16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7404/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 (суддя Грєхова О. А.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 (головуючий суддя Ходаківська І. П., судді Владимиренко С. В., Демидова А. М.)
у справі № 910/7404/24
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Акціонерне товариство «Харківобленерго», 2) Харківське квартирно-експлуатаційне управління і 3) Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України,
про визнання публічного договору недійсним,
(у судовому засіданні взяли участь представники позивача - Нікольський О. М., Шахід М. А. та представник відповідача - Рудюк Ю. А.)
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
1. ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив визнати недійсними публічний договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 01.01.2023 та комерційну пропозицію від 08.10.2021 № 5 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».
2. Позовні вимоги обґрунтовано невідповідністю інформації про позивача, як про споживача електричної енергії на окремих об'єктах, яка була надана Акціонерним товариством «Харківобленерго» для визначення сторони (споживача) за зазначеним публічним договором.
3. Позивач стверджує, що ця інформація не відповідала дійсності, оскільки вказані об'єкти ніколи не перебували на балансі ІНФОРМАЦІЯ_1 та у спірний період не використовувалися.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі №910/7404/24 у задоволенні позову відмовлено.
5. Зазначене рішення мотивовано тим, що заявлена позивачем позовна вимога не може забезпечити поновлення порушених прав, а отже обраний ним спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення, а рішенням суду першої інстанції - без змін.
7. Погодившись із висновком місцевого господарського суду про неефективність обраного позивачем способу захисту, суд апеляційної інстанції також зазначив, що чинним законодавством визначено певний порядок повідомлення електропостачальника або оператора системи про власника (користувача) об'єкта споживача, дотримання якого позивачем належними доказами не доведено, так само як і не доведено наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Касаційна скарга
8. ІНФОРМАЦІЯ_1 не погодився із судовими рішеннями, ухваленими судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги
9. У касаційній скарзі позивач зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №910/8958/20, від 04.04.2023 у справі № 905/1791/21 та від 19.10.2023 у справі №910/11817/22, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
10. Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин першої, восьмої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» у подібних правовідносинах, тобто фактично вказує на підставу касаційного оскарження передбачену, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
11. Позивач, зокрема, стверджує, що внаслідок передачі Акціонерним товариством «Харківобленерго» відповідачу для визначення сторони (споживача) за оспорюваним публічним договором недостовірної інформації, Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», як постачальником «останньої надії», здійснювалось постачання електроенергії на три об'єкти, що не перебувають на балансі ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже фактичного постачання електроенергії за цими об'єктами позивачу не відбулося.
Позиція інших учасників справи
12. У межах встановленого Верховним Судом строку Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» та Акціонерне товариство «Харківобленерго» подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів ? без змін.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
13. Згідно із розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р на період з 01.01.2019 до 31.12.2024 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії».
14. На виконання вимог частини одинадцятої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» цим підприємством в мережі Інтернет за адресою: www.uie.kiev.ua розміщено публічну оферту, а саме: Порядок приєднання до умов договору, Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», Комерційну пропозицію від 08.10.2021 № 5 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії», Додаток № 1 до договору (комерційна пропозиція).
15. 01 січня 2023 року Акціонерне товариство «Харківобленерго» повідомило Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» про те, що ним як постачальником «останньої надії» з цього дня здійснюватиметься електропостачання ІНФОРМАЦІЯ_1.
16. Суди попередніх інстанцій з'ясували, що за договором про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до нього (комерційна пропозиція).
17. За змістом пункт 2.2 договору обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії.
18. Договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого Правилами роздрібного ринку електричної енергії, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб (пункт 13.1 договору).
19. Додатком № 1 до договору викладено Комерційну пропозицію від 08.10.2021 №5 для постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».
20. Як встановили суди попередніх інстанцій у надісланому Акціонерним товариством «Харківобленерго» повідомленні оператора системи про споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює постачальником «останньої надії» - Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», у графі «Фактична адреса площадки вимірювання» були зазначені такі адреси у місті Харкові: 1) вул. Михайла Гуревича, б. 22/24; 2) вул. Двадцять Третього Серпня, б.2А; 3) вул. Двадцять Третього Серпня, б. 2А; 4) пр. Науки, б. 22А; 5) пр. Науки, б. 22А. Водночас у графі «Найменування споживача» за наведеними адресами вказано ІНФОРМАЦІЯ_1.
21. До того ж листом від 28.05.2024 Акціонерне товариство «Харківобленерго» повідомило відповідача, що обліковувало за позивачем наступні площадки комерційного обліку електричної енергії за постачальником «останньої надії»: 1) АДРЕСА_2 (EIC-НОМЕР_3; 2) АДРЕСА_1 (EIC-code НОМЕР_2); 3) АДРЕСА_3 (EIC-code НОМЕР_4).
22. Позивач не погоджується з наведеною інформацією, яка була підставою для укладення оспорюваного публічного договору з ним, як споживачем, за відповідними об'єктами та стверджує, що майновий комплекс військового містечка НОМЕР_5 у АДРЕСА_4 ще у 2015 році передано до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та на баланс Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Водночас житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться на балансі та на забезпеченні Харківського квартирно-експлуатаційного управління. Разом з тим приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_3, знаходиться в оперативному управлінні Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова. Тобто, ці об'єкти не перебувають на балансі ІНФОРМАЦІЯ_1 та не обліковуються за ним, а отже договір про постачання йому, як споживачу, постачальником «останньої надії» електричної енергії за цими об'єктами є недійсним.
23. Суди попередніх інстанцій відхилили наведені доводи позивача, зазначивши, що ним не дотримано порядку повідомлення електропостачальника та оператора системи про відповідні обставини, а також обрано неефективний спосіб захисту свого права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
24. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи правильність застосування ними при ухваленні оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
26. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
27. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
28. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
29. Як зазначено у частинах першій, другій статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона ? підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
30. У частині першій статті 634 ЦК України унормовано, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
31. Водночас за змістом статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються відповідні види договорів, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
32. Постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті. Постачальник «останньої надії» здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
33. Порядок заміни електропостачальника на постачальника «останньої надії» визначається правилами роздрібного ринку.
34. Зазначені норми викладено у частинах шостій, восьмій та десятій статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії».
35. У контексті спірних у цій справі правовідносин, що виникли, оскільки позивач вважає недостовірною передану Акціонерним товариством «Харківобленерго» відповідачу (постачальнику «останньої надії») інформацію про три об'єкти постачання, які насправді не перебувають на балансі ІНФОРМАЦІЯ_1, суди попередніх інстанцій встановили таке.
36. Позивач, як споживач, приєднався до публічного договору Акціонерного товариства «Харківобленерго» про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії від 01.06.1997 № 2-928К з додатками, що підтверджується заявою - приєднанням від 16.01.2019.
37. Саме відповідно до повідомлення Акціонерного товариства «Харківобленерго», як оператора системи, постачання електроенергії ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснювалось постачальником «останньої надії».
38. Також Акціонерне товариство «Харківобленерго», як оператор системи, адмініструє точки комерційного обліку електроенергії, отримує від споживача або зчитує самостійно покази засобів комерційного обліку електричної енергії, визначає обсяги електричної енергії спожитої споживачем та надає цю інформацію постачальнику електричної енергії (постачальнику «останньої надії»), на підставі чого Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» проводить розрахунки із ІНФОРМАЦІЯ_1 за поставлену електричну енергію.
39. При цьому згідно з пунктом 4.27 Розділу ІV Правил роздрібного ринку електричної енергії у разі звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити електропостачальника та оператора системи або основного споживача про намір припинити дію відповідних договорів не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договорів і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно. Дія договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії достроково припиняється у разі отримання оператором системи від нового або від попереднього власника (користувача) об'єкта споживача документального підтвердження факту зміни власника (користувача) цього об'єкта. Дія договору про постачання електричної енергії достроково припиняється у разі отримання електропостачальником від оператора системи або нового чи попереднього власника (користувача) об'єкта споживача документального підтвердження факту укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між оператором системи і новим власником (користувачем) цього об'єкта. У такому разі дія відповідних договорів припиняється в частині постачання та розподілу електричної енергії на об'єкт, а в частині виконання фінансових зобов'язань сторін (які виникли на дату припинення дії договорів) їх дія продовжується до дати здійснення повного взаєморозрахунку між сторонами. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем електропостачальника та (за наявності відповідного договору) оператора системи або основного споживача про звільнення приміщення та/або остаточне припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний здійснювати оплату спожитої на таких об'єктах електричної енергії та інших платежів виходячи з умов відповідних договорів.
40. З огляду на наведені положення Правил роздрібного ринку електричної енергії та ураховуючи, що позивачем не доведено дотримання викладеного у них порядку повідомлення оператора системи, зокрема, щодо окремих об'єктів, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого ним у цій справі позову.
41. Підставами касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 позивач визначив невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам про застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду, та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, тобто підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
42. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
43. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
44. На предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
45. Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
46. Отже, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
47. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
48. У цій справі позивач у поданій касаційній скарзі посилається на не урахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20, від 04.04.2023 у справі № 905/1791/21 та від 19.10.2023 у справі № 910/11817/22.
49. З процитованих скаржником окремих абзаців із цих постанов, вбачається, що він вказує на висновки Верховного Суду щодо необхідності дослідження обставин фактичного споживання електричної енергії та інших підстав для надання послуг з її постачання постачальником «останньої надії».
50. Проаналізувавши наведене, Верховний Суд вважає, що ці висновки стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.
51. Так, у справах № 910/8958/20 та № 910/11817/22 у судовому порядку вирішувався спір між постачальником «останньої надії» та споживачем про стягнення боргу за постачання електричної енергії, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
52. Водночас у справі № 905/1791/21 розглядався позов про стягнення із постачальника «останньої надії» заборгованості зі сплати вартості послуг з розподілу електричної енергії, а також нарахованої пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
53. Ухвалюючи постанови у цих справах, Верховний Суд не робив висновків про застосування норм права у правовідносинах, спір у яких виник з приводу визнання недійсним договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», та не перевіряв правильності застосування правових норм судами попередніх інстанцій у контексті наявності чи відсутності підстав для висновку про недійсність такого договору.
54. Тож, з огляду на предмет і підстави заявленого у справі № 910/7404/24 позову, висновки Верховного Суду, про які зазначає скаржник у касаційній скарзі у цьому разі не є релевантними, і відповідно оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не можуть їм суперечити чи не враховувати їх.
55. Крім того, зокрема, процитований позивачем пункт 8.30 постанови Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 910/8958/20 стосується не досліджених та не з'ясованих судами обставин цієї справи, які потребували встановлення, а отже викладене у ньому твердження Верховного Суду не є висновком про застосування норми права.
56. Натомість підставою касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
57. Обов'язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, нормами ГПК України покладено саме на скаржника. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.
58. Отже, ураховуючи викладене, у цьому разі заявник касаційної скарги не навів належних правових обґрунтувань підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
59. В свою чергу щодо доводів скаржника на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
60. Відповідно до цієї норми ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
61. Зміст наведеної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
62. При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити: 1) зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, 2) конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, 3) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
63. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
64. Також у такому випадку з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
65. У поданій касаційній скарзі позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах норм частин першої, восьмої статті 64 Закону України «Про ринок електричної енергії».
66. Разом з тим скаржник належним чином не обґрунтовує у чому саме полягає неправильність застосування норм права судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень, не зазначає, який саме висновок про застосування відповідних норм відсутній та не вказує, яке значення для вирішення спору у цій справі матиме такий висновок, ураховуючи, що підставами для відмови у задоволенні заявленого ним позову суди попередніх інстанцій визначили, зокрема, недотримання передбаченого пунктом 4.27 Розділу ІV Правилами роздрібного ринку електричної енергії порядку повідомлення електропостачальника щодо об'єктів постачання, а також обрання неефективного способу захисту (саме зазначені висновки судів попередніх інстанцій скаржник належним чином з посиланням на частину другу статті 287 ГПК України не спростовує).
67. З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
69. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
70. Ураховуючи, що зазначені позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення ? без змін.
Розподіл судових витрат
71. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає судові рішення, що оскаржувались, без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/7404/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил