Справа № 420/17010/25
26 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каравана Р.В., розглянув в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 29.05.2025 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтуваннях позовних вимог позивач вказав, що вона проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та на теперішній час Позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Вважає, що в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідачем неправомірно не нараховувалось та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Представник Позивача звернувся із заявою до Відповідача в якій просив нарахувати та вимог виплатити Закону йому індексацію грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до індексації України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Листом від 28.11.2024 р. Відповідач повідомив, що надати довідку щодо сум виплаченого 01.01.2016 грошового забезпечення Заявниці з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з року по 31.12.2019 не маємо можливості, оскільки відповідно до вимог наказу ГШ ЗСУ від 07.04.2017 р. №124 "Про затвердження інструкції з діловодства у Збройних Силах України" (в редакції станом на 01.01.2020 року) відомості нарахування грошового забезпечення за цей період передані на зберігання до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Листом від 11.02.2025 р. Одеським територіальним архівним відділом ГДА МО України (м. Одеса) було надано архівну довідку, з якої вбачається, що індексація грошового забезпечення Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Такі дії Відповідача вважає протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право Позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідач з поданим позовом не погодився. У поданому до суду відзиві зазначає, що нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців у період з 2008-2015 роки було визначено таким, що базовим місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому збільшено грошове забезпечення, незалежно від того, яка його щомісячна складова була збільшена.
Абзацом 1 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 року № 1013 передбачено, що міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року та відповідно проведення подальшої індексації заробітної плати почати обчисленням індексу споживчих цін з січня 2016 року.
Слід зазначити, що вказані дії по відношенню до військовослужбовців вчинено шляхом прийняття рішення Міністерством оборони України, доведеного телеграмою від 31.12.2015 року №248/3/1/1150, відповідно до якого в грудні 2015 року військовослужбовцям Збройних Сил України здійснено підвищення рівня доходів військовослужбовців за рахунок збільшення розміру щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.
В подальшому, наказом Міністерства оборони України №44 від 27.01.2016 року “Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» (зі змінами) врегульовано розмір грошового забезпечення військовослужбовцям на 2016 рік.
Доводи Позивача, що базовим місяцем для періоду з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року є січень 2008 року обґрунтовуються фактом прийняття постанови Кабінету Документ сформований в системі «Електронний суд» 17.06.2025 5 Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року № 1294, якою з 01.01.2008 року затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців, та яка діяла до дати набрання чинності Постанови № 704.
Вважає, що дані доводи є помилковими, оскільки ретроспективне поширення дії п. 5 Порядку № 1078 (в редакції постанови № 1013) в частині визначення індексу споживчих цін за 1 або 100% (фактично базового місяця) із прив'язкою до встановлення посадових окладів постановою № 1294, яка почала діяти за 8 років до зміни відповідного правового регулювання щодо встановлення такого індексу, є необґрунтованим та суперечить дії правових норм в часі.
Зазначає, що відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України “Про компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в редакції від 11.02.2003 року встановлено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
В свою чергу, індексацію грошового забезпечення включено до складу доходів лише 04.02.2021 року (частину другу статті 2 доповнено абзацом шостим згідно із законом №1214-IX від 04.02.2021), а тому дія нової редакції Закону України “Про компенсацію втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не може поширюватись на спірні правовідносини.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 відкрито провадження по вказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати до суду в десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали накази щодо зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу та всіх видів забезпечення, про звільнення і виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, довідку щодо нарахування та виплати позивачу в період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року включно грошового забезпечення із зазначенням всіх його складових, а також інформацію щодо базового місяця, який було використано під час нарахування індексації грошового забезпечення позивача у 2015 році та доказів того, що саме цей місяць був базовим.
12.06.2025 через систему «Електронний суд» від військової частини НОМЕР_1 до Одеського окружного адміністративного суду подано заяву про виконання ухвали суду разом з витягом з наказу про виключення з списків. У той же час, повідомлено що надати наказ щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу та всіх видів забезпечення, довідку щодо нарахування та виплати позивачу в період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно, грошового абезпечення із зазначенням всіх його складових не маємо можливості оскільки відповідно до вимог наказу ГШ ЗСУ від 07.04.2017 р. №124 “Про затвердження інструкції з діловодства у Збройних Силах України» (в редакції станом на 01.01.2020 року) відомості нарахування грошового забезпечення за цей період передані на зберігання до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 витребувати від Одеського територіального архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України (65012, м. Одеса, пров. Штабний, 1): наказ щодо зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, довідку щодо нарахування та виплати позивачу в період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року включно грошового забезпечення із зазначенням всіх його складових. Зупинено провадження по справі №420/17010/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії до надходження до суду вищевказаних доказів.
04.07.2025 через засоби поштового зв'язку від Одеського територіального архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України надійшли витребуванні документи.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 поновлено провадження по справі №420/17010/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Суд, дослідивши матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі,
Як вбачається з архівної довідки ОСОБА_1 в наказі командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) від 01 листопада 2006 року відповідно до директиви Міністра оборони України від 25 липня 2006 року №Д-322/1/010, директиви командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 07 серпня 2006 року №350/106/104, нижче пойменованих військовослужбовців за контрактом військової частини НОМЕР_3 з 01 листопада 2006 року призначити на посаду, зокрема старшого солдата ОСОБА_1 , механіка телеграфного відділення засекреченого зв'язку телеграфного центру вузла зв'язку 2 Об'єднаного Вузла зв'язку та інформації - механіком телеграфного відділення засекреченого зв'язку телеграфного центру батальйону.
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.10.2021 № 29-РС старшого солдата ОСОБА_1 , старшого механіка - лінійного наглядача відділення засекреченого зв'язку взводу засекреченого зв'язку роти зв'язку батальйону зв'язку та автоматизованих систем управління звільнено у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Як свідчать матеріали справи представник Позивача звернувся із заявою до Відповідача в якій просив нарахувати та вимог виплатити Закону йому індексацію грошового забезпечення, з урахуванням відрахувань, відповідно до індексації України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням базового місяця січень 2008 року.
Листом від 28.11.2024 р. Відповідач повідомив, що надати розрахунок індексації грошового забезпечення Заявниці з урахуванням базового місяця, січень 2008 року, не є можливим, так як зазначений розрахунок у Військовій частині не проводився.
Листом від 11.02.2025 р. Одеським територіальним архівним відділом ГДА МО України (м. Одеса) було надано архівну довідку, з якої вбачається, що індексація грошового забезпечення Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Як свідчить наявні в матеріалах справи відомості про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 в грудні 2015 року грошове забезпечення складало 6675,27 грн., у тому числі індексація в сумі 1027,99 грн. Розмір грошового забезпечення в інші місяці 2015 року складав від 3449 грн. до 3491,55 грн. без врахування індексації.
З відомостей про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року вбачається, що індексація грошового забезпечення не нараховувалось та не виплачувалась.
Розмір грошового забезпечення з січня 2016 року склав 8048,27 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього ж Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, що діє з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону № 1282-XII).
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина статті 5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
З 01 грудня 2015 року положення Порядку № 1078 діють зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015, визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже з аналізу вказаної норми вбачається, що базовим місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів. При цьому місяць, у якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
При цьому, лише Порядок №1078 в редакції, що діяла до 01.12.2015 містить таке визначення, як «базовий місяць», в редакції після 01.12.2015 вказаний термін не застосовується.
Суд зауважує, що пункт 5 Порядку №1078 в редакції, після 01.12.2015 викладено у наступній редакції «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.»
Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.
Водночас, слід зазначити, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені Постановою № 1013. Пунктом 1 Постанови № 1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців.
Тобто, Постановою № 1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери (за винятком працівників 1-3-го тарифних розрядів за ЄТС), окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 3 Постанови № 1013 визначено, міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 (Офіційний вісник України, 2003 р., № 29, ст. 1471).
За вказаних обставин, відповідач за приписами пункту 3 Постанови № 1013 повинен був здійснювати обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 під час нарахування та виплати індексації позивачу.
Як вже було зазначено вище, індексація відноситься до однієї з соціальних гарантій громадян.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначив, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який розробляє проект закону про Державний бюджет України на наступний рік і подає його до Верховної Ради України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання (частина друга статті 96, частина перша статті 97, частина перша статті 113, пункт 6 статті 116 Основного Закону України). Ефективне здійснення Кабінетом Міністрів України цих повноважень є основою для вжиття ним заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, проведення політики у сфері соціального захисту, фінансової та податкової політики (пункти 2, 3 статті 116 Конституції України).
Така політика базується на передбачених у законодавстві державних соціальних стандартах та державних соціальних гарантіях. Згідно з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії“ державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами (абзаци другий, третій статті 1).
Таким чином, державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.
Положеннями частини 2 статті 6 Закону № 1282-XII прямо визначено, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України, отже саме Кабінет Міністрів України, тобто саме він відповідає за належне правове регулювання у спірних правовідносинах.
Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України № 1013 чітко визначено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р. відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
При цьому, на переконання суду, прийняття Кабінету Міністрів України постанови № 1013, якою було істотно змінені порядок та умови проведення індексації були викликані об'єктивними обставинами.
Так, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими.
При цьому, в наслідок збройної агресії російської федерації проти України в економіці держави з об'єктивних причин виникли значні негативні процеси, що викликали значний ріст інфляції.
Так у 2014 році інфляція складала у січні - 100,2; лютому - 100,6; березні - 102,2; квітні - 103,3; травні - 103,8; червні - 101,0; липні - 100,4; серпні - 100,8; вересні - 102,9; жовтні - 102,4; листопаді -101,9; грудні - 103,0. Інфляція за 2015 рік складала у січні - 103,1; лютому - 105,3; березні - 110,8; квітні - 114,0; травні - 102,2; червні - 100,4; липні - 99,0; серпні - 99,2; вересні - 102,3; жовтні - 98,7; листопаді - 102,0; грудні - 100,7. Як свідчать вказані показники, значний ріст інфляції виник саме після 20 лютого 2014 року, а отже негативні процеси в економіці виникли саме внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
При цьому, необхідно врахувати, що відповідні індекси інфляції враховувались під час нарахування та виплати інфляції діючим державним службовцям та військовослужбовцям за правилами, які були чинними до прийняття Постанови № 1013.
Судом також враховано, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, такий значний ріст інфляції та негативні процеси в економіці викликали необхідність у внесенні змін у порядок та умови проведення індексації, а саме шляхом збільшення порогу індексації з 101 до 103 відсотків та чіткої прив'язки визначення початку здійснення індексації до підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
На переконання суду, оскільки під час прийняття Постанови №1013 не було збільшено посадові оклади військовослужбовців, виникли передумови для формування відповідної категорії спорів та відповідної практики Верховного Суду.
Так, для прикладу Верховний Суд у постанові від 19.05.2022 року по справі №400/103/21 зазначив, що він погоджується з висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що з урахуванням п.5 Порядку №1078 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року.
Вказаний правовий висновок було здійснено Верховний Судом виходячи з того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до пункту 13 указаної Постанови вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.
З січня 2008 року по лютий 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався.
Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30 серпня 2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01 березня 2018 року.
Отже, відповідно до приписів Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.
На переконання суду, відповідні правові позиції Верховного Суду не можуть бути застосовані до спірних правовідносин виходячи з наступного.
Так, за загальним підходом, який Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує, вона може відступати від попередніх висновків задля гарантування юридичної визначеності. Вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 05.12.2018 у справі № 757/1660/17-ц, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 2-836/11, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі № 210/2257/19).
Отже причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року по справі № 201/10234/20 зазначила, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи. При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
Згідно п. 5 Порядку №1078 в редакції, до 01.12.2015 базовим місяцем для нарахування індексації вважався місяць, в якому відбулася одна із подій:
(1) підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, або
(2) зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Отже, до 01.12.2015 базові місяці могли переглядатись не залежно від підвищення виключно посадових окладів, а й внаслідок звичайного зростання грошових доходів населення, в тому числі військовослужбовців, які могли відбуватись за рахунок збільшення інших постійних складових грошового забезпечення, а не виключно посадових окладів.
При цьому, під час перегляду відповідного базового місяця розрахунок індексу споживчих цін здійснювався наростаючим підсумком з наступного за базовим місяця до перевищення встановленого пунктом 11 цього Порядку порогу індексації (101 відсоток).
Отже, кожне нове визначення базового місяця припиняло правовідносини щодо визначення моменту початку розрахунку індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів.
На переконання суду, повний перегляд процедури та порядку індексації грошових доходів населення з прив'язкою виключно до факту підвищення посадового окладу, яке відбулось з прийняттям Постанови № 1013 та застосування її положень до правовідносин з 01.01.2008 не відповідає принципу правової визначеності та суперечить положенням частини 1 статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Суд вважає, що застосування індексів інфляції за період з 2008 року, які застосовувались під час нарахування та виплати інфляції діючим державним службовцям та військовослужбовцям до грудня 2015 року за правилами, які були чинними до прийняття Постанови № 1013 не буде відповідати положенням статті 58 Конституції України та принципу правової визначеності.
Окрім того, вказане правозастосування не відповідає іншій усталеній практиці Верховного Суду, а саме щодо застосування положень ст. 233 КЗпП України, яка була застосована судом під час вирішення питання про дотримання позивачем строків звернення до суду з вказаним позовом.
Так, Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
При цьому, Верховний Суд зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Отже практика Верховного Суду щодо застосування положень Порядку №1078 в редакції Постанови № 1013 та можливості визначення січня 2008 року як базового місяця не відповідає усталеній судовій практиці Верховного Суду щодо темпорального застосування норм права.
Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова №889) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Підпунктом 2 пункту 1 Постанови №899 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністра оборони від 15.11.2010р. №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.2012р. за №1540/21852, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі - Інструкція №595).
Відповідно до п. 2.2. наказу Міністра оборони від 15.11.2010р. №595 військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту):
з 01 квітня 2013 року - до 20 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 вересня 2013 року - до 40 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 січня 2014 року - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Виходячи з вказаних положень вказаного нормативно-правового акту, можна дійти висновку, що січень 2014 року був останнім базовим місяцем згідно приписів п. 5 Порядку №1078 в редакції, до 01.12.2015, оскільки саме в ньому відбулось зростання грошових доходів військовослужбовців без перегляду їх мінімальних розмірів.
Судом також враховано, що з метою підвищення грошового забезпечення військовослужбовців Міністерством оборони України було прийнято наказ від 27.01.2016 № 44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році», яким з 01.01.2016 значно підвищився розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 2 наказу від 27.01.2016 № 44 щомісячне грошове забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) виплачувати з розрахунку:
основні види грошового забезпечення (оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років);
надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби (у відсотках посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років) всім військовослужбовцям - 50 відсотків;
премія:
військовослужбовцям на посадах рядового, сержантського та старшинського складу, яким встановлено посадовий оклад за:
I тарифним розрядом- 680 відсотків посадового окладу,
II тарифним розрядом- 680 відсотків посадового окладу,
III тарифним розрядом- 630 відсотків посадового окладу,
IV тарифним розрядом- 575 відсотків посадового окладу,
V тарифним розрядом- 540 відсотків посадового окладу,
VI тарифним розрядом- 515 відсотків посадового окладу,
VII тарифним розрядом- 485 відсотків посадового окладу,
VIII тарифним розрядом- 470 відсотків посадового окладу,
IX тарифним розрядом- 455 відсотків посадового окладу,
X тарифним розрядом- 425 відсотків посадового окладу.
Військовослужбовцям на посадах офіцерського складу (крім військовослужбовців апарату Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України (в тому числі структурних підрозділів, що утримуються за примітками до штату Генерального штабу), інших органів військового управління та військових частин, установ, організацій, зазначених у додатку до наказу), - 450 відсотків посадового окладу.
З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 вказані протиріччя щодо застосування п. 5 Постанови №1078 в редакції, після 01.12.2015 були зняті, оскільки було збільшено розмір посадового окладу військовослужбовців з одночасним зменшенням розміру їх премій, які виплачувались згідно наказу від 27.01.2016 № 44.
Вказані висновки суду підтверджуються положеннями Законів України «Про державний бюджет» на 2015 та 2016 роки. Так згідно бюджету на 2015 рік на оплату праці в Міністерстві оборони України було закладено 17 664 753,5 тис. грн., а на 2016 рік було закладено 28 289 151,8 тис. грн., тобто збільшення видатків на оплату праці військовослужбовців склало більше ніж на 10 млрд. грн.
При цьому, згідно Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» на оплату праці в Міністерстві оборони України було закладено 29 653 312,9 тис. грн., тобто збільшення відбулось на суму більше ніж 1,3 млрд. грн.
Згідно Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» на оплату праці в Міністерстві оборони України було закладено 34 427 875,7 тис. грн., тобто збільшення відбулось на суму більше ніж 4,7 млрд. грн.
Отже, основне збільшення заробітної плати військовослужбовців відбулось саме в 2016 році, тобто після прийняття істотних змін в Порядок №1078.
Вказані висновки суду підтверджуються і наявною в матеріалах справи відомостями про розмір грошового забезпечення позивача за 2015-2018 роки, а саме розмір грошового забезпечення з січня 2016 року був збільшений більше ніж на 4 тисячі грн.
Суд не може ігнорувати вказану обставини, оскільки за приписами статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, тобто за загальним принципом індексації необхідно враховувати повну суму доходів особи.
Про необхідність врахування загального збільшення грошового забезпечення з урахуванням всіх складових заробітної плати (грошового забезпечення), а не лише посадового окладу свідчать також положення Прикладу 2 Додаток 4 до Порядку №1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 р. № 1013), де прямо зазначено, що у зв'язку з підвищенням посадового окладу під час порівняння суми підвищення заробітної плати та суми індексації повинні враховуватися всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру виплати.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 27.09.2022 у справі №320/1510/20, від 16.03.2023 №400/4409/21, від 10.10.2024 у справі № 380/5929/21 та інших, зазначав, що «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Застосування правових висновків Верховного Суду щодо необхідності застосування «базового місяця» з 2008 року також можуть свідчити про вияв «правового пуризму», оскільки застосовано надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм щодо правил проведення індексації, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), а також без врахування повноважень Кабінету Міністрів України в сфері проведення індексації грошових доходів.
Окрім того, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24 вказала, що згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 КАС адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню адміністративного судочинства.
Отже, з урахування положень статті 58 Конституції України та встановлених вище обставин, суд вважає, що після прийняття Постанови № 1013 для проведення подальшої індексації грошового забезпечення військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 р., відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 як це прямо визначено Кабінетом Міністрів України в абзаці 2 пункту 3 вказаної Постанови № 1013.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність правих та фактичних підстав для визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року.
У той же час, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів позивачу в період з 01.06.2016 року по 28.02.2018 не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення з застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 р.
З урахуванням висновків суду, відповідач повинен був здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача виходячи з наступних показників:
Період виплатиКоефіцієнт індексаціїПрожитковий мінімумСума індексації
2016 січень-1378-
2016 лютий-1378-
2016 березень-1378-
2016 квітень-1378-
2016 травень-1450-
2016 червень4.1145059.45
2016 липень4.1145059.45
2016 серпень4.1145059.45
2016 вересень4.1145059.45
2016 жовтень4.1145059.45
2016 листопад4.1145059.45
2016 грудень8.41600134.4
2017 січень8.41600134.4
2017 лютий8.41600134.4
2017 березень12.51600200
2017 квітень12.51600200
2017 травень12.51684210.5
2017 червень16.61684279.54
2017 липень16.61684279.54
2017 серпень16.61684279.54
2017 вересень20.31684341.85
2017 жовтень20.31684341.85
2017 листопад20.31684341.85
2017 грудень241762422.88
2018 січень241762422.88
2018 лютий241762422.88
Отже позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року повинна була виплачена індексація в загальній сумі 4503,21 грн.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушених прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року.
Згідно з пунктом 1 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44, цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище пунктів 2 - 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі ПК України), де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналізуючи вищевикладені норми законодавства суд вважає, що військовослужбовець, звільнений з військової служби має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.
Підпунктом 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України).
Відтак, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
За вказаних обставин, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року у загальній сумі 4503,21 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Щодо позовної вимоги зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Використане у статті 3 Закону №2050 та п. 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд зауважує, що відповідачем не було нараховані відповідні суми індексації грошового забезпечення позивача відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року, а їх нарахування відбудеться за наслідками набуття чинності вказаних рішенням суду.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як передчасні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на всі встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Відповідно до частини 5 статті 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору та матеріали справи не містять доказів понесення ним інших судових витрат, суд вирішує розподіл судових витрат у цій частині не здійснювати.
Керуючись статтями 2, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року у загальній сумі 4503,21 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_2 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Суддя Роман КАРАВАН