Провадження № 22-ц/803/5364/25 Справа № 204/1050/24 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
24 вересня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року в цивільній справі номер 204/1050/24 за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості,
У січні 2024 року до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Акціонерне товариство «Кредобанк» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 05.09.2019 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Кредобанк» кредитний договір №065/2019-Ф. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Відповідно до пунктів кредитного договору позичальник прийняв на себе обов'язок повернути банку кредит у повному обсязі в порядку і строки, передбачені цим договором та додатковими договорами. Відповідно до умов кредитного договору у випадку прострочення погашення кредиту або іншого порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків позичальником, кредитор вправі вимагати дострокового погашення кредиту. В свою чергу, позичальник зобов'язаний достроково погасити кредит та інші нарахування. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту.
Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 02.10.2023 року заборгованість за кредитним договором становить 272968,69 грн, в т.ч.: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло) - 265522,28 грн; прострочені проценти за основним боргом - 7446,41 грн. З метою досудового, добровільного врегулювання спору на адресу відповідачів направлено досудові вимоги щодо виконання договірних зобов'язань. Дані вимоги залишено відповідачами без реагування. АТ «Кредобанк» вчинило всі необхідні дії для досудового урегулювання спору.
Просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №065/2019-Ф, у розмірі 272968,69 грн, в т.ч.: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло) - 265522,28 грн; прострочені проценти за основним боргом - 7446,41 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року в задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач АТ «Кредобанк», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2022 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, викладені у вказаному рішенні, є хибними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та наданим документам, а також не мають належного правового підґрунтя.
Судом попередньої інстанції не враховано того, що банк реалізовував своє право на дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, а факт порушення позичальником сплати частини суми позики в силу вимог закону надає кредитору право вимагати дострокового повернення позики. Окрім цього, положення статті 16 Закону України «Про захист прав споживачів» стосуються реалізації договірного права на повернення кредиту достроково та жодним чином не впливають на реалізацію такого права на підставі вимог закону.
Досудові вимоги скеровувались відповідачам на адресу реєстрації та адресу місця проживання, які зазначені у кредитному договорі та договорі поруки, а також в анкетах заявах, які особисто заповнялись відповідачами перед підписанням кредитного договору та договору поруки. Доказами направлення досудової вимоги є копія опису вкладення цінного листа на ім'я відповідачів та копія списку згрупованих відправлень. Отже, позивач надіслав досудові вимоги цінними листами з описом вкладення та повідомленням про вручення. Однак, фактичне вручення листів перебуває поза межами впливу позивача та залежить виключно від волі самих відповідачів. Дані вимоги залишені відповідачами без реагування, тобто, зі свого боку АТ «Кредобанк» здійснив всі необхідні заходи для здійснення повідомлення позивачем про наявність заборгованості. Додаткових умов чи заходів контролю отримання досудової вимоги боржником не передбачено ні кредитним договором, ні законодавством України.
Твердження суду про те, що з тексту досудової вимоги неможливо встановити дійсний розмір заборгованості відповідача з огляду на відсутність дати, з якої виникло прострочення виконання кредитного договору і період прострочення заборгованості, спростовується відсутністю нормативного визначення та передбаченого законом обов'язку щодо змісту вимоги про повне дострокове виконання зобов'язання, зокрема, викладення в ній періоду прострочення.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 189, 190, 190зв).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін.
Заслухавши головуючого, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 05.09.2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №065/2019-Ф, за умовами якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах обумовлених цим кредитним договором, а позивальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі. Банк надає позивальникові кредит в сумі 309400,00 грн на строк погашення 240 місяців з терміном погашення до 04 вересня 2039 року. Відповідно до п. 3.3. договору позичальник сплачує відсотки за процентною ставкою 18% річних. Згідно з п. 4.1. договору повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 1283,82 грн не пізніше останнього робочого дня поточного місяця (а.с. 4-7).
05 вересня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором №065/2019-Ф від 05.09.2019 року (а.с. 20-20зв).
До матеріалів справи долучено розрахунок заборгованості за кредитним договором №065/2019-Ф, з якого вбачається, що станом на 02.10.2023 року заборгованість становить 272968,69 грн, в т.ч.: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло) - 265522,28 грн; прострочені проценти за основним боргом - 7446,41 грн (а.с. 27-28).
12.05.2023 року за вих. №85-10884483/23 позивачем було складено досудову вимогу на ім'я позичальника ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що станом на 12.05.2023 року наявна прострочена заборгованість. АТ «Кредобанк» вимагав від нього протягом 60 днів з моменту отримання письмової вимоги банку усунути порушення умов кредитного договору та погасити прострочену заборгованість у загальному розмірі 278599,29 грн (а.с. 16).
На підтвердження надіслання відповідачам ОСОБА_3 досудових вимог про погашення простроченої заборгованості та дострокового повернення кредиту позивачем додано до позовної заяви списки 96/ДСТ та 178/ДСТ згрупованих відправлень Укрпошта Експрес (форми 103) та квитанції сплати відправки листів (а.с. 17-19, 22-22зв).
У списку відправлень 96/ДСТ зазначено, що АТ «Кредобанк» надіслав відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором та копію довіреності представника АТ «Кредобанк» за адресою: м. Дніпро, вул. Барківська (а.с. 18).
До матеріалів справи долучено квитанції про сплату ОСОБА_1 платежів за кредитним договором у 2023 - 2024 роках (а.с. 87-95).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності правомірності позивача АТ «Кредобанк» вимог до відповідачів через недотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, Законами України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», а також укладеним кредитним договором.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частинами першою - третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
Стаття 1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) визначає терміни, які вживаються в цьому Законі, зокрема: договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту, тощо.
Положеннями частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Відповідно до п. 4.1 кредитного договору №065/2019-Ф від 05.09.2019 року, укладеним між сторонами, позичальник зобов'язаний повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим кредитним договором та/або додатками до нього.
Відповідно до п. 4.10 кредитного договору, позичальник зобов'язаний після отримання повідомлення банку, передбаченого п. 4.9 цього кредитного договору, усунути порушення умов кредитного договору, вказаних у повідомленні протягом 60 календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов'язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за кредитним договором не пізніше 60-го календарного дня після отримання письмового повідомлення банку (п. 4.9 кредитного договору).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19) виснувала, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений у постанові від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13 (провадження №14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону №1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У справі №638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 05.09.2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №065/2019-Ф, за умовами якого банк зобов'язується надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах обумовлених цим кредитним договором, а позивальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі. Банк надає позивальникові кредит в сумі 309400,00 грн на строк погашення 240 місяців з терміном погашення до 04 вересня 2039 року.
05 вересня 2019 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором №065/2019-Ф від 05.09.2019 року.
З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за кредитним договором №065/2019-Ф станом на 02.10.2023 року становить 272968,69 грн, в т.ч.: прострочена заборгованість за основним боргом (тіло) - 265522,28 грн; прострочені проценти за основним боргом - 7446,41 грн.
До матеріалів справи долучено квитанції про сплату ОСОБА_1 платежів за кредитним договором у 2023 - 2024 роках.
12.05.2023 року за вих. №85-10884483/23 та 05.09.2023 року за вих.№85-10884483/1/23 позивачем було складено досудові вимоги на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що станом на 12.05.2023 року наявна прострочена заборгованість. АТ «Кредобанк» вимагав від них протягом 60 днів з моменту отримання письмової вимоги банку усунути порушення умов кредитного договору та погасити прострочену заборгованість.
На підтвердження надіслання відповідачам ОСОБА_3 досудових вимог про погашення простроченої заборгованості та дострокового повернення кредиту позивачем додано до позовної заяви списки 96/ДСТ та 178/ДСТ згрупованих відправлень Укрпошта Експрес (форми 103) та квитанції сплати відправки листів.
У вказаному вище списку відправлень та описі вкладення зазначено, що АТ «Кредобанк» надіслав відповідачу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором та копію довіреності представника АТ «Кредобанк» за адресою: м. Дніпро, вул. Барківська, тоді як місце реєстрації відповідача є вул. Банківська (а.с. 14).
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі отримали вказані досудові вимог та зобов'язані відповідно до п. 4.10 кредитного договору виконати її вимоги у встановлений договором строк.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що адреса на яку було направлено досудову вимогу відповідачу ОСОБА_1 , не відповідає зазначеній ним у договорі адресі його реєстрації.
Зазначене свідчить про порушення порядку подання досудової вимоги позивачем.
Відповідно до правового висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року в справі №720/894/20, боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов'язань за кредитним договором та про зобов'язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність отримання відповідачем досудової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, тому він не мав об'єктивної можливості виконати передбачений ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» обов'язок щодо повернення простроченої суми заборгованості за договором.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про направлення належним чином відповідачам досудових вимог щодо порушення ним умов кредитного договору є безпідставними, оскільки не доведені в суді будь-якими доказами.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати АТ «Кредобанк» по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» залишити без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: