24 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/5182/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області
(суддя - Рога Н.В.)
від 27.02.2025
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Аленін О.Ю., судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.)
від 16.06.2025
у справі № 916/5182/23
за позовом Обслуговуючого кооперативу "Золоті ключі-1"
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості зі сплати членських внесків 120 826,54 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - не з'явилися
відповідача - ОСОБА_1
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Обслуговуючий кооператив "Золоті ключі-1" (далі - ОК "Золоті ключі-1") звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по сплаті членських внесків у розмірі 88 949,35 грн, 18 851,74 грн пеня, 15 802,24 грн інфляційних втрат, 2 918,71 грн 3% річних, 2000 грн штрафу.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, який є асоційованим членом позивача, не виконує власних зобов'язань щодо своєчасної сплати всіх видів встановлених внесків та платежів у порядку, строки та розмірах, визначених органами управління Кооперативу.
1.3. Від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість зі сплати членських внесків у розмірі 99 424,35 грн, пеню у розмірі 3 955,83 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 656,34 грн, 3% річних у розмірі 3 790,02 грн та штраф у розмірі 2 000,00 грн.
1.4. Суд першої інстанції визнав за можливе розглянути вимоги позивача з урахуванням заяви про зміну предмета позову.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.02.2025 у справі №916/5182/23 позов задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу "Золоті ключі-1" заборгованість зі сплати членських внесків у розмірі 99 424,35 грн, 3 955,83 грн пені, 11656,34 грн інфляційних втрат, 3 790,02 грн 3% річних, 2 000,00 грн штрафу.
2.2. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач є асоційованим членом ОК "Золоті ключі-1", а тому має виконувати вимоги Статуту кооперативу, Положень, Правил та рішень органів управління кооперативу, зокрема своєчасно сплачувати всі види встановлених внесків, інших платежів та паїв у порядку, строки та розмірах, визначених Статутом, а також нести відповідальність за неналежне виконання таких обов'язків.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 27.02.2025 у справі №916/5182/23 скасовано частково, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обслуговуючого кооперативу "Золоті ключі - 1" 60 214,98 грн - основного боргу по членським внескам, 1 701,63 грн пені, 2 000 грн штрафу, 11 656,34 грн інфляційних втрат та 2 918,71 грн 3% річних. У задоволенні решти позову відмовлено.
2.4. Суд апеляційної інстанції вказав про помилковість розгляду вимог у урахуванням заяви про зміну предмета позову, оскільки зазначену заяву подано із значним пропуском строку на її подання та без клопотання про поновлення строку.
Щодо суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості відповідача зі сплати членських внесків, відрахувань у резервний фонд та додаткових членських внесків в спеціальний фонд розвитку за заявлений позивачем період з 01.03.2021 по 01.10.2023, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача внесків урахуванням здійсненних останнім оплат в сумі 60 214,98 грн. В частині заявлених до стягнення позивачем сум заборгованості з оплати комунальних платежів в сумі 4 347,00 грн, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у їх задоволенні, дійшов висновку про недоведеність заявлених вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження фактичної кількості спожитого водопостачання та водовідведення, електроенергії, газу тощо.
Також суд апеляційної інстанції, здійснивши власний перерахунок, заявлених до стягнення сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, дійшов за можливе частково задовольнити позовні вимоги та стягнути 1 701,63 грн пені, 2 000,00 грн штрафу, 11 656,34 грн інфляційних втрат та 2 918,71 грн 3 річних.
Крім того судом апеляційної інстанції відхилено клопотання про зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду справи №916/730/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОК "Золоті ключі-1" про стягнення безпідставно набутого майна, з огляду на те, що наявні матеріали справи та надані сторонами докази дозволяють суду самостійно встановити обставини, зокрема щодо членства відповідачем у ОК "Золоті ключі-1" та/або його припинення, змін в організаційно-правовій формі кооперативу, статуті тощо.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 27.02.2025 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №916/5182/23, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.
3.2. Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №920/481/23 (щодо застосування частини другої статті 237, статті 269, пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені норми процесуального права, що призвело до того, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень та не зупинив провадження у справі, що переглядається, до вирішення та набрання законної сили судовим рішенням у пов'язаній справі № 916/730/25, де питання щодо припинення членства відповідача у кооперативі є підставами матеріально-правових вимог.
3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах/подібних правовідносинах між асоційованим членом кооператив, та таким кооперативом, пов'язаним з припиненням особою, яка є асоційованим членом у складі кооперативу, свого членства на підставі частини сьомої статті 13 Закону України "Про кооперацію" - припинення діяльності кооперативу, яке відбулося, згідно із частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України, у ході реорганізації такої юридичної особи у випадку її перетворення, відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, тобто при зміні кооперативною організацією організаційно-правової форми господарювання.
3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України: суд не дослідив зібрані у справі докази відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
3.9. У відзиві на касаційну скаргу Обслуговуючий кооператив "Золоті ключі - 1" проти її вимог та доводів заперечує, вважає їх помилковими та такими, що не містять підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Щодо посилання на прийняття Закону України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені у майбутньому" як на підставу втрати відповідачем статусу асоційованого члена кооперативу, зазначив, що вказаний закон регулює зовсім інші суспільні відносини, оскільки ДБК "Золоті ключі" завжди був обслуговуючим кооперативом та ніколи не здійснював будівництво чи спорудження майна за рахунок залучених коштів його членів, відтак основоположним нормативно-правовим актом, який визначає підстави, спосіб та порядок виходу зі складу асоційованих членів є ЗУ "Про кооперацію" та прийнятий на його основі статут кооперативу. Також вважає, що відповідач на теперішній час є членом кооперативу, а відтак зобов'язаний виконувати свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати членських внесків.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 5122786400:01:001:01220, загальною площею 0,0978 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Фонтанська сільська рада Комінтернівського району.
ОСОБА_1 25.01.2012 подав заяву про вступ до ДБК "Золоті ключі", як асоційованого члена кооперативу.
Протоколом загальних зборів до ДБК "Золоті ключі" від 26.01.2012 прийнято до складу кооперативу ОСОБА_1 зі статусом асоційованого члена.
Рішеннями загальних зборів ДБК "Золоті ключі", які оформлено протоколами №26/02/21 від 26.02.2021, №31/03/21 від 31.03.2021, №30/04/21 від 30.04.2021, №31/05/21 від 31.05.2021, №30/06/21 від 30.06.2021, №30/07/21 від 30.07.2021, №31/08/21 від 31.08.2021, №30/09/21 від 30.09.2021, №29/10/21 від 29.10.2021, №30/11/21 від 30.11.2021, №30/12/21 від 30.12.2021, №31/01/22 від 30.01.2022, №28/02/22 від 28.02.2022, №30/03/22 від 30.03.2022, №29/04/22 від 29.04.2022, №30/05/22 від 30.05.2022, №30/06/22 від 30.06.2022, №29/07/22 від 29.07.2022, №31/08/22 від 31.08.2022, №29/09/22 від 29.09.2022, №28/10/22 від 28.10.2022, №30/11/2022 від 30.11.2022, №30.12.2022 від 30.12.2022, №31/01/23 від 31.01.2023, №28/02/23 від 28.02.2023, №31/03/23 від 31.03.2023, №27/04/23 від 27.04.2023, №30/05/23 від 30.05.2023, №30/06/23 від 30.06.2023, №31/07/23 від 31.07.2023, №31/08/23 від 31.08.2023, були визначені розміри членського внеску, відрахувань в резервний фонд, а також додаткового членського внеску в спеціальний фонд розвитку.
В подальшому, рішенням загальних зборів членів ДБК "Золоті ключі", яке оформлено протоколом №01/03/23 від 01.03.2023 прийнято рішення про зміну назви кооперативу на ОК "Золоті ключі - 1" та затверджено нову редакцію Статуту кооперативу.
Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, ОК "Золоті ключі - 1" зазначило, що рішеннями загальних зборів кооперативу у період з березня 2021 по вересень 2023 було встановлено щомісячні розміри членських внесків для асоційованих членів кооперативу виходячи із розміру земельної ділянки, а також розміри відрахувань в резервний фонд та додатковий членський внесок в спеціальний фонд розвитку.
Однак, за твердженням позивача, ОСОБА_1 не сплачує відповідні членські внески у розмірі визначеному загальними зборами кооперативу, а тому у останнього утворилась заборгованість у загальному розмірі 88 949,35 грн на яку позивачем також нараховано пеню у розмірі 18 851,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 802,24 грн, три проценти річних у розмірі 2918,71 грн та штраф у розмірі 2000 грн.
Згодом, позивачем було надано до суду першої інстанції заяву зміну предмету позову в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість зі сплати членських внесків за період з березня 2022 року по жовтень 2024 року у розмірі 99 424,35 грн, пеню у розмірі 3 955,83 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 656,34 грн, 3% річних у розмірі 3 790,02 грн та штраф у розмірі 2 000 грн.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №920/481/23 (щодо застосування частини другої статті 237, статті 269, пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України).
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені норми процесуального права, що призвело до того, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень та не зупинив провадження у справі, що переглядається, до вирішення та набрання законної сили судовим рішенням у пов'язаній справі № 916/730/25, де питання щодо припинення членства відповідача у кооперативі є підставами матеріально-правових вимог.
5.4. До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі в якому останній просить суд апеляційної інстанції зупинити апеляційне провадження у справі № 916/5182/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/730/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОК "Золоті ключі-1" про стягнення безпідставно набутого майна.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що без вирішення питання у справі №916/730/25, щодо правовідносин ОСОБА_1 із кооперативом ОК "ДБК "Золоті ключі"/ ОК "Золоті ключі-1", після припинення їм асоційованого членства 24.03.2017, неможливо встановити його обов'язок чи відсутність підстав щодо сплати членських внесків за спірний період, що є предметом розгляду справи № 916/5182/23.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України).
Об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи в розумінні пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.08.2023 у справі №990/24/23).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 зазначив, що: по-перше, провадження у справі варто зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Верховний Суд у постанові від 23.04.2025 у справі №922/2714/23 (752/11425/22) вказав, що умовами застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України є:
- об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;
- пов'язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;
- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.
Пов'язаною є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення.
Тоді як під неможливістю розгляду зазначеної справи необхідно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у cправі № 920/481/23, на яку посилається скаржник, вказав: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Водночас, за приписами пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Сама лише взаємопов'язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.
Суд апеляційної інстанції у постанові відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, мотивуючи свій висновок тим, що розгляд справи №916/730/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОК "Золоті ключі-1" про стягнення безпідставно набутого майна об'єктивно не перешкоджає та не унеможливлює перегляд справи №916/5182/23, оскільки наявні матеріали справи та надані сторонами докази дозволяють суду самостійно встановити обставини, зокрема щодо членства відповідачем у ОК "Золоті ключі-1" та/або його припинення, змін в організаційно-правовій формі кооперативу, статуті тощо.
Така позиція суду апеляційної інстанції відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, зазначеним вище, в тому числі висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у cправі № 920/481/23, про незастосування позиції якої зазначає скаржник.
5.5. Обґрунтовуючи касаційну скаргу порушенням судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 237 та статті 269 Господарського процесуального кодексу України, скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначав про неврахування висновку щодо застосування частини другої статті 237 та статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.05.2025 у справі №920/481/23. Втім Верховний Суд у зазначеній постанові не формулював жодних висновків щодо застосування зазначених норм процесуального права, а тому підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України в цій частині свого підтвердження не знаходять.
5.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України
У поданій касаційній скарзі скаржник посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах/подібних правовідносинах між асоційованим членом кооператив, та таким кооперативом, пов'язаним з припиненням особою, яка є асоційованим членом у складі кооперативу, свого членства на підставі частини сьомої статті 13 Закону України "Про кооперацію" - припинення діяльності кооперативу, яке відбулося, згідно із частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України, у ході реорганізації такої юридичної особи у випадку її перетворення, відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України, тобто при зміні кооперативною організацією організаційно-правової форми господарювання.
Скаржник зазначає, що його асоційоване членство припинилося у складі кооперативу в березні 2017 року на підставі положень статті 13 Закону України "Про кооперацію", виходячи із встановленого законодавством порядку перетворення юридичної особи.
5.7. Відповідно до статті 13 Закону України "Про кооперацію" членство в кооперативі припиняється у разі:
- добровільного виходу з нього;
- припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу;
- несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу;
- смерті члена кооперативу - фізичної особи;
- ліквідації члена кооперативу - юридичної особи;
- припинення діяльності кооперативу.
Згідно зі статтею 5.12 статуту кооперативу припинення членства, в тому числі і асоційованого, здійснюється на підставі рішення загальних зборів членів кооперативу, у випадку: ??
- подання заяви про вихід з кооперативу; ??
- невиконання зобов'язань, встановлених цим статутом;
- не сплати внесків та будь-яких інших платежів, які встановлені в кооперативі або порушення строків їх оплати;
- здійснення членом (асоційованим членом) кооперативу, членом його сім?ї, особами, що проживають разом та гостями члена кооперативу, дій, що порушують правила та положення, затверджені в кооперативі та цього статуту.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні матеріли справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він скористався своїм правом, та на виконання вимог статуту, подав до кооперативу відповідну заяву про свій вихід із нього.
Відсутнє в матеріалах справи й рішення загальних зборів членів кооперативу про припинення членства ОСОБА_1 у кооперативі.
Навпаки, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи наявні заява відповідача про вступ до ДБК "Золоті ключі", як асоційованого члена кооперативу та протокол загальних зборів до ДБК "Золоті ключі" від 26.01.2012 про прийняття його до складу кооперативу зі статусом асоційованого члена.
До того ж, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач здійснював часткову оплату членських внесків до такого кооперативу.
Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач як у спірний період за який заявлено вимогу про стягнення заборгованості, так й на теперішній час є членом кооперативу.
5.8. З приводу посилання скаржника на припинення діяльності кооперативу.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ДБК "Золоті ключі" станом на 25.01.2012 (на дату подачі заяви відповідача до кооперативу) було вказано, що організаційно правовою формою кооперативу є "житлово-будівельний кооператив".
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ДБК "Золоті ключі" станом на 24.03.2017 було вказано, що організаційно правовою формою кооперативу є "обслуговуючий кооператив".
Відповідно до статті 1 статуту кооперативу (затвердженого протоколом № 29 від 11.07.2006), кооператив за напрямами діяльності є житлово-будівельним кооперативом та за організаційно-правовою формою відноситься до обслуговуючих кооперативів.
Згідно зі статтею 1 статуту кооперативу (затвердженого протоколом № 5 від 22.08.2011), кооператив за організаційно правовою-формою є житлово-будівельним кооперативом, а за типом відноситься до обслуговуючих кооперативів.
Статтею 1 статуту кооперативу (затвердженого протоколом № 27/09/21 від 27.09.2021), кооператив за напрямом діяльності є обслуговуючим кооперативом, а за типом відноситься до обслуговуючих кооперативів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про кооперацію" кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про кооперацію" кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Пунктом 3.3.1 Державного класифікатора організаційно-правових форм господарювання, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №97 від 28.05.2004, визначено, що кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (пункт 3.3.3 Державного класифікатора).
Таким чином, організаційно правовою формою є саме кооператив, тоді як виробничі, обслуговуючі та споживчі - це типи кооперативу, в свою чергу житлово-будівельні, садово-городні - це напрями діяльності кооперативу.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про кооперацію" реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу у порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов'язки кооперативу переходять до його правонаступників.
Згідно зі статтею 29 Закону України "Про кооперацію" кооператив ліквідується: за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених; за рішенням суду. Ліквідація кооперативу здійснюється комісією, призначеною органом, який прийняв рішення про його ліквідацію. Цим же органом визначається порядок діяльності ліквідаційної комісії. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом. Ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу, пов'язану із стягненням дебіторської заборгованості кооперативу і виявленням претензій кредиторів (з повідомленням останніх про ліквідацію кооперативу), встановити порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці з дня публікації інформації про ліквідацію кооперативу. Ліквідаційна комісія проводить ліквідацію кооперативу у порядку, встановленому законом. Майно кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об'єднанням, членом якого він є, розподіляється між членами кооперативу у порядку, визначеному статутом. Майно неподільного фонду не підлягає поділу між його членами і передається за рішенням ліквідаційної комісії іншій (іншим) кооперативній організації (кооперативним організаціям) або зараховується до доходу бюджету. При цьому у рішенні повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна.
Статтею 13 статуту кооперативу визначено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) кооперативу відбувається за рішенням загальних зборів членів кооперативу у порядку, визначеному законодавством та статутом кооперативу. У разі реорганізації права та обов'язки кооперативу переходять до його правонаступників.
У відповідності до статті 14 статуту кооперативу кооператив ліквідується:
- за рішенням загальних зборів членів кооперативу або зборів уповноважених;
- за рішенням суду.
Ліквідація кооперативу здійснюється комісію, призначеною органом, який прийняв рішення про його ліквідацію. Цим же органом визначається порядок діяльності ліквідаційної комісії. 3 дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом. Ліквідаційна комісія зобов'язана провести роботу, пов'язану із стягненням дебіторської заборгованості кооперативу і виявленням претензій кредиторів (з повідомленням останніх про ліквідацію кооперативу), встановити порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для пред'явлення претензій кредиторами, який не може бути меншим ніж два місяці з дня публікації інформації про ліквідацію кооперативу. Ліквідаційна комісія проводить ліквідацію кооперативу у порядку, встановленому законом. Майно (активи), а також майно неподільного фонду кооперативу, що залишилося після задоволення вимог кредиторів кооперативу, здійснення виплат членам кооперативу паїв та виплат на паї, кооперативних виплат, оплати праці, розрахунків з кооперативним об'єднанням, членом якого він є, передаються одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, або зараховуються до доходу бюджету. При цьому у рішенні про ліквідацію повинні бути визначені напрями використання зазначеного майна. Ліквідація вважається завершеною, а кооператив таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення відповідного запису про це до єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Чинне законодавство та статут кооперативу визначає порядок реорганізації та ліквідації кооперативу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в наявних матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів на підтвердження того, що 24.03.2017 або в будь-який інший період, кооператив було ліквідовано (припинено) та про таке припинення було внесено відповідний запис до єдиного державного реєстру, як то передбачено частиною п'ятою статті 104 Цивільного кодексу України.
Також судом апеляційної інстанції встановлено, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні жодні відомості, які б свідчить про те, що за рішення загальних зборів кооперативу або рішенням суду було припинено (ліквідовано) ДБК "Золоті ключі", та відповідно створено нову юридичну особу ОК "Золоті ключі-1".
Виходячи з положень зазначених норм, фактично, у даному випадку юридична особа ДБК "Золоті ключі" лише змінила напрям діяльності, а також назву на ОК "Золоті ключі-1", однак не була припинена.
За приписами статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, ДБК "Золоті ключі" не було припинено (ліквідовано), а тому й членство ОСОБА_1 у кооперативі не було припинено.
З приводу посилання скаржника на частину третю статті 14 Закону України "Про кооперацію", яка була змінена Законом України "Про гарантування речових прав на об'єкти нерухомого майна, які будуть споруджені у майбутньому" (набрав чинності 10.10.2020), яка визначає, що не допускається наявність асоційованих членів у кооперативах, предметом діяльності яких є житлове, дачне, гаражне будівництво (у тому числі кооперативах, які залучають кошти фізичних та юридичних осіб, зокрема в управління, для спорудження об'єктів житлового, дачного, гаражного будівництва), колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази та про це не зазначає скаржник, що станом на час набрання чинності частиною третьою статті 14 Закону України "Про кооперацію" ДБК "Золоті ключі" здійснювало діяльність з житлового, дачного, гаражного будівництва залученими коштами фізичних та юридичних осіб для спорудження об'єктів житлового, дачного, гаражного будівництва.
Відповідно, на ДБК "Золоті ключі" (наразі - ОК "Золоті ключі-1") не розповсюджується встановлена законодавцем заборона наявності асоційованих членів.
5.9. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи, у справі, яка розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначеного скаржником питання в спірних правовідносинах.
5.10. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України: суд не дослідив зібрані у справі докази відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України та встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
Як зазначалося вище, під час здійснення касаційного провадження у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбаченої пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тому посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки всім доказам у справі є необґрунтованим.
Доводи касаційної скарги щодо не дослідження судом апеляційної інстанції доказів, наявних в матеріалах справи, Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваного судового рішення та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Щодо доводів скаржника про ухвалення судових рішень на підставі недопустимих доказів, то Суд зазначає таке.
Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14, від 19.06.2019 зі справи № 910/4055/18).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Водночас недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено факту встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів у справі, як і не наведено взагалі недопустимих доказів, на підставі яких судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що мають суттєве значення для розгляду цього спору.
5.11. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
6.4. Верховний Суду ухвалою від 08.09.2025 зупинив виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №916/5182/23 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до частини третьої статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
З огляду на результат касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №916/5182/23 підлягає поновленню.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №916/5182/23 - без змін.
2. Поновити виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 у справі №916/5182/23.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець