Справа № 201/6542/25
Провадження № 2/201/3379/2025
(заочне)
22 вересня 2025 року Соборний районний суд
міста Дніпра
у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
при секретарі - Максимовій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
Стислий виклад позиції позивача.
До Соборного районного суду міста Дніпра 27 травня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування своїх вимог, позивач у позовній заяві посилався на те, що вони з відповідачкою перебували в шлюбі з 14 жовтня 2022 року. За час перебування в шлюбі подружжям на спільні кошти 23 січня 2024 року був придбаний автомобіль Opel Insignia, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, який за взаємною згодою був зареєстрований на відповідачку. Позовну заяву про розірвання шлюбу подано одночасно з даним позовом. У зв'язку із тим, що подружжя не може дійти згоди щодо розподілу спільного майна позивач просить суд в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з відповідача грошову компенсацію 1/2 частини від оціночної вартості автомобіля Opel Insignia в розмірі 214 280,50 грн.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 27 травня 2025 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.
Ухвалою судді від 29 травня 2025 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.
Ухвалою судді від 29 травня 2025 року до набрання законної сили рішенням у цивільній справі № 201/6542/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження легкового автомобіля Opel Insignia, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, зареєстрованого за ОСОБА_2 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_3 .
Представник позивача надала до суду заяву, в якій просила задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала, просила розглядати справу без його участі.
Відповідачка клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надала, про дату та час розгляду справи повідомлялась належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Судом встановлено, що позивач та відповідач з 14 жовтня 2022 року перебувають шлюбі, який було зареєстровано Чечелівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Дніпро), за актовим записом № 1105. Від цього шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наразі позивачем подано до Соборного районного суду міста Дніпра позовну заяву про розірвання шлюбу.
Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Федоріщева С.С. від 21 травня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі № 201/6111/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
23 січня 2024 року ОСОБА_2 було придбано автомобіль Opel Insignia реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Як зазначає позивач у поданому позові, спірний автомобіль було придбано подружжям на спільні кошти та за взаємною згодою оформлено на відповідачку. Наразі подружжя не може дійти згоди щодо розподілу спільного майна, а саме вищезазначеного автомобіля, іншого спільного майна не має.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ст. 61 СК України спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Суд звертає увагу на те, що закон передбачає презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яке набуте ними під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року по справі №372/504/17, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч.1 ст.65 СК України.
Спірне майно є неподільним і, враховуючи зміст позовних вимог, за кожною із сторін слід визнати право на рівну частку в ньому.
При вирішенні спору суд, згідно роз'яснень даних в п. 25 Постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вважає необхідним визначити ідеальні частки подружжя в спільному майні, яке залишається в їх спільній частковій власності.
Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 вказала на правильність висновку судів про те, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль. Крім того, ВП ВС констатувала, що внаслідок його виділення у власність відповідачеві і такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється. Тому окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.
При цьому ВП ВС виснувала, що приписи частин 4, 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так: а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Позивачка у цій справі (№209/3085/20) не претендувала на те, щоб залишити автомобіль собі, припинивши право відповідача на частку в праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона, навпаки, дала згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за її частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача. Тому вимога про стягнення такої компенсації не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає. Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам собою не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі.
За таких умов, Велика Палата ВС у цій справі (№209/3085/20) відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 та КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток.
Крім того, ВП ВС відступила від сформульованого, зокрема, у постановах ВСУ від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 та КЦС ВС від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування ч. 2 ст. 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.
В даному випадку, як вбачається зі звіту №055_21052025 від 21 травня 2025 року ринкова вартість автомобіля Opel Insignia реєстраційний номер DI2123IA, рік випуску 2013 складає 428 561,00 грн.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що незалежно від того, на кого з подружжя зареєстроване право власності на майно, придбані ними легковий автомобіль, належать дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, а тому за кожним із них слід визнати право власності на 1/2 його частину.
Оскільки автомобіль перебуває у користуванні відповідачки, позивач просить стягнути з останньої половину суми від оціночної вартості автомобіля, та така вимога узгоджується із наведеними приписами законодавства та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1)письмовими, речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з тим, що транспортний засіб придбаний під час перебування сторін у шлюбі, суд доходить висновку, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 142 грн. 80 коп.
Керуючись ст.ст.60, 61, 65, 68-72 СК України, 365, 372 ЦК України, ст.ст. 19, 27, 76-81, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію 1/2 частини від оціночної вартості автомобіля Opel Insignia реєстраційний номер DI2123IA, 2013 рік випуску в розмірі 214 280,50 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений останнім судовий збір у розмірі 2142,80 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .
Суддя С.С. Федоріщев