26 вересня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/2686/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брезіної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
Описова частина
Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
В поданому до суду адміністративному позові позивач просить суд винести рішення, яким:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу та звернувся до відповідача із рапортом на звільнення з військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю у його дружини інвалідності ІІ групи та потреби у здійсненні постійного догляду за нею. До рапорту було додано належні документи на підтвердження підстав для його задоволення, однак відповідачем необґрунтовано відмовлено у звільненні. Позивач стверджує, що потреба у постійному догляді підтверджується висновком ЛКК №232 від 22.04.2025 р. за формою №080-4/о, а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у задоволенні його рапорту. З вказаних підстав позивач просив суд задовольнити позов.
Відповідач заперечував проти позову та вказав, що у наданому позивачем до рапорту висновку ЛКК №232 від 22.04.2025 р. не підкреслено рекомендації щодо соціальних послуг та відсутній висновок потреби постійного догляду, а тому позивачу було правомірно відмовлено у звільненні з військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Рух справи у суді
Судом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Позивач являється військовослужбовцем та проходить військову службу у Військової частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
09.05.2025 р. позивач звернувся до відповідача із рапортом на звільнення з військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю у його дружини інвалідності ІІ групи та потреби у здійсненні постійного догляду за нею.
До вказаного рапорту було додано наступні документи: копія паспорту ОСОБА_1 ; копія картки платника податків ОСОБА_1 ; копія паспорту ОСОБА_2 ; копія свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; копія довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_2 ; копія консультативного висновку від 29.03.2024 щодо ОСОБА_2 ; копія висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі № 232 від 22.04.2025 ОСОБА_2 ; довідка № 244 від 08.05.2025 про фактичне місце проживання особи за адресою без реєстрації; копія свідоцтва про хворобу №263/85 госпітальної ВЛК ЛВМКЦ ДПСУ ОСОБА_2 ; копія посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_2 ; копія посвідчення ветерана військової служби ОСОБА_2 (а.с. 9-20, 24, 27-34).
28.05.2025 р. відповідачем надіслано позивачу лист, в якому повідомлено про відсутність підстав для звільнення у запас, оскільки до рапорту не долучені документи, які підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Вказано, що висновку ЛКК №232 від 22.04.2025 р. не підкреслено рекомендації щодо соціальних послуг. (а.с. 21-23).
Мотивувальна частина
Згідно положень ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд перевіряє дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийняття оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону №2232-XII розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII - необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Підставою такої відмови зазначено, що позивачем до поданого рапорту на звільнення не долучені документи, які підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Вказано, що у висновку ЛКК №232 від 22.04.2025 р. не підкреслено рекомендації щодо соціальних послуг.
Щодо підтвердження необхідності постійного догляду позивачем за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи відповідно до висновку ЛКК №232 від 22.04.2025 р. форми № 080-4/0 суд зазначає наступне.
Слід зазначити, що правова позиція, якими документами підтверджується необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю як підстава для звільнення з військової служби було сформовано у висновках Верховного Суду від 21.02.2024 року по справі № 120/1909/23.
"Так, визначення терміна «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Наведене свідчить, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено - Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналіз повноважень медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням №1317, дає підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Системний аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися, крім висновку МСЕК, також відповідним медичним висновком ЛКК в наступних випадках:
- особам з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися (форма 080-4/о);
- громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду (форма 080-2/о);
- людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу (за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667).
Суд зауважує, що висновок ЛКК повинен містити рекомендації саме потреби у постійному догляді. При цьому, наявність ІІ або ІІІ групи інвалідності автоматично не вказує на потребу в постійному догляді.
Отже, висновок ЛКК про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі по формі №080-4/о, може бути допустимим підтвердженням необхідності здійснення постійного стороннього догляду та звільнення із військової служби за сімейними обставинами лише за умови чіткого зазначення у змісті висновку рекомендацій щодо необхідності здійснення постійного стороннього догляду."
У той же час, оцінюючи висновок ЛЛК №232 від 22.04.2025 р., що виданий КНП "Сокирянський центр первинної медико-санітарної допомоги" про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі по формі №080-4/о щодо ОСОБА_2 , суд звертає увагу на його дефектність. Так, у наданому позивачем висновку ЛКК форми №080-4/0 №232 від 22.04.2025 р. в п.4 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду - не визначено вид соціальної послуги, який рекомендовано дружині позивача, через те, що не відображено (не підкреслено) з переліку саме ту соціальну послугу, якої він потребує. При цьому, у висновку ЛЛК №232 від 22.04.2025 р. не міститься чітку рекомендацію щодо необхідності здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 .
При цьому, з довідки МСЕК від 03.07.2023 серії ААГ №354085, якою встановлено ОСОБА_2 2 групу інвалідності безтерміново, слідує висновок про умови та характер праці - протипоказана робота у звичайних виробничих умовах та рекомендовано заходи щодо відновлення працездатності - відновне лікування.
Тобто, з наданих позивачем документів ЛКК та МСЕК відсутні висновки щодо потреби постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 .
Таким чином, суд вважає правомірною відмову відповідача у задоволенні рапорту позивача від 09.05.2025 р. на звільнення з військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю у його дружини інвалідності ІІ групи та потреби у здійсненні постійного догляду за нею.
Решта доводів сторін не спростовують висновків суду щодо правомірності дій відповідача та оскаржуваної відмови.
Висновки за результатами розгляду справи
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірність рішення щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення.
Відповідачем доведено правомірність відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі абз. 11 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», в той час як доводи позивача про підтвердження підстав для звільнення з військової служби, згідно доданих до рапорту про звільнення документів, суд вважає помилковими та безпідставними.
З вказаних підстав суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.
Судові витрати
Відповідно до ч.2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки відповідач не поніс вказаних витрат, суд не вирішує питання про їх стягнення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 139, 241, 250, 257 КАС України, суд -
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Т.М. Брезіна