Справа № 462/6190/25
26 вересня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючої - судді Палюх Н.М.
за участю секретаря Мельник А.-В.П.
представника відповідача Філипчук Х.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач 13 серпня 2025 року звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії №184 від 21.07.2025 та закрити провадження у справі. В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 21.07.2025 Адміністративною комісією Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради винесено постанову №184, згідно з якою її визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 151 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн, за те, що вона самоправно зайняла житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Однак у її діях відсутній склад вказаного адміністративного правопорушення. Вона разом із батьком ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_3 фактично проживала у квартирі АДРЕСА_1 з моменту свого народження (листопад 2000 року), а її батьки з 1999 року. Зазначає, що дана квартира була надана її батькові на підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації м.Львова № 1118 від 22.12.2010, яким його визнано основним квартиронаймачем. Після смерті батька 11.06.2024 вона звернулася до відповідача з заявою про визнання її основним квартиронаймачем спірної квартири, однак отримала відмову з підстави відсутності її реєстрації за вказаною адресою. Окрім цього, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 04.07.2025 її визнано наймачем за попередньо укладеним договором найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 замість основного наймача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона вселилась до спірної квартири як член сім'ї наймача з часу свого народження і постійно проживала в ній разом з основним квартиронаймачем аж до його смерті, а відтак вона не може вважатись такою, що самоправно зайняла житлове приміщення. Так, відповідач, достовірно знаючи про наявність рішення суду, яким встановлено факт триваючих зв'язків позивача із спірним житлом виніс оскаржувану постанову за відсутності будь-яких доказів про протилежне. Окрім цього, відповідач, знаючи про рішення суду про визнання її наймачем, міг відкласти розгляд справи про адміністративне правопорушення до набрання законної сили рішенням суду у справі №462/3138/25 або ж надати їй можливість висловити свою позицію з приводу спірних правовідносин. Також зазначає, що справа була розглянута у її відсутності та за відсутності доказів про те, що вона була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. За наведеного, просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.
20 серпня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує позовні вимоги. В обґрунтування своїх заперечень покликається на те, що адміністративною комісією при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради 21.07.2025 винесено постанову №184 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170 грн за вчинене нею адміністративне правопорушення, передбачене ст. 151 КУпАП, а саме: самоправно зайняла житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою для винесення постанови слугував протокол №1 від 28.05.2025, складений головою ОСББ «Широка 81». На розгляд справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не з'явилась, хоча про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується трекінгом про вручення 21.07.2025 рекомендованого відправлення. Клопотань про відкладення ОСОБА_1 не подавала. У справі наявні протокол голови ОСББ «Широка 81», а також відсутні правові підстави у позивача (немає договору оренди, рішення чи ордера). Тому Залізнична районна адміністрація вважає ці факти достатніми підставами для доведення складу адміністративного правопорушення. Позивач не мала права на житлове приміщення шляхом самовільного заняття, а лише у альтернативний спосіб, який був би більш доречним та законодавчо допустимим. Щодо рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04.07.2025 зазначає, що на вказане рішення Залізничною районною адміністрацією 01.08.2025 подано апеляційну скаргу. Адміністративна комісія при Залізничній районній адміністрації, керуючись принципом невідворотності юридичної відповідальності та своєчасного реагування на порушення розглянула протокол про адміністративне правопорушення та винесла постанову відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема статей 218-221, 254, 256 та 278 КУпАП, які регламентують повноваження органів, строки та процедуру розгляду справи.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином, проте у прохальній частині позовної заяви просила розглядати справу без її участі.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч.3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та встановивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 28.05.2025 головою ОСББ «Широка 81» складено протокол №1 про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 151 КУпАП, згідно з яким ОСОБА_1 самовільно зайняла кв. АДРЕСА_1 . Дозвільні документи на вселення за даною адресою відсутні.
Згідно з постановою №184 від 21.07.2025, адміністративною комісією при Залізничній районній адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 151 КУпАП за те, що вона самоправно зайняла житлове приміщення, а саме: кв. АДРЕСА_1 та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн.
Звертаючись з позовною заявою до суду, позивач вважає вищезазначену постанову незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин по справі.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, поняття «суду», яке застосовується у Конвенції, не обмежується виключно органами судової влади, а поширюється й на інші державні органи, уповноважені вирішувати питання про притягнення особи до юридичної відповідальності. Так зокрема, орган влади, який не є судом держави, для виконання статті 6 § 1, може розглядатися як «суд» у змістовному значенні цього терміна (Sramek v. Austria (Срамек проти Австрії), § 36).
Зазначена постанова судом перевірялася на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно зі ст. 218 КУпАП, адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 45, 46, 92, 99, 103-1, 103-2, 104, 104-1, статтею 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), статтями 138, 141, 142, 149-152, частиною першою статті 154, статтями 155, 155-2, частиною другою статті 156, частинами першою - четвертою статті 156-1, статтями 156-2, 159, частиною першою статті 163-17, статтею 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтею 179, статтею 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), частиною четвертою статті 181, статтею 181-1, частиною першою статті 182, статтями 183, 185-12, 186, 189, 189-1, 212-1 цього Кодексу.
Ст. 151 КУпАП передбачено відповідальність за самоправне зайняття жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду чи фонду житлово-будівельних кооперативів.
Право громадян на одержання жилого приміщення закріплене у ст. 31 Житлового кодексу, яка встановлює, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР (термінологія зазначеного Кодексу є застарілою, але він продовжує регулювати правові відносини у цій сфері). Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у цьому населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.
Відповідно до положень ст. 51-54 Житлового кодексу, жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів. Жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення. Жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
На підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Право на отримання ордера має лише той громадянин, на прізвище якого він виписаний. При отриманні ордера повинні бути пред'явлені паспорти (свідоцтва про народження) або документи, що їх заміняють, на всіх членів сім'ї, включених в ордер, а також письмова згода повнолітніх членів сім'ї на переселення в надане житлове приміщення. Ордер дійсний протягом ЗО днів з дня його видачі; Термін цей за наявності поважних причин може бути подовжений органом, що його видав. Після вселення в житлове приміщення ордер здається у відповідну житлово-експлуатаційну організацію.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04.07.2025 ОСОБА_1 визнано наймачем за попередньо укладеним договором найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 замість основного наймача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення оскаржено в апеляційному порядку.
Вказаним рішенням встановлено наступні обставини.
Згідно із розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №1118 від 22.12.2010 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був визнаний основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , що складається з однієї кімнати жилою площею 18,5 м2 під літ. 310-2; вбиральні, вмивальні площею 1,4 м2 під літ. 310-4; душової площею 1,3 м2 під літ. 310-3; коридору площею 3,3 м2 під літ. 310-1; кухні спільного користування площею 8,5 м2 під літ. ХL, коридору спільного користування площею 9,6 м2 під літ. ХLІ, які перебувають у спільному користуванні з квартирами АДРЕСА_3 .
Позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , на ім'я якого було видано розпорядження.
Відповідно до довідки, виданої керівником ОСББ «Широка-81» ОСОБА_4 та засвідчену сусідами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 28.03.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , тобто за місцем реєстрації її батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З відповіді Залізничної районної адміністрації ЛМР № 32 вих-7217 від 17.01.2025 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у переоформленні договору найму на житлове приміщення № 310 у будинку АДРЕСА_2 після смерті основного квартиронаймача у зв'язку із тим, що вона не зареєстрована у вказаному житловому приміщенні.
Таким чином, оскільки позивачка почала проживати у квартирі АДРЕСА_5 разом із батьком ОСОБА_2 , якому видано розпорядження про укладення договору найму на вселення до вказаної квартири, та матір'ю ОСОБА_3 , яка є членом сім'ї наймача з народження, то відповідно до статей 64, 65 ЖК України вона є членом сім'ї наймача (донькою наймача), що вселилась до спірного житлового приміщення на законних підставах.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення і у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02,§56).
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов'як проти України» («Sadovyakv. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14.
Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1 ст.247 КпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами ст. 77 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до закріпленого у ст.62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано достатніх доказів, які вказували б на вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ст.151 КУпАП.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідачу станом на день винесення постанови №184 від 21.07.2025 було відомо про те, що Залізничним районним судом м.Львова 04.07.2025 ухвалено рішення про визнання ОСОБА_1 наймачем за попередньо укладеним договором найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 замість основного наймача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відтак рішення про притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за ст.151 КУпАП прийнято передчасно.
Суд також вважає, що відповідачем під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було порушено вимоги ст. 245 КУпАП, а саме: не повно з'ясовано обставини справи, не доведено належними доказами правомірність притягнення до адміністративної відповідальності позивача та не заслухано пояснення позивачки щодо вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 151 КУпАП, зважаючи на цю обставину, що повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення було отримане позивачкою в день розгляду справи, а саме 21.07.2025.
За принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Частиною 3 ст.286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини, викладені позивачем в обґрунтування позову знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню, постанова №184 від 21.07.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення - скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову № 184від 21 липня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 151 КУпАП.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення за ст. 151 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 605,80 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 та фактично проживає: АДРЕСА_4 .
Відповідач: Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 04056084, адреса: м. Львів, вул. Виговського, 34.
Суддя: