?
24 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/3547/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Перевозника П.М.,
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Гудименко Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 (головуючий - Філінюк І.Г., судді - Аленін О.Ю., Принцевська Н.М.) та рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2025 (суддя Д'яченко Т.Г.) у частині задоволення зустрічного позову
у справі №916/3547/24
за первісним позовом Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО ЮГ"
про зобов'язання вчинити певні дії
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО ЮГ"
до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"
про стягнення 1 799 916,89 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі також - АТ "ДПЗКУ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО ЮГ" (далі також - ТОВ "ОССОЙО ЮГ") про зобов'язання відповідача повернути 1 194 562 кг кукурудзи 3 класу вартістю 14 735 736,19 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем зерна на неодноразові вимоги позивача, зокрема на вимогу від 22.05.2024 №130-4-19/1263, станом на дату звернення з якою, як і з листами від 22.05.2024 №130-4-19/1261, №130-4-19/1262, позивач не мав заборгованості перед відповідачем за надані послуги та здійснив переплату.
3. ТОВ "ОССОЙО ЮГ" звернулось до Господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення плати за фактичний час зберігання зернових (з 07.05.2024 по 30.09.2024 обидві дати включно) у розмірі 1 799 916,89 грн (з урахуванням заяв про збільшення зустрічних позовних вимог).
4. Зустрічні позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем за зустрічним позовом свого обов'язку щодо внесення плати за весь фактичний час зберігання зерна, який у ного виник після закінчення 31.10.2023 строку дії укладеного договору, а саме з 01.11.2023.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема у викладеному судами формулюванні як пояснення сторін
5. 20.10.2021 сторони уклали договір складського зберігання зерна, за умовами якого АТ "ДПЗКУ" (поклажодавець) зобов'язаний передати зерно, а ТОВ "ОССОЙО ЮГ" (зерновий склад) зобов'язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених цим договором.
6. Як з'ясував суд першої інстанції із зазначенням, що це визнають сторони, АТ "ДПЗКУ" на виконання умов укладеного договору передало на зберігання ТОВ "ОССОЙО ЮГ" зерно:
109 662 кг кукурудзи 3 класу - на зерновому складі за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Маршала Бірюзова, 16;
1 084 900 кг кукурудзи 3 класу - на зерновому складі за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський р-н, с. Олексіївка, вул. Вокзальна, 12-А.
7. Всього на зберіганні у ТОВ "ОССОЙО ЮГ" перебуває 1 194 562 кг кукурудзи 3 класу, яка належить АТ "ДПЗКУ".
8. Відповідно до пункту 11.1 договору в редакції додаткової угоди від 31.08.2023 №11 строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але у будь-якому випадку, повернення усіх зернових, олійних та зернобобових культур поклажодавцю відбувається не пізніше 31.10.2023 (граничний строк зберігання).
9. Згідно з пунктом 15.1 договору в редакції додаткової угоди від 31.08.2023 №11 договір набирає чинності з моменту його укладання і діє до 31.10.2023 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання. У частині виконання зобов'язань про нерозголошення конфіденційної інформації - згідно відповідних умов договору.
10. Аналогічний термін (строк) зберігання визначений сторонами у пункті 27 додаткової угоди №1 в редакції додаткової угоди від 31.08.2023 №11.
11. Згідно з пунктом 24 додаткової угоди від 20.10.2021 №1 зерновий склад зобов'язаний письмово за 14 (чотирнадцять) календарних днів попередити поклажодавця про закінчення строку зберігання зерна.
12. Листом від 10.10.2023 вих. №102 позивач за зустрічним позовом повідомив відповідача за зустрічним позовом про закінчення строку дії договору із проханням сплатити наявну заборгованість за фактично надані послуги та прийняти рішення щодо зернових культур.
13. За поясненнями відповідача за зустрічним позовом він листом від 25.10.2023 №130-4-3575/2-19/2873 звернувся до позивача за зустрічним позовом з пропозицією щодо продовження строку зберігання зерна за договором, але останній не прийняв цю пропозицію.
14. Як зазначає позивач за зустрічним позовом:
- він не отримував зазначений лист від 25.10.2023 вих. №130-4-3575/2-19/2873 з пропозицією щодо продовження строку зберігання зерна за договором ні на електронну пошту, ні у паперовому вигляді за адресою місця реєстрації чи місця провадження господарської діяльності;
- з 01.11.2023 відносини між зерновим складом та поклажодавцем регулюються виключно чинним законодавством України, а в частині сплати боргів за надані послуги протягом строку дії договору - до повного виконання (пункт 15.1 договору).
- 14.03.2024 він звернувся до відповідача за зустрічним позовом листом вих.№23 із проханням внести плату за весь фактичний час зберігання зернових та станом на 31.03.2024 (гранична дата виконання грошового зобов'язання) не вчинено жодних дій, спрямованих на внесення плати за весь фактичний час зберігання зернових, відповідно до виставлених рахунків на оплату;
- 09.04.2024 позивач за зустрічним позовом вдруге звернувся до відповідача за зустрічним позовом листом вих.№26 із проханням не ігнорувати раніше виставлені рахунки, а також внести плату за весь фактичний час зберігання зернових, та долучив до листа рахунки на оплату від 09.04.2024 №154, №155 та розрахунки плати за фактичний час зберігання зерна після закінчення строку дії договору відповідно до частини третьої статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" - оплата послуг з 14.03.2024 по 08.04.2024 включно, однак відповідач за зустрічним позовом не вчинив жодних дій, спрямованих на внесення плати за фактичний час зберігання зернових відповідно до раніше виставлених та нововиставлених рахунків на оплату;
- 19.04.2024 він втретє звернувся до відповідача за зустрічним позовом листом вих.№29 із проханням не ігнорувати раніше виставлені рахунки на оплату, а також внести плату за весь фактичний час зберігання зернових;
- 24.04.2024 на розрахунковий рахунок зернового складу надійшла часткова плата поклажодавця за фактичний час зберігання зернових в період з 01.11.2023 по 08.04.2024 включно відповідно до раніше виставлених рахунків від 14.03.2024 №119, №120, від 09.04.2024 №154, №155 від 09.04.2024, що підтверджується платіжними інструкціями від 24.04.2024 №101, №102, №104, №106;
- поклажодавець залишив поза увагою раніше виставлені зерновим складом рахунки від 19.04.2024 №167, №168 на внесення плати за фактичний час зберігання. Несплачений період зберігання з 09.04.2024 по 22.04.2024, та тільки 21.05.2024 відповідач за зустрічним позовом здійснив оплату за послуги відповідно до зазначених рахунків;
- поклажодавець здійснив ряд незрозумілих зерновому складу платежів, а саме:
144 703,96 грн, призначення: Передоплата зберігання кукурудза 3 клас за період 23.04.2024 - 31.05.2024. В т.ч. ПДВ 20% 24117.33 грн. Не є замовником.;
14 626,72 грн, призначення: Передоплата зберігання кукурудза 3 клас за період 23.04.2024 - 31.05.2024. В т.ч. ПДВ 20% 2437.79 грн. Не є замовником.
Загальна сума сплачених коштів, нібито за період зберігання зернових з 23.04.2024 по 31.05.2024 включно, дорівнює 159 330,68 грн.
(Суд першої інстанції врахував, що за текстом постанови продублював апеляційний суд, що загальна сума сплачених коштів з боку відповідача за зустрічним позовом становить 159 330,68 грн з ПДВ, та прийняв до уваги, що листом від 24.05.2024 вих. №35 позивач за зустрічним позовом повідомив відповідача за зустрічним позовом, що призначення зазначених платежів не відповідає дійсності);
- позивач за зустрічним позовом повідомив відповідача за зустрічними позовом, що відповідно до наказу від 24.04.2024 №4-ОС з 01.05.2024 введено в дію нові тарифи зернового складу.
(Суд першої інстанції за матеріалами справи встановив, що за текстом постанови продублював апеляційний суд, що відповідно до наказу ТОВ "ОССОЙО ЮГ" від 24.04.2024 №4-ОС "Про встановлення тарифів на послуги зернового складу" у зв'язку з ростом інфляції, рівнем заробітної плати, цін на енергетичні, матеріальні та інші ресурси, з метою приведення тарифів на послуги зернового складу у відповідність до економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво введено в дію з 01.05.2024 нові тарифи на послуги зернового складу);
- із дотриманням частини першої статті 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) частину зарахованих коштів, а саме: 51 364,80 грн зерновий склад зарахував як сплату поклажодавцем пені за неналежне виконання (ще у період дії договору зберігання) грошових зобов'язань, відповідно до претензії від 14.03.2024 №22, про що також було повідомлено відповідача за зустрічним позовом.
(За змістом рішення суду першої інстанції, останній вказані обставини з'ясував, що суд апеляційної інстанції за текстом своєї постанови констатував (продублював).
15. За посиланням ТОВ "ОССОЙО ЮГ" та встановленими (з'ясованими) судами за матеріалами справи обставинами, заборгованість АТ "ДПЗКУ" становить 1 799 916,89 грн та складається з:
- невнесеної плати за фактичний час зберігання протягом травня 2024 відповідно до раніше виставлених рахунків на оплату:
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 07.05.2024 по 31.05.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 02.07.2024 №241;
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 07.05.2024 по 31.05.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 02.07.2024 №242;
- невнесеної плата за фактичний час зберігання протягом червня 2024 відповідно до раніше виставлених рахунків на оплату:
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.06.2024 по 30.06.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 02.07.2024 №243;
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.06.2024 по 30.06.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 02.07.2024 №244;
- невнесеної плати за фактичний час зберігання протягом липня 2024 відповідно до раніше виставлених рахунків на оплату:
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.07.2024 по 31.07.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 31.07.2024 №304;
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.07.2024 по 31.07.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 31.07.2024 №305;
- невнесеної плати за фактичний час зберігання протягом серпня 2024 відповідно до раніше виставлених рахунків на оплату:
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.08.2024 по 31.08.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 31.08.2024 №347;
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.08.2024 по 31.08.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 31.08.2024 №348;
- невнесеної плати за фактичний час зберігання протягом вересня 2024 відповідно до останніх виставлених рахунків на оплату:
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.09.2024 по 30.09.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 30.09.2024 №429;
плата за фактичний час зберігання зернових, період з 01.09.2024 по 30.09.2024 обидві дати включно, відповідно до рахунка на оплату від 30.09.2024 №431.
16. Суди встановили із зазначенням, що це не заперечують сторони, що зерно відповідача за зустрічним позовом після закінчення строку дії договору продовжувало перебувати на зберіганні у ТОВ "ОССОЙО ЮГ".
17. ТОВ "ОССОЙО ЮГ" здійснювались дії щодо скерування на адресу АТ "ДПЗКУ" відповідних актів надання послуг та рахунків на оплату, про що свідчать матеріали справи, тоді як мотивованої відмови відповідача за зустрічним позовом від підписання актів матеріали справи не містять та зворотного останнім доведено не було.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
18. Господарський суд Одеської області рішенням від 27.01.2025 у справі №916/3547/24, яке Південно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 23.07.2025, первісну позовну заяву АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - задовольнив повністю; зобов'язав ТОВ "ОССОЙО ЮГ" повернути АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 1194562 кг кукурудзи 3 класу вартістю 14 735 736,19 грн; стягнув з ТОВ "ОССОЙО ЮГ" на користь АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн. Зустрічну позовну заяву ТОВ "ОССОЙО ЮГ" задовольнив повністю; стягнув з АТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ТОВ "ОССОЙО ЮГ" плату за фактичний час зберігання зернових (з 07.05.2024 по 30.09.2024 обидві дати включно) у розмірі 1 799 916,89 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 599,01 грн.
19. Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за першою вимогою володільця складського документа зерновий склад зобов'язаний повернути таке майно, проте матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем за первісним позовом позивачу за первісним позовом на його письмову вимогу як шляхом направлення листів, так і шляхом звернення до суду із відповідним позовом про повернення майна 1 194 562 кг кукурудзи 3 класу вартістю 14 735 736,19 грн.
20. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) зерно відповідача за зустрічним позовом після закінчення строку дії договору продовжувало перебувати на зберіганні у позивача за зустрічним позовом, а тому перший (поклажодавець) зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання;
(2) позивач за зустрічним позовом здійснював дії щодо скерування на адресу відповідача за зустрічним позовом відповідних актів надання послуг та рахунків на оплату, про що свідчать матеріали справи, тоді як мотивованої відмови останнього від підписання актів матеріали справи не містять та зворотного останній суду не довів;
(3) позивач за зустрічним позовом збільшив тарифи за послуги зберігання після закінчення строку дії договору, про що належним чином повідомив відповідача за зустрічним позовом, який, у свою чергу, схвалив таке збільшення шляхом часткової оплати рахунків позивача за зустрічним позовом.
21. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині задоволення зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, окрім наведеного, відзначив, що оскільки у платіжних інструкціях від 21.05.2024 №165, №168 вказана передплата за період у минулому, період починаючи з 21.05.2024 не вказано, відсутнє посилання на оплату за фактичний час зберігання після закінчення строку дії договору, відповідно до частини третьої статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (оскільки строк дії договору вже закінчився), то позивач за зустрічним позовом правильно здійснив зарахування коштів у хронологічному порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
22. АТ "ДПЗКУ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 у справі №916/3547/24 у частині задоволення зустрічного позову ТОВ "ОССОЙО ЮГ" і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.
23. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - також ГПК), зазначаючи:
- про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 10.10.2023 у справі №916/2357/22, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18, від 18.04.2018 у справі №904/12527/16 та від 26.09.2019 у справі №910/12934/18, щодо застосування статті 534 ЦК;
- про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування статті 953 ЦК, статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" у поєднанні із нормами частини першої статті 14, статті 538 ЦК та статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" при вирішенні наступних питань:
1. Чи має право зерновий склад, після отримання вимоги поклажодавця про повернення зерна зі зберігання, не повертати зерно поклажодавцю, посилаючись на наявність заборгованості за зберігання зерна?
2. Чи має право зерновий склад, який (всупереч вимогам поклажодавця про повернення зерна) притримує та не повертає зерно поклажодавцю, на отримання плати за період такого притримання зерна?
3. Чи має право зерновий склад в односторонньому порядку збільшувати плату за зберігання зерна: (1) на підставі свого внутрішнього наказу, без укладення з поклажодавцем відповідного правочину про зміну вартості зберігання зерна; (2) заднім числом без попереднього повідомлення поклажодавця; (3) без отримання згоди поклажодавця; (4) з одночасним позбавленням поклажодавця можливості забрати зерно зі зберігання?
4. Чи є у розумінні частини першої статті 14 ЦК внутрішній наказ зернового складу про збільшення тарифу на зберігання зерна підставою для виникнення у поклажодавця обов'язку щодо внесення оплати у збільшеному розмірі, якщо між сторонами не укладений відповідний правочин?
24. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) ТОВ "ОССОЙО ЮГ" порушило норми статті 953 ЦК та статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", які зобов'язують зерновий склад на першу вимогу поклажодавця повернути зерно, передане на зберігання, і не містять жодних виключень, які б звільняли зерновий склад від виконання такого обов'язку;
(2) після травня 2024 року АТ "ДПЗКУ" не потребувало, не замовляло і не погоджувало зберігання зерна, а навпаки неодноразово зверталося до ТОВ "ОССОЙО ЮГ" з метою вивезення зерна з зернового складу, але було позбавлене такої можливості внаслідок недобросовісної та протиправної поведінки останнього, який притримував зерно та не надавав графік його відвантаження;
(3) якщо ТОВ "ОССОЙО ЮГ" вважало, що в АТ "ДПЗКУ" наявна заборгованість за зберігання зерна, воно не мало право притримувати та не повертати зерно АТ "ДПЗКУ", а могло звернутися до суду з окремим позовом про стягнення плати за зберігання зерна;
(4) невиконання ТОВ "ОССОЙО ЮГ" обов'язку щодо повернення зерна на вимогу АТ "ДПЗКУ" від 22.05.2024 є правовою підставою для застосування наслідків, визначених частиною третьою статті 538 ЦК, а саме - правомірної відмови від оплати протиправно притриманого зерна після травня 2024 року;
(5) частину зі сплачених АТ "ДПЗКУ" грошових коштів згідно з платіжними інструкціями від 21.05.2024 №№165,168 ТОВ "ОССОЙО ЮГ" самовільно в односторонньому порядку вирішило зарахувати в рахунок оплати пені за договором, який на той час вже припинив свою дію, а АТ "ДПЗКУ" не визнавало правомірність нарахування такої пені та не надавало своєї згоди на здійснення такого зарахування;
(6) суд першої інстанції не надав оцінки вказаним одностороннім та протиправним діям ТОВ "ОССОЙО ЮГ" щодо нецільового зарахування коштів, сплачених АТ "ДПЗКУ" за зберігання зерна, а позиція суду апеляційної інстанції, який погодився з такими діями ТОВ "ОССОЙО ЮГ", свідчить про застосування норм статті 534 ЦК без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, зокрема стосовно того, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 ЦК, застосовуватися не може;
(7) висновки судів про те, що АТ "ДПЗКУ" не надавало мотивованої відмови від оплати рахунків та підписання актів надання послуг, направлених йому ТОВ "ОССОЙО ЮГ" після травня 2024 року, не відповідають обставинам справи, зокрема листу АТ "ДПЗКУ" від 30.08.2024;
(8) внутрішній наказ ТОВ "ОССОЙО ЮГ" не є ні договором, ні актом цивільного законодавства, а отже, згідно з приписами частини першої статті 13 та частини першої статті 14 ЦК, не надає останньому права на одностороннє збільшення плати за зберігання зерна, а також не породжує виникнення у АТ "ДПЗКУ" обов'язку щодо здійснення такої підвищеної оплати, про яке (підвищення) ТОВ "ОССОЙО ЮГ" повідомило АТ "ДПЗКУ" заднім числом (вже після погашення існуючої заборгованості та внесення передплати за зберігання зерна по 31.05.2024 включно);
(9) підвищення тарифів у три рази, яке не має економічних та правових підстав, та носить дискримінаційний характер, не було схвалено АТ "ДПЗКУ" шляхом часткової оплати рахунків, про що помилково зазначили суди.
25. ТОВ "ОССОЙО ЮГ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів у частині задоволення зустрічного позову - без змін.
26. Доводи позивача за зустрічним позовом зводяться до того, що:
(1) з огляду на встановлені обставини стосовно того, що в платіжних інструкціях 21.05.2024 №№165,168 вказана передплата за період у минулому, період починаючи з 21.05.2024 не вказаний, відсутнє посилання на оплату за фактичний час зберігання після закінчення строку дії договору, апеляційний суд обґрунтовано вважав правильним зарахування ТОВ "ОССОЙО ЮГ" коштів у хронологічному порядку, що не суперечить правовій позиції у наведених скаржником постановах, зокрема з огляду на те, що у справах, на які посилається скаржник, суди досліджували правові наслідки та підстави застосування статті 534 ЦК у випадках чіткого/нечіткого зазначення призначення платежу, а у цій справі №916/3547/24 - питання неправильного зазначення призначення платежу;
(2) скаржник не обґрунтував у чому саме полягає неправильне застосування зазначених ним норм права та не вказав, яким чином ці норми мають бути застосовані у спірних правовідносинах, зокрема в аспекті того, що суди взагалі не застосовували норми статей 14, 538, 953 ЦК та статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" до спірних правовідносин у частині зустрічного позову. Неправильне застосування норм матеріального права не може мати місце, якщо такі норми взагалі не застосовуються до спірних правовідносин та не були застосовані судами попередніх інстанцій;
(3) скаржник помилково посилається на необхідність встановлення правового висновку щодо питання застосування статті 953 ЦК та статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" у поєднанні із нормам статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", так як вказані норми регулюють різні правовідносини, створюють різні за своїм змістом та порядком виконання права та обов'язки для сторін таких правовідносин;
(4) спірні правовідносини сторін, які виникли після припинення дії договору, регулюються нормами чинного законодавства, а не положеннями договору, який припинив свою дію, а тому, наведені у додатку до договору тарифи на зберігання зерна припинили свою дію одночасно з припиненням дії самого договору, що виключає можливість застосування таких тарифів до майбутніх правовідносин сторін;
(5) оплату за зберігання зерна в період травень-вересень 2024 року скаржник повинен був здійснювати на загальних підставах за діючими на той час тарифами, які були однаковими для всіх поклажодавців зернового складу, що відповідає приписам частини першої статті 26, частини третьої статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та частини другої статті 633 ЦК;
(6) не можуть вважати економічно необґрунтованими тарифи, які у 10 разів нижчі ніж тарифи на аналогічні послуги в тому самому регіони, які надаються АТ "ДПЗКУ", національним оператором зернового ринку України, лідером у сфері зберігання, переробки та перевалки. Скаржник не надав жодних доказів, у тому числі розрахунків, які б підтверджували факти на які він посилається в цій частині;
(7) оскільки строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 31.10.2023, то станом на дату прийняття наказу про підвищення тарифів ні у зернового складу, ні у менеджера з постачання не було обов'язку повідомляти АТ "ДПЗКУ" про таке підвищення в указані в наказі строки. Водночас ТОВ "ОССОЙО ЮГ" повідомило АТ "ДПЗКУ" про введення в дію з 01.05.2024 нових тарифів листом від 24.05.2024;
(8) до дати звернення ТОВ "ОССОЙО ЮГ" до суду із зустрічним позовом будь-яких заперечень щодо введення нових тарифів з 01.05.2024 та будь-якої відмови від підписання надісланих у встановленому порядку актів надання послуг від скаржника не надходило.
Позиція Верховного Суду
27. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову щодо стягнення плати за фактичний час зберігання зернових (з 07.05.2024 по 30.09.2024 обидві дати включно) після закінчення строку дії укладеного сторонами договору та постанова апеляційного суду, якою останній залишив вказане рішення без змін.
28. У контексті мотивів судів попередніх інстанцій, покладених в основу оскаржуваних рішень у частині задоволення зустрічних позовних вимог, та вищенаведених доводів касаційної скарги в межах визначеної скаржником підстави касаційної оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК) перед Судом постало питання щодо наявності/відсутності у зернового складу після закінчення строку дії укладеного між сторонами договору права на отримання плати за фактичний час зберігання зерна після отримання від поклажодавця вимоги про його повернення зі зберігання, зокрема за збільшеним зерновим складом тарифом.
29. Відповідаючи на це питання, зокрема в аспекті встановлених судами попередніх інстанцій обставин стосовно того, що (1) строк дії укладеного сторонами договору складського зберігання зерна закінчився 31.10.2023, після чого (з 01.11.2023) правовідносини сторін підлягали врегулюванню виключно чинним законодавством України; (2) після закінчення строку дії договору зерно продовжувало перебувати на зберіганні у зернового складу, Суд зазначає таке.
30. Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначає, що:
зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна;
зерновий склад - суб'єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов'язань за складськими документами на зерно.
31. За змістом частин першої, другої статті 24 цього Закону зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
32. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна (частин друга статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні").
33. Відповідно до частини першої статті 27 цього Закону зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.
34. Згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.
35. Частина третя статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначає, що якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.
36. Правовий аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що зерновий склад як суб'єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає послуги зі зберігання зерна, має право на отримання плати за зберігання зерна, зокрема й після закінчення строку дії договору складського зберігання, якщо поклажодавець не забрав зерно назад, яке кореспондується обов'язку останнього (поклажодавця) внести таку плату за весь фактичний час його зберігання.
37. Водночас виникнення у зернового складу після закінчення строку дії договору складського зберігання права на отримання відповідної плати за весь фактичний час зберігання зерна, яке кореспондується обов'язку поклажодавця внести таку плату, не може розглядатись безвідносно до змісту спірних у цій справі правовідносин в цілому, а саме до ситуації, коли строк укладеного сторонами договору складського зберігання закінчився, після закінчення строку дії цього договору зерно продовжувало перебувати на зберіганні у зернового складу, поклажодавець звертався до зернового складу з вимогою про повернення зерна, проте останній відмовився його повертати та продовжив після отримання такої вимоги нараховувати плату за фактичний час зберігання зерна, та правового регулювання, під яке підпадають ці правовідносини.
38. Відповідно до статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.
39. Стаття 953 ЦК також передбачає обов'язок зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
40. При цьому Суд наголошує, що норми чинного законодавства, зокрема Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", не ставлять виконання зерновим складом обов'язку щодо повернення зерна на першу вимогу поклажодавця у залежність від настання/ненастання будь-яких обставин, у тому числі у залежність від своєчасно/несвоєчасного та/або повного/неповного розрахунку за надані послуги зберігання за договором, строк дії якого закінчився, та/або за фактичний час (попередній період) зберігання зерна, яке поклажодавець не забрав після закінчення строку дії договору складського зберігання.
41. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, зокрема в межах встановлених судом першої інстанції при розгляді первісних позовних вимог обставин, на які скаржник посилався й при перегляді справи в межах зустрічних позовних вимог апеляційним судом, стосовно того, що поклажодавець неодноразово звертався до зернового складу з вимогами про повернення зерна, зокрема з вимогами від 22.05.2024, а тому безпідставно виснували про наявність правових підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом (поклажодавця) на користь позивача за зустрічним позовом (зернового складу) плати за весь фактичний час зберігання зерна, а саме за заявлений період з 07.05.2024 по 30.09.2024, тобто й за період після вимоги поклажодавця про повернення зерна.
42. Вказуючи про обов'язок поклажодавця внести плату за весь час фактичного зберігання зерна, а саме з 07.05.2024 по 30.09.2024, з огляду на те, що зерно відповідача за зустрічним позовом після закінчення строку дії договору продовжувало перебувати на позадоговірному зберіганні у позивача за зустрічним позовом, суди не надали належної оцінки обставинам отримання та невиконання зерновим складом вимоги поклажодавця про повернення зерна, відповідно наявності/відсутності у зернового складу права притримати повернення зерна та вимагати від поклажодавця компенсувати вартість такого зберігання на підставі частини третьої статті 28 згаданого Закону за період після отримання такої вимоги.
43. У контексті наведеного Суд відзначає, що неповернення зерновим складом зерна зі зберігання за першою вимогою поклажодавця безпосередньо впливає на фактичний час перебування у нього (зернового складу) на зберіганні зерна, яке поклажодавець не забрав після закінчення строку дії договору, що фактично дозволяє зерновому складу штучно створити (продовжити) період, за який відповідно до частини третьої статті 28 згаданого Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" поклажодавець зобов'язаний внести відповідну плату, про що цілком обґрунтовано стверджує скаржник та що залишили поза увагою суди попередніх інстанцій.
44. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що фактично достатньою підставою для задоволення зустрічних позовних вимог суди попередніх інстанцій вважали наявність обставин стосовно того, що (1) зерно відповідача за зустрічним позовом після закінчення строку дії договору продовжувало перебувати на зберіганні у позивача за зустрічним позовом; (2) позивач за зустрічним позовом здійснював дії щодо скерування на адресу відповідача за зустрічним позовом відповідних актів надання послуг та рахунків на оплату, про що свідчать матеріали справи, тоді як мотивованої відмови останнього від підписання актів матеріали справи не містять та зворотного останній суду не довів, хоча у межах спірних у цій справі правовідносин насамперед необхідно було з'ясувати наявність/відсутність в зернового складу права вимагати внесення поклажодавцем плати за зберігання зерна, зокрема після отримання вимоги останнього про його повернення (від 22.05.2024).
45. Наведе свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом (поклажодавця) на користь позивача за зустрічним позов (зернового складу) плати за весь фактичний час зберігання зерна, а саме за заявлений період з 07.05.2024 по 30.09.2024, тобто й за період після вимоги поклажодавця про повернення зерна.
46. При цьому Суд вважає цілком законними та обґрунтованими висновки суддів попередніх інстанцій щодо права зернового складу здійснювати нарахування плати за зберігання зерна за весь час фактичного зберігання зерна, яке поклажодавець не забрав після закінчення строку дії договору складського зберігання, за визначеними зерновим складом тарифами, зокрема за тарифами, введеними в дію з 01.05.2024 відповідно до наказу ТОВ "ОССОЙО ЮГ" від 24.04.2024 №4-ОС "Про встановлення тарифів на послуги зернового складу", які останнє обґрунтовує ростом інфляції, рівнем заробітної плати, цін на енергетичні, матеріальні та інші ресурси, а також необхідністю узгодження цих тарифів з економічно обґрунтованими витратами на їх виробництво.
47. У контексті доводів скаржника щодо незгоди з такими тарифами, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відповідні тарифи були збільшенні зерновим складом після закінчення строку дії укладеного сторонами договору, а отже не потребували жодного узгодження з поклажодавцем, який після закінчення строку дії договору (строку зберігання зерна) не забрав його зі зберігання.
48. При цьому Суд відзначає, що чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо права зернового складу як суб'єкта підприємництва, що є власником зерносховища і надає послуги зі зберігання зерна, здійснювати нарахування плати за фактичний час позадоговірного зберігання зерна поклажодавця, який після закінчення строку дії договору (строку зберігання зерна) не забрав його зі зберігання, за визначеним на час фактичного позадоговірного зберігання тарифом, як й обов'язку повідомляти/попереджати поклажодавця про збільшення/зміну такого тарифу.
49. За встановлених судами попередніх обставин стосовно того, що строк дії укладеного сторонами договору складського зберігання, як і додатку до нього, в якому були наведені тарифи на зберігання зерна, закінчився, а поклажодавець після закінчення строку дії договору (строку зберігання зерна) не забрав своє зерно, внутрішній наказ зернового складу про збільшення тарифу на зберігання зерна є достатньою підставою для нарахування останнім плати за фактичний час зберігання зерна поклажодавця, який після закінчення строку дії договору (строку зберігання зерна) не забрав його зі зберігання, за визначеним (збільшеним) тарифом, відповідно, виникнення у поклажодавця обов'язку внести таку плату на загальних підставах за діючими на той час тарифами, зокрема без укладення з поклажодавцем відповідного правочину про зміну вартості зберігання зерна, так як строк дії укладеного сторонами договору закінчився 31.10.2023, після чого поклажодавець, який не забрав зерно назад, зокрема відразу після закінчення строку дії цього договору, фактично вважав за можливим його зберігання без відповідного правочину, зокрема до 22.05.2024 (дата вимоги про повернення зерна).
50. Відповідне жодним чином не суперечить нормам частини першої статті 13 та частини першої статті 14 ЦК, які визначають, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, адже, як зазначалось, договірні правовідносини сторін припинились, що виключає обов'язкове застосування до спірних позадоговірних правовідносин встановлених договором тарифів, а чинне законодавства не встановлює для правовідносин, які склались між сторонами, граничний рівень плати (тариф) за зберігання зерна, а також не обмежує зерновий склад у праві збільшити такий тариф на власний розсуд.
51. Доводи скаржника стосовно збільшення зерновим складом тарифів на зберігання зерна заднім числом (постфактум) Суд відхиляє, так як скаржник належним чином такі твердження не доводить, зокрема в аспекті обставин щодо направлення йому перших рахунків на оплату за новим (збільшеним) тарифом лише в липні 2024 року, адже, як зазначалось, введення зерновим складом нових (збільшених) тарифів не потребувало ні схвалення, ні узгодження з боку поклажодавця. Виставлення рахунків за новим тарифом було достатньою підставою для виникнення у поклажодавця, який не забрав зерно після закінчення строку дії укладеного сторонами договору, зокрема відразу після закінчення строку дії цього договору (фактично вважав можливим його зберігання без відповідного правочину, а саме до 22.05.2024), обов'язку вести таку плату на загальних підставах за діючими на той час тарифами.
52. У контексті доводів скаржника в аспекті визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) щодо безпідставного зарахування зерновим складом на підставі статті 534 ЦК частини сплачених ним грошових коштів згідно з платіжними інструкціями від 21.05.2024 №№165,168 у рахунок оплати пені за договором, який на той час вже припинив свою дію, з чим погодились суди попередніх інстанцій, Суд зазначає таке.
53. Відповідно до статті 534 ЦК у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
54. У постанові від 10.10.2023 у справі №916/2357/22, на неврахування висновків у якій вказує скаржник, Верховний Суд зазначив:
"46. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
47. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
48. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту "призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.".
55. Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції в частині розгляду зустрічних позовних вимог, останній врахував, що загальна сума сплачених коштів відповідачем за зустрічним позовом 159 330,68 грн з ПДВ, та прийняв до уваги, що листом від 24.05.2024 вих. №35 позивач за зустрічним позовом повідомив відповідача за зустрічним позовом, що призначення зазначених платежів не відповідає дійсності.
56. Місцевий господарський суд з'ясував, що відповідно до частини першої статті 534 ЦК частину зарахованих коштів, а саме 51 364,80 грн, ТОВ "ОССОЙО ЮГ" зарахувало як сплату АТ "ДПЗКУ" нарахованої складом пені за неналежне виконання умов договору щодо строків оплат за послуги зберігання у період дії договору зберігання відповідно до претензії від 14.03.2024 №22.
57. У свою чергу, апеляційний суд у межах доводів скаржника в частині неправомірності такого зарахування встановив, що відповідно до платіжних доручень від 21.05.2024 №165,№168, які обома сторонами долучені до матеріалів справи, АТ "ДПЗКУ" здійснило 2 платежі, а саме:
-144 703,96 грн , призначення: передоплата зберігання кукурудза 3 клас за період 23.04.2024 - 31.05.2024. В т.ч. ПДВ 20% 24 117,33 грн. Не є замовником;
- 14 626,72 грн, призначення: передоплата зберігання кукурудза 3 клас за період 23.04.2024 - 31.05.2024. В т.ч. ПДВ 20% 2 437,79 грн. Не є замовником.
58. Як зазначив суд апеляційної інстанції, передоплата (авансовий платіж) - це повна або часткова оплата товарів (робіт, послуг), які будуть поставлені (виконані, надані) після отримання платежу. Тобто, якщо вноситься оплата з призначенням платежу "передоплата"- це означає, що послуги (у нашому випадку) на дату внесення такої оплати ще не надані. Дата платіжних інструкцій - 21.05.2024. Тобто, якщо АТ "ДПЗКУ" мало намір внести саме "передоплату", то вона могла бути внесена тільки на період з 21.05.2024 і далі. Оскільки у призначенні платежу вказано передплата за період з 23.04.2024 (дати в минулому), то таке призначення платежу не відповідає правовій природі поняття "передоплата", що скаржник за текстом касаційної скарги, зокрема в аспекті визначених ним підстав касаційного оскарження, жодним чином не спростовує.
59. При цьому скаржник цілком обґрунтовано стверджує про безпідставність висновків щодо правомірності здійсненого зерновим складом зарахування коштів у хронологічному порядку з огляду на вищенаведену правову позицію Верховного Суду стосовно того, що можливість застосування положень статті 534 ЦК безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, чого суди попередніх інстанцій не врахували.
60. Зокрема, суд апеляційної інстанції, вказуючи на неможливість врахування здійснених відповідачем оплат з огляду на те, що в платіжних інструкціях від 21.05.2024 №165, №168 вказана передплата за період у минулому, період починаючи з 21.05.2024 не вказано, відсутнє посилання на оплату за фактичний час зберігання після закінчення строку дії договору відповідно до частини третьої статті 28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" (оскільки строк дії договору вже закінчився), жодним чином не обґрунтував (1) чому частина здійснених платежів може бути зарахована в рахунок оплати пені за договором, який на той час вже припинив свою дію, та (2) яким чином встановлення судом правомірності такого зарахування впливає на розмір нарахованої позивачем за зустрічним позовом плати за весь фактичний час зберігання зерна після закінчення строку дії укладеного сторонами договору, тобто доцільність встановлення таких обставин.
61. Верховний Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
62. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
63. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
64. Частиною п'ятою статті 236 ГПК передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
65. Згідно із частиною четвертою статті 238 ГПК в мотивувальній частині рішення суду зазначається серед іншого, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
66. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 282 ГПК у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
67. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, оскаржувані судові рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
68. Під час нового розгляду справи необхідно встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати належну правову оцінку доводам сторін та наданим на їх підтвердження доказам з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а отже вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду даної справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
69. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
70. Згідно з нормами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
71. За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
72. Господарські суди першої та апеляційної інстанцій припустились порушень норм процесуального права, неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для розгляду справи, відтак дійшли передчасних висновків про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.
73. Ураховуючи викладене вище, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення зустрічного позову в повному обсязі - скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розподіл судових витрат
74. Відповідно до статті 129 ГПК, у зв'язку із скасуванням ухвалених судових рішень в частині задоволення зустрічного позову в повному обсязі та передачею справи в цій частині на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити частково.
2.Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.01.2025 у частині задоволення зустрічного позову в справі №916/3547/24 скасувати.
3.Справу №916/3547/24 у частині зустрічних позовних вимог передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець