Провадження № 22-ц/803/4908/25 Справа № 211/7276/24 Суддя у 1-й інстанції - Сарат Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
23 вересня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 211/7276/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Бондар Я.М. Зубакової В.П.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
заявник ОСОБА_1
заінтересована особа Територіальна громада в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року, яке ухвалено суддею Сарат Н.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,
В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Територіальна громада в особі Виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради.
Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер близький друг заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя, ОСОБА_2 був власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на яку відкрилась спадщина.
Вони з помердим ОСОБА_2 познайомились ще влітку 2016 року. ОСОБА_2 скаржився на те, що проживає сам, так як із дружиною вони розірвали шлюб декілька років назад. Він мав проблеми зі здоров'ям по лінії неврології ще з кінця вісімдесятих років, внаслідок чого йому було присвоєно інвалідність ІІІ-ї групи встановленої безстроково.
ОСОБА_2 з вересня 2016 року по 26 січня 2017 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ). Увесь цей час вони підтримували зв'язок, регулярно дзвонили один одному, розмовляючи про життя та виявляли взаємну повагу та підтримку.
Повернувшись додому ОСОБА_2 потребував систематичного медичного обслуговування в різних закладах охорони здоров'я країни. Зі свого боку заявник надавав йому усіляку підтримку, як фізичного характеру, так і матеріального та морального. З квітня 2017 року вони фактично стали проживати разом та вести спільне домашнє господарство в його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується Актом, складеним сусідами, б/н від 12 листопада 2024 року.
За час спільного проживання, заявник опікувався другом, допомагав йому у побуті, організовував дозвілля, купував продукти харчування, предмети домашнього вжитку, ліки, допомагав здійснювати поточний ремонт квартири, в якій вони жили, спільно вели домашнє господарство, мали спільний грошовий бюджет, систематично супроводжував його у медичних закладах.
В останні роки свого життя ОСОБА_2 мав великі труднощі у питанні вільного переміщення, так як його кінцівки набрякали та йому було важко взувати на них взуття. У зв'язку з такими обставинами всі питання по його забезпеченню продуктами харчування та ліками він взяв на себе.
22 квітня 2023 року ОСОБА_2 , перебуваючи на стаціонарному лікуванні в КП «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» КМР, помер. Заявник отримав лікарське свідоцтво про смерть № 355 від 27 квітня 2023 року, на підставі якого в органах ДРАЦС ним було оформлено свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_3 від 27 квітня 2023 року.
Заявник вважає, що на підставі ст.ст.1217,1222,1264 ЦК України, він є спадкоємцем за законом четвертої черги після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім нього, інші спадкоємці за законом чи за заповітом, та/або які б мали право на обов'язкову частку у спадщині - відсутні.
З питання оформлення спадщини він звернувся до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу, Лосінця С.М. Нотаріусом мені було надано письмове роз'яснення в якому зазначено, що згідно п.п.4.4 п.4 Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом від 22 лютого 2012 року, № 296/5, зареєстрованого в МЮУ 22 лютого 2012 року за № 282/20595, факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.
На підставі наведенного вище заявник просив суд встановити що він - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю не менше 5 років до відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а саме з квітня 2017 року до 22 квітня 2023 року.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційних скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить колегію суддів скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення його заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що заявник хоч і не кровним родичем померлого ОСОБА_2 але протягом останніх п'яти років до його смерті останні вели спільне домашнє господарство, піклувались один про одного та спілкувались як члени родини.
Також апелянт звертає увагу на те, що встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем, в даному випадку, ніким не оспорюється.
Також апелянт посилається на те, що не він, як заявник, не його представник, не були повідомлені судом про розгляд заяви у зв'язку з чим заявник був позбавлений можливості надати свої пояснення.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Сагайдака О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 (а.с.12).
За життя ОСОБА_2 на праві власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_2 , в якій, станом на 22 квітня 2023 року був зареєстрований лише ОСОБА_2 .
З метою прийняття спадщини ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Лосінця С.М., однак нотаріусом йому було роз'яснено що згідно п.п.4.4 п.4 Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого Наказом від 22 лютого 2012 року, № 296/5, зареєстрованого в МЮУ 22 лютого 2012 року за № 282/20595, факт проживання спадкоємців однією сім'єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили (а.с.17).
За життя заповіт ОСОБА_2 не залишав. Спадкова справа після його смерті не заводилась.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що заявник та померлий ОСОБА_2 проживали однією сім'єю не менше 5 років до відкриття спадщини, заявник посилався на те, що вимога про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини не підтверджується.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
За приписами статті 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року по справі № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що заявниця повинна довести належними доказами не лише факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а і факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять належних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за життя останнього, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, тобто проживали однією сім'єю. Дійсно, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі письмові докази ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, зокрема квитанції, договори-замовлення тощо в той час, як у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
На переконання колегії суддів суд першої інстанції вірно критично оцінив відомості, які містяться в акту від 12 листопада 2024 року, щодо проживання однією сім'єю з квітня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ведення спільного господарства, який підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки достовірних даних, що підтверджують проживання вказаних осіб не надано, такі особи у судовому засіданні щодо обставин та наявних у них відомостей, що стосуються справи, не опитані, а голова ОСББ може лише засвідчити дійсність підписів зазначених осіб, а не достовірність їх тверджень.
Як правильно зазначено в оскаржуваному рішенні з посиланням на позиції, викладені в постанова Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі 202/5003/16-ц та від 07 квітня 2020 року у справі № 369/9334/16-ц, наявність у позивача документів, пов'язаних із лікуванням та смертю ОСОБА_2 не можуть бути взятими до уваги, оскільки сама їх наявність не підтверджує факт, спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов'язків з померлим така. При цьому сам факт надання допомоги іншій особі, яка є одинокою особою, не є безумовним підтвердженням наявності факту проживання однією сім'єю та не свідчить про наявність підстав для застосування статті 1264 ЦК України.
Також суд першої інстнації вірно зазначив в оскаржуваному рішенні про те, що намагання позивача довести тривалі добрі стосунки з померлим, його щире бажання допомогти і дбати, не свідчить саме про його проживання однією сім'єю. Проживання в одній квартирі, навіть на довготривалій основі, не є веденням особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків, тобто не є проживанням цих осіб однією сім'єю.
Отже суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що факт проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини не підтверджується.
У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Щодо судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2025 року.
Головуючий:
Судді: