Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
26 вересня 2025 року №520/30265/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Лариси Мар'єнко, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 27.02.2022 по 29.12.2023 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року №704;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 , в межах її компетенції, нарахувати та виплатити ОСОБА_2 з 27.02.2022 по 29.12.2023 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум;
3) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_2 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки;
4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану";
5) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з ненарахування та виплатити ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року);
6) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Отже, з 29.01.2020 року виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Відповідач через невірне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням не у повному обсязі за період з 27.02.2022 по 29.12.2023 нараховував та виплачував ОСОБА_3 грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з порушенням вимог чинного законодавства. Крім того, відповідач при обчисленні компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки не включив до розрахунку суми додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", чим порушив права позивача.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.
Представник відповідача надіслав через ЄСІТС "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти заявлених позовних вимог, стверджуючи про правомірність застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн. Також зазначено, що відповідно до Порядку вплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 визначено, що розрахунок грошового забезпечення на час щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні основної, додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років т щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою штатною посадою. Додаткова винагорода на період дії воєнного стану не відноситься до складових частин щомісячного додаткового забезпечення, відтак не враховується при нарахуванні компенсації за невикористані дні відпустки. Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні вказано, що позивач проходив військову службу у період з 27.02.2022 по 29.12.2023, тобто не мав повний календарний рік служби, відтак не набув права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Судом встановлено, що позивач оскаржує дії відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації невикористаних днів відпусток за період з 27.02.2022 року по 29.12.2023 року, тобто в період дії статті 233 КЗпП України, в редакції, що була чинною до 19.07.2022 та припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (тривалі правові відносини).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав у постанові від 21.03.2025 року по справі №460/21394/23 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій адміністративного суду: від 29.01.2025 у справі №500/6880/23, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, від 23.01.2025 у справі №400/4829/24, від 20.11.2023 року у справі №160/5468/23, від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 та сформував такий висновок щодо застосування строків звернення до суду в даній категорії справ:
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин")".
Таким чином, в даному випадку, період з 27.02.2022 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати "грошового забезпечення" без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 20 липня 2022 року по 29 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому подією, з якої слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду слід вважати дату вручення військовослужбовця грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні) (постанова Верховного Суду від 21.03.2025 року по справі №460/21394/23).
З наданого відповідачем грошового атестату ОСОБА_1 встановлено, що останній датований 29.12.2023, однак особистого підпису позивача не містить. При цьому, як зазначає представник позивача у позовній заяві, про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення дізнався з листа від 14.10.2024 року №2549.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач не був належними чином повідомлений про суми виплат, нарахованих при звільнення, відтак визнає поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновляє його.
Отже, підстави для задоволення заяви представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , в період 27.02.2022 по 29.12.2023 проходив військову службу по мобілізації у складі Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 30.05.2022.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2023 №365, сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) №190-РС від 18.12.2023 у відставку за пунктом "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я), виключено з 29 грудня 2023 року зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Представник позивача звернувся до відповідач з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про нараховані та виплачені суми основних та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , нарахованих при звільненні.
Листом від 14.10.2024 №2549 відповідач надав запитувану інформацію.
Судом з розрахунку-платіжної відомості про виплату усіх видів грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 29.12.2023 встановлено, що виплата всіх видів грошового забезпечення за 2022 та 2023 роки розрахована відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року - 1762,00 грн. сума допомоги при звільненні становить - 18556,52 грн, компенсація відпустки - 33492,96 грн.
Вважаючи дії відповідача щодо неправильного нарахування та виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації відпустки протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року (далі - Постанова №704), затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Згідно пункту 2 цієї постанови грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з пунктом 1 Примітки Додатку 1 постанови №704 "Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу" посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Згідно з Приміткою до Додатку 14 "Схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу" оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Одночасно судом встановлено, що пункт 4 Постанови №704 після внесення до нього змін постановою КМУ № 103 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 за адміністративним позовом Особа-1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Особа-2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені п.6 постанови №103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що у період з 01.01.2018 по 29.01.2020 згідно з Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Разом з цим, слід зазначити, що з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Норми пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були чинними як на дату прийняття Постанови № 704, так є чинними і станом на 29.01.2020 року, неконституційними не визнавалися.
В той же час, Постанова №704 є підзаконним нормативно-правовим актом.
Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відтак, вказаний пункт Постанови №704 в частині, яка суперечить нормам розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", не підлягає застосуванню.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
З огляду на вказане, з 29.01.2020 посадовий оклад та оклад за військовим званням підлягали обчисленню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Розрахунковою величиною в даному випадку, з урахуванням приписів п.4 Постанови КМУ №704 (в редакції, що була чинна до внесення змін Постановою КМУ №103) та Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII має бути саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, який було застосовано для обрахунку відповідачем.
Разом із тим, на реалізацію своїх повноважень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 №481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704" (надалі - Постанова №481).
Пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Пунктом 2 вказаної постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виклавши абзац перший в такій редакції:
4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів (п. 3 Постанови №481).
Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023.
Таким чином, з урахуванням змін, внесених Постановою №481, пункт 4 Постанови №704 передбачає обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн.
З наведеного слідує, що з 20.05.2023 (дата набрання чинності Постановою №481) базова величина, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців є сталою та становить 1762,00 грн.
При цьому, Постанова №481 чи її окремі пункти, на момент виникнення спірних правовідносин, нечинними (в тому числі в судовому порядку) не визнавалися, а тому підлягають застосуванню.
Таким чином, Постановою № 481 змінено умови регулювання спірних відносин та визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб здійснюється виходячи з розміру 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Вказана правова позиція щодо застосування приписів постанови КМУ №481 викладена Верховним Судом у постановах від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24, від 26 червня 2025 року у справі №480/7154/24, від 30 червня 2025 року у справах №280/8083/24, №280/8605/24 та №460/3942/24, від 04 липня 2025 року у справі №120/8298/24, від 21 серпня 2025 у справі №520/22317/23 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом при прийняття судового рішення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.02.2022 по 19.05.2023 включно, грошову допомогу на оздоровлення, виплачену за цей період, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року, та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 27.02.2022 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги на оздоровлення, виплачену за цей період, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного із використанням показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги за період з 20.05.2023 по 29.12.2023 задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та вилатити позивачу грошову компенсацію за невикористані при звільненні дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (пункт 14 статті 10-1 Закону №2011-XII).
Згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 розрахунок сум грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дії, та одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється зі складових щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця за нормами, чинними на день видання наказу про їх призначення.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 у справі №240/32125/23 констатував, що, на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Отож при обчисленні розміру таких виплат, відповідач був зобов'язаний урахувати суму винагороди, яку позивач отримував перед звільненням.
Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 23.04.2025 у справі №580/769/23 підкреслив, що відповідач при обчисленні розміру таких виплат (компенсації за невикористані військовослужбовцем дні щорічної основної відпустки), повинен був урахувати суму додаткової винагороди визначену постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168, за умови отримання позивачем її перед звільненням.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення 29.12.2023 року.
Згідно розрахунково-платіжної відомості позивача, виплата додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168, останній раз здійснювалась в червні 2023 року, тобто за 5 місяців, що передують місяцю звільнення.
Відтак, відповідач правомірно не включив додаткову грошову винагороду при розрахунку компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023 роки при звільненні. Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд зазначає таке.
Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регламентовано розділом ХХХII Порядку №260, пунктом 1 якого визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 5 розділу ХХХII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою; які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Пунктом 4 розділу ХХХII Порядку №260 передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №460 (далі - Порядок № 460).
Відповідно до пунктів 1, 4 Порядку №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб з числа резервістів в особливий період і звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менше 25% місячного грошового забезпечення.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачу здійснено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 18556,52 грн відповідно до пункту 1, 4 Порядку №460.
Поряд з тим, судом зазначає, що позивач був призваний на військову службу за мобілізацією на особливий період та звільнений з військової служби за станом здоров'я. Таким чином, при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги має бути застосовано пункт 1 Порядку №260, а розмір одноразової грошової допомоги має складати - 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та має бути розрахована, виходячи з показника - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня 2018 року у розмірі 1762,00 грн (в редакції постанови КМУ №481, яка була чинною на момент звільнення позивача з військової служби).
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають так як позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 247, 250, 255, 295, 297 Кодексом адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.02.2022 по 19.05.2023, виплат суми грошової допомоги на оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошового забезпечення з 27.02.2022 року по 19.05.2023 року, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, виплачену за цей період, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 26 вересня 2025 року.
Суддя Лариса МАР'ЄНКО