26.09.25
22-ц/812/1354/25
Провадження № 22-ц/812/1354/25
іменем України
15 вересня 2025 року м. Миколаїв
справа № 489/1187/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Шаманської Н.О., Лівінського І.В.,
розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом
Баховським Михайлом Михайловичем,
на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 25 квітня 2025 року суддею Кокорєвим В.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" до ОСОБА_1
про стягнення кредитної заборгованості,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У лютому 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-капітал» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що 04.09.2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №05417-09/2023, за умовами якого остання отримала 5 000 грн кредитних коштів на строк та зі сплатою процентів, визначених договором. 29.03.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та позивачем було укладено Договір факторингу №29032024, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "Кредит-капітал»" набуло право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором. Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість ОСОБА_1 складає 23 560 грн, з яких -3 800 грн за тілом кредиту та 19 760 за відсотками.
Посилаючись на невиконання позичальницею своїх кредитних зобов'язань та виникнення у зв'язку з цим кредитної заборгованості, ТОВ «ФК «Кредит-капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену вище суму.
Відповідачка участі у розгляді справи судом першої інстанції не приймала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2025 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит капітал» стягнуто 23 560 грн кредитної заборгованості та 2 422, 20 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю укладення кредитного договору на певних умовах та виникнення заборгованості саме у визначеному позивачем розмірі.
Ухвалою цього ж суду від 10 червня 2025 року відповідачці відмовлено у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Баховський М.М., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована недоведеністю факту укладення електронного договору.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит-капітал» посилалось на довідку про ідентифікацію, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з якою укладено договір №05417-09/2023 від 04.09.2023 р., ідентифікована ТОВ «Аванс Кредит». Акцепт договору позичальником здійснено шляхом підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора W2248.
Доданий до позовної заяви лист про перерахування коштів містить усі необхідні реквізити, а, отже, може вважатися первинним документом і підтверджувати надання позичальниці кредитних коштів.
2.Мотивувальна частина
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову у справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 23 560 грн, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження.
Відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7 ЦПК України у випадках, коли розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, судове засідання не проводиться.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 04.09.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №05417-09/2023, відповідно до умов якого сума кредиту - 3800 грн, кредит надається строком на 360 днів, наданий кредит клієнт зобов'язується погасити в останній день строку кредитування, дата погашення кредиту - 28.08.2024; процентна ставка - 2,50%. Вказаний договір, разом з графіком платежів та паспортом споживчого кредиту підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
29.03.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та позивачем було укладено Договір факторингу №29032024, відповідно до умов якого ТОВ "ФК "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" набуло прав вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, що підтверджується Витягом з реєстру боржників, долученого до матеріалів справи.
18.02.2025 року на адресу відповідача направлено досудову вимогу про сплату боргу.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію", згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, вказаний вид договорів укладається дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який надсилається на мобільний номер телефону позичальника.
Відповідно до положень Закону України "Про електронну комерцію" даний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Таким чином, договір про надання фінансового кредиту №05417-09/2023 від 04 вересня 2023 року був підписаний позичальницею ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який був надісланий первісним кредитором на зазначений нею номер телефону. На підтвердження цього в ідентифікаційній частині договору міститься код ідентифікатор відповідачки, що і є її безпосереднім підписом.
З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність укладення кредитного договору.
Перерахування позичальниці кредитних коштів у сумі 3 800 грн на картку відповідачки № НОМЕР_2 (а.с. 36).
Натомість стороною відповідача факту перерахування коштів не спростовано. Оспорюючи факт перерахування кредитних коштів, відповідачка не надала суду відповідних доказів, зокрема виписки по картці, яка могла б спростувати факт перерахування коштів.
Також факт укладення кредиту підтверджується заповненням ОСОБА_1 заявки-анкети, у якій вона засвідчила, що ознайомлена у встановленій законом формі з умовами кредитування (а.с. 33-34).
Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню заявки-анкети та надання особистих даних для оформлення договору про надання фінансового кредиту, у тому числі номеру телефону для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідачка договір про надання фінансового кредиту № 17418-06/2023 в судовому порядку не оспорювала.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1.2. кредитного договору визначено тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта. Кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту: 04.09.2023. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту28.08.2024.
Згідно п. 1.4.-1.4.1. договору тип процентної ставки фіксована; процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.2 договору.
Відповідно до п. 1.5 договору клієнт зобов'язаний сплачувати проценти кожні 25 днів; детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього Договору.
Додатком №1 до договору про надання фінансового кредиту визначено графік платежів, який підписаний директором ТОВ "Аванс Кредит" та відповідачкою за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора) W0426 (а.с.28-29).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 1051 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору складає 23 560 грн, з яких -3 800 грн за тілом кредиту та 19 760 за відсотками (а.с. 37-40).
Доказів належного погашення позичальницею кредитної заборгованості матеріали справи не містять.
Контррозрахунку заборгованості стороною відповідачки не надано.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості у сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами, є належним і допустимим доказом розміру заборгованості відповідачки.
З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з'ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно статті 375 ЦПК, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.
Однак, оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, витрати апелянта ОСОБА_1 , понесені у зв'язку з поданням апеляційної скарги, залишаються за її рахунок.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Баховським Михайлом Михайловичем, залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська
У зв'язку з перебуванням судді Лівінського І.В. у відпустці
з 22 по 25 вересня 2025 року повний текст постанови
виготовлено 26 вересня 2025 року