Провадження № 33/803/2430/25 Справа № 932/5620/25 Суддя у 1-й інстанції - Татарчук Л. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
25 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Шевченківського районного суду міста Дніпра від 13 серпня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, звільнено від сплати судового збору, -
постановою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 13 серпня 2025 року 13 серпня 2025 року, встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 284780 від 29.03.2025 року, 29 березня 2025 року о 08:41 год. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Nissan Pickup» номерний знак НОМЕР_1 , рухався за адресою: Донецька область, Краматорський район, м. Костянтинівка, траса Н20 32 км, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим своїми діями порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На зазначену постанову особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та провадження закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що під час проведення огляду поліцейськими не роз'яснено наслідки відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, така бездіяльність суперечить вимогам чинного законодавства, яке зобов'язує поліцейських забезпечувати реалізацію прав особи та надавати необхідну інформацію.
Зауважує, що він є не лише водієм, а й діючим військовослужбовцем, що вказує на необхідність проведення огляду, відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП. Поліцейським не враховано його спеціального статусу, не повідомлено відповідні військові органи, не враховані особливі вимоги проведення огляду. В порушення вимог закону огляд проведено в межах загальної процедури. На вказані порушення, суд не звернув увагу, а тому рішення є необґрунтованим.
Звертає увагу, що поліцейські не повідомили його про право мати захисника, що суперечить принципам законності та справедливості.
Вказує, що його захисником подано ряд адвокатських запитів, однак суд не дочекавшись відповідей на ці запити розглянув справу, чим порушив право на захист, гарантоване ст. 268 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, суд безпідставно не задовольнив клопотання про допит поліцейського, оскільки шляхом його допиту могла бути спростована або підтверджена інформація щодо наявності порушень під час складання протоколу.
Стверджує, що судом порушено його права, оскільки справу розглянуто без його присутності. Крім того, судом проігноровано клопотання його захисника про проведення судового засідання 30.07.2025 року, в режимі відеоконференції та проведено розгляд за її відсутності.
ОСОБА_1 та його захисник Вартанова Г.М. у засідання апеляційної інстанції не прибули, при цьому належним чином повідомлені про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвеції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Частиною 6 ст.294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обстави, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_1 та його захисника Вартанової Г.М. на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.
Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи, - суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно припису ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно положень ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23.02.2006 року за №3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні.
Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, суддею Шевченківського районного суду міста Дніпра, не встановлено обставин справи, в оскаржуваному рішенні лише наявне посилання на протокол про адміністративне правопорушення. В своїй мотивувальній частині, судом першої інстанції фактично не встановлені обставини справи, не досліджено факт адміністративного правопорушення. Взагалі не зазначено обставин, які безпосередньо встановлені судом, а викладені лише відповідно до протоколу.
Особливістю правозастосовної діяльності у судочинстві є те, що збирання та попереднє встановлення фактів здійснюється одними особами, а прийняття рішення по суті - іншими. Незважаючи на те, чи така попередня діяльність має офіційний характер, орган правозастосування, перш ніж прийняти правове рішення, зобов'язаний оцінити її результати, переконатись в тому, що фактична ситуація, передбачена гіпотезою відповідної правової норми, в наявності. Суд, який здійснює судовий розгляд, не вправі обмежитись наданими фактами без їх власної оцінки.
З огляду на зазначене, такі істотні порушення тягнуть за собою скасування судового рішення та постановлення нової постанови судом апеляційної інстанції. Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що не вбачає інших процесуальних порушень розгляду справи на які посилається сторона захисту в апеляційній скарзі, однак у зв'язку із тим, що постанова суду підлягає скасуванню, апеляційний суд вказаним доводам ОСОБА_1 , щодо порядку проведення розгляду справи у не надає оцінки.
Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , апеляційним судом встановлено, що він 29 березня 2025 року о 08:41 год. керував транспортним засобом «Nissan Pickup» номерний знак НОМЕР_1 , рухався за адресою: Донецька область, Краматорський район, м. Костянтинівка, траса Н20 32 км, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився, чим своїми діями порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 284780 від 29.03.2025 року; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; рапортом; відеозаписом, у якому зафіксований факт керування транспортним засобом та факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
ОСОБА_1 інкриміновано адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п. 2.5 ПДД України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже доведенню підлягає факт керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння та факт відмови водія від проходження огляду.
Досліджені матеріали справи, на думку апеляційного суду, є належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов'язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, виявлення поліцейськими під час спілкування ознак алкогольного сп'яніння та відмова від проходження огляду на стан сп'яніння.
Апеляційний суд зауважує, що в апеляційній скарзі не заперечуються фактичні обставини справи, зокрема, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, наявність у нього ознак сп'яніння, які виявлені поліцейськими під час спілкування та наголошенні водієві, як підстава для вимоги пройти огляд; факт відмови від проходження огляду, як на місці зупинки транспортного засобу, так і у медичному закладі.
Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є спеціальним суб'єктом та не роз'яснення наслідків відмови від проходження огляду, однак вказані доводи знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді.
Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Статтею 172-20 КУпАП передбачена відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння -
Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп'яніння в порядку передбаченому ст. 266-1 КУпАП проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння проводиться на підставі ст. 266 КУпАП не залежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб'єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій.
Факт перебування ОСОБА_1 у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідності проведення огляду в особливому порядку. Отже, в даному випадку ОСОБА_1 , як суб'єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп'яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та відповідно протокол складено саме за ст. 130 КУпАП, як водія, який керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до відеозапису поліцейських № 0000000_00000020250329085216_0047, водієві ОСОБА_1 після відмови останнього проходити огляд на стан сп'яніння, поліцейським роз'яснено, що за відмову від проходження огляду також передбачена адміністративна відповідальність, на що ОСОБА_1 особисто відповів, що розуміє вказану обставину. Крім того, на цьому ж файлі зафіксовано, що поліцейським роз'яснені права, в тому числі право мати захисника, на що ОСОБА_1 , зазначив, що права йому ясні. У зв'язку із викладеним, доводи апеляційної скарги в цій частині, не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому не заслуговують на увагу.
На підставі викладеного, апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.
Щодо допиту поліцейського у якості свідка, на необхідності допиту якого ОСОБА_1 наголошував в суді першої інстанції, то апеляційний суд зауважує, що суд оцінює докази, які безпосередньо містяться в матеріалах справи, у зв'язку із тим, що порушень проведення огляду, фіксування та складання матеріалів не виявлено, то й відсутня об'єктивна необхідність у допиті останнього, крім того, ОСОБА_1 вказане клопотання в суді апеляційної інстанції не заявляв.
Крім того, апеляційний суд не вбачає порушень права на захист, через не дослідження відповідей на адвокатські запити, оскільки такі до суду першої інстанції надані не були, при цьому суд декілька разів задовольняв клопотання захисту саме для очікування відповідей на запити. Більш того, такі відповіді не надані й в апеляційній інстанції. Крім того, поставлені питання у адвокатських запитах стосуються процедури проведення огляду на стан сп'яніння, порушень якої апеляційним судом не встановлено.
При визначенні виду та розміру адміністративного стягнення, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 33 КУпАП враховує всі обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу яка притягується до адміністративної відповідальності, ступінь його вини, майновий стан.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вчинив правопорушення, які відрізняється підвищеною суспільною небезпекою та є одним із найнебезпечніших правопорушень на транспорті.
Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених правопорушень, особу ОСОБА_1 та ступінь його вини, вважаю необхідним та достатнім застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 років. Таке стягнення буде справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.
У даному випадку судовий збір стягується з ОСОБА_1 у відповідності до вимог п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку з ухваленням судом постанови про накладення на нього адміністративного стягнення, а тому правових підстав для звільнення останнього від сплати судового збору немає.
На підставі викладеного та керуючись статтями 293, 294 КУпАП, -
апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,- задовольнити частково.
Постанову Шевченківського районного суду міста Дніпра від 13 серпня 2025 року, щодо ОСОБА_1 , у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - скасувати та постановити нову.
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддати адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір на користь держави в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА