22.09.2025 Справа №607/19409/25 Провадження №1-кс/607/5507/2025
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі клопотання старшого слідчого слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Тернопільській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 62024240020001104 від 22.03.2024, про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременець Тернопільської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця строкової служби ВЧ НОМЕР_1 , неодруженого, раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 5 ст. 407 КК України,
Старший слідчий слідчого відділу Управління Служби безпеки України в Тернопільській області ОСОБА_6 звернулась із клопотанням, яке погоджене прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження № 62024240020001104 від 22.03.2024про продовження строку тримання під вартою без визначення застави підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у межах строку досудового розслідування.
В обґрунтування зазначених вимог сторона обвинувачення вказує, що строк запобіжного заходу, обраного щодо ОСОБА_4 у вказаному кримінальному провадженні, закінчується 24.09.2025, досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні не завершено, а підставами продовження строку тримання під вартою підозрюваного є те, що він обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2; ч. 3 ст. 436-2; ч. 5 ст. 407 КК України, які є тяжким злочином, а також, на даний час визначенні в ухвалах слідчих суддів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 та продовження цього запобіжного заходу стосовно підозрюваного, ризики не зменшились та продовжують існувати, а тому виправдовують подальше тримання ОСОБА_4 під вартою, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам.
З врахуванням вищенаведеного, з метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, запобігання можливому переховуванню від слідства та суду, незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином, вчинення іншого злочину чи продовження вчинення злочину, у якому підозрюється, а також з метою створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, швидкого, повного та неупередженого здійснення досудового розслідування, просить продовжити строк тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 .
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав клопотання з наведених у ньому підстав, просить його задовольнити. Також, пояснив, що відносно підозрюваного вже була проведена стаціонарна судово-психіатрична експертиза із експертами Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії» МОЗ України та висновок буде складений протягом 20 днів з дня проведення експертизи.
Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні від пояснень відмовився, вказавши на його безпідставне тримання під вартою та просив звільнити його з-під варти.
В судовому засіданні захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечив відносно задоволення клопотання слідчого з огляду на позицію його підзахисного.
Перевіривши надані матеріали клопотання, дослідивши докази по даних матеріалах, заслухавши учасників судового провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 необхідно задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Згідно ч. 3 ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Положеннями ч.3 ст.199 КПК України передбачено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно положень ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного під вартою.
Слідчий суддя встановив, що слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Тернопільській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024240020001104 від 22.03.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2; ч. 3 ст. 436-2; ч. 5 ст. 407КК України.
Так, досудовим розслідуванням установлено, що 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Союз Радянських Соціалістичних Республік (правонаступником якого з 1991 року є Російська Федерація), Українська Радянська Соціалістична Республіка (правонаступницею якої з 1991 року є Україна) та ще 49 держав-засновниць, а згодом до вказаної міжнародної організації прийняті інші держави світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1965 «Про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про убезпечення їх незалежності і суверенітету» закріплено, що держави не мають права втручатися прямо чи опосередковано з якої б то не було причини у внутрішні та зовнішні справи іншої держави.
Кожна держава має невід'ємне право обирати свою політичну, економічну, соціальну та культурну систему без втручання в будь-якій формі з боку будь-якої іншої держави.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 «Про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав» закріплено, що держави не мають права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні чи зовнішні справи інших держав.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 24.10.1970 «Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН» закріплено принцип, згідно з яким держави утримуються в своїх міжнародних відносинах від силових погроз або застосування сили, як проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН. Така загроза силою або її застосування є порушенням міжнародного права і Статут ООН.
Кожна держава зобов'язана утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави або у якості засобу вирішення міжнародних суперечок, в тому числі територіальних суперечок, і питань, що стосуються державних кордонів.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва 01.08.1975, який був підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18.10.1907, що вступила в дію 26.01.1910 і 07.03.1955 визнаної СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнано значною кількістю держав світу, серед яких і російська федерація.
Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 російська федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов'язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН та зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 02.03.1999 № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей належить до території України.
Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
Згідно з статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
У відповідності до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно- правових актів, 22.02.2022 президент російської федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволене.
24.02.2022 о 5 годині президент російської федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, війська російської федерації незаконно ввійшли сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
24.02.2022 Законом України № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в подальшому був неодноразово продовжений та безперервно триває до цього часу.
Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але у ході повномасштабного вторгнення військових формувань рф на територію України, у громадянина України ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на виправдовування та визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
При цьому, переслідуючи мету поширення російських наративів щодо виправдовування, визнання правомірною та заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 2022 року ОСОБА_4 став учасником спільноти так званого «народовладдя», яка систематично піддає сумніву існування держави України, легітимність діяльності на її території державних органів та інституцій, а також визнає за своїми учасниками «найвищий правовий статус, найвищу юрисдикцію - людина».
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», 2015 року, - в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, певні заходи правового режиму воєнного стану, у тому числі запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світлового та інших видів маскування. Так, на території Тернопільської області наказом Тернопільської військової адміністрації №1 від 26.02.2022 із подальшими змінами, запроваджено комендантську годину з 23 год. 00 хв. по 05 год. 00 хв., під час якої громадянам заборонено перебувати на вулиці без нагальної потреби, а також пересуватися власним транспортом.
У свою чергу, ОСОБА_4 , знаючи, що на території Тернопільською області запроваджена комендантська година та встановлена заборона перебування на вулиці, порушуючи Закон України «Про правовий режим воєнного стану», 08.04.2024 близько 00 год. 10 хв. пересувався та керував автомобілем на території с. Круголець Шумської територіальної громади Кременецького району Тернопільської області, де був зупинений працівниками сектору поліцейської діяльності №2 (м. Шумськ) Кременецького районного відділу поліції ГУ НП в Тернопільській області, під час несення ними служби у добовому чергуванні, у зв'язку із порушенням комендантської години.
Після цього, ОСОБА_4 , в ході розмови із працівниками поліції ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи тa знаючи достовірно, що російська федерація визнана країною агресором, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, що постійно транслюється в засобах масової інформації та медіа, випрадовував та визнав правомірною збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Так, ОСОБА_4 діючи умисно, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, поміж іншого, на запитання одного з вказаних працівників поліції - «Що Америка поганого зробила?», відповів - «розпочала цю війну - це йде утилізація людей, чомусь у двох сторін не оголошується війна», а на запитання поліцейського - «Може росія напала першою? Вам це не цікаво так?», він відповів - «Договорняк двох сторін».
Крім того, у цій ж розмові з працівниками поліції ОСОБА_4 , на їх запитання - «Договорняк? Мені цікаво, між ким зараз може бути договорняк?» повідомив їм: «Думаю, що це євреї зібралися вибивають українську націю, а ви їм допомагаєте це робити», а на запитання - «Не можуть ракети над головами цивільних літати? Не можуть, правда не можуть?», ОСОБА_4 відповів - «Це корпорації воюють - це договорняк», і тим самим він виправдав, визнав правомірною збройну агресію російської федерації проти України, розпочату у 2014 році.
Окрім цього, ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправний характер власних намірів щодо виправдовування збройної агресії рф проти України, 02.07.2024 в період часу з 07 год. 58 хв. по 11 год. 51 хв., діючи повторно, на ділянці 260 км траси М-19 поблизу м. Кременець, у ході розмови з працівниками Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції України ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , під час зупинки ними транспортного засобу марки «Volkswagen Passat», зареєстрованого за номером НОМЕР_2 , однак з прикріпленим на ньому несправжнім номерним знаком НОМЕР_3 , що перебував під керуванням його батька ОСОБА_11 , виправдовував здійснення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
Зокрема ОСОБА_4 , незважаючи на те що спілкується з працівниками правоохоронного органу, діючи умисно та зухвало, з ідеологічних мотивів явної неповаги до українського суспільства, заперечуючи факт існування держави Україна та фіксуючі вказану розмову за допомогою відеозапису на власний телефон, усвідомлюючи протиправність своїх дій, поміж іншого, на запитання одного з вказаних працівників поліції - «І росія на нас не напала?», відповів - «…Збройна агресія», а на запитання - «То збройна агресія. А хто її почав?...росія?», відповів - «Не знаю хто її почав …. АТБ і Сільпо ….Дві корпорації», і тим самим виправдав здійснення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
Крім цього, досудовим розслідуванням встановлено, що на початку жовтня 2021 року, відповідно до Закону України від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу» громадянина ОСОБА_4 призвано ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження строкової військової служби. Після чого ОСОБА_4 відправлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 .
Надалі, 14.04.2022 солдата ОСОБА_4 переведено до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 та призначено на посаду курсанта 3 відділення 3 взводу 1 роти зведеної батальйонно-тактичної групи «Юність».
Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було введено воєнний стан на всій території України, який триває до теперішнього часу.
При цьому, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю й гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення товаришів по службі, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства. Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.
Натомість, солдат ОСОБА_4 діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину (кримінального правопорушення) проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.
Так, 16.02.2024 у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 21 години 00 хвилин у солдата ОСОБА_4 , який перебував на території польового табору військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 , виник злочинний умисел на самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 з метою ухилення від військової служби.
Тоді ж, 16.02.2024 у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 21 години 00 хвилин солдат ОСОБА_4 реалізуючи свій злочинний умисел з метою тимчасового ухилення від військової служби, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 та відправився до місця свого проживання.
У період з 21 години 00 хвилин 16 лютого 2025 року по 09 годину 30 хвилин 25 червня 2025 року, військовослужбовець строкової військової служби солдат ОСОБА_4 перебував поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 , та свої службові обов'язки не виконував, проводячи час на власний розсуд.
25.06.2025 о 09 год. 30 хв. громадянина ОСОБА_4 затримано у м. Кременці за вчинення кримінальних правопорушень в порядку ст. 615 КПК України.
25.06.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру увиправдовуванні та визнанні правомірною збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 436-2 Кримінального кодексу України, виправдовуванні збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, вчиненому повторно, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України, самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
26.06.2025 ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляди тривання під вартою, строком до 23 год. 59 хв. 24.08.2025.
10.07.2025 підозрюваному ОСОБА_4 проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, за результатами проведення вказаної експертизи отримано висновок судово-психіатричного експерта №565 згідно з якого комісією, що проводила вказану експертизу не дано відповідей на запитання, які поставлені на вирішення під час проведення експертизи, оскільки ОСОБА_4 відмовився надавати відповіді на поставленні запитання, тому для диференціальної діагностики між психічним розладом та установчою поведінкою рекомендовано проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
Враховуючи те, що під час проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи підозрюваному ОСОБА_4 експертні питання не вирішені, з огляду на необхідність визначення його психічного стану як на даний час, так і на момент вчинення кримінального правопорушення, 23.07.2025 слідчим винесено постанову про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, проведення якої доручити експертам (експерту) Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії» МОЗ України, за адресою м. Львів, вул. Кульпарківська, 95.
Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/15523/25 від 28.07.2025 надано дозвіл на поміщення підозрюваного ОСОБА_4 до Львівської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України».
18.08.2025 керівником Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62024240020001104 від 22.03.2024 продовжено до трьох місяців, тобто до 25.09.2025.
19.08.2025 ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області підозрюваному ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави по 24.09.2025.
19.09.2025 на ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_12 у справі №607/19322/25 продовжено строк досудового розслідування у даному кримінальному провадженні до п'яти місяців, а саме до 25.11.2025.
Дослідивши обставини вчинення зазначених кримінальних правопорушень, не вирішуючи питання про доведеність вини, виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в поданих та досліджених в судовому засіданні матеріалах, слідчий суддя переконався в тому, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2; ч. 3 ст. 436-2; ч. 5 ст. 407КК України.
Достатніми підставами підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є зібрані у кримінальному провадженні докази, а саме:
- протокол затримання ОСОБА_4 , від 25.06.2025;
- протокол допиту підозрюваного ОСОБА_4 від 25.06.2025;
- протокол обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ;
- протокол огляду оптичних дисків від 29.05.2024;
- висновок експерта №44 від 17.10.2024
- протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 29.05.2024;
- протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 29.05.2024;
- протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних інформаційних систем з мессенджера «Telegram» від 05.08.2024;
- протокол огляду оптичних дисків від 26.09.2024;
- висновок експерта №773/24-22 від 11.11.2024;
- протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 23.10.2024;
- протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 23.10.2024;
- рапорт старшого лейтенанта ОСОБА_13 №4868 від 19.02.2024;
- наказ командира в/ч НОМЕР_1 про призначення службового розслідування №856 від 16.02.2024;
- акт службового розслідування №2888 від 24.02.2024;
- наказ командира в/ч НОМЕР_1 про результати службового розслідування №252 від 28.02.2024;
- протокол допиту свідка ОСОБА_13 від 26.05.2025;
- протокол допиту свідка ОСОБА_14 від 26.05.2025 та інші матеріали кримінального провадження.
Долучені докази в даному випадку є достатніми при вирішенні клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу, виходячи із системного аналізу зібраних доказів.
Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які наведені у клопотанні слідчого та доданих до нього матеріалах, вважаються переконливими для слідчого судді в тому, що відповідні кримінальні правопорушення могло бути вчинено, а надані слідчим до клопотання відомості в достатній мірі вказують на можливість вчинення підозрюваним ОСОБА_4 кримінальних правопорушень.
При цьому необхідно відзначити, що на даній стадії досудового розслідування слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього заходу забезпечення кримінального провадження, одним із яких є запобіжний захід, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року) суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Окрім того, слідчий суддя встановив, що ризики, зазначені у п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, визначені ухвалами слідчих суддів Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.06.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що свідчить про необхідність продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для стримування таких ризиків.
Так, слідчий суддя вважає, що продовжує існувати ризик переховуватися від органів досудового розслідування та суду з тих підстав, що злочини, які інкримінуються ОСОБА_4 є тяжкими і передбачають можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Окрім цього, ОСОБА_4 обізнаний з формами та методами роботи правоохоронних органів, оскільки неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності працівникам поліції за порушення правил дорожнього руху, а також вже затримувався в порядку ст. 208 КПК України. Вищевказані обставини, дають підстави вважати, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжких злочинів, може переховування від органів досудового розслідування.
Також, продовжує існувати ризик, що ОСОБА_4 , перебуваючи на волі під час досудового розслідування матиме можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні, у тому числі на ще не встановлених на цій стадії досудового розслідування свідків з числа співслужбовців. Зокрема, ОСОБА_4 з урахуванням відомих йому обставин кримінального правопорушення та матеріалів кримінального провадження зможе вступати у поза процесуальні відносини із свідками та схиляти їх до зміни даних слідству показань. У тому числі, на знайомих йому військовослужбовців. Аналогічним чином ОСОБА_4 зможе впливати на ще невстановлених та недопитаних по обставинах кримінального провадження свідків, а також на понятих, експертів та спеціалістів, які будуть залучені у кримінальному провадженні при проведенні слідчих дій та до проведення судових експертиз. Це створює загрозу тиску та підбурювання вказаних осіб до дачі неправдивих показань, або відмови від надання таких.
Крім того, слідчий суддя вважає, що не зменшився та продовжує існувати ризик того, що, залишаючись на волі, підозрюваний ОСОБА_4 може вчиняти інші кримінальні правопорушення, оскільки останній неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності працівникам поліції за порушення правил дорожнього руху, а також вже затримувався в порядку ст. 208 КПК України.
Так, безвідповідальне ставлення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 до проходження військової служби, проявляється у тому, що ОСОБА_4 в умовах воєнного стану не виконує свої службові обов'язки з 16 лютого 2024 року по теперішній час. Така поведінка підозрюваного підриває обороноздатність військової частини НОМЕР_1 та країни в цілому в умовах відкритої агресії російської федерації.
Водночас, стороною захисту не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про зменшення чи відсутність вищенавених ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а характеризуючі особу підозрюваного обставини, зокрема, молодий вік підозрюваного, наявність у нього постійного місця проживання слідчий суддя не вважає такими, що запобігають встановленим ризикам.
Поряд з тим, слідчий суддя вважає, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, істотно зменшився з урахуванням того, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває більше чотирьох місяців з метою зібрання доказів, які на думку сторони обвинувачення, доводять обґрунтованість оголошеної ОСОБА_4 підозри, проте, сторона обвинувачення не підтвердила намірів підозрюваного ОСОБА_4 підшукувати осіб, що можуть надати вигідні для нього неправдиві показання.
На переконання слідчого судді, застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Беручи до уваги вищенаведене, а також те, що строк дії ухвали про тримання під вартою ОСОБА_4 закінчується 24.09.2025 і те, що у разі не продовження строку тримання підозрюваного під вартою, враховуючи особу підозрюваного, зокрема, що він має постійне місце проживання, є особою молодого віку, раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, однак він офіційно не працевлаштований, не має постійного законного заробітку, обставини вчинених кримінальних правопорушень та санкції статті Кримінального закону, в якому ОСОБА_4 підозрюється, ризиків, він зможе переховуватися від органів досудового розслідування або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження, вчинити інший злочин чи продовжити вчинення злочину, у якому підозрюється, і свідчить про те, що заявлені раніше ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України при застосуванні та продовженні підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не зменшилися, а продовжують існувати.
З огляду на доведення стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри та продовження існування ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, слідчий суддя, дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_4 до 20.11.2025.
Слідчим суддею не встановлено обставин, що за станом здоров'я ОСОБА_4 не може утримуватись під вартою.
Разом з тим, з урахуванням характеризуючих особу підозрюваного обставин, зокрема, наявність у нього постійного місця проживання, молодий вік, те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, його міцні соціальні зв'язки, враховуючи встановлені ризики у кримінальному провадженні, а також ту обставину, що відмова підозрюваного ОСОБА_4 від надання показань є законним правом особи, яка гарантується статтею 63 Конституції України, та не може бути розцінена як ризик та нести будь-які негативні наслідки для останнього на даному етапі досудового розслідування, а також те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні продовжене до 5 місяців, беручи до уваги його тривалість та проведення ряду слідчих та розшукових дій, слідчий суддя вважає, що продовження щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави з покладенням відповідних обов'язків, буде співмірним з існуючими ризиками, відповідатиме особі підозрюваного та буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії його належної процесуальної поведінки.
Відповідно до ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У зв'язку з викладеним слідчий суддя приходить до висновку про доцільність визначити ОСОБА_4 як альтернативу застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заставу у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і таким, що не суперечить положенням ч.5 ст.182 КПК України та вимогам ст.ст.178, 182, 183 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб позбавити прагнення у особи, щодо якої застосовано заставу, порушувати покладені на неї процесуальні обов'язки, та не є явно непомірним.
Крім того, слідчий суддя вважає за необхідне покласти на підозрюваного, в разі внесення ним застави, обов'язки, що визначені ч.5 ст.194 КПК України.
Керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 309, 376 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання сторони обвинувачення - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 5 ст. 407 КК України до 23 год. 59 хв. 20 листопада 2025 року.
Одночасно для забезпечення виконання ОСОБА_4 обов'язків, визначених КПК України, визначити заставу у розмірі 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; отримувач: ТУ ДСАУ у Тернопільській області; Банк отримувача ДКСУ м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA358201720355219001000003454; призначення платежу: застава за ОСОБА_4 у справі №607/19409/25 згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.09.2025.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:
- з'являтися за першою вимогою до слідчого, прокурора та суду;
- не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
- здати до УДМСУ в Тернопільській області на зберігання паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд за кордон;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .
У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Термін дії ухвали та обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначити до 23 год. 59 хв. 20 листопада 2025 року.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали вручити підозрюваному, прокурору негайно після її оголошення та надіслати уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Слідчий суддя Тернопільського
міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1