25 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1993/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ТОВ "Петролеум 2021": Дрозд В.Р.,
ТОВ "Інтер Балтік Груп": Пугач С.В.,
розпорядник майна ТОВ "Інтер Балтік Груп" арбітражний керуючий Смолов К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум 2021"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.)
та ухвалу Господарського суду Київської області від 25.03.2025 (суддя Гребенюк Т.Г.)
у справі № 911/1993/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум 2021"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Балтік Груп"
про банкрутство,
Стислий зміст заяви та хід розгляду справи
1. Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.09.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Балтік Груп" (далі - Боржник), визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум 2021" (далі - Кредитор) у розмірі 343325,35 грн (98550,96 грн судових витрат у справах №911/13296/23 і №911/267/21 - четверта черга задоволення, 244774,39 грн штрафу - шоста черга задоволення), а також включено до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство, витрати Кредитора на оплату судового збору в сумі 30280,00 грн та витрати на авансування основної винагороди арбітражного керуючого в сумі 72000,00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів.
2. Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2025 визнано грошові вимоги Кредитора до Боржника в сумі 18871,83 грн (4506,88 грн інфляційних втрат і 1867,17 грн 3% річних - четверта черга задоволення, 9035,83 грн інфляційних втрат і 3461,95 грн 3% річних - шоста черга задоволення), а також включено до витрат, пов'язаних з провадженням у справі про банкрутство, витрати Кредитора на оплату судового збору в сумі 4844,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 80000,00 грн - перша черга задоволення вимог кредиторів.
3. Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.03.2025 затверджено звіт розпорядника майна Боржника про нарахування та виплату основної грошової винагороди в розмірі 54400,00 грн, відшкодування витрат у розмірі 335,00 грн за підсумками процедури розпорядження майном Боржника.
4. Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.03.2025 затверджено звіт розпорядника майна Боржника про нарахування та виплату основної грошової винагороди в розмірі 4000,00 грн.
5. 07.03.2025 розпорядник майна Боржника подав клопотання про визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
6. 24.12.2024, 15.01.2025, 10.03.2025 і 19.03.2025 Боржник подав заяви про закриття провадження у справі на підставі частини 7 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у зв'язку з погашенням всіх вимог конкурсних кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
7. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником Боржника є Закрите акціонерне товариство "Балтік Індастріал Голдинг".
8. Відповідно до витягу відомостей про учасників юридичної особи акціонером ЗАТ "Балтік Індастріал Голдинг" є, зокрема, ОСОБА_1.
9. Після відкриття провадження у цій справі на користь Кредитора в рахунок погашення його грошових вимог та витрат, понесених у справі про банкрутство, визнаних судом, вплачено грошові кошти згідно з:
- квитанцією від 15.01.2025 на суму 98550,96 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу за судовими рішеннями. Вимоги 4-ої черги відомості реєстру кредиторів. ОСОБА_1 ";
- платіжною інструкцією від 10.03.2025 на суму 102280,00 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "Сплата за судовий збір та авансування винагороди згідно Ухвали Господарського суду Київської області у справі №911/1993/24";
- платіжною інструкцією від 19.03.2025 на суму 6600,00 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "погашення додаткових вимог 4-ї черги по справі №911/1993/24";
- платіжною інструкцією від 19.03.2025 на суму 46735,00 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "погашення вимог, що задовольняються позачергово по справі №911/1993/24";
- платіжною інструкцією від 19.03.2025 на суму 8000,00 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "погашення вимог, що задовольняються позачергово по справі №911/1993/24";
- платіжною інструкцією від 24.03.2025 на суму 80000,00 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "Погашення витрат 1-ї черги на правову допомогу по справі №911/1993/24 ОСОБА_1 . Платіж за власні кошти";
- платіжною інструкцією від 24.03.2025 на суму 4844,40 грн, фактичний платник - ОСОБА_1 , призначення платежу - "Погашення витрат по справі №911/1993/24 ОСОБА_1 ";
- платіжною інструкцією від 25.03.2025 на суму 4000,00 грн, фактичний платник - ТОВ "Інтер Балтік Груп", призначення платежу - "погашення вимог, на оплату праці арбітражного керуючого по справі №911/1993/24".
Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
10. Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.03.2025, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025, у задоволенні клопотання про визнання Боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури відмовлено, заяву Боржника про закриття провадження у справі задоволено, закрито провадження у справі про банкрутство Боржника.
11. Судові рішення мотивовано посиланням на приписи частини 7 статті 41, пункту 5 частини 1 статті 90 КУзПБ та те, що під час провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном боржника задоволено всі вимоги Кредитора відповідно до реєстру вимог кредиторів у сумі 292049,81 грн, крім вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а також відшкодовано грошову винагороду та витрати арбітражного керуючого в сумі 58735,00 грн.
12. При цьому господарські суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши відомості щодо структури власності ЗАТ "Балтік Індастріал Голдинг" та Боржника, дійшли висновку про правомірність погашення грошових вимог до Боржника особами, які представляють (прямих чи опосередкованих) власників корпоративних прав Боржника, позаяк КУзПБ надає право погашення вимог кредиторів особам, які фактично зацікавлені у відновленні платоспроможності боржника, а відповідно до вимог чинного законодавства та суті існуючих між Боржником і Кредитором зобов'язань не випливає обов'язок Боржника виконати зобов'язання особисто.
13. Крім того, господарські суди відхилили доводи Кредитора про те, що вимоги в сумі 244774,39 грн штрафу, а також 9035,83 грн інфляційних втрат і 3461,95 грн 3% річних, нарахованих на зазначену суму штрафу, не є неустойкою (штрафом, пенею), непогашення якої згідно з частиною 7 статті 41 КУзПБ дозволяє закрити провадження у справі.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
14. Кредитор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постанову господарських судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити для продовження розгляду до місцевого господарського суду на стадію підсумкового засідання.
15. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
16. Скаржник вважає, що господарські суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 щодо правової природи зобов'язання, стягнутого як штраф на підставі рішення суду; від 22.10.2020 у справі №904/4387/19, від 30.11.2021 у справі №910/638/20 (925/184/20), від 26.10.2023 у справі №908/100/21, від 02.07.2024 у справі №910/14892/22, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 від 21.06.2022 у справі №908/6036/14 (908/2674/20), від 27.05.2021 у справі №924/556/20, від 24.03.2023 у справі №924/1112/21 щодо застосування статті 64 КУзПБ під час визначення черговості погашення вимог у процедурі розпорядження майном; від 26.02.2025 у справі №905/55/24 та від 09.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/1654/20) щодо визначення правової природи 3% річних та інфляційних втрат, обов'язковості їх погашення для закриття провадження у справі про банкрутство на підставі частини 7 статті 41 КУзПБ; від 08.06.2023 у справі № 902/1169/21 щодо застосування статті 90 КУзПБ та підстав закриття провадження у справі про банкрутство.
17. Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду про безпідставність закриття провадження у справі про банкрутство відповідно до частини 7 статті 41 КУзПБ у разі задоволення боржником, власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника, власником корпоративних прав боржника, а у випадках, передбачених законодавством, - третьою особою, усіх вимог конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім вимог зі сплати неустойки (штрафу, пені), що ґрунтуються на рішенні суду, яке набрало законної сили.
18. Скаржник стверджує, що заборгованість Боржника зі сплати зобов'язання у вигляді штрафу, стягнутого на підставі рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2023 у справі №911/1396/23, за своєю правовою природою вже не є договірною неустойкою як мірою цивільно-правової відповідальності, нарахованою на основне грошове зобов'язання та визначеною на дату подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, як це передбачено статтею 1 КУзПБ. Натомість зазначена заборгованість є новим недоговірним зобов'язанням, яке виникло на підставі рішення суду, що набрало законної сили.
19. Скаржник наголошує, що черговість задоволення вимог кредиторів до Боржника встановлено статтею 64 КУзПБ, у зв'язку з чим господарські суди попередніх інстанції помилково відхилили його посилання на вказану норму. У наведеному контексті скаржник зазначає про неможливість зарахування оплат на загальну суму 61335,00 грн, здійснених на підставі платіжних інструкцій від 19.03.2025, у рахунок погашення додаткових вимог Кредитора та сплати винагороди і витрат арбітражного керуючого, оскільки станом на 19.03.2025 відповідно до реєстру вимог кредиторів було погашено вимоги першої та четвертої черг задоволення вимог кредиторів, непогашеними залишались лише грошові вимоги в сумі 244774,39 грн шостої черги.
20. У зв'язку з наведеним скаржник вважає, що станом на 25.03.2025 непогашеними залишились грошові вимоги у загальному розмірі 257046,22 грн, у тому числі 54735,00 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (перша черга задоволення), 6374,05 грн інфляційних втрат і 3% річних (четверта черга задоволення), 195937,17 грн штрафу на підставі судового рішення, нарахованих на нього інфляційних втрат і 3% річних (шоста черга). Тому господарські суди дійшли помилкового висновку про задоволення вимог Кредитора у процедурі розпорядження майном боржника та наявність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство, передбачених частиною 7 статті 41, пунктом 5 частини 1 статті 90 КУзПБ.
21. Скаржник вказує на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій статей 41, 64 КУзПБ і статті 625 Цивільного кодексу України в частині визначення зобов'язань, погашення яких боржником є необов'язковим для закриття провадження у справі про банкрутство, позаяк нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, а не неустойкою (штрафом, пенею) або фінансовими санкціями.
22. Скаржник зауважує, що провадження у справі у випадку, передбаченому частиною 7 статті 41 КУзПБ, має здійснюватися на підставі пункту 14 частини 1 статті 90 КУзПБ, що не тягне за собою правові наслідки, передбачені частиною 4 статті 90 КУзПБ (визнання погашеними всіх вимог кредиторів боржника і визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню).
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
23. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
24. Боржник зазначає, що господарські суди встановили факт повного погашення вимог Кредитора (крім вимог шостої черги) та витрат, пов'язаних із провадженням у справі про банкрутство, в тому числі грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого, тому обґрунтовано закрили провадження у справі про банкрутство.
25. Боржник посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду: від 04.06.2019 у справі №916/190/18, згідно з якою вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу; від 08.06.2023 №902/1169/21, згідно з якою КУзПБ не визначає вид, походження, нарахування штрафів і пені, які можуть бути погашені згідно з частиною 7 статті 41 КУзПБ; від 16.06.2021 у справі №910/17380/19, згідно з якою на конкурсну заборгованість не можуть бути нараховані інфляційні втрати та 3% річних у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства.
26. На думку Боржника, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство, які передбачають "прощення" акцесорних вимог (неустойки, штрафу, пені) у разі погашення боржником інших кредиторських вимог має пріоритет перед загальною процедурою примусового стягнення заборгованості.
27. Боржник звертає увагу на недобросовісну поведінку Кредитора, який наполягає на скасуванні ухвали про закриття провадження та поновленні розгляду справи з метою введення процедури ліквідації попри те, що його вимоги наразі повністю задоволено в порядку, встановленому чинному законодавством.
28. На думку Боржника, висновок з питання, наведеного Кредитором у касаційній скарзі в контексті передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави оскарження, викладено в постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі №902/1169/21.
Позиція Верховного Суду
29. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
30. Предметом касаційного перегляду є судові рішення господарських судів попередніх інстанцій, якими закрито провадження у справі про банкрутство на підставі частини 7 статті 41 КУзПБ.
31. Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів встановлено КУзПБ.
32. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Визначення судом підстави для закриття провадження у справі про банкрутство залежить від наявності конкретних обставин, які зумовлюють неможливість подальшого здійснення судового розгляду справи.
33. Закриття провадження у справі про банкрутство врегульовано розділом VІ КУзПБ.
34. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 90 КУзПБ господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство у разі відновлення платоспроможності боржника або погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.
35. При цьому відповідно до положень частин 2, 4 статті 90 КУзПБ у передбаченому зазначеним пунктом випадку провадження у справі про банкрутство може бути закрито на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) (до та після визнання боржника банкрутом); а господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
36. Крім того, пунктом 14 частини 1 статті 90 КУзПБ передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство також у інших випадках, передбачених цим Кодексом.
37. Такий випадок, зокрема, визначений у частині 7 статті 41 КУзПБ, згідно з якою власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, власник корпоративних прав боржника, а у випадках, передбачених законодавством, - третя особа протягом провадження у справі про банкрутство з метою погашення вимог кредиторів та закриття провадження у справі мають право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені). Для одночасного погашення всіх вимог кредиторів арбітражний керуючий зобов'язаний надати особі, яка виявила намір погасити вимоги кредиторів, реєстр вимог кредиторів. У разі задоволення всіх вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені), господарський суд ухвалою закриває провадження у справі про банкрутство. Вимоги щодо неустойки (штрафу, пені) вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі.
38. Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець надав можливість одночасного погашення боргів кредиторів з прощенням неустойки (штрафу, пені) саме конкурсних кредиторів. При цьому КУзПБ не визначає вид, походження, нарахування штрафів і пені, які можуть бути погашені згідно з вказаною нормою. Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 08.06.2023 у справі № 902/1169/21 (на яку посилається Кредитор у касаційній скарзі).
39. З огляду на викладене Верховний Суд вважає слушними доводи Кредитора про те, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях помилково послались на частину 7 статті 41 і пункт 5 частини 1 та, водночас, на частину 4 статті 90 КУзПБ, які передбачають неоднакові підстави та наслідки закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).
40. Так, на відміну від положень частини 7 статті 41 КУзПБ, пунктом 5 частини 1 і частиною 4 статті 90 КУзПБ передбачено закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у разі погашення саме всіх (без виключення) вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів та, як наслідок, визнання погашеними всіх вимог кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк тощо, а не лише вимог щодо неустойки (штрафу, пені).
41. Проте помилкове посилання господарських судів на положення пункту 5 частини 1 і частину 4 статті 90 КУзПБ не призвело до ухвалення неправильних по суті судових рішень, зважаючи на правильне застосування ними положень частини 7 статті 41 КУзПБ з огляду на встановлення передбачених нею обставин. Натомість аргументи Кредитора щодо безпідставного закриття провадження у справі про банкрутство Боржника через неправильне застосування господарськими судами вказаної норми підлягають відхиленню з огляду на таке.
42. Зокрема, Кредитор у касаційній скарзі безпідставно посилається на неврахування господарськими судами черговості погашення вимог кредиторів у справі про банкрутство, встановленої статтею 64 КУзПБ, та стверджує про необхідність зарахування частини сплачених ОСОБА_1 (як одним із кінцевих бенефіціарів Боржника) коштів у сумі 61335,00 грн, здійснених на підставі платіжних інструкцій від 19.03.2025, у рахунок погашення вимог шостої черги задоволення, які складаються зі штрафу в загальному розмірі 244774,39 грн та нарахованих на нього інфляційних і 3% річних.
43. Такі доводи Кредитора суперечать приписам частини 7 статті 41 КУзПБ, згідно з прямою вказівкою якої відповідним суб'єктам надано право задовольнити саме вимоги конкурсних кредиторів без урахування неустойки (штрафу, пені). Зарахування сплачених із використанням передбаченого вказаною нормою права коштів у рахунок штрафних санкцій було би безпідставним.
44. У зв'язку з наведеним слід визнати нерелевантними посилання Кредитора в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду щодо застосування статті 64 КУзПБ під час визначення черговості погашення вимог у процедурі розпорядження майном, адже вони не містять висновків щодо застосування зазначеної норми у системному взаємозв'язку з частиною 7 статті 41 КУзПБ саме в подібних правовідносинах.
45. Також Верховий Суд вважає помилковими доводи Кредитора про те, що включене до шостої черги задоволення вимог кредиторів зобов'язання у вигляді штрафу за своєю правовою природою вже не є договірною неустойкою як мірою цивільно-правової відповідальності, а є новим недоговірним зобов'язанням, яке виникло на підставі рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2023 у справі №911/1396/23.
46. Таке твердження Кредитора суперечить усталеній правовій позиції Верховного Суду (зокрема викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18), згідно з якою вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
47. Тобто обов'язок Боржника зі сплати на користь Кредитора штрафу в розмірі 244774,39 грн виник на підставі договору №20/11/19 про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з продажу вогнезахисних покриттів торгівельної марки Іnterchar від 20.11.2019 за фактом його порушення, а не безпосередньо на підставі рішення господарського суду у справі №911/1396/23. Судове рішення в такому випадку є механізмом примусового виконання Боржником зазначеного обов'язку, який він не виконує добровільно, та не змінює правову природу зазначеного штрафу як різновиду неустойки.
48. Щодо посилання Кредитора у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 необхідно зауважити, що вона не містить висновку про те, що після ухвалення судом рішення про стягнення неустойки (штрафу, пені) її правова природа змінюється таким чином, що вона перестає бути неустойкою як мірою цивільно-правової відповідальності, зокрема, в розумінні частини 7 статті 41 КУзПБ.
49. З огляду на таке наявність судового рішення про стягнення неустойки (штрафу, пені) не обмежує передбаченого зазначеною нормою права боржника на закриття провадження у справі про банкрутство із погашенням зазначеної неустойки (штрафу, пені) в разі задоволення решти вимог конкурсних кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів.
50. Крім того, Верховний Суд відхиляє аргументи Кредитора про відсутність підстав для закриття провадження у справі про банкрутство Боржника через непогашення його зобов'язань зі сплати інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України на зазначену суму штрафу, стягнуту згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 30.08.2023 у справі №911/1396/23, зважаючи на правову природу відповідних нарахувань.
51. За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №903/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також постанова Верховного Суду від 26.02.2025 у справі №905/55/24, на яку посилається Кредитор у касаційній скарзі).
52. Верховний Суд у постанові від 17.11.2020 у справі №904/6892/17 виснував, що інфляційні втрати, 3% річних випливають з основного зобов'язання та є додатковими зобов'язаннями, які поділяють долю основного зобов'язання (основного боргу), позаяк втрата права на судовий захист щодо основної вимоги має наслідком втрату права на судовий захист і щодо додаткових позовних вимог.
53. Водночас Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 і від 03.10.2023 у справі №366/203/21 зазначила, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання, тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
54. З огляду на викладене нараховані на суму штрафу на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні та річні входять до складу зазначеного грошового зобов'язання та поділяють його долю, зокрема, при віднесенні їх до відповідної (шостої) черги задоволення вимог кредиторів, а також у контексті застосування положень частини 7 статті 41 КУзПБ.
55. Господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові слушно зазначив, що застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат не змінює правової природи відповідного зобов'язання як штрафу ні в аспекті черговості задоволення вимог кредиторів, ні в підходах КУзПБ щодо закриття провадження у справі та не може створювати нового зобов'язання "вищої" черги, оскільки подібне породжує подібне (similis simili gaudet). Інший підхід означав би, що за умови непогашення неустойки (штрафу, пені) наявні підстави для закриття провадження у справі, але разом з тим інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на таку неустойку (штраф, пеню), будучи заходом відповідальності за несплату такої неустойки, унеможливлюють закриття провадження у справі про банкрутство.
56. Отже, оскільки під час провадження у справі про банкрутство задоволено всі вимоги єдиного Кредитора, грошові вимоги якого до Боржника визнано господарським судом, крім вимог про стягнення штрафу (до складу якого, зокрема, включено інфляційні втрати та 3% річних за його несплату), а також відшкодовано грошову винагороду та витрати арбітражного керуючого, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі про банкрутство Боржника саме на підставі частини 7 статті 41 КУзПБ.
57. Посилання Кредитора на неправильне застосування норм права у зв'язку з неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах, не знайшли свого підтвердження, адже відмінність прийнятих по суті судових рішень за результатами вирішення відповідних спорів порівняно з цією справою зумовлена різними фактичними обставинами та змістом відповідних правовідносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
58. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.
59. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду та ухвали місцевого господарського суду.
Розподіл судових витрат
60. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум 2021" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 та ухвалу Господарського суду Київської області від 25.03.2025 у справі №911/1993/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді В. Пєсков
В. Погребняк