16 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/11228/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 (Ходаківська І. П. - головуюча, судді Владимиренко С. В., Демидова А. М.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"
до Приватного акціонерного товариства "Київстар",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Акціонерне товариство "Харківобленерго",
про стягнення 1 593 191, 92 грн,
(у судове засідання з'явилися представники: позивача - Комаров М. С., відповідача - Пшевлоцький Ю. М.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. В липні 2024 року Приватне акціонерне товариства "Харківенергозбут" (далі - "Харківенергозбут") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" (далі - ПАТ «Київстар» про стягнення 1 593 191, 92 грн, з яких 1 164 711, 12 грн пені, 87 565, 08 грн 3% річних та 340 915, 72 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг №066620 від 01.04.2022 в частині своєчасної оплати електричної енергії.
Позивач зазначав, що розрахунки за спожиту електричну енергію позивач проводить на підставі переданих від оператора системи розподілу АТ "Харківобленерго" показів приладу обліку, розрахунок заборгованості ПрАТ "Київстар" проведено з урахуванням даних щодо обсягу споживання електричної енергії, переданих від АТ "Харківобленерго", які відповідають дійсності та не є завищеними.
У додаткових поясненнях позивач також зазначив, що переплата у розмірі 922 622, 95 грн, утворилась за попереднім договором № 6-6620с від 01.01.2019, укладеним між ПрАТ "Київстар" та третьою особою - АТ "Харківобленерго", який діяв до 01.04.2022 та у позивача не було підстав самостійно зараховувати таку переплату в рахунок погашення боргу за договором №066620 від 01.04.2022 до моменту отримання звернення ПрАТ "Київстар" №5952/04 від 20.02.2024.
1.2. Третя особа у справі (АТ "Харківобленерго") підтримала позовні вимоги з огляду на таке:
- обсяг спожитої електричної енергії ПАТ "Київстар", з огляду на умови договору, Кодекс комерційного обліку та Правил роздрібного ринку електричної енергії визначається розрахунковим шляхом (з потужності струмоприймачів споживача та часу їх роботи);
- звертаючись до АТ "Харківобленерго", як до оператора системи розподілу з заявою приєднання, ПрАТ "Київстар" свідомо визначилося з умовами створення точок комерційного обліку та використання електричної енергії саме без улаштування вузлів обліку (установлення лічильника). Вказана обставина підтверджується додатком №1 до Заяви приєднання, а саме у графі "номер приладу обліку" відсутня будь-яка інформація, наявна лише інформація щодо EIC кодів точок комерційного обліку за об'єктом споживача;
- ураховуючи інформацію про об'єкти споживача та струмоприймачі (телекомунікація об'єкти), яка (інформація) надана ПрАТ "Київстар" (додатки до заяви-приєднання) АТ "Харківобленерго" визначало обсяги розподіленої електричної енергії ПрАТ "Київстар" розрахунковим шляхом та передавало відповідні відомості до ПрАТ "Харківенергозбут", як постачальнику електричної енергії.
1.3. Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що ПАТ "Київстар" звертався до позивача із листами №11306/13 від 16.06.2022, №14192/13 від 27.07.2022, №15368/13 від 08.08.2022, №18482/13 від 14.09.2022, №8536/13 від 30.03.2023 щодо помилковості визначених позивачем обсягів споживання електричної енергії. Також відповідач звертався до оператора системи розподілу (АТ "Харківобленерго") щодо аналогічного питання. Втім, корегування обсягів, а відтак, і вартості спожитої електричної енергії не відбулось; недобросовісна поведінка позивача зумовила вимушену сплату відповідачем нарахованих (хоч і некоректно, на думку відповідача) сум за електричну енергію.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до постанови НКРЕКП від 16.11.2018 № 1446 "Про видачу АТ "Харківобленерго" ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом" АТ "Харківобленерго" з 01.01.2019 здійснює діяльність з розподілу електричної енергії на закріпленій території, у якості оператора системи розподілу.
На підставі заяви-приєднання ПрАТ "Київстар", відповідно до ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.20218 № 312 зі змінами, умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, розміщеного на сайті оператора системи розподілу АТ "Харківобленерго", 01.04.2022 приєдналося до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на строк з 01.04.2022 до 31.03.2023 включно за технічними даними паспорту точки розподілу за об'єктами споживача, наведеними у додатку до цієї заяви-приєднання.
Пунктом 13 розділу XVII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що у разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов'язків, зокрема, пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та із провадженням діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
Правонаступником в частині прав та обов'язків за договорами про постачання/користування електричною енергією, що діяли до 01.01.2019 залишається АТ "Харківобленерго", яке продовжує виконання функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017, з 01.01.2019 ПрАТ "Харківенергозбут" є постачальником універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до постанови НКРЕКП від 26.10.2018 № 1268.
ПрАТ "Харківенергозбут", як постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та на умовах договору постачання універсальних послуг.
Відповідно до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.04.2022 № 066620, укладеного між ПрАТ "Харківенергозбут" (як постачальником) та ПрАТ "Київстар" (як споживачем) на умовах комерційної пропозиції № 1 шляхом підписання заяви-приєднання споживачем (додаток №1) до умов договору від 01.04.2022 (надалі - договір), позивач взяв на себе зобов'язання продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач - оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1. договору).
Згідно пункту 5.10 договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
Пунктом 4 комерційної пропозиції № 1 (2023) передбачено, що рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу протягом 5 робочих днів від дня закінчення розрахункового періоду. Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем. Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків, постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком. У такому разі, рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.
За результатами постачання електричної енергії відповідачу у розрахунковому періоді квітень 2022 року - лютий 2023 року ПрАТ "Харківенергозбут" проведено нарахування та за результатами було сформовано та виставлено рахунки за спожиту електричну енергію на загальну суму 6 543 998, 07 грн, а саме:
- за квітень 2022 на суму 418 850,08 грн, ПДВ 20 % 83 770,02 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 502 620,10 грн. Відповідачем за квітень 2022 спожито 118468 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за квітень 2022 було видано на руки відповідачеві 03.05.2022 року. Строк оплати рахунку настав 10.05.2022.
- за травень 2022 на суму 342 097,68 грн, ПДВ 20 % 68 419,54 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 410 517,22 грн. Відповідачем за травень 2022 спожито 110730 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за травень 2022 було видано на руки відповідачеві 10.06.2022 року. Строк оплати рахунку настав 17.06.2022.
- за червень 2022 на суму 387 712,14 грн, ПДВ 20 % 77 542,43 грн, всього разом з ПДВ-20 % - 465 254,57 грн. Відповідачем за червень 2022 спожито 114305 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за червень -2022 було видано на руки відповідачеві 11.07.2022 року. Строк оплати рахунку настав 19.07.2022.
- за липень 2022 на суму 446 940,63 гри, ПДВ 20 % 89 388,13 грн, всього разом ПДВ 20 % - 536 328,76 грн. Відповідачем за липень 2022 спожито 118931 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергій по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за липень 2022 було видано на руки відповідачеві 11.08.2022 року. Строк оплати рахунку настав 18.08.2022.
- за серпень 2022 на суму 445 849,98 грн, ПДВ 20 % 89 170,00 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 535 019,98 грн. Відповідачем за серпень 2022 спожито 120889 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за серпень 2022 було видано на руки відповідачеві 14.09.2022 року. Строк оплати рахунку настав 19.09.2022.
- за вересень 2022 на суму 460 941,90 грн, ПДВ 20 % 92 188,38 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 553 130,28 грн. Відповідачем за вересень 2022 спожито 116518 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за вересень 2022 було видано на руки відповідачеві 11.10.2022 року. Строк оплати рахунку 18.10.2022.
- за жовтень 2022 на суму 664 678,64 грн, ІПДВ 20 % 110 779,77 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 664 678,64 грн. Відповідачем за жовтень 2022 спожито 120941 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за жовтень 2022 було направлено засобами поштового зв'язку 10.11.2022. Строк оплати рахунку настав 17.11.2022.
- за листопад 2022 на суму 592 681,84 грн, ПДВ 20 % 118 536,37 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 711 218,21 грн. Відповідачем за листопад 2022 спожито 116518 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно до акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за листопад 2022 було видано на руки відповідачеві 08.12.2022 року. Строк оплати рахунку настав 15.12.2022.
- за грудень 2022 на суму 631 906,01 грн, ПДВ 20 % 126 381,20 грн, всього разом з ПДВ 20% - 758 287,21 грн. Відповідачем за грудень 2022 спожито 120941 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергійної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за грудень 2022 було видано на руки відповідачеві 09.01.2023 року. Строк оплати рахунку настав 16.01.2023.
- за січень 2023 на суму 634 374,20 грн, ПДВ 20 % 126 874,84 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 761 249,04 грн. Відповідачем за січень 2023 спожито 120941 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за січень 2023 було видано на руки відповідачеві 09.02.2023. Строк оплати рахунку настав 16.02.2023.
- за лютий 2023 на суму 538 078,38 грн, ПДВ 20 % 107 615,68 грн, всього разом з ПДВ 20 % - 645 694,06 грн. Відповідачем за лютий 2023 спожито 108140 кВт/год згідно фактичних даних, а саме: витяг з реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачу та відповідно акта приймання-передачі електричної енергії. Рахунок за лютий 2023 було видано на руки відповідачеві 13.03.2023. Строк оплати рахунку настав 20.03.2023.
Суму основного боргу за період квітня 2022 року - лютого 2023 року у розмірі 6543998, 07 грн відповідачем було оплачено 14.04.2023.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 18.07.2024 у справі № 910/11228/24 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується, що розрахунки за спожиту відповідачем електроенергію з урахуванням обсягу спожитої електричної енергії згідно даних переданих оператором системи розподілу АТ «Харківобленерго» є обґрунтованими, а отже підлягали оплаті на умовах та в строки передбачені пунктом 5.10 Договору №066620 від 01.04.2022 та пунктом 4 Комерційної пропозиції №1.
Переплата ПрАТ «Київстар» у розмірі 922622, 95 грн вже існувала станом на 01.04.2022 (початок спірного періоду). ПрАТ «Харківенергозбут» у своїх додаткових поясненнях, що надійшли до суду 24.06.2024 на виконання вимог суду, зазначило, що переплата у сумі 922 622,95 грн була здійснена споживачем (ПрАТ «Київстар») у серпні, вересні та жовтні 2021 року за Договором про постачання електричної енергії споживачу №6-6620с від 01.01.2019, який діяв до 01.04.2022. Позивач стверджує, що не мав підстав самостійно врахувати вказану суму переплати в рахунок погашення боргу або здійснених нарахувань за Договором №066620 від 01.04.2022. В подальшому, вказана сума переплати, за твердженнями ПрАТ «Харківенергозбут» була перерахована на Договір № 066620 від 01.04.2022 року на підставі звернення ПрАТ «Київстар» від 20.02.2024 року вих. № 5952/04, що за результатами оцінки доказів судом не підтверджено.
Згідно з пунктом 3 Комерційної пропозиції №1 від 12.04.2023 (перешкод у застосуванні якої до правовідносин сторін, які склались з квітня 2022 позивач не вбачає) - у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті «Призначення платежу» посилань на період, за який здійснюється оплата, або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
Стаття 534 Цивільного кодексу України визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
У ПАТ «Харківенергозбут» були підстави для зарахування суми наявної переплати споживача у розмірі 922622, 95 грн за Договором №6-6620с від 01.01.2019 в якості погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення за Договором № 066620 від 01.04.2022, і в таке зарахування мало відбуватися щодо нарахованих сум процентів та інфляційних втрат в силу вимог статті 534 ЦК України (починаючи з квітня 2022 року і далі).
У ПАТ «Харківенергозбут» відсутні підстави для нарахування 3 % річних та інфляції за періоди, які повністю охоплюються наявною станом на 01.04.2022 переплатою ПАТ «Київстар» у розмірі 922 622,95 грн, а обставина надіслання листа ПрАТ «Київстар» №5952/04 лише у лютому 2024 вказаного не змінює.
З огляду на недобросовісну поведінку ПрАТ "Харківенергозбут", що полягає у незарахуванні суми переплати споживача у лютому 2024 на покриття нарахованих 3 % річних та інфляційних витрат, а натомість зверненням з позовом до суду для стягнення таких сум, суд позбавлений можливості самостійно провести зарахування виниклої переплати (оскільки такі дії суду суперечитимуть принципу змагальності сторін визначеного статтею 13 та статтею 74 Господарського процесуального кодексу України Далі - ГПК України), та відповідно здійснити вірний розрахунок і визначити дійсний розмір сум, що підлягають до стягнення з споживача/відповідача.
Відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені суд мотивував тим, що пеня нарахована в період дії правового режиму воєнного стану, що суперечить постанові НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".
3.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 910/11228/23 рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Київстар" на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" 87 565, 08 грн 3 % річних та 340 915, 72 грн інфляційних втрат. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
Постанова аргументована тим, що переплата у сумі 922 622,95 грн, яка зазначена в рахунках, утворилася за договором про постачання електричної енергії споживачу № 6-6620с від 01.01.2019, який діяв до 01.04.2022, та не є предметом розгляду у цій справі № 910/11228/23.
З 01.04.2022 постачання здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 066620, при цьому особовий рахунок споживача № 6620 не змінювався, що і є причиною відображення в рахунках інформації про переплату, що виникла за договором, який діяв раніше.
Таким чином, в рахунках, які були додані до позовної заяви зазначено переплату у сумі 922 622, 95 грн, яка була здійснена споживачем у серпні, вересні та жовтні 2021 року за договором про постачання електричної енергії споживачу № 6-6620с від 01.01.2019.
Позивач не мав підстав самостійно врахувати вказану суму переплати в рахунок погашення боргу або здійснених нарахувань за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 066620 від 01.04.2022.
Втім у подальшому вказана сума переплати була зарахована за договором від 01.04.2022 № 066620 на підставі звернення відповідача від 20.02.2024 вих. № 5952/04.
Таким чином у позивача, підстави для застосування статті 534 ЦК України, з приводу зарахування переплати відповідача у розмірі 922 622, 95 грн за договором №6-6620с від 01.01.2019 в якості погашення нарахованих сум процентів та інфляційних втрат за договором №066620 від 01.04.2022, виникли лише після вищезазначеного звернення відповідача, тобто після 20.02.2024.
Пунктом 3 Комерційної пропозиції №1 від 12.04.2023, на який посилається суд першої інстанції, передбачено, що у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті "Призначення платежу" посилань на період, за який здійснюється оплата, або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
В свою чергу, зарахування суми переплати у розмірі 922 622,95 грн, за договором від 01.04.2022 № 066620 з попереднього договору, було не на підставі платіжного доручення, як зазначено у пункті 3 Комерційної пропозиції №1 від 12.04.2023, а шляхом перенесення суми переплати з договору від 01.01.2019 № 6-6620с в рахунок договору від 01.04.2022 № 066620 на підставі звернення від споживача. У зв'язку із чим, сума переплати у розмірі 922 622,95 грн була перенесена позивачем в рахунок договору від 01.04.2022 № 066620 та зарахована за лютий 2024 року, як переплата.
ПрАТ "Харківенергозбут" у липні 2023 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ПрАТ "Київстар" про стягнення нарахованих пені за період з 05/2022 по 04/2023 включно у сумі 1 164 711,12 грн, 3% річних за період з 05/2022 по 04/2023 включно у сумі 87 565,08 грн та втрат від інфляції за період з 07/2022 по 04/2023 включно у сумі 340 915,72 грн за неналежне виконання умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 066620 від 01.04.2022.
Отже на момент перенесення суми переплати у розмірі 922 622,95 грн на договір №066620 від 01.04.2022, у ПрАТ "Харківенергозбут" не було підстав для зарахування суми переплати для погашення 3 % річних та інфляційних втрат за період з квітня 2022 по лютий 2023 року, так як стягнення сум нарахувань за ці періоди були на розгляді господарського суду міста Києва у цій справі.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про недобросовісну поведінку позивача, порушення ним при виконанні договору положень статті 3 ЦК України та частини 3 статті 509 ЦК України, не можна визнати достатньо обґрунтованим.
З огляду на умови договору та положення статті 625 ЦК України, при цьому перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних в межах заявлених періодів, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. ПАТ «Київстар» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 910/11228/23 і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2024.
Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287- ГПК України.
4.2. Заявник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №903/357/21, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 25.03.2020 у справі №537/4259/15-ц, від 27.07.2022 у справі №907/584/21, від 21.12.2022 у справі №910/16513/21, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 14.06.2022 у справі №904/3789/19, від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14, від 06.03.2019 в справі № 317/3272/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц щодо природи коштів переплати за договорами, щодо необхідності дотримання засади «добросовісності» в цивільних правовідносинах та щодо заборони «суперечливої поведінки».
Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості зарахування постачальником електричної енергії сум переплати за раніше діючим договором у поточну заборгованість із постачання електроенергії, а також оцінки нездійснення таких дій як недобросовісних, їх слід сформувати.
Скаржник зауважує, що кошти переплати в сумі 922 622,95 грн були пов'язані саме з правовідносинами щодо постачання електричної енергії, ці кошти свого часу призначалися саме для оплати вартості такого товару (електричної енергії), відтак не існувало ніяких перепон для зарахування даних коштів у вартість електроенергії, що постачалася надалі поміж тими ж самими суб'єктами.
Відповідна переплата обліковувалася ПАТ «Харківенергозбут» на тому ж о/р 6620 вже й за новим Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.04.2022 року № 066620 та щомісячно відображалася ним у рахунках (поряд із зростаючою заборгованістю), які виставлялися за цим новим Договором.
Позивач лише обліковував переплату, але не зараховував ці кошти в заборгованість, яка формувалася, чи в проценти або інфляційні нарахування, недобросовісно призводячи до безпідставного збільшення суми боргу.
Підхід Позивача до цього питання коли з однієї сторони він обліковує переплату на тому ж особовому рахунку, що й заборгованість, відображає її як переплату у поточних рахунках за поставлену електроенергію, а врешті-решт реально зараховує її як платежі по новому договору, в той час як з іншої сторони він ігнорує факт існування значної переплати при виникненні поточної заборгованості є суперечливим і не узгоджується з доктриною «заборони суперечливої поведінки» (venire contra factum).
4.4. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.
4.5. У письмових поясненнях, поданих 12.09.2025, скаржник наголошував на правильності та справедливості рішення суду першої інстанції.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
Заявник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №903/357/21, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 25.03.2020 у справі №537/4259/15-ц, від 27.07.2022 у справі №907/584/21, від 21.12.2022 у справі №910/16513/21, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 14.06.2022 у справі №904/3789/19, від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14, від 06.03.2019 в справі № 317/3272/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Як слідує зі змісту касаційної скарги, скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №903/357/21, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 25.03.2020 у справі №537/4259/15-ц.
За змістом обставин, встановлених у справі №903/357/21, заявлені позивачем вимоги про стягнення відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутих коштів з урахуванням сум трьох процентів річних та інфляційних втрат ґрунтуються на тому, що відповідачем безпідставно утримуються сплачені позивачем кошти за тимчасове договірне користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами на підставі рішень Виконавчого комітету Луцької міської ради "Про збільшення базового тарифу в розрахунку плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луцька" від 21.02.2018 №111-1 та від 18.12.2018 №854-1, оскільки такі рішення скасовані в судовому порядку.
у справі № 910/21154/17 Верховний Суд, вважаючи за можливе застосувати до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 849 ЦК України у сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення суми попередньої оплати за договором на виготовлення меблів, з огляду на встановлені судами обставини невиконання підрядником умов договору, розірвання замовником договору в односторонньому порядку та безпідставного користування відповідачем коштами позивача.
У справі № 910/1238/17 предметом позову було стягнення з відповідача процентів за користування переданими йому позивачем за договором міжбанківського депозиту коштами, які відповідач не повернув після припинення дії договору
У справі № 910/9072/17 позовними вимогами було стягнення основної заборгованості, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу. У постанові від 26.06.2018 Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
У свою чергу, у справі № 910/17567/19 позов було заявлено щодо стягнення збитків, завданих безпідставним стягненням з позивача суми, як оплати послуг балансування природного газу.
Предметом розгляду справи № 537/4259/15-ц було стягнення грошових коштів, сплачених позивачем у зазначеній справі за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку, як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Тобто, характер правовідносин, які були предметом розгляду у вказаних справах не є подібним до спірних правовідносин у справі № 910/11228/23. Дійсно, у вказаних справах поставало питання щодо можливості стягнення коштів з відповідача, як особи, яка безпідставно їх зберегла. Водночас, у справі яка переглядається, хоча відповідач стверджує про те, що 922 622,95 грн є переплатою за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2019 №6-6620с, тобто такі кошти можуть кваліфікуватися як безпідставно отримані, однак ні питання їх стягнення е у розумінні приписів статті 1212 ЦК України, ні про відповідальність за безпідставне користування чужими коштами у цій справі не вирішувалося. У спірних правовідносинах позивач навпаки звернувся з позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 01.04.2022 №066620.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.08.2022 у справі №903/357/21, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 25.03.2020 у справі №537/4259/15-ц є нерелевантними до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 910/11228/23.
Крім того, скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.07.2022 у справі №907/584/21, від 21.12.2022 у справі №910/16513/21, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 14.06.2022 у справі №904/3789/19, від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14, від 06.03.2019 в справі № 317/3272/16-ц, від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц щодо необхідності дотримання засади «добросовісності» в цивільних правовідносинах та щодо заборони «суперечливої поведінки».
Зокрема, у зазначених висновках Верховний Суд наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (висновки Верховного Суду щодо застосування якого, на думку заявника, не було враховано судом апеляційної інстанції) закріплює справедливість, добросовісність та розумність у якості загальних засад цивільного законодавства, тобто наведена норма права має загальний характер, .Саме по собі її застосування чи не застосування до спірних правовідносин без доведення наявності порушення норм чинного законодавства, правил ділового обороту, аналогічних дій в інших випадках і т.і. та не впливає на правильність вирішення спору по суті, оскільки принцип добросовісності не може сприйматися абстрактно.
Втім, у межах доводів касаційної скарги, скаржником не наведено обґрунтувань щодо порушення позивачем правових норм, які б, зокрема, зобов'язували його самостійно зараховувати суми переплат, здійснених за договором від 01.01.2019 № 6-6620с в рахунок заборгованості за договором від 01.04.2022 № 066620 або інших фактів поведінки позивача, яка не відповідає його попереднім заявам, як то обіцянки зарахувати спірну заборгованість, або зарахування за іншим подібними договорами, або зарахування подібної заборгованості для іншого для іншого споживача. Таким чином, зважаючи на загальний характер посилань скаржника на висновки, щодо застосування принципу добросовісності, колегія суддів не вважає, що посилання на вказані вище висновки Верховного Суду у межах підстави касаційного оскарження дають підстави вважати про неврахування таких висновків судом апеляційної інстанції. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася.
5.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитися в пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Більше того, попри твердження про необхідність формування висновку Верховного Суду, відповідач не наводить норми права щодо якої необхідно сформувати такий висновок і який є релевантним до спірних правовідносин та встановлених обставин справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.
Інших доводів в межах підстав касаційного оскарження, які б зумовлювали необхідність скасування оскарженої постанови, касаційна скарга не містить.
5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 910/11228/23.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 910/11228/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ