Справа № 604/358/25
Провадження № 2/604/247/25
11 вересня 2025 року cел. Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Сташківа Н.Б.
за участі: секретаря судового засідання Крупи А.А.,
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності,
Позивач ОСОБА_3 у квітня 2025 року звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 06 грудня 2011 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір дарування на частину житлового будинку, що розташований за адресою : АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу Коломійчуком О.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1708; Згідно інформації БТІ Підволочиського району Тернопільської області № 4 від 15.01.2025 року після оформлення договору дарування сторони звернулись до Підволочиської селищної ради з заявами про поділ даного будинковолодіння і присвоєння їм окремих будинкових адрес з видачею відповідного свідоцтва про право власності. Рішенням № 420 від 06.12.2011 року виданого виконкомом Підволочиської селищної ради «Про поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 та визнання права власності на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було поділено домоволодіння та присвоєно окремі будинкові адреси, а саме позивачу ОСОБА_3 було присвоєно адресу її половини домоволодіння : АДРЕСА_1 , в свою чергу ОСОБА_4 було присвоєно адресу : АДРЕСА_1 . На підставі рішення № 420 від 06.12.2011 року виконкому Підволочиської селищної ради «Про поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 та визнання права власності на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ». Позивачу ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 05.09.2012 року, згідно якого, ОСОБА_3 належить на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 64,3 кв.м., житлова площа 43,2 кв.м., добудова а, добудова а1, сарай Б, вбиральня Г, право власності зареєстровано в реєстрі за № 37539483 від 19.09.2012 року. Земельна ділянка кадастровий номер : 6124655100020031211, площею 0,0745 га, яка знаходиться під житловим будинком за адресою : АДРЕСА_1 та житловим будинком за адресою : АДРЕСА_1 досі зареєстрована за відповідачем ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯК 296492, виданого на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12.12.1997 року за № 247 та від 12.04.2011 за № 221; Враховуючи те, що вона стала власником об'єкта нерухомого майна, вважає, що у відповідності до вимог ст. 120. 125 ЗК України їй належить частка, пропорційно до набутої частки будинку і земельна ділянка для його обслуговування. На час розгляду справи відповідач ОСОБА_4 у добровільному порядку не бажає поділити спірну земельну ділянку, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутись до суду за захистом своїх майнових прав.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивача заперечив, та суду пояснив, що сторони у договорі дарування частини житлового будинку не обумовлювали розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивачки для обслуговування нерухомого майна, а відтак відчужена була лише частка будинку, тому під час розгляду справи необхідно було з'ясувати дійсні наміри сторін щодо розміру земельної ділянки для обслуговування будинку, який розмір земельної ділянки призначений для обслуговування будинку є нормативно визначеним у місцевості. Де він знаходиться, а також для визначення тієї частини, яка необхідна для обслуговування будинку, що узгоджується з правовою позицією ВП ВС № 689/26/17 від 16 червня 2020 року. Крім того вважає, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається з урахуванням чинних нормативно правових документів у галузі будівництва, санітарних норм і правил, а сам розмір земельної ділянки для обслуговування будинку визначається шляхом проведення за клопотанням сторони експертизи. Позивач клопотання про призначення такої експертизи не заявляв. Крім того, задоволення позовних вимог позивача позбавить відповідача права вільно володіти, користуватись і розпоряджатись належною їй земельною ділянкою, що суперечить усталеній практиці ЄСПЛ ст. 1 Протоколу до Конвенції, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Суд, з'ясувавши обставини, на які сторона позивача посилається як на підстави своїх вимог, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступних міркувань :
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 042987 виданого приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1708 ОСОБА_4 належить житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
Згідно розпорядження голови районної державної адміністрації № 732 від 12 жовтня 2011 року та рішення комісії з питань захисту прав дітей Підволочиської районної державної адміністрації № 38-11 від 12.10.2011 року надано дозвіл ОСОБА_4 на дарування частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності. Пунктом другим надано дозвіл ОСОБА_3 на прийняття дарування частини житлового будинку
Згідно договору дарування частини житлового будинку серії ВРН № 759149 від 06 грудня 2011 року посвідченого приватним нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1708 вбачається, що ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар частину від цілого житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,0745 га, кадастровий номер - 6124655100020031211; На земельній розміщено : житловий будинок, камінь, загальною площею 95,4 кв.м., житловою площею 21,1 кв.м., зазначений під літ. «А», прибудова, цегляна, зазначена під літ. «а», сходи, камінь, зазначені під літ «сх», «сх1», сарай, цегла, зазначений під літ «Б», льох, камінь, зазначений під літ «Б», сарай, камінь/цегла, зазначений під літ. «В», вбиральня, дерево, зазначена під літ. «Д».
Згідно рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради № 420 від 06.12.2011 року вирішено провести поділ будинковолодіння по АДРЕСА_1 в такому порядку : 1) Залишено частину будинковолодіння за АДРЕСА_1 яке належить ОСОБА_5 . 2) Встановлено факт належності та визнано право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .3) встановлено факт належності та визнано право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 ; 4) видано свідоцтва про право власності на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Відповідно до відповіді бюро технічної інвентаризації Тернопільського району Тернопільської області № 4 від 15.01.2025 року вбачається, що згідно договору дарування частини будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 від 06.12.2011 року виданого приватним нотаріусом Коломійчуком О.І. ОСОБА_4 подарувала частини будинковолодіння ОСОБА_3 . Після оформлення договору дарування сторони звернулися в Підволочиську селищну раду з заявами про поділ даного будинковолодіння і присвоєння їм окремих будинкових адрес з видачею відповідно свідоцтв про право власності. Рішення № 420 від 06.12.2011 року виконкомом Підволочиської селищної ради були присвоєно окремі будинкові адреси ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), а ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), видано свідоцтва про право власності.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав виданого Бюро технічної інвентаризації Підволочиського району серії СЕЕ №679882 номер витягу 35550283 від 19.09.2012 року ОСОБА_3 належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 05.09.2023 року виданого Підволочиською селищною радою.
Таким чином судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 подарувала, а позивач ОСОБА_3 прийняла в дар частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 . Позивачу ОСОБА_3 після проведеного розподілу присвоєно окремий номер будинковолодіння за АДРЕСА_1 та видано свідоцтво про право власності.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.ч.1,2 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Відповідно до ч.1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Згідно зі статтею125 ЗК України (у редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на частку домоволодіння) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу (у редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на частку домоволодіння) слід виходити з того, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності або користування.
Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від них.
Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку уразі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України(у чинній редакції),стаття 377 ЦК України(у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).
Разом з тим за статтею 39 ЗК України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Згідно з пунктом 3.19 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44 (далі - ДБН 360-92, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до площі садибної ділянки включається площа забудови житлових будинків, господарських будівель.
У розділі «Сельбищна територія сільських поселень» ДБН 360-92 визначено вимоги до площі земельної ділянки для забудови.
У пункті 3.27ДБН 360-92 передбачено, що основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно-, двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства.
За правилами пункту 3.28 ДБН 360-92 розміри присадибних земельних ділянок у сільських населених пунктах установлюються сільською радою відповідно до чинного ЗК України. Для підвищення компактності забудови присадибна ділянка може бути розділена на дві частини: приквартирну, яку виділяють біля будинку, і ділянку для городу, яку виділяють за межами житлової зони.
Розмір частини присадибної земельної ділянки, яку виділяють біля будинку, визначається завданням на проектування за місцевими умовами з урахуванням наявності садибного фонду і демографічної структури населення. Решта присадибної ділянки виділяється за межами житлової зони.
Згідно з пунктом 3.29 ДБН 360-92 перелік і граничні розміри господарських і побутових будівель і споруд, які зводяться на присадибних ділянках, визначаються завданням на проектування.
Укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. Оскільки сторони не обумовили розмір земельної ділянки, яка переходить у власність позивачки, під час нового розгляду справи необхідно з'ясувати дійсні наміри сторін щодо такого розміру.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що для цього необхідно встановити, який розмір земельної ділянки, призначений для розміщення і обслуговування будинку, є нормативно визначеним у місцевості, де він знаходиться, а також для визначення тієї частини земельної, яка необхідна для обслуговування будинку позивачки, слід з'ясувати, чи використовує відповідач відповідну земельну ділянку, яку саме її частину та для якої мети.
Як убачається із державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 296492 виданого на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12.12.1997 року за № 247 та від 12.04.2011 року за № 221 земельна ділянка площею 0.0745 га., кадастровий номер 1806108784 по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 і призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Таким чином судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 0.0745 га по АДРЕСА_1 цільове призначення якої є саме для будівництва і обслуговування будинку, частину якого відповідач ОСОБА_4 відчужила позивачу ОСОБА_3 і земельна ділянка використовується сторонами для його обслуговування саме в межах і тій площі, котра виділена для таких цілей.
Згідно із ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зроблено висновок про те, що частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Водночас при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості потрібно враховувати те, що зазначена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою права визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на зазначену нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст.ст.319 і 321 ЦК України кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Власність зобов'язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин 2 і 3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно положення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особо має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом ч.1 та 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно вимог ч.3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом : а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.
Таким чином, враховуючи вимоги законодавства на час виникнення спірних правовідносин та встановлені у судовому засіданні обставини, а саме те, що відповідач ОСОБА_4 подарувала, а позивач ОСОБА_3 прийняла в дар частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , за відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, враховуючи те, що правові норми чинного на час виникнення спірних правовідносин закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою, суд вважає, що обраний спосіб захисту порушеного права власності на земельну ділянку для обслуговування будинку та прибудинкових споруд, є ефективним та належним способом захисту порушених прав позивача, а тому позовні вимоги позивача ОСОБА_3 є підставними та підлягають до задоволення шляхом визнання за нею право власності на частину земельної ділянки.
Разом із тим, суд не бере до уваги доводів представника відповідача, про те, що сторони у договорі дарування частини житлового будинку не обумовили розмір земельної ділянки, яка повинна перейти у власність позивача і для цього необхідно з'ясувати наміри щодо розміру земельної ділянки для обслуговування будинку з урахуванням чинних нормативно правових документів у галузі будівництва, а також те, що позивач не клопотала перед судом, щодо проведення експертизи на предмет визначення розміру земельної ділянки, котра необхідна для обслуговування будинку, оскільки наведені обставини спростовуються дослідженими та проаналізованими у судовому засіданні письмовими доказами, зокрема згідно державного акту на право власності на землю чітко визначена площе земельної ділянки, зокрема 0.0745га., що відповідає вимогам законодавства та будівельним нормам і призначена для будівництва та обслуговування саме будинку АДРЕСА_1 , частина якого відчужена позивачу по справі. Крім того, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо обов'язку позивача проведення експертизи на предмет встановлення розміру земельної ділянки, оскільки таке право відповідно до ЦПК належить виключно стороні яка має намір його заявити, і являється її правом, а не обов'язком, як і подання тих доказів, які на думку сторони у своїй сукупності достатні для висновку щодо обставин котрі входять до предмету доказування та для ухвалення судового рішення.
Під час ухвалення судового рішення суд, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України вирішує питання, як розподілити між сторонами судові витрати.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 133 ЦПК України). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).
Оскільки суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору за подачу позову до суду у розмірі 1556.15 грн.
Керуючись ст.ст.13, 14, 41 Конституції України, ст.ст.3,10,11,15,16,386,391,321,392,377, ЦК України, ст.ст.78, 81, 120, 125, 152 ЗК України, ст.ст.2, 10, 12, 13, 19, 81, 82, 89, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності - задоволити.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на частку земельної ділянки кадастровий номер : 6124655100:02:003:1211, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель «Землі житлової та громадської забудов», загальна площа земельної ділянки 0,0745 га.
Стягнути з відповідача ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_3 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1556.15 грн.
Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Н.Б. Сташків