65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2325/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до відповідача: Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ" (код ЄДРПОУ 13904855, 65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 44)
про визнання трудових відносин припиненими
за участю представників сторін:
від позивача: Леся Голоденко
від відповідача: не з'явився
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ" про визнання трудових відносин припиненими.
Ухвалою від 16.06.2025 позовну заяву позивача прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.07.2025.
Ухвалою суду від 16.07.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів; закрито підготовче провадження у справі №916/2325/25; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 17.09.2025.
В судове засідання 17.09.2025 з'явилась представник позивача, яка підтримала позов у повному обсязі.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.
Ухвали суду у справі направлені відповідачу на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отримані уповноваженою особою відповідача, що підтверджено повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.
В судовому засіданні 17.09.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 30.08.2017 обіймає посаду директора Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ", що підтверджується протоколом №1 загальних зборів учасників Малого підприємства у вигляді ТОВ "ФРАМ", та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В свою чергу, засновниками та учасниками Малого підприємства у вигляді ТОВ "ФРАМ" є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
31.03.2025 позивач звернулась до відповідача та учасників товариства з заявою про звільнення з посади директора Малого підприємства у вигляді ТОВ "ФРАМ" на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням з 16.05.2025.
Цього ж дня позивач звернулась до відповідача та учасників товариства з повідомленням про скликання (проведення) позачергових зборів учасників товариства на 15.05.2025, до порядку денного якого були включені питання про її звільнення з посади директора, про обрання нового директора відповідача та прийняття рішення про уповноваження на здійснення державної реєстрації змін до відомостей про Мале підприємство у вигляді ТОВ "ФРАМ".
На підтвердження направлення учасникам товариства вище вказаного повідомлення позивачем долучено описи вкладення у цінні листи, поштові накладні, квитанції АТ "Укрпошта", трекінги АТ "Укрпошта", поштові повідомлення та конверти.
Також, разом з вище зазначеним повідомленням позивач направила всім учасникам товариства та відповідачу заяву про звільнення від 31.03.2025.
15.05.2025 у зв'язку з неявкою учасників товариства позачергові збори товариства не відбулися, що зафіксовано у протоколі №1.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на порушення її трудових прав, зокрема, бути звільненою із займаної посади за власним бажанням і на вільне розпорядження своїми трудовими правами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
В свою чергу, звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №448/362/22 зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
Велика Палата Верховного Суду погодилася із судами у тому, що вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).
Згідно зі статтею 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційно-правовою формою господарювання відповідача є товариство з обмеженою відповідальністю.
Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Згідно з ч. 1 ст.30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Відповідно до ст. 98 ЦК України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).
Так, до матеріалів справи позивачем долучено статут Малого підприємства у вигляді ТОВ "ФРАМ" (далі-статут).
Так, відповідно до п. 1.2 ст. 1 статуту, товариство створено та діє відповідно до законів України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", Цивільного та Господарського кодексів України та іншими діючими нормативно-правовими актами України, цим статутом.
Відповідно до п. 9.1. ст. 9 статуту, органами управління товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Положенням п.п. 11.1.-11.5. ст. 11 статуту передбачено, що виконавчим органом товариства є директор. Виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі у утворення) та організовує виконання їхніх рішень.
Пунктом 11.5. ст. 11 статуту передбачено, що директор у межах своєї компетенції: без доручення діє від імені товариства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, в стосунках з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, формує адміністрацію товариства і вирішує питання його діяльності; здійснює оперативне керівництво поточною діяльністю товариства в межах повноважень та прав, наданих йому цим статутом; укладає та підписує від імені товариства господарські та інші договори (угоди, контракти, договори, у тому разі застави майна та майнових прав, позики, оренди, купівлі-продажу, дарування, трудові та інші); має право першого підпису на фінансових та розрахункових документах, виступає розпорядником коштів товариства, розпоряджається майном та фінансовими коштами, коштами на рахунках товариства, підписує розрахункові документи, відкриває поточні та інші рахунки; видає довіреності на право вчинення дій від імені товариства на представлення його інтересів; організовує виконання рішень загальних зборів учасників; на підставі діючого законодавства та цього статуту видає накази, інструкції та інші акти з питань, що входять до його компетенції; призначає головного бухгалтера, заступника директора; призначає та звільняє посадових осіб товариства, працівників, установлює на підставі діючого законодавства посадову платню, заохочує працівників, накладає дисциплінарні стягнення; визначає сферу компетенції, права і відповідальність працівників товариства; виконує інші функції, необхідні для забезпечення організації роботи та діяльності товариства.
За умовами п.10.1.1. ст.10 статуту, загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Згідно п. 10.2.2. ст. 10 статуту, до компетенції загальних зборів учасників належить обрання та звільнення одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Відповідно до п. 10.3.1. ст. 10 статуту, загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Згідно з п.п. 10.4.1.-10.4.5. ст. 10 статуту, загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення, передбачене частиною 10.4.3. цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
Згідно ст.30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття рішення щодо обліку або припинення обліку часток товариства в обліковій системі часток; 15) прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників. Питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону. До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).
Для належної реалізації права на розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за власною ініціативою директор товариства має не тільки написати відповідну заяву на підставі статті 38 КЗпП України, подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою як виконавчий орган товариства скликати загальні збори учасників, на вирішення яких поставити питання щодо свого звільнення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21 (пункт 5.15)).
У випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).
У постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 127/27466/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Такий трудовий договір (контракт) може визначати окремі аспекти діяльності одноосібного виконавчого органу (члена колегіального виконавчого органу) як працівника товариства, зокрема, строк здійснення ним повноважень; права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальну); умови матеріального забезпечення; умови звільнення з посади (у тому числі дострокового).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була призначена на посаду директора товариства рішенням загальних зборів учасників, що підтверджено протоколом №1 від 30.08.2017.
Доказів укладання з нею трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII, матеріали справи не містять.
Оскільки товариство не укладало з ОСОБА_7 трудового договору (контракту), отже між ним та товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину.
Водночас, в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини), і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/27466/20 врахувала, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18, від 17.03.2021 у справі №761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі №911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що за змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону №2275-VIII, рішення загальних зборів учасників товариства про обрання та припинення повноважень виконавчого органу не можуть прийматись шляхом опитування.
У зв'язку із цим, виконанню підлягали положення частин другої - п'ятої та одинадцятої статті 32 Закону №2275-VIII, за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов'язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу, за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт "є" пункту 8.5 Статуту).
При цьому директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
31.03.2025 позивач звернулась до відповідача та учасників товариства з заявою про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Малого підприємства у вигляді ТОВ "ФРАМ" на підставі ст. 38 КЗпП за власним бажанням з 16.05.2025.
Цього ж дня позивач звернулась до відповідача та учасників товариства з повідомленням про скликання (проведення) позачергових зборів учасників товариства на 15.05.2025, до порядку денного якого були включені питання про її звільнення з посади директора, про обрання нового директора відповідача та прийняття рішення про уповноваження на здійснення державної реєстрації змін до відомостей про Мале підприємство у вигляді ТОВ "ФРАМ".
Повідомлення про скликання (проведення) позачергових зборів учасників товариства та заяву про звільнення за власним бажанням позивач завчасно направила всім засновникам та відповідачу.
Таким чином, позивач вжила всіх необхідних заходів для повідомлення учасників товариства про волевиявлення звільнитись з посади директора за власним бажанням.
15.05.2025 у зв'язку з неявкою учасників товариства загальні збори товариства не відбулися, що зафіксовано у протоколі №1.
Отже, учасники товариства ухилились від виконання обов'язку розглянути заяву позивача про звільнення.
Враховуючи вищенаведені обставини, позивач вичерпала всі доступні їй можливості позасудового вирішення питання про припинення її повноважень директора з власної ініціативи.
З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд визнати трудові відносини між ОСОБА_1 з Малим підприємством у вигляді ТОВ "ФРАМ" припиненими з 16.05.2025, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора за власним бажанням.
Разом з цим, при наданні оцінки вимогами ОСОБА_1 про визнання припиненими трудових відносин з 16.05.2025, тобто дати, яка передує ухваленню даного рішення та набрання ним законної сили, суд виходить з наступного.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена в ухвалі суду від 08.02.2023 у справі №127/27466/20, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів керівника товариства у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), як визначено у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
В цей же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17).
За таких обставин, в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача буде не визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а саме припинення трудових відносини між позивачем та відповідачем з дати набрання рішенням суду законної сили, у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпПУ.
Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, однак, частково, з урахуванням викладеного вище.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
При цьому, оскільки частковість задоволення позову зумовлена лише належним формулюванням заявленої позовної вимоги, що не впливає на факт задоволення позовної вимоги по суті, тому витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та Малим підприємством у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ" (код ЄДРПОУ 13904855, 65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 44) з дня набрання рішенням законної сили, у зв'язку зі звільненням із займаної посади за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Малого підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ" (код ЄДРПОУ 13904855, 65005, м. Одеса, вул. Михайлівська, буд. 44) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 26 вересня 2025 р.