Справа № 462/5592/25
провадження 1-кп/462/523/25
22 вересня 2025 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
провівши в залі суду у м.Львові відкрите судове засідання у кримінальному провадженні№22023140000000344 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.189 КК України,
встановив:
В провадженні Залізничного районного суду м.Львова перебуває кримінальне провадження №22023140000000344 з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.4 ст.189 КК України.
Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення застави. В обґрунтування клопотання посилається на те, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не встановлено. Так, обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки ОСОБА_6 є виключеним з військового обліку та має у своєму володінні паспорт громадянина України для виїзду за кордон, та у разі непродовження останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою такий може покинути територію України з метою переховування від суду. Також, ОСОБА_6 може чинити психологічний тиск на потерпілого з метою зміни ним наданих органу досудового розслідування показань. Вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи не можуть запобігти таким ризикам, тому просить продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.
Обвинувачений ОСОБА_6 , його захисники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили проти клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на його безпідставність. Вказали, що ризики зазначені у клопотанні є необґрунтованими, оскільки обвинувачений не має наміру переховуватися від органів слідства, так як ОСОБА_6 протягом двох років на всі виклики слідчого за першою вимогою з'являвся, а також вже двічі був допитаний у кримінальному провадженні з розгляду обвинувального акта про обвинувачення ОСОБА_7 . Щодо ризику незаконно впливати на потерпілого, то зазначили, що протягом досудового розслідування ОСОБА_6 із потерпілим не зустрічався, так як і з іншими особами, відносно яких проводиться досудове розслідування. Також зазначили, що згідно отриманої підозри ОСОБА_7 телефонував до потерпілого і в підозрі описано саме дії ОСОБА_7 , однак запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обрано ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. Вважають, що до обвинуваченого цілком можливим є застосування особистого зобов'язання чи будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.315 КПК України під час підготовчого судового розгляду суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, яка в свою чергу регламентує таке:
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
Як встановлено, ухвалою Залізничного районного суду Львівської області від 29.07.2025 року ОСОБА_6 продовжено до 26.09.2025 року обраний 30.04.2025 року судом запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення застави. При цьому визнано такими, що не зменшились і не відпали ризики того, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого.
Вирішуючи питання наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, як підстави застосування запобіжного заходу, суд виходить з того, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04).
Обвинувальний акт відносно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_6 до вчинення вказаного кримінального правопорушення в матеріалах кримінального провадження, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, на думку суду, міститься достатньо для висновку про обґрунтованість пред'явленої підозри та що така відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України (ч.2 ст.177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
Оцінюючи такий ризик як переховування від суду, суд бере до уваги «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п.2 ч.1 ст.178 КПК України).
Це положення узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§80, заява №33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти.
Суд бере до уваги і те, що обвинувачений ОСОБА_6 є виключеним з військового обліку та має у своєму володінні паспорт громадянина України для виїзду за кордон та неодноразово здійснював перетин Державного кордону України, востаннє 16.04.2025 року.
Як наслідок, суд не виключає можливості як легального, так і нелегального перетину кордону ОСОБА_6 з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.
Очевидно, що в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією російської федерації проти України, у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин через дії російської федерації відсутні можливості належним чином контролювати поведінку та місцезнаходження обвинуваченого ОСОБА_6 , а також державний кордон у місцях активних бойових дій.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, суд враховує, що обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, що в поєднанні з даними про його особу, зокрема, вік, характер, моральні якості, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Покликання захисників на те, що ОСОБА_6 протягом двох років на всі виклики слідчого за першою вимогою з'являвся та надавав покази у суді, тому не має наміру переховуватися від органів слідства, суд не приймає до уваги, оскільки вказані дії обвинувачений вчиняв до оголошення йому підозри, що не може беззастережно свідчити про належність його процесуальної поведінки в статусі обвинуваченого.
Суд зауважує, що в міру збільшення строку тримання під вартою небезпека ухилення ОСОБА_8 від правосуддя зменшується, однак вважає, що факти і доводи, наведені прокурором, не залишають на даній стадії кримінального провадження сумнівів щодо можливості обвинуваченого ухилятися від правосуддя й достатньо переконливо підтверджують, що така небезпека все ще існує.
Щодо питання наявності ризику п.3 ч.2 ст.177 КПК України, а саме можливості незаконно впливати на потерпілого у цьому ж кримінальному провадженні, суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від потерпілого у кримінальному провадженні на різних його етапах.
Показання потерпілого, який може бути допитаний у подальшому, є процесуальним джерелом доказів (ч.2 ст.84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування у цьому кримінальному провадженні.
При цьому встановлено кримінальним процесуальним законом процедура отримання показань передбачає безпосереднє сприйняття їх судом у судовому засіданні (ст.23, 224 КПК України).
Наразі дане кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, потерпілий ще не допитаний, тому існує ймовірність того, що ОСОБА_6 може здійснювати на нього вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою спонукання до ненадання в суді показань.
Тим самим, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового провадження до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
Враховуючи, що на даному етапі судом ще не було проведено допиту потерпілого ОСОБА_9 , суд дійшов переконання, що на даний час все ще існує наявність ризику незаконного впливу на потерпілого у даному кримінальному провадженні.
Щодо доводів сторони захисту про можливість застосування більш м'ятого запобіжного заходу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Відповідно до вимог ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Одночасно, в рішенні Харченко проти України ЄСПЛ зазначив, що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом свободи особистості.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене, суд у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, що були враховані і слугували підставою для обрання ОСОБА_6 такого запобіжного заходу як тримання під вартою, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою стороною захисту не наведено, як і не надано об'єктивного підтвердження їх доводів про зміну запобіжного заходу, а на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Отже, суд вважає, що з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та процесуальної поведінки обвинуваченого, запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою необхідно продовжити строком на 60 днів, тобто до 20.11.2025 року включно.
В той же час, обираючи 30.04.2025 відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою і в подальшому продовжуючи такий, слідчим суддею і, відповідно, судом в підготовчому судовому засіданні, згідно з п.1 ч.4 ст. 183 КПК України визнано недоцільним визначення розміру застави.
Вирішуючи на стадії судового розгляду питання продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, беручи до уваги доводи сторони захисту і надані на їх підтвердження документи, суд дійшов до висновку про можливість визначення обвинуваченому розміру застави.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, що згідно ст.12 КК України є особливо тяжким злочином.
Згідно з ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов?язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов?язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.4 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов?язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Водночас, відповідно до положень ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього ж Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Таким чином, альтернативне не визначення розміру застави є правом суду, а таке рішення приймається із врахуванням наявних ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого та сукупності всіх обставини, визначених ст. 178 КПК України.
В той же час, Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що обґрунтовуючи неможливість обрання інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, суд повинен послатися на ті чи інші конкретні обставини, як цього вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції. (рішення у справі «Осипенко проти України»)
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії" п. 76).
Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами пункту 3 статті 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п. п. 23-24).
Враховуючи вказану практику ЄСПЛ, ст.183 КПК України, яка наділяє слідчого суддю дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави та зобов'язує слідчого суддю визначити розмір застави застосовуючи чи продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також беручи до уваги, що на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, враховуючи особу обвинуваченого, конкретні обставини кримінального правопорушення, наявність ризиків, які продовжують існувати, суд вважає, що на даному етапі доцільно визначити обвинуваченому заставу.
Зокрема, виходячи із встановлених під час розгляду цього клопотання обставин, суд погоджується з позицією сторони захисту щодо необхідності визначити розмір застави обвинуваченому, який не судимий, має сім'ю, соціальні зв'язки, з перших днів повномаштабного вторгнення російської армії добровільно, за власною ініціативою, спільно із ГО «Фабрика щастя Анастасії Бервецької» надавав волонтерську допомогу Збройним Силам України, загонам добровольців, дітям сиротам, пораненим, які знаходилися на лікуванні у м.Львові, внутрішньо переміщеним особам, допомагає синові в ремонті транспортних засобів для потреб ЗСУ та який має інвалідність ІІ групи, на даний час перебуває на диспансерному обліку лікарів амбулаторно-поліклінічного відділення Львівського багатопрофільної лікарні №19 з діагнозом - ювеніальний остеохондроз хребта, у зв'язку з чим для нього розроблена індивідуальна програма реабілітації.
При цьому, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи наведене, судвважає, що обвинуваченому слід визначити альтернативну заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 грн.
На переконання суду, застава у вказаному розмірі буде визначатися саме тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, у випадку ухилення від суду та/або порушення встановлених обов?язків, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб присікти у обвинуваченого бажання сховатися, впливати на потерпілого та свідків чи не виконувати процесуальні обов'язки.
Крім цього, при внесенні застави, суд вважає, що слід покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, що забезпечить дієвість кримінального провадження та процесуальну поведінку обвинуваченого.
Керуючись ст.176-178, 183 КПК України, суд
постановив:
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 20.11.2025 року включно.
Визначити ОСОБА_6 заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240 грн., яку обвинувачений або заставодавець мають право внести у будь-який момент на депозитний рахунок для внесення застави(UA598201720355219002000000757; отримувач: Територіальне управління державної судової адміністрації України в Львівській області, ЄДРПОУ 26306742; банк отримувача: Державна казначейська служба України, м.Київ).
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 наступні обов'язки:
1)прибувати до суду за першою вимогою;
2)не відлучатись із Львівської області без дозволу суду;
3)повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
4)утримуватись від спілкування із потерпілим ОСОБА_9 та свідком ОСОБА_10 ;
5)здати, за наявності, на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Якщо обвинувачений ОСОБА_6 , в разі внесення застави, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Копію ухвали про продовження строку тримання під вартою вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору і направити уповноваженій службовій особі місця попереднього ув'язнення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: ОСОБА_1