Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 вересня 2025 року Справа№200/3146/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84100)
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника Головкіну Н.А., звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до якого просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії нарахованої за період часу з 10 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року у сумі 109633 гривень 09 копійок;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість із пенсії за період часу з 10 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року пенсію у сумі 109633 (сто дев'ять тисяч шістсот тридцять три) гривні 09 копійки.
08 травня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).
21 травня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити позивачу у задоволенні її позовної вимог.
26 травня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача підтримала раніше заявлені позовні вимоги.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши наявні матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування адміністративного позову представника позивача зазначив, що 01 травня 2023 року у справі № 200/15156/21 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії Донецьким окружним адміністративним судом було ухвалено рішення, яким з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки про наявність у позивача права на призначення пенсії, було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.12.2020 № 11107 про призначення пенсії за вислугу років.
20 листопада 2023 року Першим апеляційним адміністративним судом вищенаведене рішення Донецького окружного адміністративного суду було залишено без змін.
На виконання вищенаведених судових рішень ГУ ПФУ в Донецькій області призначило ОСОБА_1 пенсію починаючи з 10 грудня 2020 року, проте виплату цієї пенсії почало здійснювати з січня 2024 року та виключно за поточний місяць, внаслідок чого станом на день звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду заборгованість ГУ ПФУ в Донецькій області перед нею з пенсії за період часу з 10 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року становить 109 633 грн. 09 коп.
Невиплату заборгованості ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Донецькій області обґрунтовує тим, що заборгованість за рішенням суду як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу, оскільки покриття витрат Пенсійного фонду на виплату сум, призначених за рішенням судів проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Сторона позивача таку бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області розцінює як протиправну, адже відповідно до позиції ГУ ПФУ в Донецькій області вона повинна очікувати фінансування витрат на виплату їй боргу з пенсії, який утворився виключно з вини ГУ ПФУ в Донецькій області, яке протиправно не призначило їй пенсію своєчасно.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, місце реєстрації, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, пл. Соборна, будинок 3, дата запису про державну реєстрацію: 27.06.2002, номер запису: 12661200000008761, організаційно-правова форма: орган виконавчої влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01.05.2023 по справі №200/15156/21, яке набрало законної сили 20.11.2023, зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача ОСОБА_1 від 10.12.2020 №11107 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про наявність у позивача права на призначення такої пенсії.
Головним управлінням в межах компетенції відповідно до покладених судом зобов'язань виконано вищевказане рішення суду та з 10.12.2020 призначено позивачу ОСОБА_1 пенсію за вислугу років.
Починаючи з 01.01.2024 виплата пенсії позивачу проводиться шляхом нарахування місячного розміру та включення до сформованої відомості на виплату пенсій з подальшим зарахуванням на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк».
Доплата, нарахована на виконання Рішення суду за період з 10.12.2020 по 31.12.2023 в розмірі 109633,09 грн облікована відповідачем, як заборгованість за рішенням суду з типом рішення Державний бюджет.
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили. Виплати на виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, здійснюється в межах наявних бюджетних призначень.
Бюджетом Пенсійного фонду України на 2024 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1156 від 11.10.2024, на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачено 500 млн грн. Протягом 2024 року за окремою бюджетною програмою проведено виплату заборгованості по судових рішеннях, які набрали законної сили по 19.11.2020.
Бюджет Пенсійного фонду України на 2025 рік на сьогодні не затверджено.
Відтак, відповідач зазначає, що виплата заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України буде проводитись в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету Пенсійним фондом України відповідно до вимог Порядку №21-2 після прийняття бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд встановив наступне.
Згідно наданого відповідачем розрахунку, заборгованість з пенсійних виплат за період з 10.12.2020 по 31.12.2023 становить 109633,09 грн.
Згідно листа відповідача від 11.04.2025 № 0500-0202-8/33038, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01.05.2023 №200/15156/21, яке набрало законної сили 20.11.2023, повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 на призначення пенсії за вислугу років від 10.12.2020 № 11107 та призначено пенсію відповідно до Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, з 10.12.2020 і нараховано борг за період з 10.12.2020 по 31.12.2023 у розмірі 109633,09 грн, що підлягає до виплати за рахунок коштів державного бюджету. У січні 2024 року ОСОБА_1 отримала пенсію за поточний місяць. Заборгованість за рішенням суду як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу, оскільки покриття витрат Пенсійного фонду на виплату сум, призначених за рішенням судів проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, обставини справи щодо невиплати позивачу пенсії з 10.12.2020 по 31.12.2023, сума заборгованості 109633,09 грн та підстави її невиплати, підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, а тому вони не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідач вважає, що спірна заборгованість є нарахованою на виконання рішення суду, тому підлягає виплаті за рахунок Державного бюджету України.
Суд з такими доводами відповідача не погоджується з огляду на наступне.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 21 грудня 2022 року № 28-2) затверджено Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Положення № 28-2).
Пунктами 1 та 2 Положення № 28-2 визначено, що Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Згідно п/п 3, 4 п. 4 Положення № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечує своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші виплати, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат.
Порядок розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 31.08.2009 № 21-2 (далі - Порядок № 21-2), встановлює механізм складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України (далі - Пенсійний фонд), планів доходів і видатків головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - територіальні органи), управлінь Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах, об'єднаних управлінь (далі - районні управління) та апарату Пенсійного фонду (далі - апарат).
Пункт 2 Порядку № 21-2 визначає, що бюджетний процес є регламентованою законодавством діяльністю, пов'язаною зі складанням, розглядом, затвердженням бюджету Пенсійного фонду, планів доходів і видатків, їх виконанням та контролем за їх виконанням, складанням, розглядом та затвердженням звітів про виконання бюджету та планів доходів і видатків.
Бюджетний період для бюджету Пенсійного фонду становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того самого року.
Згідно п. 3 Порядку № 21-2, нормативно-правове регулювання бюджетного процесу Пенсійного фонду здійснюється відповідно до Конституції України, Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інших законодавчих актів, Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, інших нормативно-правових актів та цього Порядку.
Відповідно до п. 1 розділу II. «Структура бюджету» Порядку № 21-2, основними складовими бюджету Пенсійного фонду є дохідна та видаткова частини.
Згідно п. 5 розділу II. «Структура бюджету» Порядку № 21-2, видатки бюджету Пенсійного фонду класифікуються за такими основними групами: видатки за рахунок власних доходів (коштів); видатки за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно п. 4 розділу II. «Структура бюджету» Порядку № 21-2, кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
У структурі доходів бюджету Пенсійного фонду до складу коштів Державного бюджету України входять асигнування державного бюджету у плановому періоді на:
[…]
погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду;
[…]
Поряд із цим, п. 6 розділу II. «Структура бюджету» Порядку № 21-2 визначено, що видатки за рахунок власних доходів (коштів) здійснюються на:
пенсійне забезпечення осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону (крім випадків, передбачених Законом);
[…]
Відповідно до п. 7 розділу II. «Структура бюджету» Порядку № 21-2, за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюються видатки, фінансування яких згідно із законодавством забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.
Виходячи з системного налізу наведених норм, суд дійшов висновку, що виплата пенсій нарахованих за рішенням суду здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, натомість виплата пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV здійснюється за рахунок власних коштів фонду.
Судом установлено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 1 травня 2023 року у справі № 200/15156/21 відповідач повторно розглянув заяву позивача від 10.12.2020 року № 11107 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про наявність у позивача права на призначення такої пенсії та у січні 2024 року, та призначив позивачу пенсію з 10.12.2020 року.
При цьому, предметом розгляду у справі № 200/15156/21 була протиправність відмови відповідача призначити позивачу пенсію, окрім повторного розгляду заяви про призначення пенсії, інших зобов'язань, у тому числі про призначення пенсії, рішення суду не містить.
Судом у справі № 200/15156/21 також не досліджувалось та не вирішувались питання відносно нарахування пенсії позивачу та визначення її розміру.
Відтак, позиція відповідача щодо нарахування заборгованості з пенсії за період з 10.12.2020 року по 31.12.2023 року на виконання рішення суду у справі № 200/15156/21 є помилковою.
Згідно ст. 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
Пунктом 38 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) Cуд повторює, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як «окремі», тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (пункт 106 рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986, серія A, № 102 «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. The United Kingdom).
Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права», і, таким чином, як “власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (Broniowskiv.Poland, № 31443/96, пар. 98).
Згідно ч. 1 ст. 117 Цивільного Кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 318 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що пенсійні виплати - грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати, тобто після нарахування є власністю пенсіонера.
Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов'язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі «Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 р. Порушенням «мирного володіння майном», яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Саме таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об'єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб'єктами останніх із форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.
Суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, тобто суд погоджується з доводами позивача відносно того, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати нарахованої суми пенсії є такою, що порушує права позивача на соціальне забезпечення та становить втручання в його право власності на пенсійні виплати.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.
Враховуючи викладене суд зазначає, що в контексті спірних правовідносин, виплата заборгованості з пенсії є обов'язком відповідача, тому до його дискреційних повноважень віднесена бути не може.
Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є стягнення нарахованої суми пенсії.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції № 0.0.4344086066.1 від 02.05.2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи викладене, суд стягує судовий збір у повному обсязі на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії нарахованої за період з 10 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року у сумі 109633 гривень 09 копійок.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість із пенсії за період з 10 грудня 2020 року по 31 грудня 2023 року у сумі 109633 (сто дев'ять тисяч шістсот тридцять три) гривні 09 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 26 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко