Провадження № 22-ц/803/3745/25 Справа № 203/7464/23 Суддя у 1-й інстанції - Ханієва Ф. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 8
17 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Травкіній В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на заочне рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року у складі судді Ханієвої Ф.М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 14 листопада 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., реєстр №12334, та зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно КП «ДМБТІ» 20 грудня 2007 року, реєстраційний номер 14670880.
За умовами договору, продавець передав, а покупець прийняла у власність 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці, площею 885 кв. м., з них на 379 кв.м. одержано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Оскільки під час укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння, вона одночасно набула право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, загальною площею 379 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та на якій розташовані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 , а право власності відповідача на земельну ділянку припинилось, вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та просити суд визнати за нею право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, загальною площею 379 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та припинити право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову внаслідок необґрунтованості та недоведеності позову належними та допустимими доказами.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не з'ясував усіх обставин справи, що мають суттєве значення для справи та дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідач ухиляється від врегулювання спору, сам факт не прибуття останнього до суду свідчить про невизнання або оспорення відповідачем її права власності на земельну ділянку чим порушує її права, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 14 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняла у власність 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці площею 885 кв. м (з них на 379 кв.м. одержано державний акт на право власності на земельну ділянку).
На земельній ділянці розташовано: А-1 - житловий будинок шл. бет., загальною площею - 120,9 кв. м, житловою площею - 61,3 кв. м, Б- гараж шл. бл., В- гараж цегла, Г- сарай цегла, Д - сарай шл. бл., І, ІІ - споруди; для продажу 47/100 частин домоволодіння: у житловому будинку літ. А-1 кв. 1, житловою площею 7,8 кв.м, загальною площею - 54,4 кв. м, сарай Г, гараж В, споруди 1, 2, І, у загальному користуванні №8.
У п.3 договору вказано, що 47/100 частин домоволодіння належать продавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 18 травня 2006 року П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №4-794, та зареєстрованого КП «ДМБТІ» 19 червня 2006 року (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10970570), та свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 18 травня 2006 року П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №4-790, та зареєстрованого в КП «ДМБТІ» 19 червня 2006 року (витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10970498), реєстраційний номер 14670880.
Договір є нотаріально посвідченим 14 листопада 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., зареєстровано в реєстрі за №12334.
Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів від 14 листопада 2007 року за №4957249, договір купівлі-продажу від 14 листопада 2007 року зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №2492429.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17147006 від 20 грудня 2007 року в КП «ДМБТІ», 20 грудня 2007 року за ОСОБА_1 була зареєстрована приватна форма власності на 47/100 часток на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б., ВКВ №491567, реєстр-12334.
Відповідно до довіреності від 09 грудня 2020 року, яка є нотаріально посвідченою приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю.А., зареєстрованою в реєстрі за №1695, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , цією довіреністю уповноважує ОСОБА_3 бути його представником, зокрема, в Державному земельному кадастрі, відділі Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру», з питань: замовлення та одержання дублікату Державного акту на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вулиця Кулагіна, 46, замовлення та одержання технічної документації, кадастрового номеру на земельну ділянку, проведення Державної реєстрації прав у приватного нотаріуса або відповідних органах, що здійснюють Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна на вищевказану земельну ділянку, одержання правовстановлюючих документів та технічні паспорти, викликати техніка, геодезистів, продати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за ціну і на умовах за своїм розсудом належну йому на праві приватної власності вищевказану земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для чого представнику надається право, зокрема, підписати договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Довіреність видана без права передоручення іншим особа строком на три роки та дійсна до 09 грудня 2023 року.
Відповідно до копій розписок від 14 листопада 2007 року та від 09 грудня 2020 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 77000 доларів США за продаж половини будинку, що належить йому, за адресою: АДРЕСА_3 , та 1000 доларів США повний розрахунок з продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно.
Відповідно до свідоцтва про одруження від 27 січня 2001 року, серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , одружились 27 січня 2001 року, про що в Книзі реєстрації актів про одруження 27.01.2001 року зроблено відповідний запис за №13; прізвища після одруження: чоловіка та дружини ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 15 липня 2022 року, серії НОМЕР_3 , чоловік позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце смерті: Україна, Донецька область, місто Маріуполь.
Згідно із ст. 5 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.
Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до положень ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У розумінні положень ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній станом на 14 серпня 2024 року), до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Відповідно до положень ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Згідно із ст. 377 ЦК України (в редакції, чинній станом на 14 листопада 2007 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Відповідно до положень ст. 78 ЗК України (в редакції, чинній станом на 14 серпня 2024 року), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
У разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
Відповідно до положень частин 1, 2, 4 ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній станом на 14 листопада 2007 року), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).
Якщо право власності на об'єкт нерухомості та на земельну ділянку, на якій цей об'єкт розташований, належать одній особі, то відчуження, у тому числі в процедурі виконавчого провадження, об'єкта нерухомості окремо від земельної ділянки або земельної ділянки окремо від об'єкта нерухомості суперечить закону.
Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства
За загальним правилом, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
При цьому державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Отже, при дослідженні судом обставин існування в особи права власності на нерухомість необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право (постанови Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 19 травня 2020 року у справі №127/10011/18, 20 січня 2021 року у справі №318/1274/18, від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17).
Пунктом 3 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року №3613-VI, установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.
Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 13 лютого 2019 року, справа №369/13976/15-ц; постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року, справа №806/2-1093/2011).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами у справі порушення, невизнання або оспорення відповідачем її права власності на земельну ділянку, на якій розташовані придбані 47/100 частин домоволодіння за АДРЕСА_1 . Крім того, позивач не довела жодним належним та допустимим доказом той факт, що відповідач будь-яким чином перешкоджає позивачу у реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, чи позивач мала та має будь-які перешкоди у державній реєстрації права власності на земельну ділянку у розумінні положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України.
Станом на момент укладення договору купівлі-продажу частини домоволодіння, ЦК України передбачав, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування (ч. 1, 2 ст. 377 ЦК України).
Тобто за загальним правилом, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Під час розгляду справи, судом першої інстанції було встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу 47/100 часток домоволодіння, продавець передав, а покупець прийняв у власність 47/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , розташоване на земельній ділянці, площею 885 кв. м, з яких на 379 кв. м одержано державний акт на право власності на земельну ділянку. Тобто право власності на 379 кв. м земельної ділянки підтверджувалось на момент укладення договору державним актом на право власності на земельну ділянку. Також позивач вказує на присвоєний земельній ділянці кадастровий номер: 1210100000:05:022:0015, проте жодних доказів на підтвердження присвоєння відповідного кадастрового номера, суду не надає.
З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позову належними та допустимими доказами у справі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідач ухиляється від врегулювання спору, оскільки сам факт не прибуття останнього до суду свідчить про невизнання або оспорення відповідачем її права власності на земельну ділянку чим порушує її права, а тому наявні підстави для задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем копією нотаріально посвідченої довіреності, вчиненої відповідачем на ім'я її померлого чоловіка, який був уповноваженим представником відповідача, зокрема, на продаж земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки, вчинення дій щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Згідно із ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 17 вересня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 26 вересня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна