Справа № 420/8589/25
25 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, у якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону щодо ненарахування ОСОБА_1 одноразової допомоги у зв'язку з переведенням на іншу роботу пов'язану з переїздом в іншу місцевість та зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону (Код ЄДРПОУ 38347014, 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову допомогу у зв'язку з переведенням на іншу роботу пов'язану з переїздом в іншу місцевість.
2. Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (Код ЄДРПОУ 38347014, 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2436 грн. в якості вихідної допомоги при звільнені з 26 березня 2015 року на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України з посади військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України.
3. Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (Код ЄДРПОУ 38347014, 01104, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 1589040,95 грн в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні за період з 27 березня 2015 року по 20 січня 2023 року.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що його з 15 серпня 2012 року призначено на посаду заступника Харківського прокурора з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Центрального регіону України шляхом звільнення з 14 серпня 2012 року з посади заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України у зв'язку зі звільненням із військової служби у запас на підставі пунку «г» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку зі скороченням штату). Призначення Позивача на роботу в Харківську прокурору з нагляду за додержання законів у воєнній сфері Центрального регіону України супроводжувалось переїздом в іншу місцевість, проте одноразова грошова допомога у зв'язку з прийняттям на роботу в іншу місцевість ОСОБА_1 не виплачувалась.
Також, позивач зазначає, що наказом Генерального прокурора України № 35-вк від 26 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України на підставі п. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі вступом на військову службу. Під час проведення розрахунку при звільненні Позивача з займаної посади вихідна допомога йому не виплачувалась. На думку позивача, розмір вихідної допомоги Позивача мав би становити 2436 грн (дві мінімальні заробітні плати).
Окрім того, позивач вважає, що має право на компенсацію середнього заробітку за час невиплати вихідної допомоги за період з: - 27 березня 2015 року по 18 липня 2022 року (за редакцією КЗпП України від 17 червня 2022 року); - 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року (за редакцією КЗпП України від 19 липня 2022 року). Сума компенсації, за його підрахунками становить 1 589 040,95 грн.
Ухвалою суду від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти заявлених вимог, просив відмовити у задоволенні позову.
У своїх доводах відповідач вказує, що Наказом Міністра оборони України від 03.08.2012 № 619 майора юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів). У зв'язку зі змінами структури та штатного розпису органів прокуратури України, відповідно до наказу Генерального прокурора України від 11.06.2012 № 100ш, а також на підставі рапорту ОСОБА_1 та наказу Міністра оборони України від 03.08.2012 №619, в.о. прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері 13.08.2012 видано наказ № 116, призначивши майора юстиції ОСОБА_1 з 15.08.2012 заступником Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України, звільнивши 14.08.2012 з посади заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас на підставі пункту «г» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів).
Відповідач вважає посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на пп. «г» п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість» від 02.03.1998 № 255, безпідставним, так як одноразова допомога виплачується працівникам у зв'язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), та за погодженням сторін. (абз. 4 цього пункту). Проте, наказом в.о. прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 13.08.2012 № 116 майора юстиції ОСОБА_1 з 15.08.2012 призначено заступником Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України, звільнивши 14.08.2012 з посади заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України. Будь-якого переведення діючим на той час законодавством України не передбачалось. Крім цього, ОСОБА_1 із заявами про виплату одноразової допомоги у зв'язку з переїздом на роботу в іншу місцевість до Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, з моменту призначення на посаду (з 15.08.2012), не звертався.
Щодо вимог позивача з приводу стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на користь ОСОБА_1 2 436 грн. в якості вихідної допомоги при звільнені з 26.03.2015 на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України з посади військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України відповідач зазначає, що переривання трудових відносин з військовою прокуратурою Центрального регіону України, зміна умов праці чи обсягу посадових обов'язків, а також виплата грошового забезпечення у військового прокурора Харківського гарнізону підполковника юстиції ОСОБА_1 не відбулося, оскільки він перебував на вказаній посаді до моменту видання наказу Генерального прокурора України від 26.03.2015 № 35-вк та продовжив проходити військову службу на цій же посаді після видання наказу Генерального прокурора України від 27.03.2015 № 51-вк. Отже, не розповсюджуються на спірні правовідносини вимоги про стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону вихідної допомоги при звільнені ОСОБА_1 з 26.03.2015 та відсутності підстав для задоволення позову.
Позивачем подана до суду відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника військового прокурора Житомирського гарнізону центрального регіону України.
Згідно витягу з наказу Міністра оборони України №619 від 03.08.2012 майора юстиції ОСОБА_1 , заступника військового прокурора Житомирського гарнізону центрального регіону України, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів).
Як зазначає позивач у позові та відповідач у відзиві, а відтак, така обставина визнається сторонами, наказом в.о. прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №116 від 13.08.2012 призначено майора юстиції ОСОБА_1 з 15.08.2012 заступником Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України, звільнивши 14.08.2012 з посади заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас на підставі пункту «г» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів).
Наказом Генерального прокурора України №436к від 28 березня 2014 року, відповідно до ст.15 Закону України «Про прокуратуру» радника юстиції ОСОБА_1 призначено Харківським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України строком на п'ять років.
Згідно з наказом Генерального прокурора України №35-вк від 26 березня 2015 року, у зв'язку зі вступом на військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпП України, керуючись ст.15 Закону України «Про прокуратуру» звільнено радника юстиції ОСОБА_1 з посади військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України.
Відповідно до наказу Генерального прокурора України №51-вк від 27 березня 2015 року, відповідно до ст.15, 46-1 Закону України «Про прокуратуру» підполковника юстиції ОСОБА_1 призначено військовим прокурором Харківського гарнізону Центрального регіону України строком на п'ять років.
Вважаючи що йому протиправно не було виплачено одноразову допомогу у зв'язку з переведенням на іншу роботу пов'язану з переїздом в іншу місцевість та вихідну допомогу при звільнені позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин - на час звільнення позивача).
Статтею 4 Закону № 1697-VII визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1,2 ст.7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
До військових прокуратур належать Головна військова прокуратура (на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України), військові прокуратури регіонів (на правах регіональних), військові прокуратури гарнізонів та інші військові прокуратури (на правах місцевих), перелік яких визначається в Додатку до цього Закону.
Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, та визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції"; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Військовослужбовці військової прокуратури можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв'язку з переведенням на інші посади в органи прокуратури України або за власним бажанням.
Підставою для припинення трудового договору відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
У постановах від 08 лютого 2024 року у справі №520/4500/21 та від 06 березня 2025 року у справі № 640/6370/20, від 13 червня 2024 року у справі №280/974/23 Верховний Суд констатував, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Тобто, право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.
Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Як встановлено судом, наказом Генерального прокурора України №35-вк від 26 березня 2015 року, у зв'язку зі вступом на військову службу на підставі п.3 ст.36 КЗпП України, керуючись ст.15 Закону України «Про прокуратуру» позивача було звільнено з посади військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України.
У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Провівши звільнення позивача, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.
З огляду на викладене, суд вважає, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.
Вирішуючи питання про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги суд враховує пояснення відповідача, надані у відзиві на позовну заяву про те, що після видання наказу Генерального прокурора України від 26.03.2015 №35-вк, яким було звільнено ОСОБА_1 з посади військового прокурора Харківського гарнізону Центрального регіону України у зв'язку зі вступом на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України, в тому ж місяці, а саме в березні 2015 року було проведено розрахунок при звільненні та виплачено компенсацію за невикористану відпустку, у кількості 54 календарних дні, на загальну суму 18 411,13 грн, податки та збори перераховано повністю.
Таким чином, позивача було звільнено із займаної посади, із ним було проведено розрахунки належних при звільненні виплат, окрім вихідної допомоги, яка також належить до виплат при звільнені. Тим самим, роботодавець визнав право позивача на отримання належних при звільненні виплат, проте провів їх не у повному обсязі.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів, зокрема, за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.
Адже, відповідно до Наказу Генеральної прокуратури України №35-вк від 26.03.2015 проведено саме звільнення позивача на підставі його рапорту та у зв'язку із вступом на військову службу, що суперечить твердженням відповідача про відсутність підстав для припинення трудових відносин в особливий період.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» 28 грудня 2014 року № 80-VIII, у 2015 році втановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень. Отже, розмір вихідної допомоги при звільненні позивача 26.03.2015 мав складати 2436 грн (дві мінімальні заробітні плати).
Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіон на користь позивача 2436 грн. в якості вихідної допомоги при звільнені є обгрунтованими та підлягають задоволенню судом.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 1589040,95 грн, суд виходить з наступного.
Спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини щодо діяльності прокуратури України, статус прокурорів, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільнені, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з органів прокуратури.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті (у редакції на момент звільнення позивача) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-ІХ) положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладені в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19.07.2022.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід щодо застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин, які виникли під час дії її «старої редакції» та продовжились після набрання чинності «новою редакцією», а також щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц [про застосування принципу співмірності], на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Указані висновки викладено у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22.
У вказаній постанові Судова палата констатувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином:
- правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції);
- у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції).
Судова палата зазначила, що із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку лише за шість місяців, Судова палата вирішила, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц [принцип співмірності], до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», не є можливим.
Судом встановлено, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 27 березня 2015 року (з наступного дня після звільнення) по 20 січня 2023 року (в межах шестимісячного строку після 19.07.2022, та згідно заявлених позовних вимог), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.
Застосовуючи наведені висновки для вирішення цього спору суд констатує, що період з 27 березня 2015 року по 18 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До указаного періоду суд, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, може застосувати принцип співмірності.
Проте період з 19 липня 2022 року по 20 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Згідно наданої відповідачем на вимогу суду довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 , середньоденна заробітна плата, що обрахована за останні два календарні місяці роботи перед звільненням становить: 426,30 грн.
Із наданої позивачем до прозову довідки ОК-7 та враховуючи пояснення відповідача про те, що в березні 2015 року було проведено розрахунок із позивачем при звільнені, судом встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільнені виплат мав складати 30 604,89 грн (28168,89, що виплачені згідно довідки ОК-7 + 2436 вихідної допомоги), що є 100% виплатою при звільнені. Із них вихідна допомога при звільнені (що підлягає виплаті за рішенням суду) - 2436 грн складає 8%
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2015 по 18.07.2022 становить 781407,90 грн (426,30 х 1833 робочих дні).
З урахуванням установлених судами обставин справи, виходячи з принципу пропорційності, за період з 27 березня 2015 року по 18 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку становить 62512,63 (обчисленого як 8% від 781407,90грн).
Період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року передбачає обмеження виплати працівникові шістьма місяцями. З урахуванням наведеного середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 56271,60 грн (426,30 грн х 132 робочі дні за 6 місяців).
Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача становить 118784,23 грн.
Зазначений порядок розрахунків наведений у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.07.2025 у справі №480/1194/23.
Відтак підсумовуючи, вимога по стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову допомогу у зв'язку з переведенням на іншу роботу пов'язану з переїздом в іншу місцевість, суд зазначає наступне.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України на час виникнення спірних правовідносин щодо ненарахування одноразової допомоги у зв'язку із переведення на іншу роботу регулювалися Законом України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII (далі - Закон №1789-XII).
Відповідно до ст. 13 Закону №1789-XII систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур.
Підстави для звільнення працівників прокуратури передбачені ст. 46-2 Закону №1789-XII, згідно якої прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, також у таких випадках: 1) недотримання пов'язаних із проходженням служби в органах прокуратури вимог, передбачених частиною шостою статті 46 цього Закону, та інших вимог і обмежень, які встановлюються законом; 2) порушення "Присяги працівника прокуратури" чи відмови від її прийняття; 3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо них; 4) за результатами атестації у разі невідповідності працівника займаній посаді; 5) припинення громадянства України; 6) притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України; 7) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення; 8) у разі неможливості або відсутності згоди на переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.
Загальні підстави припинення трудового договору визначенні ст.36 КЗпП України, серед яких - розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45). (п.4 ч.1 ст.36).
В той же час, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, визначено що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби(п. «а» ч.1 ст.26).
Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі. (п. «г» ч.6 ст.26).
Відповідно до статті 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № р. 108/95-ВР, норми оплати праці і гарантії для працівників, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Статтею 120 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, передбачено гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість.
Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.
Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім'ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.
Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.
Загальні положення щодо видів компенсацій та механізму їх виплати встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1998 року № 255 "Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість" (далі - Постанова № 255).
Відповідно до пункту 1 Постанови № 255, працівникам у зв'язку з переведенням їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість (в інший населений пункт), зокрема виплачуються одноразова допомога самому працівникові - в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи і кожному члену сім'ї, який переїжджає, - в розмірі 25 відсотків одноразової допомоги самого працівника.
До членів сім'ї працівника, на яких виплачується компенсація, належать чоловік, дружина, а також діти і батьки подружжя, які перебувають на їх утриманні і проживають разом з ними.
Працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються суми компенсації і надаються гарантії, передбачені підпунктами "а", "б", "в" і "д" цього пункту. Одноразова допомога цим працівникам може виплачуватися за погодженням сторін.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що виплата одноразової допомоги працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість не передбачена, окрім випадку такої виплати за погодженням сторін.
В ході розгляду справи судом встановлено, що Наказом Генерального прокурора України №100ш від 11 червня 2012 року, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України" в частині внесення змін до Закону України "Про прокуратуру" щодо створення спеціалізованих прокуратур, керуючись статтями 14, 15 Закону України "Про прокуратуру", наказано:
- Ліквідувати з 1 липня 2012 року у структурі та штатному розписі органів прокуратури України військові прокуратури Центрального, Південного, Західного регіонів України, військову прокуратуру Військово- Морських Сил України (на правах обласних) та підпорядковані їм військові прокуратури гарнізонів (на правах міських) (п.1 наказу).
- Утворити з 1 липня 2012 року у структурі органів прокуратури України спеціалізовані прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (на правах обласних) загальною штатною чисельністю 755 одиниць у складі, в тому числі, прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (п.3 наказу).
- Військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України відповідно до чинного законодавства до 14 серпня 2012 року здійснити організаційні заходи щодо звільнення військовослужбовців військових прокуратур з військової служби (повернення в розпорядження Міністерства оборони України для подальшого проходження військової служби), звільнення військовослужбовців та працівників інших категорій з органів прокуратури у зв'язку з ліквідацією військових прокуратур (п.10 наказу).
- Головному управлінню кадрового забезпечення спільно з Головним управлінням нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Генеральної прокуратури України забезпечити проведення відповідних кадрових призначень працівників новоутворених спеціалізованих прокуратур (п.11 наказу).
Також, судом встановлено, що наказом Міністра оборони України №619 від 03.08.2012 майора юстиції ОСОБА_1 , заступника військового прокурора Житомирського гарнізону центрального регіону України, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів).
Згідно вказаного наказу, позивача звільнено у зв'язку з реформуванням Збройних сил України. Позивач підлягав направленню на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом в.о. прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері №116 від 13.08.2012 призначено майора юстиції ОСОБА_1 з 15.08.2012 заступником Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України, звільнивши 14.08.2012 з посади заступника військового прокурора Житомирського гарнізону Центрального регіону України у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас на підставі пункту «г» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів).
Таким чином, як вбачається із встановлених судом обставин, позивача було звільнено із займаної посади, у зв'язку із ліквідацією у структурі та штатному розписі органів прокуратури України військових прокуратур та підпорядкованих їм військових прокуратур гарнізонів, та призначено на іншу посаду у новоутворену спеціалізовану прокуратуру.
Процедури переведення не відбулося.
Як вбачається із положень ст.120 КЗпП України та п. 1 Постанови № 255 при призначенні позивача на посаду у новоутворену спеціалізовану прокуратуру одноразова допомога при переїзді у інші місцевість підлягала виплаті лише за погодженням сторін.
Проте, наявність такого погодження позивачем не доведено.
Відтак, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону щодо ненарахування одноразової допомоги у зв'язку з переведенням на іншу роботу пов'язану з переїздом в іншу місцевість та зобов'язати нарахувати та виплатити таку допомогу, - є безпідставними та не вбачає підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи усе викладене вище, детально дослідивши спірні обставини справи, доводи сторін та надані письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не розподіляються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути зі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на користь ОСОБА_1 2436 грн вихідної допомоги при звільнені з 26 березня 2015 року та 118784,23 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, код ЄДРПОУ 38347014, адреса: вул. Петра Болбочана, 8, м. Київ, 01104.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА