26 вересня 2025 року Справа № 480/11230/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 480/11230/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16.09.2024 № 22818/03-16, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1984 по 19.06.1989; період роботи з 30.10.1984 по 17.08.1986; період роботи в РФ з 01.01.1992 по 01.04.2005;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити, здійснити нарахування та виплату пенсії за віком згідно відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 09 вересня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 09.09.2024 вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з наданням необхідних документів. За результатом розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийнято рішення від 16.09.2024 № 262340027174 про відмову в призначенні пенсії за віком. У рішенні зазначено, що відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані період навчання з 01.09.1984 по 19.06.1989, оскільки даний період навчання перетинається з роботою, необхідно уточнити форму навчання; період роботи з 30.10.1984 по 17.08.1986, оскільки наявне виправлення в році наказу про звільнення з роботи; період роботи в росії з 01.01.1992 по 01.04.2005, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Вважаючи, що винесення вказаного рішення відповідачем здійснено не на підставі та не у спосіб, визначений законодавством, що порушує права та охоронювані законом інтереси, позивач звернулася до суду.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалу суду було надіслано відповідачу в його електронний кабінет та доставлено до електронного кабінету 09.01.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.33), однак станом на час розгляду справи, відзив на позов до суду не надано.
У той же час, на виконання вимог ухвали суду, відповідач надав матеріали пенсійної справи позивача.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 09.09.2024 позивач звернулася до відповідного органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За результатами розгляду вказаної заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийнято рішення від 16.09.2024 № 262340027174 про відмову у призначенні пенсії за віком.
У даному рішенні, зокрема, зазначено, що вік заявника на дату звернення - 60 років 0 місяців 01 день. Необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону №1058-IV - 31 рік. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи - 25 років 0 місяців 0 днів До страхового стажу не зараховано періоди навчання з 01.09.1984 по 19.06.1989, оскільки даний період навчання перетинається з роботою, необхідно уточнити форму навчання; період роботи з 30.10.1984 по 17.08.1986, оскільки наявне виправлення в році наказу про звільнення з роботи; період роботи в росії з 01.01.1992 по 01.04.2005, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом 3країни від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року (а.с.19).
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 48 Кодексу законі про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.
Щодо незарахування до стажу періоду роботи позивача з 30.10.1984 по 17.08.1986, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.09.1983 (а.с. 21-28), позивач з 30.10.1984 була зарахована на посаду майстра виробничого навчання, з 17.08.1986 - звільнена.
Разом з тим, судом встановлено, що спір з приводу зарахування вказаного періоду до страхового стажу виник у зв'язку з тим, що наявне виправлення в році наказу про звільнення з роботи.
Суд бере до уваги, що на час спірного періоду роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20 червня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Згідно з пунктом 2.5. Інструкції № 162 у випадку виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагороди та заохочення та ін., виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, де був внесений запис.
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, не застосовується із прийняттям Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 1.2. Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що відповідно до законодавства відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 , у постанові від 09 серпня 2019 року по справі № 654/890/17 та ін.
У постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З огляду на викладене, суд констатує, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на роботодавця і позивач не може бути позбавлений права на соціальний захист внаслідок порушення правил заповнення трудової книжки роботодавцем.
Суд зауважує, що запис про прийняття на роботу позивача містить чітку дату прийняття - 30.10.1984, дату наказу - 25.10.1984. Запис про звільнення позивача - 17.08.1986 засвідчений підписом уповноваженої особи роботодавця та печаткою установи, а відтак виправлення у році звільнення позивача не спростовує період роботи позивача. Крім того, суд наголошує, що дата наказу про звільнення відповідає даті, яка зазначена з виправленням.
Отже, недоліки у трудовій книжці позивача мають формальний характер не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що пенсійним органом протиправно не зараховано періоди роботи позивача з 30.10.1984 по 17.08.1986 до загального страхового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 30.10.1984 по 17.08.1986.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні також зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди навчання з 01.09.1984 по 19.06.1989, оскільки даний період навчання перетинається з роботою, у зв'язку з чим позивачу запропоновано уточнити форму навчання.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що єдиним документом на підтвердження навчання позивача є диплом серії НОМЕР_2 (зворот а.с.37), разом з тим, вказаний диплом не містить дати початку навчання та форми навчання (очна чи заочна), про що і зазначив відповідач в оскаржуваному рішенні.
У той же час, звертаючись до суду з даним позовом позивач проігнорувала вказані доводи відповідача про необхідність уточнення форми навчання та не надала суду жодних пояснень та доказів зі спірного питання, а тому відповідачем правомірно не зараховано вказаний стаж.
Щодо періоду роботи в позивача на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.2005, суд зазначає наступне.
Так, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01.01.1992 по 01.04.2005, пенсійний орган вказав на те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та Республікою Казахстан та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.09.1983 (а.с. 21-28) позивач дійсно працювала на території російської федерації на посаді вчителя у школі (форма і назва якої змінювалась). Вказані обставини не заперечує відповідач, а єдиною підставою для незарахування зазначеного періоду вказує на те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За правилами частини другої статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року № 1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Відтак до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
Згідно з приписами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Відповідно до статті 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території російської федерації з огляду вихід останньої з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення суд вважає необґрунтованими, оскільки під час роботи позивача з 01.01.1992 по 01.04.2005 вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди з урахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд доходить до висновку, що денонсація Угоди від 13 березня 1992 року означає, що вказані Угоди припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22 вказав, що незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Відтак Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року підлягає застосуванню при призначенні пенсії позивачу, оскільки вказана Угода була чинною на час роботи позивача на території російської федерації і позивач мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Відтак суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоду її роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.2005, а тому спірний період трудового стажу підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській від 16.09.2024 № 262340027174 (а не № 22818/03-16, як помилково зазначає позивач) є протиправним та таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Шодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу, здійснити нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону Україну "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 09 вересня 2024 року, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
На виконання вказаних норм Закону №1058-IV постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до підпунктів 1-3 пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно з пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду у встановленому порядку.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі №810/637/18.
У межах спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності оскаржуваного рішення щодо незарахування до стажу позивача періодів її роботи.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду та беручи до уваги необхідність повторного розрахунку стажу позивача із урахуванням періоду її роботи з 30.10.1984 по 17.08.1986 та періоду роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.2005, дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 09.09.2024 з урахуванням спірних періодів та прийняти рішення по суті заяви.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, яким прийнято оскаржуване рішення, суму судового збору у розмірі 1211,20 грн, сплачену при зверненні до суду (а.с.12).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 16.09.2024 № 262340027174 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 30.10.1984 по 17.08.1986 та період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 01.04.2005.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 09.09.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням спірних періодів та прийняти рішення по суті заяви.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько