Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
26 вересня 2025 року №520/604/25
Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар'єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 08.01.2024 року;
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.01.2024 року по 08.07.2024 року включно у розмірі 248905,80 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначила, що він проходив службу в органах державної прикордонної служби. При виплаті недоплаченої частини грошового забезпечення на виконання рішення суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 та від 15.07.2024 у справі №520/7073/24, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 09.01.2024 року (з дня звільнення зі служби) по 08.07.2024 року (по час повного розрахунку), чим допустив протиправну бездіяльність, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі надсилалась судом до електронного кабінету відповідача в ЄСІТС "Електронний суд" та отримана ним 15.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 16.01.2025.
В установлений судом строк, відповідач правом надіслати відзив на позовну заяву не скористався, заяву про визнання позову суду також не надсилав.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , в період з 03 березня 2000 року по 08 січня 2024 року проходив службу в органах державної прикордонної служби України у складі Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.01.2024 №13-ОС звільнено з військової служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п'ятої статті 26 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку штаб-сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби вищої категорії-начальника 3 групи інспекторів прикордонної служби 1 відділення інспекторів прикордонної служби восьмої прикордонної прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) третьої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ).
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.01.2024 №15-ОС з 08.01.2024 року припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24, яке набрало законної сили 13.07.2024, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (основних та додаткових видів) відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №520/7073/24, яке набрало законної сили 18.08.2024, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням січня - 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 254565,96 грн, які виплатив 30.10.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №520/7073/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 84638,95 грн, які виплатив 14.11.2024 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів.
Вказані обставини визнаються сторонами.
Разом з тим, позивач фактично не погоджується з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 09.01.2024 по 08.07.2024 терміном 180 календарних днів, із розрахунку 1382,81 грн в день у сумі 248905,80 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Частиною 2 ст.116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції, до внесення змін Законом №2352-IX від 01.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до витягу із наказу начальника начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 06.01.2024 №13-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , звільнено з військової служби за підпунктом "б" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини п'ятої статті 26 закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.01.2024 №15-ОС з 08.01.2024 року припинено (розірвано) контракт, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 .
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок в частині нарахування та виплати грошового забезпечення та індексації в належному розмірі.
При цьому, виплата позивачу недоплаченої частини грошового забезпечення та індексації за рішенням суду від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 здійснена 30 жовтня 2024 року у сумі 254565,96 грн, за рішенням суду від 24.09.2024 у справі №520/7073/24 в 14 листопада 2024 року у розмірі 84638,95 грн, тобто, в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст.116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд доходить висновку про наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 08.01.2024 року (з урахуванням середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виплаченого згідно судових рішень від 12.06.2024 у справі №520/9092/24 та від 24.09.2024 у справі №520/7073/24).
Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, сформований з урахуванням того, що редакція ст.117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 08.01.2024 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення та індексація.
Спірна сума у розмірі 254656,96 грн фактично виплачена 30.10.2024 та індексація у розмірі 84638,95 грн - 14.11.2024.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, виплачену суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, положення ст.117 КЗпП України, затримка розрахунку при звільненні становить період з 09.01.2024 по 14.11.2024.
Разом з цим, суд враховує, що згідно зі ст.117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання відшкодування за затримку виплати за період з 09.01.2024 по 14.11.2024, але не більш як за шість місяців (180 днів).
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100).
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно наданої відповідачем довідки про доходи від 05.07.2025 ОСОБА_1 , зокрема, за листопад-грудень 2023, грошове забезпечення (що враховується при обчисленні середнього заробітку, згідно Порядку №100) за останні два місяці перед звільненням становить: листопад 2023 року 27699,65 грн, грудень 2023 - 27765,50 грн, разом 55465,15 грн.
Кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням становить 61 день: листопад 2023 року 30 днів, грудень 2023 року 31 день. Кількість фактично відпрацьованих днів - 61.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 909,26 грн (55465,15 грн/61 день).
У свою чергу, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 163666,80 грн (909,26 грн х 180 дні).
Стосовно доводів представника відповідача про те, що при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, що вплинули затримку розрахунку.
Суд звертає увагу, що зазначений відповідачем підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки ст.117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Така позиція була обумовлена також тим, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Крім того, враховано, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Отже, саме з урахуванням того, що ст.117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах підлягали застосуванню критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У той же час, із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності, та одночасно шляхом внесення змін до ст.233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями, усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку.
Таким чином, у спорах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Суд зазначає, що принцип співмірності та пропорційності підлягає застосуванню лише при розрахунку середнього заробітку за період до 19.07.2022, натомість з 19.07.2022 стягнення сум хоча і обмежено шістьма місяцями, втім розрахунок проводиться шляхом множення кількості днів затримки в межах шести місяців на розмір середньоденної заробітної плати без зменшення отриманого результату.
Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді даної справи.
Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст.117 КЗпП України у чинній редакції щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Відтак, підстав для зменшення розміру суми середнього заробітку, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, із застосуванням принципів співмірності та пропорційності, суд не вбачає.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain), серія A, 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, так як позивач звільнений від його сплати відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 08.01.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 163666 (сто шістдесят три тисячі шістсот шістдесят шість) гривень 80 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 26 вересня 2025 року.
Суддя Лариса МАР'ЄНКО