ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"25" вересня 2025 р. справа № 300/4001/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого дії представниця Григорчук Любов Любомирівна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом №10 від 14.03.2025 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте, комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з тим, що термін дії рішення суду закінчився згідно з ст.300 ЦПК України. На думку представниці вказане рішення є протиправним, адже у відповідності до вимог ч. 6 ст. 300 ЦПК України, дійсно строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років. Проте, дана вимоги поширюється на правовідносини, які виникли у період часу правового регулювання цими нормами права, у зв'язку із чим вказані вимоги не стосуються рішення Печерського районного суду м. Києві від 08.11.2006, оскільки питання недієздатності ОСОБА_2 не порушувалося перед судом після 15.12.2017. Більше того, до набрання чинності змін до ЦПК України від 15.12.2017, особа визнавалася недієздатною безстроково. Крім того вважає, що відповідач не наділений повноваження тлумачити судові рішення, які набрали законної сили. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
25.06.2025 на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник щодо задоволення позову заперечив. Вказано, що за результатам розгляду заяви, протоколом №10 від 10.03.2025 Комісія ухвалила рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Представник стверджує, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом. Згідно ч.6 ст. 300 ЦПК України термін дії рішення суду не може перевищувати 2-х років (зміни, внесені згідно із Законом України № 2234-VIII від 07.12.2017). Тобто, рішення суду про визнання особи недієздатною (обмежено дієздатною), прийняті після 07.12.2017 року, підлягають перегляду судом. Відповідно до ч. 7 ст. 300 ЦПК України, для продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною (обмежено дієздатною) опікун (піклування) має право подати заяву, не пізніше ніж за п'ятнадцять днів до закінчення строку дії цього рішення до судової установи. 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПКУ), які спричинили нововведення і у процедурі визнання особи недієздатною. Фактично це означає, що стан недієздатності фізичної особи не довічний та обмежений строком у два роки. Зі спливом двох років на підставі ч. 6 ст. 300 ЦПКУ діє правило про автоматичну втрату чинності рішенням суду про визнання особи недієздатною. Для продовження дії статусу недієздатної особи треба подати клопотання за 15 днів до завершення строку відповідно до положень ст.ст. 299 - 300 ЦПКУ.
Звернено увагу на те, що за попередньою редакцією особа визнавалась недієздатною безстроково, тоді як діючий ЦПКУ передбачає, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років. Таким чином, зміни до ст. 300 ЦПК України, зобов'язали кожні два роки інвалідів, які є особами з хронічними тяжкими психічними розладами здоров'я, що обумовлено невиліковним та (або) прогресуючим захворюванням, підтверджувати свою недієздатність та право на отримання опікунства. Тобто діюча норма (строк у 2 роки) зобов'язує членів сім'ї такої особи, її близьких родичів кожні 2 роки звертатись до суду, збирати докази того, щоб стати законним опікуном та захистити таку особу. З огляду на викладене, на час виникнення спірних правовідносин позивач відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підлягав призову на військову службу під час мобілізації та не мав підстав на відстрочку із вказаних у заяві підстав.
Представниця позивача скористалася правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 30.06.2025. Зазначено, що у відповідності до норм прямої дії ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тому вважає, що вимоги ст. 300 ЦПК України могли поширюватися на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виключно якби стан здоров'я ОСОБА_2 значно покращився, що слугувало б причиною для скасування рішення суду про визнання ОСОБА_2 недієздатною та поновлення її цивільної дієздатності. Крім того, рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17.03.2022 по справі №351/297/22, ОСОБА_1 призначено опікуном недієздатної ОСОБА_2 . Цим же рішенням не вирішувалося питання щодо визнання ОСОБА_2 недієздатною чи продовження недієздатності, з чого слідує, що вимоги ст. 300 ЦПК України не поширюються на вказані правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалу про відкриття провадження від 10.06.2025 відповідачем отримано через підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача від 10.06.2025.
Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає, що відповідача повідомлено належним чином про розгляд справи в суді, тому дана справа підлягає вирішенню за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2006 у справі №2-о-118 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , недієздатною. Призначено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.10).
Надалі, рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17.03.2022 у справі №351/297/22 вирішено призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 другим (додатковим) опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-12).
07.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою в якій повідомляє, що є особою, яка на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. На підставі викладеного просить розглянути заяву та оформити у порядку, визначеному постановою КМУ від 16 травня 2024 року №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. До заяви надано копії відповідних документів, в тому числі вищевказані рішення судів (а.с.49).
ІНФОРМАЦІЯ_2 листом від 14.03.2025 №1392 повідомив, що протоколом №10 від 14.03.2025 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у зв'язку з тим , що термін дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною закінчився згідно з ст.300 ЦПК України (а.с.19).
Вважаючи відмову відповідача в наданні відстрочки позивачу, як опікуну особи, визнаної судом недієздатною необґрунтованою та протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу»(далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами 1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»(затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»(далі - Закон № 3543-XII).
Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 Закону № 3543-XII.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII, в редакції чинній на момент звернення позивача до відповідача із заявою, передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: опікун особи, визнаної судом недієздатною.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі- Положення №154).
Відповідно до п.п. 1, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, крім іншого: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Відповідно до п.8 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зазначене дає підстави для висновку, що, за наведених обставин, під час дії мобілізації вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу покладено саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Тобто військовозобов'язані, які мають правовий статус осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) на підставі Закону, а тому підтвердження такого їх статусу не потребує прийняття додаткового рішення органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. №560.
Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» №794-VІІ від 27.02.2014 постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Отже з 18.05.2024 року (з дня опублікування) змінено порядок надання відстрочки та такий обов'язок покладено на комісію, яка приймає рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.
За п.6 цього Порядку №560, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Відповідно до п.56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з п.57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Відповідно до п.58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
За п.60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
У разі неможливості провести перевірку у військовозобов'язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів.
При цьому суд зазначає, що згідно з Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема для отримання відстрочки на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 вказаного Закону, надається рішення суду про визнання особи недієздатною та рішення суду про призначення опікуна.
Як встановлено судом, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2006 у справі №2-о-118 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , недієздатною. Призначено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4
Надалі, рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17.03.2022 у справі №351/297/22 вирішено призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 другим (додатковим) опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-12).
07.02.2025 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою в якій повідомив, що є особою, яка на підставі пункту 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. На підставі викладеного просив розглянути заяву та оформити у порядку, визначеному постановою КМУ від 16 травня 2024 року № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
До заяви позивачем було надано копії відповідних документів, в тому числі вищевказані рішення судів.
Разом з тим, 14.03.2025 позивач отримав письмове повідомлення №1392, зі змісту якого вбачається, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки у зв'язку з тим, що термін дії рішення суду закінчився згідно з ст.300 ЦПК України.
Надаючи правову оцінку даним твердженням відповідача, суд зазначає, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною зазначається у ч. 6 ст. 300 ЦПК України, а саме те, що строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років, а згідно ст. 40 ЦК України, фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду.
Такі зміни були внесені Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким прийнятий ЦПК в новий редакції, якою вже і було врегульовані питання щодо дії рішення суду про визнання особи недієздатною ст.300.
Разом з тим, суд зауважує, що рішення суду, постановлені до цієї дати, строком не обмежені.
Встановлення строку дії рішення суду, на який призначається опікун над недієздатним, чинним законодавством не визначено.
Отже, станом на момент ухвалення рішення Печерського районного суду м. Києва у справі №2-о-118, а саме, 08.11.2006, чинним на той момент ЦПК України не було передбачено строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною, а відтак і його продовження в майбутньому.
Необхідність продовження строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною, було впроваджено змінами до ЦПК України, які набрали чинності з 15.12.2017 року, тобто після ухвалення та набрання законної сили рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2006 у справі №2-о-118.
Відтак строку дії рішення суду від 08.11.2006 судом не встановлено.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У відповідності із ч.4 ст.3 ЦПК України, закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відтак, зміни до ЦПК у 2017 році, щодо продовження строку дії рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною, в силу ст. 58 Конституції України, ч.4 ст.3 ЦПК України, не стосуються тих судових рішень, які були ухвалені до 15.12.2017.
Вказане в свою чергу, свідчить про те, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 08.11.2006 у справі №2-о-118 є чинним та продовження строку його дії не потребує.
Рішення суду є обов'язковим до виконання для всіх органів державної влади відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України.
Відтак суд зазначає, що посилання відповідача на частину 6 статті 300 ЦПК України є безпідставним, скільки станом на 08.11.2006 року (постановлення рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №2-о-118) про визнання особи недієздатним врегульовувалось статтями 236-241 ЦПК України, відповідно до яких рішення про визнання особи недієздатної не обмежувалось в часі. Зміни в Цивільно процесуальному кодексі були введені лише Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яким прийнятий ЦПК в новий редакції, якою вже і було врегульовані питання щодо дії рішення суду про визнання особи недієздатною ст.300.
Також суд наголошує, що відповідно до ст. 300 ЦПК України жодним чином не зазначено, що дія ухвали про призначення опікуном обмежується у часі.
При цьому, як було встановлено судом, права позивача було порушено саме рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 оформлене протоколом №10 від 14.03.2025 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно зазначене рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Варто зазначити, що в рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення, яке оформлене протоколом №10 від 14.03.2025 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яке і підлягає скасуванню.
Водночас, суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_8 не вчинялись дії щодо розгляду заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають задоволенню, оскільки судом зроблено висновок про протиправність прийнятого відповідачем-1 рішення у формі протоколу №10 від 14.03.2025 та його скасування.
Що стосується позовної вимоги зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» із внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, суд зазначає таке.
Як вже зазначалося судом, згідно частини 7 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
В той же час, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, враховуючи що питання щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації вирішувалося комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає за необхідне зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторно розглянути заяву позивача щодо надання йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.
Частиною 1статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано ордер №1112986 від 03.06.2025, договір про надання правничої допомоги від 21.05.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність. Серії ЧЦ №000498 від 26.06.2020, акт приймання виконаних робіт про надання правничої допомоги від 03.06.2025 та квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 03.06.2025 на суму 19682 грн.
Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У пункті 269 рішення в справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена, та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відтак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд вважає, що, обсяг робіт та час, витрачений на підготовку позову та опрацювання документів, є неспівмірними зі складністю виконаних адвокатом робіт.
Більше того, суд враховує, що розгляд справи проводився у письмовому провадженні.
Також суд враховано, що у матеріалах справи наявний акт приймання виконаних робіт, який містить інформацію погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, а саме:
- роз'яснення законодавства відповідно до положень КАС України, прав та обов'язків учасника адміністративного процесу 1 година -1514 грн;
- вивчення судової практики 2 години -3028 грн;
- правовий аналіз отриманих документів, технічна підготовка до подачі позову 2 години 3028 грн;
- складання письмової скарги 3 години -4542 грн;
- складання адміністративного позову та його подача до відповідного суду 5 годин -7570 грн (а.с.30).
Згідно зі змістом вищевказаного акту наданих послуг між адвокатом Григорчук Л.Л. та ОСОБА_1 , розмір винагороди (гонорару) становить 19682 грн.
Разом з тим, на думку суду, розрахунок правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.
Оцінюючи надані представником позивача документи, суддя зауважує, що такі послуги як роз'яснення законодавства відповідно до положень КАС України, прав та обовязків учасника адміністративного процесу; вивчення судової практики; правовий аналіз отриманих документів, технічна підготовка до подачі позову охоплюються розділом - складання адміністративного позову.
Суддя також зазначає, що суд має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й враховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55 рішення Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), водночас, угоди про гонорар успіху не можуть зобов'язувати суд в обов'язковому порядку стягувати таку суму.
Водночас, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Підсумовуючи усе наведене вище, обраховуючи доцільність понесених позивачем витрат належить аналізувати через призму не тільки долучених доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і з урахуванням складності справи та складності наданих послуг.
Визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги заперечення позивача, суддя враховує, що: дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; позовна заява є необ'ємною; судові засідання не проводились.
Дослідивши надані представником позивача документи, доводи сторін, засовуючи наведені вище критерії, оцінивши рівень заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи, з урахуванням того, що такі витрати понесені фактично, враховуючи складність справи, характер спірних правовідносин, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності послуг категорії складності справи та пропорційності наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, їх необхідності, ціною позову та значенням справи для сторони, з урахуванням опису кожної складової наданих послуг, визначених у Договорі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення загальної суми заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 19682 грн до 3000,00 грн.
Відтак, враховуючи викладене у сукупності, зважаючи на предмет позову, фактичний об'єм виконаної роботи, суд вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, до стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 , належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (50%), понесення яких підтверджується квитанцією від 03.06.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом №10 від 14.03.2025 про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Суддя Гомельчук С.В.