23 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/2508/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу заступника Генерального прокурора
на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 (суддя Заєць Д. Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 (Скрипка І. М. - головуючий, судді Тищенко А. І., Мальченко А. О.), додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі
за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Медичні закупівлі України»,
про стягнення 20 131 280,00 грн штрафних санкцій,
(у судове засідання з'явилися: прокурор - Владимирець А. О., представники: позивача - Дяк Ю. М., відповідача - Поцелов А. О.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Заступник Генерального прокурора звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі - ТОВ «Автоспецпром», відповідач) про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору про закупівлю №09/238-09/2021 від 23.09.2021 року у сумі 20 131 280,00 грн., з яких 14 334 580,00 грн. пені та 5 796 700,00 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю № 09/238-09/2021 від 23.09.2021, укладеного між Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (далі - ДП "Медичні закупівлі України", третя особа) та ТОВ "Автоспецпром" (далі - Договір), у частині дотримання строку поставки товару.
Як зазначив Прокурор, договір про закупівлю автомобілів швидкої допомоги фінансувався державою за рахунок капітальних трансфертів підприємствам (установам, організаціям), які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України, а отже, державний інтерес у спірних правовідносинах полягає насамперед у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договором, який укладався з метою забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів і на фінансування яких державою виділялися бюджетні кошти у великому розмірі.
За доводами Прокурора, через вказані дії ТОВ "Автоспецпром" своєчасно не виконано завдання бюджетної програми щодо забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом. Відтак, у даному випадку порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь держави не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб.
1.2. Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві зазначив про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки, позовна заява спрямована на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства - ДП «Медичні закупівлі України», в інтересах якого прокуратура не має права звертатися до суду в силу приписів закону.
Відповідачем зазначено, що ДП «Медичні закупівлі України» є окремою юридичною особою, зареєстрованою в установленому законом порядку і у спірних правовідносинах, які виникли на підставі Договору про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021, є їх самостійним учасником.
В частині здійснення розрахунків за Договором про закупівлю, в тому числі, щодо стягнення неустойки (пені та штрафу), ДП «Медичні закупівлі України» є самостійною стороною у зобов'язальних правовідносинах, позаяк Міністерство охорони здоров'я України не є стороною Договору.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, ДП «Медичні закупівлі України» проведена спрощена процедура закупівлі за предметом спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4) ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-14-000011-a, за результатами якої між ДП «Медичні закупівлі України» (за договором замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (за договором - постачальник) укладено Договір про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021 (далі Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник бере на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити Замовнику Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно УКТЗЕД 8703321900) ДК 021:2015-34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога) (далі Товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель: UA-2021-08-14-000011-а), а Замовник прийняти такий Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Найменування (номенклатура, асортимент) Товару, обсяг та кількість Товару, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується в Специфікації (Додаток №1), що є невідємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).
ДП «Медичні закупівлі України» проведено закупівлю на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я» і постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році», для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту державному підприємству виділено з державного бюджету 82810000,00 грн.
Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Товару складає 82810000,00 грн. (вісімдесят два мільйони вісімсот десять тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ. Ціна за одиницю Товару вказується у Специфікації (Додаток №1), що є невід?ємною частиною цього Договору. Оплата за Товар, який є предметом цього Договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (п. 3.1 Договору).
Пунктом 3.4 Договору встановлено, що оплата за партію поставленого Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем призначення, визначеним відповідно до п. 2.3 цього Договору, за відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.
Згідно Додаткової угоди від 22.10.2021 №1 до Договору сторони погодили, що відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з урахуванням пункту 3.4.1. розділу 3 Договору про закупівлю №09/238-09/2021 від 23 вересня 2021 року (далі - Договір) та на підставі наданого Постачальником вмотивованого звернення про проведення попередньої оплати від « 07» жовтня 2021 року №403 Замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100 (сто) відсотків від ціни Товару, вказаної у Специфікації (Додаток №1 до Договору), на підставі оригіналу рахунку на оплату. Також, сторонами погоджено, що строк дії Договору до 14.02.2022.
Позивачем на виконання умов Договору сплачено відповідачу 82810000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 28.10.2021.
Згідно п. 4.1 Договору, Постачальник зобов'язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, направленій Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором.
Відповідно до п. 4.6 Договору, датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання Товару.
Відповідно до п. 2.3 Договору, адреса (-и) пункту (-ів) поставки Товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі кінцевий набувач) визначаються Замовником у заявці на поставку Товару, складеної Замовником за формою, встановленою у Додатку №2 до цього Договору.
Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання.
Додатковими угодами від 22.10.2021 №1, від 11.02.2022 №2, від 28.02.2022 №3, від 25.04.2022 №4, від 28.06.2022 №5, від 23.08.2022 №6, від 21.10.2022 №7, від 20.01.2023 №8 до Договору строк дії Договору неодноразово змінювався. Останнім строком дії Договору сторонами визначено 28.04.2023.
Також, згідно п. 2 Додаткової угоди №8 від 20.01.2023 до Договору, сторони погодили, що Постачальник зобов'язується використати одержану попередню оплату у строк до 28.04.2023 та у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, здійснити поставку Товару за Договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.
Згідно п. 8.3.1 Договору, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку Товару у встановлені Договором строки.
Відповідно до п. 9.1 Договору, сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, які виникають відповідно до Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Згідно Додаткової угоди №8 від 20.01.2023 до Договору, (крім визначення кінцевого строку дії договору 28.04.2023, зі збереженням обов'язку виконання сторонами своїх зобов'язань, у тому числі щодо штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання) сторони також домовилися про обов'язок Постачальника сплатити штрафні санкції у період з 29.10.2022 по 20.01.2023 включно.
Пунктом 9.7 Договору встановлено, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим Договором.
Як зазначено прокурором, відповідач, в порушення умов Договору, станом на 28.10.2022 та на 28.03.2023 не поставив спеціалізований санітарний транспорт - 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги позивачу за Договором.
Пунктом 4.1 Договору сторонами визначено, що Постачальник здійснює поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару.
Так, на виконання Заявки на поставку №1 (Уточнююча №10) від 14.10.2022, останнім днем постачання Товару визначено 28.10.2022 включно, однак, ТОВ «Автоспецпром» Товар не поставлено. На виконання Заявки на поставку №1 (Уточнююча №11) від 02.02.2023 останнім днем постачання Товару визначено 28.03.2023 включно, однак, ТОВ «Автоспецпром» поставлено Товар: 06.06.2023 4 одиниці Товару; 23.06.2023 36 одиниць Товару; 12.07.2023 9 одиниць Товару.
Поставка Товару ТОВ «Автоспецпром» з порушенням строків, встановлених п. 4.1 Договору, підтверджується видатковими накладними. Останнім днем для поставки товару сторонами визначено 28.10.2022 та 28.03.2023, проте поставки 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги постачальником здійснені у повному обсязі лише 12.07.2023.
Пунктом 9.2 Договору встановлено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, прострочення усунення недоліків Товару згідно із пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожен день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Автоспецпром» обов'язків постачальника за Договором, відповідно до п. 9.2 Договору, відповідачу нараховано пеню у розмірі 14334580,00 грн. та штраф за простроченням поставки Товару понад 30 (тридцять) днів у розмірі 5796700,00 грн.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі №911/2508/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення аргументовані тим, що відповідно до ст. 230 231 ГК України та ст. 549, 611 ЦК України, встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Пункт 9.2. Договору про закупівлю, укладений між ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Автоспецпром», містить домовленість сторін щодо сплати пені та штрафу в разі порушення строків поставки товару. Враховуючи принцип свободи договору, вимога прокурора про стягнення пені та штрафу на користь Державного бюджету України, а не ДП «Медичні закупівлі України», є необґрунтованою.
Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за Договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи. Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.
Щодо науково-правового висновку, поданого до суду апеляційної інстанції, суд зазначив, що він підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О.А., (1) не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права та / або змісту норм іноземного права; (2) надійшов не у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Колегія суддів апеляційної інстанції (1) не розглядала поданий скаржником документ як науковий висновок фахівця, наданий за зверненням судді-доповідача у справі; (2) ураховувала його як письмові пояснення Скаржника, проте лише в частині, яка стосується підстав апеляційного оскарження та доводів апеляційної скарги.
3.2. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 заяву ТОВ «Автоспецпром» про стягнення витрат на правову допомогу у справі №911/2508/24 в суді апеляційної інстанції задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора 5000,00 грн витрат на професійну правову допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні решти заяви відмовлено.
Додаткова постанова аргументована тим, що виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ «Автоспецпром» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №911/2508/24 у розмірі 5000,00 грн.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Заступник Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 911/2508/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову та відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Автоспецпром» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі 924/1283/21, у постанові від 20.02.2025 у справі 910/16372/21 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 щодо повноважень розпорядника бюджетних коштів під час розгляду судами спорів за господарськими договорами, фінансування яких здійснювалось за рахунок бюджетних коштів
Підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вважає необхідність відступлення від висновку про застосування статей 2, 29 Бюджетного кодексу України, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24 та у справі № 911/2192/24 щодо стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов державних контрактів, укладених за бюджетні кошти, на користь розпорядника бюджетних коштів з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
На теперішній час, на думку скаржника, склалась неоднакова судова практика, у тому числі в постановах Верховного Суду (постанови з аналогічних правовідносин від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23, тощо) щодо застосування положень ст. ст. 2, 22, 29 Бюджетного кодексу України щодо стягнення грошових коштів на користь бюджету, а не на користь виключно сторони договору.
Існує виключна правова проблема через відсутність чіткого законодавчого регулювання можливості стягнення грошових коштів за порушення умов договорів, укладених за рахунок бюджетних коштів, не лише виключно на користь сторони такого договору. Вказане надає можливість недобросовісним учасниками вказаних правовідносин порушувати умови договорів, уникаючи при цьому відповідальності, що завдає значних збитків державному бюджету особливо в у мовах воєнного стану.
Доводи судів про безпідставність застосування до спірних правовідносин статті 29 БК України спростовані у наукову висновку, який міститься у матеріалах справи і підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О. А.
4.3. В частині оскарження додаткової постанови скаржник посилається на те, що Суди повинні надати оцінку заявленій ТОВ «Автоспецпром» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості та оцінити, чи відповідають такі витрати критерію реальності та розумності їхнього розміру.
При визначенні суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами Адвокатського об'єднання «Унілекс» у межах надання правничої допомоги ТОВ «Автоспецпром» у справі № 911/2508/24 відповідно до договору від 23.02.2020 № 23/02-20 про надання правової допомоги, не містить інформації, що підтверджує їх вартість, а саме про порядок обчислення гонорару адвоката, кількість годин, витрачених адвокатами на підготовку.
Крім того, під час розгляду справи відповідач не заперечував проти факту порушення господарського зобов'язання, проте стверджував, що існують підстави для його звільнення від відповідальності, посилаючись на введення воєнного стану в Україні та порушення контрагентів, що відповідно до умов договору та вимог законодавства не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Таким чином, позовна заява у справі № 911/2508/24 пред'явлена прокурором через невиконання зобов'язання ТОВ Автоспецпром», тобто спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, що відповідно до вимог частини дев'ятої статті 129 ГПК України є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору.
4.4. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.
4.5. У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство «Медичні закупівлі України» погоджується із доводами касаційної скарги і просить її задовольнити.
Відповідно до приписів частини другої статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги. Згідно із статтею 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (частина перша). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (частина третя).
Оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак до відзиву не додано документів про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, тому поданий відзив залишається без розгляду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Водночас порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Стаття 612 ЦК України визначає одним із основних видів порушення зобов'язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.
Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стверджуючи про порушення інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача неустойки (штрафу та пені) до Державного бюджету України.
Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову, оскільки (1) за умовами договору неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника (ДП "Медичні закупівлі України"); (2) пеня за спірним договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частинами першою-третьою статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У постанові від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 Верховний Суд дійшов висновку, що згідно зі статтями 230, 231 ГК України, статтями 549, 551 та 611 ЦК України встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.
Зазначене стосується і зобов'язань, у яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.
З обставин справи слідує, що згідно з пунктом 9.2 договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статей 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
У цій справі (№ 911/2508/24) укладаючи договір, сторони діяли на власний розсуд та не були позбавлені можливості запропонувати зміни до його проєкту, зокрема, в частині відповідальності постачальника. У разі незгоди з умовами договору чи неузгодження окремих умов сторони мали право не укладати його одна з одною.
Водночас з моменту, коли всі істотні умови договору були досягнуті, він вважається укладеним (частина перша статті 638 ЦК України) та є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
З урахуванням вищевикладеного Суд зазначає, що в пункті 9.2 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що Відповідач (постачальник) сплачує пеню Третій особі (замовнику). Таким чином, доводи скаржника про стягнення неустойки саме до Державного бюджету України, а не на рахунок Третьої особи, є безпідставними.
Та обставина, що грошові кошти, які Відповідач одержав у рахунок оплати за договором, виділялися з Державного бюджету України, не має правового значення. Умови про сплату пені можуть встановлюватися сторонами у договорі. Відповідач і Третя особа визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Третьої особи.
Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору та не може визнаватися підставою для стягнення пені до Державного бюджету України, попри умови договору.
Аналогічних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23 та від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23, в яких прокурор в інтересах держави звертався до суду з позовом про стягненні пені до Державного бюджету України.
Суд відхиляє доводи скаржника, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 БК України.
Пунктом 23 частини другої цієї статті передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), які застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).
Отже, ця норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, що також узгоджується з попередніми висновками, яких Верховний Суд дійшов у постанові від 23.07.2024 у справі № 909/532/23.
5.4. У межах підстави оскарження, передбаченої пунктом пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24 та у справі № 911/2192/24.
У розрізі цього Верховний Суд звертає увагу, що його основним завданням відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд наголошує, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
У касаційній скарзі стверджується про існування неоднакової судової практики щодо застосування положень статей 2, 22, 29 БК України; зокрема, наводяться постанови Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23.
Водночас Суд установив, що правовідносини у справах № 924/215/23, № 910/5282/23 та № 917/1781/23, з одного боку, не є подібними з тими, що склалися, з іншого боку, у справах № 909/532/23, № 917/1957/23, № 902/1372/23, № 911/2191/24, № 911/2192/24 та справі, яка переглядається.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що подібність правовідносин необхідно визначати відповідно до їх елементів. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст (взаємні права й обов'язки суб'єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
У справі № 924/215/23 прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі обласної військової адміністрації з позовом про стягнення з товариства пені, інфляційних втрат і 3 % річних.
За результатами апеляційного перегляду позов прокурора задоволено частково. З товариства на користь обласної військової адміністрації стягнуто 244 358,44 грн пені. Верховний Суд залишив постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Суд звертає увагу, що стороною за договором (замовником) у справі № 924/215/23 була безпосередньо обласна військова адміністрація. Як встановили суди, згідно з умовами договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню.
За обставинами справи № 910/5282/23 суди також стягнули попередню оплату, пеню, інфляційні втрати й 3 % річних безпосередньо на користь сторони договору.
Таким чином, у жодній з наведених справ пеня не стягувалася до Державного бюджету України.
Щодо справи № 917/1781/23, у ній прокурор заявив до стягнення пеню, інфляційні втрати й 3 % річних. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь Державного бюджету України 384 361 грн пені; в іншій частині позову відмовив. Судові рішення не оскаржувалися відповідачем, натомість із касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся прокурор, який (1) просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог; (2) посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 551, 625 ЦК України - застосування права суду на зменшення розміру неустойки, підстав для нарахування та стягнення сум інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Оскільки судові рішення у справі № 917/1781/23 переглядалися в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд (1) a priori не міг скасувати їх у частині задоволення позову (зважаючи на принцип "заборони повороту до гіршого" ("non reformatio in peius") та правило "tantum devolutum quantum appellatum" (скільки скарги, стільки й рішення); (2) не висловлювався щодо застосування статей 2, 22, 29 БК України та не формував відповідних висновків, оскільки це питання не охоплювалося підставою касаційного оскарження, яку визначив прокурор. Постановою від 29.08.2024 Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги прокурора (в частині відмови в задоволенні позовних вимог) та залишив оскаржувані судові рішення без змін.
З огляду на викладене, доводи скаржника про наявність різної практики Верховного Суду та, як наслідок, існування виключної правової проблеми не підтвердилися.
Підстав для відступу від висновків щодо застосування статей 2, 29 БК України, викладених у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 № 902/1372/23, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24 та у справі № 911/2192/24 не встановлено. Вказані висновки є зрозумілими, однозначними, усталеними та передбачуваними (прогнозованими).
Крім того, Суд mutatis mutandis звертає увагу на постанову Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 908/2335/22, де зазначено, що штрафні санкції у вигляді пені за несвоєчасне виконання договору контрагентом державного підприємства стягуються на користь підприємства і не є тими фінансами, які повертаються в бюджет.
Ці висновки також враховані Верховним Судом у справі № 911/826/23 за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради та Комунальної організації "Київмедспецтранс" до Відповідача.
Підсумовуючи, Суд наголошує:
- у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та/або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником (Відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (Третьої особи);
- одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
З урахуванням вищевикладеного, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, що також узгоджується з практикою Верховного Суду у справах, які виникли з подібних правовідносин (постанови від 23.07.2024 у справі № 909/532/23 та від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23).
До подібних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 03.06.2025 у справі № 911/1623/24, від 17.06.2025 у справі № 911/2191/24, від 29.07.2025 у справі № 911/1927/24.
За наведеного, колегія суддів вважає, що підстава оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України не підтвердилася.
5.5. У межах підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі 910/16372/21 від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
Суд відхиляє доводи Скаржника, оскільки:
- у справі № 924/1283/21 предметом спору були вимоги про визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об'єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати).
- у справі № 910/16372/21 на розгляді суду (після залишення позову прокурора в інтересах комунального підприємства без розгляду) перебували вимоги в інтересах міської ради про стягнення з акціонерного товариства безпідставно набутих коштів;
- у справі № 905/1907/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі ради та комунального закладу (школи) до товариства про стягнення на користь школи безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позов тим, що школа та товариство порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
Отже, у цих справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості/неможливості стягнення пені, встановленої договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань.
Водночас за обставинами справи, що переглядається: 1) предметом спору є стягнення неустойки - пені та штрафу за договором, а не бюджетних коштів за непоставлені автомобілі; 2) умовами договору визначено сплату пені саме на користь замовника (Третьої особи); 3) правочин, укладений Третьою особою та Відповідачем, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.
Оскільки сторонами договору є Третя особа (замовник) і Відповідач (постачальник), зобов'язання щодо сплати неустойки, передбачене договором, також виникло між цими суб'єктами. Суди не встановили, що спірний договір є тристороннім та/або містить обов'язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, які не є сторонами договору (наприклад, Позивачу).
Висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначає скаржник, оскільки останні не є релевантними.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У пункті 48 рішення ЄСПЛ в справі "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996 (заява № 21920/93) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежується перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на викладене, касаційне провадження у цій справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
5.6.Щодо посилань на науковий висновок докторки юридичних наук Олени Беляневич, який подано до суду апеляційної інстанції
Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII до ГПК України були внесені зміни, що виокремили експерта з питань права як самостійного учасника господарського процесу, а також закріпили норми, присвячені висновку експерта у галузі права. Наведене бере витоки з інституту amicus curiae, що покликаний сприяти суду шляхом надання відповідей та кваліфікованих роз'яснень, забезпечення суду експертними знаннями, які є необхідними для правильного та об'єктивного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Так, згідно зі статтею 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина друга статті 108 ГПК України).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22.
Частиною сьомою статті 303 ГПК України також передбачено, що після передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ній суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом.
Водночас науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук, професором Беляневич О. А., (1) не стосується питання застосування аналогії закону, аналогії права та/або змісту норм іноземного права; (2) надійшов не у порядку, передбаченому частиною сьомою статті 303 ГПК України.
У зв'язку із цим, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розгляду вказаного документа як наукового висновку фахівця, наданого за зверненням судді-доповідача у справі та можливості врахування його як письмових пояснень скаржника, проте лише в частині, яка стосується підстав апеляційного оскарження та доводів апеляційної скарги.
5.7. Щодо оскарження додаткової постанови
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ятої, шостої статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновки викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, та
Як встановив суд апеляційної інстанції, У відзиві на апеляційну скаргу прокурора, відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у суді апеляційної інстанції, становить 60 000 грн.
У порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» між Адвокатським об'єднанням «УНІЛЕКС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОСПЕЦПРОМ» було укладено Договір про надання правової допомоги № 23/02-20 від 23 лютого 2020 року (далі - Договір).
Додатком № 20 до Договору АО «УНІЛЕКС» та ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) у межах господарського спору у справі №911/2508/24 в суді апеляційної інстанції, а також визначили розмір відповідної винагороди - 30 000,00 грн.
01.07.2025 між АО «УНІЛЕКС» та ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» було підписано акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким загальна вартість наданих послуг відповідно до Додатку 20 до Договору склала 30 000,00 грн., а обсяг наданої правової допомоги є наступним:
1. Аналіз апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича в інтересах держави в особі Позивача - Міністерства охорони здоров'я України.
2. Підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту.
3. Підготовка та подача до суду апеляційної інстанції Відзиву на апеляційну скаргу в судовій справі №911/2508/24.
4. Підготовка та подача до суду апеляційної інстанції письмових пояснень в судовій справі №911/2508/24.
5. Участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції у справі №911/2508/24- 28.04.2025, 26.05.2025, 30.06.2025.
Суд апеляційної інстанції встановив, що вартість правничої допомоги наданої на користь Відповідача в рамках даної справи була визначена за домовленістю між АО «УНІЛЕКС» та ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ», враховуючи наступні обставини: значення справи для Відповідача; ціна позову, яка становить 20 131 280, 00гривень, тобто заявлені витрати на правову допомогу становлять менше 1 відсотка від ціни позову.
Як слідує із додаткової постанови, апеляційний господарський суд частково врахував доводи прокурора наведені ним у запереченнях на заяву про розподіл судових витрат і зазначив, що на стадії апеляційного розгляду правова позиція Відповідача вже була сформована. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано. Під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції представництво інтересів Відповідача здійснювало Адвокатське об'єднання "Унілекс", а саме адвокат Поцелов А.О. Як зазначав прокурор, у провадженні судів перебували ще 14 аналогічних справ за позовами прокурора до ТОВ «Автоспецпром», а саме: №№911/1461/24, 911/1490/24, 911/1685/24, 911/1819/24, 911/1578/24, 911/1974/24, 911/2133/24, 911/2419/24, 911/1927/24, 911/2192/24, 911/2191/24, 911/1718/24, 911/1676/24, 911/1623/24, що свідчить про обізнаність адвокатів з обставинами усіх цих справ та спірних правовідносин, що поза сумнівом, істотно спрощує надання правничих послуг.
На думку апеляційного господарського суду, аналіз апеляційної скарги, підбір нормативно-правової бази та аналіз судової практики, що визначені пунктами 1, 2 акта приймання-передачі, охоплюються послугою з підготовки відзиву (пункт 3 акта приймання-передачі), отже не підлягають виокремленню.
Суд апеляційної інстанції врахував, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30000,00 грн., стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді.
Тобто, апеляційний господарський оцінив розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг
Доводи скаржника в цій частині не спростовують зазначених висновків суду і є переоцінкою мотивів, якими керувався суд апеляційної інстанції.
У постанові 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Колегія суддів зауважує, що зі змісту Додатку № 20 до Договору та акта приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2025 вбачається наведення змісту послуг, які надавалися стороні і з наданих прокурором заперечень на заяву про розподіл витрат також слідує, що ним викладалися доводи у контексті обумовлених між АО «УНІЛЕКС» та ТОВ «АВТОСПЕЦПРОМ» послуг. Крім того, суд апеляційної інстанції також надав оцінку змісту наданих послуг і вказав, що аналіз апеляційної скарги, підбір нормативно-правової бази та аналіз судової практики, що визначені пунктами 1, 2 акта приймання-передачі, охоплюються послугою з підготовки відзиву.
Колегія суддів зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваної додаткової постанови.
Щодо доводів прокурора про те, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, що відповідно до вимог частини дев'ятої статті 129 ГПК України є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору, колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Водночас, у мотивувальних частинах оскаржених судових рішень відсутні висновки, що спір у справі виник саме з неправильних дій відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженої додаткової постанови врахував ключові обставини які необхідні під час розгляду заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, оцінив витрати у контексті принципів розумності, співмірності, обґрунтованості і дійшов висновку про її часткове задоволення. Водночас доводи скаржника щодо порушення судом норм процесуального права не підтверджуються.
Відповідно до пункту 3 частини першої стаття 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частинами першою, третьою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 16 ГПК України закріплює право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.
Пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею, і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правничої допомоги.
Договір про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20 поданий Відповідачем та долучений до матеріалів справи № 911/2508/24.
За умовами Договору:
- клієнт доручає, а об'єднання зобов'язується надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правничу допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим Договором, його додатками (пункт 1.1);
- завдання на надання правничої допомоги, її обсяги, строки надання визначаються за домовленістю сторін, виходячи з потреб клієнта; сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правничої допомоги може визначатися сторонами в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 2.2);
- протягом 3 (трьох) календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до договору, об'єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою два примірники акта прийому-передачі наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (пункт 2.7);
- клієнт сплачує об'єднанню гонорар за фактично надану правничу допомогу згідно із завданням, а також відшкодовує додаткові витрати, пов'язані із забезпеченням належного виконання завдання (пункт 5.1);
- клієнт сплачує об'єднанню гонорар, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін у відповідному додатку до договору, та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35 (п'яти) календарних днів після надання рахунку на оплату і акта приймання-передачі наданих послуг на поточний рахунок об'єднання; сторони можуть погодити інший порядок розрахунків у відповідному додатку до Договору (пункт 5.3).
- Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором (пункт 8.1).
Додатком № 30 до Договору АО «Унілекс» та ТОВ «Автоспецпром» погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) у межах господарського спору у справі №911/2508/24 в суді касаційної інстанції та визначили розмір винагороди - 20 000 грн.
22.09.2025 між АО «Унілекс» та ТОВ «Автоспецпром» підписано Акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким загальна вартість наданих послуг відповідно до Додатку 30 до Договору склала 20 000грн, а Клієнту надано такі послуги:
1. Аналіз касаційної скарги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Позивача - Міністерства охорони здоров'я України.
2. Підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту.
3. Підготовка та подача до суду касаційної інстанції Відзиву на касаційну скаргу в судовій справі №911/2508/24.
4. Участь в судовому засіданні в суді касаційної інстанції у справі №911/1927/24 -23.07.2025.
Матеріали справи підтверджують вчинення представником Відповідача дій щодо представництва клієнта, вказаних в акті приймання-передачі.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 19.01.2022 у справі № 910/789/21.
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 15.06.2022 у справі № 905/671/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Зважаючи на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи вони були (мали бути) фактично понесені, а також оцінювати їх необхідність.
У цьому контексті Суд звертає увагу, що на стадії касаційного розгляду правова позиція Відповідача вже була сформована. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано.
Під час розгляду цієї справи (№ 911/2508/24) у судах попередніх інстанцій представництво інтересів Відповідача здійснювало Адвокатське об'єднання «Унілекс», зокрема адвокат Поцелов А. О.
Аналіз касаційної скарги, підбір нормативно-правової бази та аналіз судової практики, що визначені пунктами 1, 2 акта приймання-передачі, охоплюються послугою з підготовки відзиву (пункт 3 акта приймання-передачі), отже не підлягають виокремленню.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/789/21 та від 18.12.2024 у справі № 911/826/23.
У контексті зазначеного Суд враховує позицію Офісу Генерального прокурора, заявлену у судовому засіданні 23.09.2025, щодо неспівмірності та непропорційності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.
З урахуванням викладеного вище, зважаючи на рівень складності справи, надані адвокатом послуги, критерії розумності, справедливості та реальності судових витрат, на користь Відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, Суд дійшов висновку про (закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишення касаційної скарги, поданої з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025, постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 911/2508/24 залишаються без змін з огляду на відсутність передбачених законом підстав для їх скасування.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника. У свою чергу, витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн також підлягають стягненню з Офісу Генерального прокурора.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційне провадження у справі № 911/2508/24 за касаційною заступника Генерального прокурора в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025, постанова Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2025, додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 у справі № 911/2508/24 залишити без змін.
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу у справі № 911/2508/24 задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 9; код ЄДРПОУ 38183310) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи № 911/2508/24 у суді касаційної інстанції в розмірі 10 000 грн.
Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ