Справа № 755/16741/25
про залишення позовної заяви без руху
"22" вересня 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Коваленко І.В., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
26.08.2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, яка 08.09.2025 передана у провадження судді Коваленко І.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 року.
Як убачається із заявлених позовних вимог, позивач просить суд дослівно:
«І. Здійснити поділ майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в натурі:
1. Припинити право власності ОСОБА_2 у сумісному майні подружжя - однокімнатній квартирі (загальна площа 42,4 кв. м., житлова площа 16,3 кв. м.) № 4-343, яка розташована в будинку АДРЕСА_1 .
2. Виділити у власність ОСОБА_1 та визнати за нею право власності в цілій частині на однокімнатну квартиру (загальна площа 42,4 кв. м., житлова площа 16,3 кв. м.) № 4-343, яка розташована в будинку АДРЕСА_1 .
3. Припинити право власності ОСОБА_1 у сумісному майні подружжя - однокімнатній квартирі (загальна площа 33,3 кв. м., житлова площа 13,5 кв. м) АДРЕСА_2 .
4. Виділити у власність ОСОБА_2 та визнати за ним право власності в цілій частині на однокімнатну квартиру (загальна площа 33,3 кв. м., житлова площа 13,5 кв. м) № 102, яка розташована в будинку АДРЕСА_3 .
5. Визнати за ОСОБА_2 право власності на майнові права в однокімнатній квартирі (загальна площа ЗО, 27 кв. м., житлова площа 11,22 кв. м.) АДРЕСА_4 .»
16.09.2025 року головуючим суддею, у відповідності до вимог ч.7 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України, отримана інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 .
Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими заявник звертається до суду для захисту, а також дотримання ним вимог, передбачених статтею 175, 177 ЦПК України.
Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що на даний час не може бути відкрито провадження у справі, оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 175 і 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява, серед іншого, повинна містити:
- зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
- зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору.
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи;
- підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Щодо зазначення позивачем у позовній заяві ціни позову у розмірі 1 211 200,00 грн., слід зазначити наступні недоліки.
За приписами ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно з визначеною у них дійсною вартістю майна, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Обґрунтовуючи ціну позову, позивач зазначає, що вказана сума в розмірі 1 211 200,00 грн. складається з вартості майна та майнових прав, яка визначена у відповідних договорах купівлі-продажу від 23.07.2014, від 25.10.2021 року та від 10.01.2017 року.
Суд не може погодитись із таким твердженням позивача щодо дійсності на день пред'явлення позову ринкової вартості майна та майнових прав, оскільки відповідні договори були укладені понад п'ять-десять років від дати пред'явлення позову.
Таким чином, у матеріалах позовної заяви відсутні докази, що підтверджують реальну вартість спірного майна та майнових прав на момент пред'явлення позову, що підлягає усуненню.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
На першому аркуші позовної заяви після визначеної ціни позову позивачем зазначений судовий збір у розмірі 12 112,00 грн., проте доказів про його сплату у вигляді оригіналу квитанції про сплату судового збору до позовної заяви не долучено.
Згідно роз'яснень, наведених у пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв'язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містити відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. При цьому, наприклад, платіжне доручення повинно бути підписано відповідальним виконавцем банку і скріплено печаткою установи банку з відміткою про дату надходження та дату виконання платіжного доручення (пункт 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (зі змінами)).
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір входить до складу судових витрат.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням, а у випадках звільнення від сплати цих осіб - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Натомість, відповідно до пп. 3 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви про поділ майна при розірванні шлюбу справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», установлено у 2025 році прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 2025 року - 3 028,00 гривень.
Із позовної заяви убачається, що остання містить одну позовну вимогу майнового характеру про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Оскільки позивачем не додано до позовної заяви доказів, що підтверджують реальну вартість спірного майна та ціну позову на момент пред'явлення позову, що підлягає грошовій оцінці, то суд позбавлений можливості зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити.
У відповідності до ч. 2 ст. 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
У випадку, якщо позивачем заявляється позовна вимога про поділ спільного сумісного майна подружжя, йому, виходячи з реальної вартості спірного майна на момент пред'явлення позову, слід сплатити судовий збір згідно з вимогами наведеного законодавства України, а у випадку, якщо на момент пред'явлення позову встановити точну ціну позову неможливо, судовий збір попередньо визначається судом у сумі 15 140,00 грн.
Відповідні документи, що підтверджують сплату судового збору, або ж документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачу слід надати суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (частини першої статті 6 згаданого Закону).
Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Положеннями Інструкції встановлено вимоги про заповнення розрахункових документів.
Відповідно до пункту 3.1 Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладено в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, який обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Згідно з додатками 2, 8 до Інструкції одним із реквізитів платіжного доручення є «Призначення платежу», який заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 Інструкції.
Положеннями п. 3.8. Інструкції визначено, що реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, які зазначено в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 березня 2018 у справі №914/1542/17, від 16 січня 2019 у справі №905/1057/18, від 10 травня 2018 року у справі № 613/372/16-ц, та ухвалах Верховного Суду від 26 березня 2018 у справі № 907/892/15, від 16 квітня 2018 року у справі № 922/3137/17, від 20 квітня 2018 року у справі № 910/12031/17, від 21 лютого 2019 року у справі № 910/8880/18, від 13 лютого 2020 року № 910/4557/18.
Разом з тим, долучена до матеріалів позовної заяви копія квитанції № 412 від 24 грудня 2024 року не містить відомості про те, за яку саме позовну заяву сплачується судовий збір, тому вказана копія квитанції не може слугувати доказом належної оплати позивачем судового збору саме за позовом до ОСОБА_2 .
При цьому інша інформація, яка б надавала можливість ідентифікувати, що саме за подачу позовної заяви про стягнення заборгованості, відповідачем за якою є ОСОБА_2 позивачем сплачено судовий збір, відсутня, а отже суд дійшов висновку про те, що додана позивачем копія квитанції не є належним доказом сплати судового збору за даною позовною заявою.
Вказаний висновок підтверджено Постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2020 року у справі № 755/3288/20, та Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 755/3292/20.
Таким чином, на виконання даної ухвали суду позивачем має бути надано суду оригінал платіжного документу про сплату судового збору на рахунок Дніпровського районного суду м. Києва у розмірі 3 028,00 грн. із зазначенням у платіжному документі відомостей про сплату судового збору із призначенням платежу: «за подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя».
Додатково роз'яснюю, що при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - №UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Разом з тим, позивача не позбавлено права повернення неналежно оформленої суми судового збору на підставі відповідної заяви у порядку Закону України «Про судовий збір».
Окрім того, відповідно до п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Крім того, згідно положення ч. 5 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно з вимогами ст.69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4 ст. 65 СК).
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, позивачу необхідно зазначити, чим підтверджується придбання всього майна, що є предметом даного спору під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.
Окрім того, позивач зазначає, що у шлюбі сторони придбали майнові права на: однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та на підтвердження вказаних обставин надає копію Договору купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2017 р., копія договору купівлі-продажу деривативу від 10.01.2017 р., копія аукціонного свідоцтва від 10.01.2017 р., копія додаткової угоди від 29.10.2018 р. про внесення змін та доповнень у договір купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2017р.
Разом з тим, позивач не додає Графік погашення платежів, який згідно п.4.3 Договору купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2017, є невід'ємною частиною даного Договору; Повідомлення покупця про готовність Об'єкту нерухомості та можливість передачі йому майнових прав на Об'єкт нерухомості, враховуючи, що згідно Специфікації, яка є Додатком №1 до Договору, строк введення об'єкту будівництва в експлуатацію сплив ще 30 листопада 2017 року; згоду чоловіка Покупця на укладення цього Договору, як передбачено п.11.3 Договору купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2017.
Недотримання обов'язкових вимог до змісту позову є перешкодою до відкриття провадження у справі.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, суд дійшов висновку, про необхідність залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 95, 175, 177, 185 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - залишити без руху.
Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж п'ять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.
Попередити, що у випадку не виконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню.
Суддя: І.В.Коваленко