені до стягнення суми.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обґрунтування позовних вимог в частині наявності підстав для застосування приписів ст. 625 ЦК України знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході розгляду справи, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача з огляду на неналежне виконання рішення суду підлягає стягненню три відсотки річних в загальній сумі 21 614,61 грн. та інфляційні втрати в загальній сумі 99 960,11 грн.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання органу (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду проводити нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 240 000,00 грн. до повної її сплати, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Із аналізу вищезазначених норм вбачається, що законодавець наділив суд правом у своєму рішенні зазначати про нарахування на суму заборгованості відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.
Однак, вказана стаття є нормою процесуального права, яка не містить імперативного характеру, тобто у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.
Також, згідно із ч. 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Окрім того, суд вважає, що рішення суду має бути чітким та зрозумілим для його виконання. Нарахування відсотків має мінливий характер і залежить від кількості днів прострочення зобов'язання, а тому при ухваленні рішення неможливо визначити конкретний розмір відсотків, що підлягає сплаті в майбутньому. Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні такої вимоги позивача.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1215 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) гривень 75 копійок.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) за період з 05.04.2021 по 04.04.2023, інфляційні втрати в розмірі 99 960,11 грн. та 3% річних в розмірі 21 614,61 грн., загалом 121 575,72 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1215 (одна тисяча двісті п'ятнадцять) гривень 75 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Я. М. Третяк