25 вересня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1436/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024 року позивачу.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області дозарахувати позивачу страховий стаж за наступні періоди: з 15.08.1997р. по 31.12.2004 р. (7 років, 4 місяці, 17 днів); з 01.10.2005р. по 31.12.2005 р. (3 місяці, 0 днів); з 01.04.2007р. по 30.06.2007 р. (3 місяці, 0 днів); з 10.06.2010р. по 30.09.2010р. (3 місяці, 21 день); з 01.10.2011р. по 30.09.2013 р. (2 роки, 0 місяців, 0 днів) з 01.07.2014р. по 01.12.2014р. (5 місяців, 1 день); з 16.02.2016р. по 31.03.2016р. (1 місяць, 16 днів); з 01.07.2016р. по 31.01.2018р. (1 рік, 7 місяців, 0 днів), загалом - 12 років, 3 місяці, 18 днів.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати позивачу дорахувати стаж за час проходження служби 13.10.2022р. по дату звернення до територіального органу ПФУ - 02.10.2024 р. 4 роки, 0 місяців, 14 днів., відповідно до ст. 17-1 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії..
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 262940020025 від 09.10.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. Вказує, що при поданні заяви про призначення пенсії ним були надані до пенсійного органу необхідні документи для призначення пенсії, тому вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням вимог закону.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2025 прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.02.2025 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в зв'язку з тим, що ОСОБА_1 звернувся через веб портал електронних послуг 02.10.2024 із заявою про призначення пенсії за вислугу років. При зверненні надано наступні документи: трудову книжку, військовий квиток, витяг з наказу №1040 о/с від 21.12.2020, паспорт, ідентифікаційний код. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за принципом екстеритоіальності, розгляну заяву ОСОБА_1 від 02.10.2024. До стажу не враховано період проходження служби в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 31.12.2004 згідно трудової книжки (не взята до уваги, дата звернення - 06.11.2015, що значно різниться з датою початку служби), довідки про період проходження служби та про грошове забезпечення не надані, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні. Аналіз наданих документів для призначення пенсії за вислугу років показує, що спеціальний стаж роботи відсутній. Розрахунок пільгового стажу можливо буде провести після надання довідок та заяви щодо призначення пенсії. Загальний страховий стаж становить 12 років 07 місяців 04 дні. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення №262940020025 від 09.10.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
02.10.2024 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років та пакетом документів.
За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №262940020025 від 09.10.2024, яким вирішено відмовити позивачу в призначенні пенсії, в зв'язку відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
В обґрунтування підстави відмови у вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до стажу не враховано період проходження служби в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 31.12.2004 згідно трудової книжки (не взята до уваги, дата звернення - 06.11.2015, що значно різниться з датою початку служби), довідки про період проходження служби та про грошове забезпечення не надані, дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні. Аналіз наданих документів для призначення пенсії за вислугу років показує, що спеціальний стаж роботи відсутній. Розрахунок пільгового стажу можливо буде провести після надання довідок та заяви щодо призначення пенсії. Загальний страховий стаж становить 12 років 07 місяців 04 дні.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах прикордонної служби, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 1 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону №2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до пункту а статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних року і більше; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше; з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону;
Одночасно стаття 17 Закону №2262-XII визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону №2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що Законом №2262-XII чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 25 календарних роки і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Статтею 17-2 Законом №2262-XII визначено, що документи, що мають підтверджувати окремі періоди проходження служби особою, яка має право на пенсію за цим Законом.
Обчислення вислуги років для призначення пенсії здійснюється, як правило, за послужним списком особової справи військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію за цим Законом.
Перелік документів, що підтверджують окремі періоди військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України та Національному антикорупційному бюро України, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах визначається Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" врегульовані Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 (далі по тексту - Порядок №3-1; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.2 Порядку №3-1 заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом або відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Служби судової охорони, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України, Національної поліції України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Управління державної охорони України (далі - уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.
Пунктом 2 розділу ІІ Порядку №3-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності додаються такі документи: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (додаток 7 до цього Порядку); 2) витяги з наказів про звільнення та (або) виключення зі списків особового складу (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню) або їх копії; 3) розрахунок вислуги років для призначення пенсії / виписка з розрахунку вислуги років для призначення пенсії або їх копії (за винятком осіб, окремі періоди проходження служби яких не підлягають розголошенню); 4) грошовий атестат та довідка про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (додаток 8 до цього Порядку); 5) військово-медичні документи про стан здоров'я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); 6) документи про страховий стаж особи, які передбачені підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1) (далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») (для призначення пенсії згідно з пунктом «б» статті 12 Закону); 7) документи, що підтверджують право на встановлення особі надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу; 8) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії. Для призначення пенсії по інвалідності орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) виписку з акта огляду МСЕК про визнання заявника особою з інвалідністю.
Для виплати пенсії пенсіонерам з урахуванням загальної (додаткової) вислуги відповідно до частин другої-четвертої статті 2 Закону подаються документи, передбачені підпунктами 1-7 цього пункту.
Пунктом 6 розділу IV Порядку №3-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається органом, що призначає пенсію за місцем фактичного проживання особи, не пізніше 10 днів з дня надходження заяви.
Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 262940020025 від 09.10.2024 до стажу не враховано період проходження служби в органах внутрішніх справ з 15.08.1997 по 31.12.2004 згідно трудової книжки (не взята до уваги, дата звернення - 06.11.2015, що значно різниться з датою початку служби).
Суд не погоджується з такими висновками пенсійного органу з огляду на наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення та статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.
Крім того, суд зазначає, що обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладається уповноважений орган підприємства, установи організації, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.11.2015 вбачається, що позивач з 15.08.1997 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 21.12.2020 походив службу у Національній поліції.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, суд вважає, що така обставина як заповнення трудової книжки після спливу тижневого строку з дня прийняття позивача на службу в органах внутрішніх справ, є формальною та не може бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Також, суд зауважує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 235/7373/16.
Крім того, суд звертає увагу на те, що пенсійний орган при прийнятті оскаржуваного рішення встановлював наявність/відсутність підстав для призначення пенсії за вислугу років позивачу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення», а не відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно з частиною першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачі як суб'єкт владних повноважень не надали суду достатньо належних і достовірних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №262940020025 від 09.10.2024 прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 15.08.1997 по 31.12.2004, з 01.10.2005р. по 31.12.2005, з 01.04.2007 по 30.06.2007, з 10.06.2010 по 30.09.2010, з 01.10.2011 по 30.09.2013, з 01.07.2014 по 01.12.2014, з 16.02.2016 по 31.03.2016, з 01.07.2016 по 31.01.2018 та з 13.10.2022 по 02.10.2024, з огляду на те, що пенсійним органом не перевірено дотримання суб'єктом звернення жодних визначених законом умов, необхідних для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», отже, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсію за вислугу років від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до частини третьої цієї статті належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідач у відзиві на позов заперечував про стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно з частинами другою - п'ятою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Проаналізувавши наведені процесуальні норми, Верховний Суд в постанові від 02 лютого 2023 року у справі №120/4765/21-а дійшов висновків, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 2 червня 2022 року № 380/3142/20. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п'ятої статті 134 КАС. Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року та від 08 лютого 2022 року у справах № 640/3098/20 та № 160/6762/21 відповідно.
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Молчанової Н.В. в сумі 15000,00 грн позивачем надано до суду копії ордеру на надання правничої допомоги серії АН №1591311, копія свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю № 3538, договору про надання правничої (правової) допомоги №05/12/24 від 16.12.2024, укладених між адвокатом та позивачем, додаткової угоди № 1 від 25.12.2025, акт наданих послуг від 17.12.2024.
Дослідивши надані позивачем документи в системному зв'язку з кількістю виконаних адвокатом робіт, наданих послуг, підготовлених та поданих суду письмових матеріалів та доказів, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю цієї справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та не потребує встановлення значного обсягу фактичних обставин справи та вжиття дій щодо збирання значного обсягу доказів), а відтак підлягає зменшенню до 2000,00 грн.
Тож стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя,34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову в призначенні пенсії №262940020025 від 09.10.2024,
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсію за вислугу років від 02.10.2024 з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко