номер провадження справи 19/80/25
16.09.2025 Справа № 908/1792/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи
за позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС (71232, Запорізька обл., Бердянський р-н, с. Салтичія, 43, ідентифікаційний код 30085680)
до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Росія, Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а, ідентифікаційний код 000000000)
про стягнення 16 203 000,00 доларів США
представники сторін
від позивача: Гамей В.В., ордер АВ №1202984 від 14.05.2025, в режимі відеоконференції
від відповідача: не з'явився;
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. №1949/08-07/25 від 12.06.2025) Приватного сільськогосподарського підприємства ПРОГРЕС до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення завданих збитків у сумі 16 203 000,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 672 079 400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умисні дії відповідача під час військової агресії Російської Федерації проти України призвели до збитків у вигляді втрати майнового комплексу (бізнесу), можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані.
Ухвалою суду від 17.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1792/25, присвоєно справі номер провадження 19/80/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.07.2025.
01.07.20525, 09.08.2025 від позивача до суду через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові доказів та клопотання про їх долучення до матеріалів справи.
В зв'язку з перебуванням судді Давиденко І.В. на лікарняному 09.07.2025, судове засідання перенесено на 12.08.2025.
Позивач про відкриття провадження у справі повідомлений ухвалою від 17.06.2025, про перенесення судового засідання повідомленням від 09.07.2025, які направлялись до електронного кабінету РСП «ПРОГРЕС».
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідних оголошень в порядку, передбаченому ч., ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, в зв'язку з розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, що унеможливлює надсилання ухвали на адресу відповідача, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснюватиметься шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення.
Заявленими 08.07.2025 та 08.08.2025 клопотаннями позивач просив долучити до матеріалів справи докази направлення відповідачу нотаріально завірених перекладів ухвали суду від 17.06.2025 та повідомлення від 09.07.2025
Ухвалою суду від 12.08.2025 суд задовольнив клопотання позивача про поновлення позивачу строку для подання доказів, подані позивачем докази повідомлення відповідача про призначені судові засідання у справі прийнято та долученодо матеріалів справи.
Також ухвалою суду від 12.08.2025 підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено на 16.09.2025.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судове засідання 16.09.2025 здійснювалось в режимі відеоконференції.
Суд заслухав вступне слово представника позивача.
В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.
У судовому засіданні 16.09.2025, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.
Представник позивача в судовому засіданні 16.09.2025 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 16.09.2025 не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомляв, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив, як і будь-яких процесуальних клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Згідно ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 по справі № 428/11673/19 загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.
За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду Запорізької області.
Відповідно до ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 ГПК України передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно, зокрема, вручити документи на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану
Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 “Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану», з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
АТ “Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
За наведених обставин, відповідач про дату, час і місце проведення судових засідань у справі № 908/1792/25 повідомлявся через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, всі процесуальні документи суду по даній справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу “Судова влада України» в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України “Про доступ до судових рішень».
Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ним дій процесуального характеру.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа “Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа “Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі “Смірнова проти України»).
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України», від 02.12.2010 “Шульга проти України», від 21.10.2010 “Білий проти України»).
Заслухавши представника позивача, дослідивши докази, після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Приватне сільськогосподарське підприємство «ПРОГРЕС» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань - 30085680, дата запису - 29.11.2005 номер запису - 10971200000000161 .
Позивач (ПСП «ПРОГРЕС») - юридична особа за законодавством України (код ЄДРПОУ 30085680) місцезнаходження якої: вул. Центральна 43, с. Салтичія, Бердянський район, Запорізька область, 71232. (до 17.07.2020 - Чернігівський район, який ліквідовано відповідно до Постанови Верховної Ради України № 807-IX від 17.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів»).
Позивач функціонував як єдиний майновий комплекс (далі - ЄМК) у сфері сільськогосподарського виробництва з 2000 року, входив до міжнародної групи компаній БКВ (BKW GROUP LTD, Cyprus, код за торговим реєстром Кіпру НЕ 343039, який був його власником).
Основний вид діяльності Позивача - «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» (код КВЕД 01.11).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України видано Указ № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.
Наразі відповідними Указами Президента України строк, на який на території України введено режим воєнного стану, продовжений.
На підставі Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 с.Салтичія, яке належить до Чернігівської селищної територіальної громади віднесено до тимчасово окупованих територій з 26.02.2022.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, ПСП «ПРОГРЕС» , станом на 26.02.2022 в оренді у Позивача перебувало 356 земельних ділянок загальною площею 2 504,1572 га (земельний банк), в Чернігівській селищній територіальній громаді Бердянського району Запорізької області. Перелік всіх земельних ділянок наведено в Інформаційній довідці №299174495 від 11.02.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (копія додається).
До складу ЄМК Позивача, окрім прав оренди земельних ділянок, також входили належні йому на праві власності: - транспортні засоби й сільськогосподарська техніка (34 од.) та будівлі та споруди (5 од.), повний перелік яких долучено до позову разом з правовстановлюючими документами на це майно; - необхідні для виробництва сільгосппродукції інші товарно-матеріальні цінності: сільськогосподарське обладнання та устаткування, запасні частини, паливно мастильні матеріали, насіння для сівби, добрива, засоби захисту рослин, залишки сільськогосподарської продукції врожаю 2021 року, офісні меблі, програмне забезпечення та інші цінності, детальний перелік яких вказаний у Балансовій довідці від 26.02.2022.
Перелічене майно ЄМК перебувало в робочому стані та могло й надалі використовуватись за його прямим призначенням.
На момент початку повномасштабного вторгнення збройних сил РФ в Україну єдиний майновий комплекс Позивача знаходився на території Бердянського району Запорізької області, а саме в с. Салтичія.
У подальшому майно ЄМК Позивача потрапило під фактичний контроль персоналу, призначеного або допущеного до роботи на окупованих територіях Російською Федерацією.
Зокрема, захопленням активів сільськогосподарських товаровиробників зайнялося створене самопроголошеними окупаційними органами влади у місті Мелітополі Державне унітарне підприємство «Державний зерновий оператор», НЗУ 4022000124. Як повідомлялося у численних публікаціях в засобах масової інформації, вказане підприємство захопило більшість угідь, зернових комплексів та сільськогосподарської техніки на окупованій частині Запорізької області, основним призначенням якого було «віджимання» зерна у фермерів.
З літа 2022 року місцевий окупаційний орган російської влади - «Правительство Запорожской области» - публікував на своєму веб-сайті (https://zo.gov.ru/) списки так званих виявлених об'єктів безхазяйного майна, у т.ч. юридичних осіб - «Выявленное бесхозяйное имущество». Інформація про безхазяйне майно оприлюднювалася пакетами. При цьому від керівників та власників юридичних осіб в окупованих частинах Запорізької області вимагали зареєструватися в російських податкових органах та довести своє право власності на майно протягом трьох днів з моменту здійснення оголошення. Після чого визнавали його безхайзяйним й передавали у власність місцевих окупаційних органів російської влади. Сама лише реєстрація в російських податкових органах була б кримінальним злочином відповідно до частини 4 статті 111-1 Кримінального кодексу України як «здійснення економічної діяльності у співпраці з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, в тому числі з окупаційною адміністрацією держави-агресора».
У жовтні 2022 року вказані вище території (де знаходився ЄМК Позивача) були оголошені територією Російської Федерації. Внесення змін до Конституції Російської Федерації щодо визнання Запорізької області як нового суб'єкта РФ було здійснене шляхом ухвалення Федерального конституційного закону від 04.10.2022 року № 7- ФКЗ. Цим законом було затверджено включення Запорізької області до складу Російської Федерації та її визнання як нового суб'єкта.
Позивач не мав можливості убезпечити майно шляхом його транспортування на території, підконтрольні Україні, тим більше у такій кількості. З іншого боку, такі активи як права оренди земельних ділянок площею понад 7 тис. га, посіви с/г культур на них під врожай 2022 року та об'єкти нерухомого майна не могли бути переміщені фізично в силу своїх природних властивостей. Окрім цього, усі активи Позивача поєднані в єдиний виробничий цикл і роз'єднання рухомого та нерухомого майна матиме невідворотним наслідком припинення господарської діяльності позивача як такої.
Крім того, з 24.02.2022 діяльність Позивача була паралізована, у зв'язку з тим, що працівники перестали виходити на роботу, більшість з них виїхала з території Запорізької області, тікаючи від бойових дій та загрози їх здоров'ю та життю.
Прямим наслідком дій Російської Федерації, описаних вище, було те, що Позивач вимушено перервав діяльність свого ЄМК, не вбачає жодної можливості поновити його роботу, немає доступу до своєї власності, не може нею розпоряджатися чи користуватися, тобто втратив можливість вести діяльність по вирощуванню сільськогосподарських культур на орендованих ним земельних ділянках загальною площею 7 370,4451 га, з використанням належних Позивачу на праві власності матеріально-технічних ресурсів, розпоряджатися сільськогосподарською продукцією та отримувати доходи від такої діяльності протягом усього строку оренди земельних ділянок.
Позивач вказує, що вищеописані обставини свідчать про завдання йому збитків у вигляді втрати ЄМК (бізнесу), а їх розмір станом на 31.03.2025 склав 16 203 000 (шістнадцять мільйонів двісті три тисячі) доларів США, що за курсом НБУ станом на 31.03.2025, становило 672 079 400 (шістсот сімдесят два мільйони сімдесят дев'ять тисяч чотириста) грн (копія Звіту про незалежну оцінку з визначення розміру реальних збитків від втрати єдиного майнового комплексу (бізнесу) ПСП «Прогрес» (ідентифікаційний код 30085680), заподіяних внаслідок його фактичного привласнення після початку військової агресії Російської Федерації, складеного ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» від 29.04.2025 (далі - Звіт про оцінку збитків) додається)).
Відповідно до матеріалів справи, позивачу належать об'єкти нерухомого майна, транспортні засоби, сільгосптехніка, право оренди земельних ділянок.
Для ідентифікації об'єктів нерухомого майна та основних засобів, обладнання, товарів, запасів тощо до позовної заяви позивачем додано наступні документи:
- Копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 28.11.2024.
- Копія балансової довідки від 26.02.2022.
- Копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №299174495 від 11.02.2022.
- Копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №421882080 від 09.04.2025.
- Перелік нерухомого майна ПСП «ПРОГРЕС».
- Перелік рухомого майна ПСП «ПРОГРЕС».
- Копія технічного паспорта від 25.03.2020 №98.
- Копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №233285288 від 19.11.2020.
- Копія технічного паспорта від 26.03.2020.
- Копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №233262070 від 19.11.2020
- Копія технічного паспорта від 03.07.2020.
- Копія довідки КП «Куйбишевське бюро технічної інвентаризації» №85 від 14.07.2020.
- Копія наказу Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області №10-А від 19.06.2020.
- Копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №233186230 від 19.11.2020.
- Копія технічного паспорта від 29.03.2019.
- Копія висновку про вартість майна від 08.05.2019.
- Копія довідки про внесення інформації зі звіту про оцінку до єдиної бази даних звітів про оцінку від 08.05.2019.
- Свідоцтво про право власності серії САК №443297 від 18.09.2013.
- Копія технічного паспорта від 23.09.2013.
- Копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАН №422701 від 18.09.2013.
- Копія свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) від 16.10.2020.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 від 01.02.2022.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 від 18.10.2010.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_3 від 11.10.2012.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_4 від 03.11.2011.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_5 від 01.02.2022.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 19.09.2008.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 12.06.2001.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 від 08.08.2000.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 від 08.08.2000.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 від 08.08.2000.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11 від 08.08.2000.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_12 від 08.08.2000.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13 від 15.08.2000.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_14 від 15.03.2006.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_15 від 19.06.2002.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_16 від 02.08.2008.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_17 від 14.07.2012.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_18 від 14.07.2012.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_19 від 30.08.2017.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_20 від 24.07.2013
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_21 від 31.08.2017.
- Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_22 від 29.10.2019.
-Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_23 від 22.08.2020. -
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_24 від 13.09.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_25 від 13.09.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_26 від 14.10.2005.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_27 від 01.03.2001.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_28 від 17.05.2007.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_29 від 12.11.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_30 від 13.09.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_31 від 13.09.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_32 від 13.09.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_33 від 13.09.2019.
- Копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_34 від 13.09.2019.
- Копія фінансової звітності (форма 1) за 2019 р.
- Копія фінансової звітності (форма 1) за 2020 р.
- Копія фінансової звітності (форма 1) за 2021 р.
- Копія фінансової звітності (форма 2) за 2019 р.
- Копія фінансової звітності (форма 2) за 2020 р.
- Копія фінансової звітності (форма 2) за 2021 р.
- Копія загальних оборотно-сальдових відомостей за 2021 р
- Копія відомостей амортизації основних засобів та нематеріальних активів за 2021 р.
- Копія реєстру земельних ділянок.
- Копія посівних площ за культурами вирощування в 2019 р.
- Копія посівних площ за культурами вирощування в 2020 р.
- Копія посівних площ за культурами вирощування в 2021 р.
- Копія посівних площ за культурами вирощування в 2022 р.
- Копія звітів про реалізацію продукції сільського господарства (форма № 21-заг річна) за 2019 р.
- Копія звітів про реалізацію продукції сільського господарства (форма № 21-заг річна) за 2020 р.
- Копія звітів про реалізацію продукції сільського господарства (форма № 21-заг річна) за 2021 р.
- Копія звітів про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма № 29-сг річна) за 2019 р.
- Копія звітів про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма № 29-сг річна) за 2020 р.
- Копія звітів про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма № 29-сг річна) за 2021 р.
- Копія квитанції до звіту (форма № 29-сг річна) за 2019 р.
- Копія квитанції до звіту (форма № 29-сг річна) за 2020 р. -
- Копія квитанції до звіту (форма № 29-сг річна) за 2021 р.
- Копія оборотно-сальдових відомостей за рахунками класу 7 за 2019-2021.
- Копія оборотно-сальдових відомостей за рахунками класу 8 за 2019-2021.
- Копія оборотно-сальдових відомостей за рахунками класу 9 за 2019-2021.
- Копії податкових декларацій платника єдиного податку 4 групи за 2019-2021 р.
- Копія звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай за 2019 р.
- Копія звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай (квитанція) за 2019 р.
- Копія звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай за 2020 р.
- Копія звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай (квитанція) за 2020 р.
- Копія звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай за 2021 р.
- Копія звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай (квитанція) за 2021 р.
- Копія звітів про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств (квитанція) за 2019 р.
- Копія звітів про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2019 р.
- Копія звітів про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств (квитанція) за 2020 р.
- Копія звітів про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2020 р.
- Копія бухгалтерської довідки посів за 2022 р.
- Копія розшифровки балансу.
- Копія відомостей амортизації ОЗ за 31.12.2021.
З метою визначення розміру спричинених реальних збитків ПСП «ПРОГРЕС» у зв'язку з збройною агресією РФ, позивач звертався за проведенням економічної експертизи.
Згідно з висновком експерта ТОВ «Нексія ДК. Оцінювальні послуги» від 29.04.20255 розмір збитків ПСП «ПРОГРЕС» від втрати єдиного майнового комплексу (бізнесу) станом на 31.03.2025 склав 16 203 000 (шістнадцять мільйонів двісті три тисячі) доларів США, що за курсом НБУ станом на 31.03.2025, становило 672 079 400 (шістсот сімдесят два мільйони сімдесят дев'ять тисяч чотириста) грн.
З урахуванням викладеного, ПСП «ПРОГРЕС» стверджує про наявність підстав для стягнення з Держави Російська Федерація завданих йому збитків, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 навели також правову позицію щодо застосування судового імунітету рф, зокрема, наступного змісту:
“- як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду;
- Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі;
- у рішенні від 14.03.2013 у справі “Олєйніков проти Росії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються “відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст. 6 Конвенції (п. 68, п. 31);
- отже, особливістю правового статусу держави, як суб'єкта міжнародних відносин, є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права “рівний над рівними має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни;
- водночас, у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України;
- окрім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 № 2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. У ч.1 ст. 2 Закону України “Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об'єктів та об'єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах;
- відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, - є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом;
- у міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий “деліктний виняток» (англ. “tort exception»). Умовами, необхідними для застосування “деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв?язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою;
- визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом “генерального делікту»);
- отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України».
Розглядаючи дану справу, господарський суд приймає до уваги висновки, наведені Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду у перелічених вище постановах, в тому числі і щодо того, що Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Також при розгляді даної справи суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
Господарський суд приймає до уваги позицію, викладену у спорі про санкції, а саме: у рішенні Вищого антикорупційного суду від 20.03.2023 у справі № 991/1914/23, суд навів таку позицію:
- “починаючи з лютого 2014 року, частина території України (півострів Крим, частини Донецької та Луганської областей) була окупована Російською Федерацією;
- не дивлячись на численні мирні заходи у найрізноманітніших форматах, вжиті Україною та міжнародною спільнотою упродовж восьми років, Російська Федерація не відмовилась від окупованих територій. Натомість, 24 лютого 2022 року країна-агресор допустила ескалацію міжнародного збройного конфлікту, а саме відбулось широкомасштабне вторгнення збройних формувань Російської Федерації на всю територію України;
- попри засудження Генеральною Асамблеєю ООН вторгнення Російської Федерації в Україну та вимогу негайно, повністю та беззастережно вивести всі свої збройні формування з України в межах міжнародно визнаних кордонів останньої, зафіксовані у резолюціях від 02 березня та 12 жовтня 2022 року, станом на березень 2023 року:
1) з 2014 року окупованими залишаються півострів Крим, частина Луганської та Донецької областей. З 24 лютого 2022 року були окуповані також частина Запорізької, Київської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, а станом на березень 2023 року після звільнення Збройними Силами України повністю Київської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей та частково Херсонської області окупованими залишаються частина Херсонської та Запорізької областей;
2) за офіційними відомостями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 01 лютого по 31 липня 2022 року, оприлюднена 27 вересня 2022 року) лише цією місією задокументовано 5385 смертей цивільного населення, поміж яких 382 дитини, ще 7264 цивільних дістали поранень, хоча кількість жертв є вочевидь набагато більшою, оскільки роботи з ексгумації та ідентифікації останків загиблих ще тривають. Як зазначено у доповіді, основний тягар наслідків бойових дій несуть цивільні особи, а постійні напади на цивільні об'єкти призвели до пошкодження чи руйнування 252 медичних закладів, 384 навчальних закладів та такої кількості житлових приміщень, яка не піддається наразі обрахунку, що не лише ставить під загрозу життя цивільних осіб, а й змушує їх жити в принизливих умовах, а також підриває їхнє право на здоров'я, освіту, житло, їжу та воду (https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ua/2022-09-23/ReportUkraine-1Feb-31Jul2022-ua.pdf);
3) за інформацією ж Офісу Генерального прокурора станом на 20 березня 2023 року вже зареєстровано 74359 воєнних злочинів, вчинених збройними формуваннями російської федерації на території України (https://www.gp.gov.ua);
4) збройні формування країни-агресора регулярно та безперервно здійснюють авіа бомбардування, наносять ракетні удари по цивільних об'єктах, використовують заборонені види озброєння, масово мінують територію окупованих ними населених пунктів України, а у цілому ведуть, як констатує Європарламент “незаконну, неспровоковану та невиправдану загарбницьку війну» (Резолюція Європарламенту №2022/2896 (RSP), https://www.ohchr.org/sites/default/files/2022-10/PR-GA-report-UKRAINIAN.pdf, https://dsns.gov.ua/uk/news/ostanni-novini/30-teritoriyi-ukrayini-zaminovano-za-masstabami-ce-yak-dvi-teritoriyi-derzavi-avstriya-sergii-kruk);
5) враховуючи безпрецедентну жорстокість збройної агресії Російської Федерації проти України, законодавчими органами окремих держав та їх об??єднань Російська Федерація визнана державою-терористом (спонсором тероризму) або її політичний режим визнаний терористичним, зокрема: 10 травня 2022 року в Сенаті Сполучених Штатів Америки зареєстрована резолюція, що визнає Російську Федерацію державою-спонсором тероризму, а дії Уряду останньої - актами тероризму. Ця резолюція закликає держсекретаря США визнати Росію державою, яка спонсорує тероризм; 10 травня 2022 року Сейм Литви одноголосно ухвалив резолюцію, якою визнав Росію державою, яка підтримує та здійснює тероризм, а війну Росії проти України - геноцидом Української нації; 11 серпня 2022 року посли (депутати) Сейму Латвії ухвалили заяву, у якій оголосили Росію державою-спонсором тероризму і назвали її дії в Україні “цілеспрямованим геноцидом Українського народу». Латвійський Парламент офіційно визнав тероризмом насильницькі дії Російської Федерації проти цивільних осіб України та інших країн, а саму Росію - країною, що підтримує тероризм. Латвійський Сейм зазначив, що сили Російської Федерації цілеспрямовано атакують цивільних в Україні, використовуючи страждання та залякування як інструмент у спробі деморалізувати український народ і військових, паралізувати дієздатність держави, щоб окупувати Україну; 12 жовтня 2022 року Генеральна Асамблея ООН засудила спробу анексії Росією територій України та ухвалила резолюцію щодо територіальної цілісності України попри намагання Росії заблокувати цей процес; 13 жовтня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію про визнання поточного російського політичного режиму терористичним і затаврування його як такого; 18 жовтня 2022 року Парламент Естонії визнав Росію державою-спонсором тероризму, засудив анексію частини території України та оголосив російський режим терористичним; 26 жовтня 2022 року Сенат Польщі прийняв резолюцію, якою визнав “владу Російської Федерації терористичним режимом», констатувавши, що “російські загарбники тероризують жителів українських міст, бомбардують цивільні об'єкти: дитячі садки, школи, театри та житлові масиви. Бандити в російській формі катують і вбивають військовополонених і мирних жителів окупованих територій. Викрадають українських дітей. Депортують, переселяють і відправляють українських громадян у віддалені райони Росії»; 15 листопада 2022 року Нижня палата Парламенту Чехії ухвалила резолюцію, якою засудила напад Росії на Україну, зокрема удари по об????єктах енергетичної інфраструктури, а також не визнала результати референдумів, на підставі яких російська влада анексувала частину території України; 21 листопада 2022 року Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію, у якій визнала Російську Федерацію державою-терористом; 23 листопада 2022 року Європейський парламент визнав Російську Федерацію державою-спонсором тероризму та засудив вчинені нею воєнні злочини, а також акти терору проти цивільного населення України».
За таких обставин, суд доходить висновку, що Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, порушивши цим принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, порушивши зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, порушивши принцип суверенної рівності держав, не вправі надалі посилатися на юрисдикційні імунітети, зокрема судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.
Відповідно ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Відповідно ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Відповідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).
Як слідує зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава вцілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй “Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії Російської Федерації проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до Росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування Російської Федерації з України.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року “Про Заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини третьої статті 75 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Агресивна війна проти України є консолідованою політикою Російської Федерації та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб'єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою Росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України).
За таких умов, знищення, втрата, пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку з цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Згідно поданих позивачем доказів, суд приходить до висновку, що втрата, пошкодження належного позивачу майна було саме внаслідок протиправних дій військових формувань Російської Федерації та в результаті військової агресії останньої.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Розмір завданих збитків підтверджується звітом про незалежну оцінку ринкової вартості реальних збитків внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення єдиного майнового комплексу ПСП «ПРОГРЕС», заподіяних внаслідок військової агресії Російської Федерації, складеним директором та оцінювачем ТОВ «Нексія Д.К. Оцінювальні послуги».
При обчисленні розміру завданої шкоди, господарський суд приймає до уваги наявний в матеріалах справи звіт.
Виходячи з наданих позивачем доказів, господарський суд вважає, що позивачем доведений факт завдання йому шкоди діями РФ та розмір такої шкоди, що встановлений у вищевказаному Звіті, а також неправомірність поведінки РФ як заподіювача шкоди в порушення принципів та цілей, закріплених у Статуті ООН, причинно-наслідковий зв'язок між діями РФ (збройною агресією, окупацією території України, на якій знаходиться майно позивача, захопленням майна позивача та позбавлення його права на мирне володіння майном) і завданою позивачу шкодою у заявленому розмірі.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач внаслідок пошкодження, втрати та (або) знищення майнового комплексу завдав позивачу реальні збитки в розмірі 16 203 000,00 доларів США, що за курсом НБУ становить 672 079 400,00 грн станом на 31.03.2025.
Підсумовуючи викладене, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 ГПК України, встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення “поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими, законними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 847 840,00 грн (1059800 х 08).
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір у розмірі 847 840,00 грн, за розгляд даної справи, підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (МСП-3, 125993, Росія, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства “ПРОГРЕС» (71232, Запорізька обл., Бердянський р-н, с. Салтичія, 43, ідентифікаційний код 30085680) збитки в розмірі 672 079 400,00 грн (шістсот сімдесят два мільйони сімдесят дев'ять тисяч чотириста гривень 00 коп.), що еквівалентно 16 203 000,00 доларам США (шістнадцять мільйонів двісті три тисячі долари США).
3. Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (МСП-3, 125993, Росія, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15-а) на користь Державного бюджету України 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок гривень 00 коп.) судового збору
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено 26.09.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.