ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" вересня 2025 р. справа № 300/5972/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє Котик Роман Васильович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якої діє Котик Роман Васильович, звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.08.2022 №092250004184 протиправно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії. Тому, слід скасувати вказане рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняти рішення про призначення позивачу пенсії та здійснити її виплату з моменту звернення з питанням про призначення пенсії.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 12.08.2022 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.08.2022 №092250004184 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Надалі, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про коригування спірного рішення. За результатом розгляду вказаної заяви позивача листом від 18.07.2025 повідомлено, що рішення про відмову в призначенні пенсії за віком правомірне та не суперечить нормам чинного законодавства. Представник позивача вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993, оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації та період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги. Представник позивача зазначив, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Пенсіонер не несе відповідальності за неправильні записи в трудовій книжці, оскільки відповідальність за її ведення покладається на роботодавця. Неправильні або неточні записи в трудовій книжці не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу певних періодів роботи. Тому, оскаржене рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком, підлягає до скасування.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 13 років 3 місяці 11 днів. Як наслідок, страховий стаж позивача є недостатнім, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області правомірно відмовлено в призначенні їй пенсії за віком. Звернув увагу, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993, оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації та період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги. Вважав, що належним способом захисту є зобов?язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з врахуванням зазначених у рішенні суду висновків, а не зобов?язання призначити таку пенсію. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що спірне рішення позивач отримав у серпні 2022 року, а до суду звернувся в серпні 2025 року
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Тому, при розгляді даної справи відповідь на відзив представника позивача суд не бере до уваги.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 12.08.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.43).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 19.08.2022 №092250004184 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993, оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації, а також період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги.
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 13 років 3 місяці 11 днів (а.с.8 на звороті - 9).
Надалі, позивач 16.06.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою в якій просила скоригувати рішення від 19.08.2022 №092250004184 та повідомити її письмово про результат розгляду (а.с.13).
За наслідками розгляду вищевказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 18.07.2025 №13426-12562/С-02/8-1700/25 повідомив позивача, що за результатами розгляду заяви про призначення пенсії від 12.08.2022 та поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 19.08.2022 №092250004184 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування», у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 15 років. Вказане рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком прийнято правомірно та не суперечить нормам чинного законодавства (а.с.11 на звороті - 12).
Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 05.03.1987 копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено період її роботи з 05.03.1987 по 17.06.1993 (а.с.7-8).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу за спірний період.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58).
Суд зазначає, що до 1993 року порядок ведення трудових книжок регулювався постановою Ради Міністрів СРСР і Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (зі змінами) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами).
У наведених документах передбачалося, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення проводилися адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов?язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу. Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.
У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускалося. При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису у графі З писалося: «Запис за № таким недійсний. Прийнятий за такою професією (посадою)» і в графі 4 повторювалися дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації.
Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.1 Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
У пунктах 2.2, 2.4 Інструкції №58 також передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, у пунктах 2.6, 2.8-2.10 Інструкції зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)» і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Як уже встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 16.04.1987 по 17.06.1993, оскільки запис про припинення трудової діяльності не завірений печаткою організації. Таким чином, підставою незарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу стали допущені недоліки при заповненні трудової книжки позивача.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, в якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Крім того, згідно з пунктом 1.5 Інструкції №58 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певних періодів до страхового стажу.
Як вже встановлено судом, у спірному рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області також не зараховано до страхового стажу позивача період догляду за дитиною з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки відсутня довідка з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) допомоги.
За змістом пункт «ж» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується, серед іншого, також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно із частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
У пункті 11 Порядку №637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, як зазначено вище, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.
Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток: для догляду за дитиною до 3-х років, у зв'язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
За змістом свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11.04.2007 позивач є матір'ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.62).
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11.04.2007 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.63).
Відповідачем не аргументовано необхідність подання довідки з органів соціального захисту населення про отримання (неотримання) позивачем допомоги.
Проте, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 11 Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.
Позивачем до заяви про призначення пенсії було надано відповідні свідоцтво про народження дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Інформація про те, що позивач з 07.09.2004 не працювала підтверджується довідкою Микитинецької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області №507 від 14.11.2019 та записами у трудовій книжці, оскільки, запис про здійснення позивачем трудової діяльності у період з 07.09.2004 по 26.12.2007 відсутній.
Таким чином, надані позивачкою документи є достатніми для зарахування до її страхового стажу періоду догляду за дитиною - ОСОБА_2 з 07.09.2004 до досягнення ним 3-річного віку, а доводи відповідача є безпідставними.
При цьому, як вже зазначено судом вище, до стажу роботи зараховується період догляду за дитиною саме до досягнення нею трирічного віку. Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11.04.2007 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому відповідно досягнув трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В свою чергу, ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11.04.2007 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та досягнув трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як вбачається із розрахунку стажу позивача відповідачем вже зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період догляду за пенсіонером з 24.04.2007 по 07.09.2007 (а.с.9 на звороті).
Відтак, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в спірному випадку це період з 07.09.2004 до 23.04.2007 (включно) має бути зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу.
За приписами ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
З урахуванням наведеного, а також відсутності доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 щодо спірних періодів роботи та догляду за дитиною, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 05.03.1987 по 17.06.1993 та період догляду за дитиною з 07.09.2004 до 23.04.2007 (включно).
Інших підстав для незарахування вищевказаних періодів роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Як наслідок, рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 19.08.2022 №092250004184, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, підлягає до скасування.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з довідкою Микитинецької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області №512 від 20.11.2019 ОСОБА_1 народила та виховала до шестирічного віку більше п'ятьох дітей, зокрема: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.59).
Проаналізувавши рішення від 19.08.2022 №092250004184 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше необхідних 50 років, а страховий стаж позивача - 13 років 3 місяці 11 днів, проте враховуючи висновок суду про необхідність зарахування спірних періодів роботи, страховий стаж становитиме більше обов'язкових 15 років.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.08.2022 №092250004184, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 12.08.2022) повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 12.08.2022 з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням від 19.08.2022 №092250004184 відмовлену позивачу в призначенні пенсії за віком.
Надалі, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою щодо коригування спірного рішення. При цьому зі змісту листа від 18.07.2025 вбачається те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області переглянуто рішення від 19.08.2022 №092250004184 та повідомлено позивача, що вказане рішення про відмову у призначенні їй пенсії за віком прийнято правомірно та не суперечить нормам чинного законодавства. Отримавши від відповідача відповідь від 18.07.2025 про перегляд рішення від 19.08.2022 №092250004184, представник позивача 22.08.2025 звернувся до суду за захистом порушеного права позивача подавши адміністративний позов.
Суд, проаналізувавши вчинені позивачем активні дії, вважає, що позивач у розумний строк після отримання письмової відмови з наведенням відсутності підстав для зміни рішення від 19.08.2022 №092250004184, подала до суду адміністративний позов. Вказане, на думку суду, відносить позивача до осіб, що дізналися про порушення своїх прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану заяву.
Як наслідок, суд приходить до висновку про безпідставність посилання відповідача на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якої діє Котик Роман Васильович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 700 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 19.08.2022 №092250004184 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул.Борисенка Олександра, 7, м.Рівне) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) від 12.08.2022 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
У задоволенні решти позову та до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 21084076, вул.Борисенка Олександра, 7, м.Рівне) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.