26 вересня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/1855/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби відповідно до п.п. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що під час проходження військової служби звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом 27.11.2024 про звільнення з військової служби згідно п.п.“ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», в якому посилався на обставини, пов'язані із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
За наслідками розгляду рапорту відповідач відмовив йому в звільненні з військової служби. Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки він має законне право на звільнення з військової служби на підставі п.п.“ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
За вказаною позовною заявою ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив, в якому просила відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі п.п. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки законодавчо обмежено підставу звільнення застосування вказаної норми з дати введення воєнного стану до оголошення демобілізації.
Посилаючись на положення ч. 3 та 8 ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» відповідач зазначав, що під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію або на строки, визначені частиною другою цієї статті. Для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Враховуючи наведене, відповідач вважає, що відносно позивача він діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб передбачений Конституцією та законодавством України.
Сторони скористалися правом передбаченим ст. ст. 163, 164 КАС України, та подали до суду відповідь на відзив, заперечення.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
29.10.2022 між командиром військової частини НОМЕР_1 та позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності 29.10.2022.
Пунктом 3 даного контракту визначено, що контракт є строковим та укладений відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін строком на 6 (шість) місяців.
Відповідно до п. 4 контракту сторони зобов'язувалися не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
31.10.2024 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказаний рапорт зареєстровано відповідачем за вх. № 33132 від 27.11.2024.
До рапорту позивачем додано: оригінал ордеру на надання правової допомоги; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; нотаріальна копія паспорту ОСОБА_1 ; копія картки платника податків ОСОБА_1 ; нотаріальна копія військового квитка ОСОБА_1 ; копія Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с. 23).
За результатами розгляду рапорту, відповідачем листом від 05.12.2024 за вих. № 693/36128 повідомлено позивача, що право бути звільненим з військової служби з підстави п.п. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» є законодавчо обмеженим, оскільки абз. 5 п. 2.12 розділу II Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція) передбачає, що в особливий період Контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно із Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» у період протягом строку проведення мобілізації та з дати введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 (крім підстав, передбачених підпунктами “г», “д», “ж», а також за наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він сам не висловив бажання продовжувати військову службу) частини 5 статті 26.
Посилаючись на положення ч. 3 та 8 ст. 23 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», відповідач у листі також зазначав, що під час дії воєнного стану для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період строк військової служби може встановлюватися на час до оголошення рішення про демобілізацію або на строки, визначені частиною другою цієї статті. Для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану.
Враховуючи наведене, відповідач повідомив позивачу, що відсутні підстави для звільнення з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суд з цим позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу вимог ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008).
Цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
За п. 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Пунктами 5 - 7 Положення № 1153/2008 встановлено, що громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Приписами ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом № 2232-ХІІ передбачено початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній.
Так, відповідно до ч. 2-3 ст. 19 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, у разі закінчення строку контракту можуть укласти новий контракт на проходження військової служби.
У разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший укладений з ним контракт припиняється, а з таким військовослужбовцем укладається новий контракт для проходження відповідного виду військової служби на строк, визначений частиною другою статті 23 цього Закону
Згідно ч. 4 ст. 19 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, якщо інше не передбачено законом.
Абзацами 2, 3 та 10 ч. 2 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) передбачено, що для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; інших громадян - від 1 до 5 років.
Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті (ч. 2 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ, в редакції чинній на час укладення позивачем контракту).
Відповідно до абз. 2, 3 ч. 4 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ ( в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) строк проходження військової служби може бути продовжено за новим контрактом до досягнення граничного віку перебування на військовій службі: для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах рядового складу, - на 3 роки; для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, - на строк від 3 до 5 років.
Під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Абзацами 2 та 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ ( в редакції чинній на час укладення позивачем контракту) обумовлено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходить військову службу відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, який набрав чинності 29.10.2022, у військовій частині НОМЕР_1 , за званням молодший сержант. Контракт укладено 29.10.2022 строком на 6 (шість) місяців.
Суд зазначає, що на дату закінчення дії контракту (28.04.2023) порядок припинення (розривання) контракту було врегульовано ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, яка не передбачала звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду, через закінчення строку його дії, на який він був укладений.
Отже, відповідно до умов згаданого контракту дата його припинення у зв'язку з закінченням шестимісячного строку мала припасти на 28.04.2023, однак в силу положень п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній станом на 28.04.2023) його дія була продовжена понад встановлені строки з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Таким чином, у момент припинення дії контракту через закінчення строку, на який він був укладений, його дія була продовжена п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ на строк проведення мобілізації та до оголошення демобілізації, окрім випадків визначених п. 3 ч. 5 статті 26 цього Закону.
З огляду на вказані обставини та існуючі підстави для звільнення, станом на 28.04.2023 позивач не мав права бути звільненим з військової служби, зокрема у зв'язку з закінченням строку укладеного ним контракту. Таким чином, позивач продовжив проходження військової служби.
Враховуючи наведене, суд погоджується з позицією позивача, що на час закінчення строку дії контракту він не мав права бути звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням дії контракту.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону № 2232 викладено в новій редакції, згідно якої доповнено перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу.
Так, згідно п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
Аналізуючи неведені правові норми, суд приходить до висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Аналогічна позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.07.2025 у справі № 560/12865/24.
Матеріалами справи підтверджується, що 31.10.2024 позивач звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), у зв'язку із закінченням строку контракту та відсутністю бажання продовжувати військову службу.
Як зазначалося вище, за результатами розгляду рапорту, відповідачем листом від 05.12.2024 за вих. № 693/36128 повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Отже, враховуючи, що строк дії укладеного між позивачем та відповідачем контракту під час дії воєнного стану закінчився та за відсутності у військовослужбовця (позивача) бажання продовжувати військову службу, суд робить висновок про те, що у відповідача не було законних підстав для відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі поданого ним рапорту.
З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує, що у позивача наявні підстави для звільнення його з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби).
Доводи відповідача щодо відсутні підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до п.п. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України законодавчо обмежено підставу звільнення застосування вказаної норми з дати введення воєнного стану до оголошення демобілізації, суд не бере до уваги, виходячи з наступного.
Підстави припинення (розривання) контракту під час проведення мобілізації та дії воєнного стану наведено у п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, відповідно до якого, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, у разі:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я:
на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України), але не раніше шести місяців проходження ними безперервної військової служби;
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
ж) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
з) у зв'язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя;
и) у зв'язку з визнанням військовослужбовця таким, що не пройшов випробування, встановлене частиною першою статті 21-2 цього Закону (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);
і) через службову невідповідність (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);
ї) у зв'язку з відмовою від проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України);
й) у зв'язку з визнанням військовослужбовця таким, що не пройшов випробування, встановлене частиною сьомою статті 20-2 цього Закону (для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону);
к) через службову невідповідність (для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону).
Отже, п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено виключний перелік підстав для припинення (розривання) контракту під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно ст. 14 Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Згідно 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
За приписами п. 34 Положення № 1153/2008 контракт припиняється (розривається):
у день закінчення строку контракту;
у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;
у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України);
у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти;
у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим;
у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.
Згідно 35 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період: протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно п. 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, визначає Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція, в редакції чинній на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби).
Пунктом 2.12 Інструкції встановлено, що контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.
В особливий період Контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно із Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» у період: протягом строку проведення мобілізації та з дати введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 (крім підстав, передбачених підпунктами «г», «д», «ж», а також за наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він сам не висловив бажання продовжувати військову службу) частини п'ятої статті 26.
Про припинення (розірвання) Контракту про проходження військової служби за наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «ж», «к», «л», «п», «р» пункту 1, підпунктами «а», «б», «в», «ґ», «й», «к», «н», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д», «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовець повідомляє командування військової частини рапортом на звільнення з військової служби.
Аналізуючи наведені вище норми права, суд приходить до висновку, що у випадку виникнення у військовослужбовця підстав для звільнення з військової служби, які передбачені п.п. «а», «б», «в», «у», «е», «з», «и», «і», «ї», «й», «к» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) він підлягає звільненню з військової служби за рішенням командування військової частини у будь якому випадку, незалежно від волі самого військовослужбовця.
Однак, у випадках передбачених п.п. «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини), «ґ» (за власним бажанням для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства), «д» (у зв'язку із звільненням з полону), «ж» (у зв'язку з закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) військовослужбовцю надано право вибору, проходити військову службу далі чи заявити про своє бажання бути звільненим.
На переконання суду, у спірних правовідносинах, право на звільнення за п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) позивачем може бути реалізовано тільки після його волевиявлення бути звільненим, що власне ним було виконано, адже він подав рапорт про звільнення, який був розглянутий відповідачем.
До моменту реалізації позивачем свого права на звільнення, тобто до подачі ним відповідного рапорту, він зобов'язаний був проходити військову службу за контрактом, оскільки в силу положень абз. 1 п. 1 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на час закінчення строку дії контракту) його дія була продовжена понад встановлені строки.
Твердження відповідача, що згідно Інструкції законодавчо обмежено підставу звільнення застосування вказаної норми з дати введення воєнного стану до оголошення демобілізації, суд відхиляє, оскільки ним невірно тлумачиться норма п. 2.12 вказаної Інструкції.
Суд зазначає, що Інструкція не може містити інші підстави для припинення (розривання) контракту про проходження військової служби ніж ті, які передбачено п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби).
Як зазначалося вище, за результатами розгляду рапорту, відповідачем листом від 05.12.2024 за вих. № 693/36128 повідомлено позивача, що право позивача бути звільненим з військової служби з підстави пп. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» є законодавчо обмеженим, оскільки абз. 5 п. 2.12 розділу II Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція) передбачає, що в особливий період Контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини згідно із Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» у період протягом строку проведення мобілізації та з дати введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 (крім підстав, передбачених підпунктами “г», “д», “ж», а також за наявності у військовослужбовця інвалідності, якщо він сам не висловив бажання продовжувати військову службу) частини 5 статті 26.
З даного приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач мав врахувати вимоги п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), а також Інструкції в частині, яка не суперечить положенням даного Закону.
З огляду на визначення загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, застосування відповідачем під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби приписів п. 2.12 Інструкції мало здійснюватися з урахуванням положень Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби).
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач невірно трактував п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), який надає позивачеві право на звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, та п. 2.12. Інструкції, який деталізує випадки звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі рішення командування військової частини незалежно від волевиявлення військовослужбовця, а також випадки звільнення військовослужбовця з військової служби за його бажанням.
Застосовуючи наведені вище норми права, з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду, суд констатує, що під час розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 55 Конституції кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час судового розгляду справи по суті відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність своїх дій щодо відмови позивачу у звільненні його з військової служби на підставі п.п. “ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) у зв'язку із закінчення строку дії контракту укладеного під час дії воєнного стану та відсутності у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд визнає протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону № 2232- (у редакції чинній станом на час звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби), а також зобов'язує відповідача розглянути повторно рапорт позивача про звільнення з військової служби від 31.10.2024 та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 14, 77, 139, 243-246, 255, 293 та 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі п.п. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 31.10.2024 та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду, що окреслені у даному судовому рішенні.
4. В іншій частині позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.К. Левицький