вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.09.2025м. ДніпроСправа № 904/3958/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Національної школи суддів України (01601, Київська область, місто Київ, вулиця Липська, будинок 16-Г; ідентифікаційний код 37451388)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267)
про стягнення заборгованості за договором №11-г від 14.03.2024 у загальному розмірі 130499,24 грн
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки №11-г від 14.03.2024 у частині повної та своєчасної поставки товару - бензину А-95, за який позивачем було здійснено попередню оплату в розмірі 338 329,50 грн.
Позивач зазначає, що, незважаючи на належне виконання своїх договірних зобов'язань та перерахування всієї суми попередньої оплати, відповідач фактично поставив лише 4 175 літрів пального на суму 211 597,50 грн, тоді як залишок товару у кількості 2 360 літрів на суму 126 732,00 грн переданий не був.
У зв'язку із порушенням грошового зобов'язання позивач також нарахував 3 767,24 грн - пені у розмірі 1% від суми непоставленого товару.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.
З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. Враховуючи вказане, ухвала суду від 30.06.2025 була направлена учасникам справи засобами електронного зв'язку, а саме:
- відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 23.07.2025 вважається врученою відповідачу 23.07.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.50 на звороті).
Крім того господарським судом з метою належного повідомлення відповідача про обставини даної справи здійснено поштове направлення ухвали суду від 23.07.2025 відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (ідентифікаційний код 44604267) за адресою: 51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99 зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
При цьому господарський суд зазначає, що поштова кореспонденція, надіслана на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулася на адресу суду з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.51-54).
Суд зазначає, що у разі, якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
При цьому до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 23.07.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129025694) надіслано судом 23.07.2025, зареєстровано в реєстрі 23.07.2025 та забезпечено надання загального доступу - 24.07.2025, тобто завчасно; отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 23.07.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (23.07.2025), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 07.08.2025.
Судом враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 22.09.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду від 23.07.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
21.07.2025 до господарського суду надійшов позов Національної школи суддів України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором №11-2 від 14.03.2024 у загальному розмірі 130499,24 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2025 справу №904/3958/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
23.07.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
31.07.2025 до господарського суду від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №33399/25 від 31.07.2025) на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2025.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №11-г від 14.03.2024, що призвело до утворення заборгованості за основним зобов'язанням у вигляді непоставленого товару у кількості 2 360 літрів на суму 126 732,00 грн, а також до нарахування 3 767,24 грн - пені у розмірі 1% від суми непоставленого товару.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт укладення договору між сторонами, його умови.
(2) Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
(3) Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
(4) Правомірність нарахування пені у розмірі 1% від суми непоставленого товару.
1. Укладення та умови договору
14.03.2024 між Національною школою суддів України, як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія", як постачальником укладено договір поставки №11-г (далі - договір, а.с. 14-25), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався забезпечити постачання замовнику бензин А-95 (талони), відповідно до умов договору (далі - товар), а замовник зобов'язався прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у договорі.
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена сторонами в додатку 1 до договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 1.2. договору).
Відповідно до додатку 1 "Специфікація, опис та технічні характеристики складових товару" до договору №11-г від 14.03.2024 (а.с. 16) найменування товару: бензин А-95 (талони). Одиниця вимірювання: літр. Кількість: 6 840. Ціна за літр 49,50 грн у тому числі ПДВ 8,25 грн. Загальна вартість 338 580,00 грн, у тому числі ПДВ 56 430,00 грн.
Обсяг закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (пункт 1.3. договору).
Код за державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта і дистиляти (пункт 1.4. договору).
Відповідно до пункту 2.1. Постачальник гарантує якість товарів, що постачаються.
Ціна (сума) договору становить 338 580,00 грн, у тому числі ПДВ 56 430,00 грн (пункт 3.1. договору).
Ціна одиниці товару визначена сторонами в додатку 1 до договору, який є його невід'ємною частиною (пункт 3.2.. договору).
Ціна (сума) договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (зменшення обсягів закупівлі), зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (пункт 3.3. договору).
До ціни товару включаються витрати на сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), доставку, розвантаження/навантаження, та гарантійне обслуговування (пункт 3.4. договору).
Усі розрахунки за договором здійснюються у національній валюті України. Замовник оплату товару здійснює на підставі видаткових накладної шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника (пункт 4.1. договору).
Оплата по договору здійснюються замовником у національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі видаткової накладної протягом 7 календарних днів (пункт 4.2. договору).
Відповідно до вимог частини 2 статті 48 Бюджетного кодексу України замовник візьме на себе бюджетні зобов'язання щодо товарів, що поставляються відповідно до фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету (пункт 4.3. договору).
Розрахунок за поставлені товари здійснюється у відповідності до статті 49 Бюджетного кодексу України. У разі затримки надходжень бюджетних коштів розрахунок за поставлені товари здійснюється протягом 7 робочих днів з дати їх отримання (пункт 4.4. договору).
Строк поставки товарів: товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 календарних днів з дня отримання заявки від замовника, але в будь-якому випадку до 31.12.2024 (пункт 5.1. договору).
Зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передачі карток у власність замовника за адресою, визначеною у повному обсязі з моменту передачі карток у власність замовника за адресою, визначено у його заявці. Товар поставляється партіями. Кожна партія товару визначається відповідним документом. Партія товару повинна бути відпущена замовнику по потребі за умовами пред'явлення карток по АЗС постачальника (пункт 5.2. договору).
Відпуск нафтопродуктів замовнику здійснюється цілодобово по талонах, що є документом обов'язкової звітності і підставою для відвантаження нафтопродуктів на умовах EXW ("Інкотермс" у редакції 2010 року) з АЗС Учасника (пункт 5.3. договору).
Згідно із умовами пункту 5.4. договору місцем поставки товарів є:
- місце поставки товарів за місцезнаходженням АЗС Постачальника, або інше, якщо таке визначене умовами договору (підпункт 5.4.1. договору).
Замовник має право пред'явити претензію постачальнику по кількості та якості товару. Претензія готується і подається у письмовій формі і пред'являється постачальнику, по кількості - у день прийому-передачі товару, по якості - в будь-який момент впродовж дії даного договору (пункт 5.5. договору).
Відповідно до пункту 6.3 договору постачальник зобов'язаний
- забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором (підпункт 6.3.1. договору);
- забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом II цього Договору (підпункт 6.3.2. договору).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором (пункт 7.1. договору).
Згідно із пунктом 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 1 % (один відсотків) від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Пунктом 7.3. договору передбачено, що жодна із сторін не має права передавати свої права та обов'язки за цим договором третім особам без письмової згоди іншої сторони.
Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (пункти 10.1., 10.2. договору).
Вказаний договір поставки №11-г від 14.03.2024 містить наступні додатки:
- додаток 1 "Специфікація, опис та технічні характеристики складових товару" (а.с.16);
- додаток 2 "Перелік АЗС, що пропонуються постачальником" (а.с.16 на звороті - 25);
Крім того 09.09.2024 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору 11-г від 14.03.2024 (далі - додаткова угода, а.с. 26), відповідно до якої сторони узгодили наступне.
Пунктом 1 додаткової угоди до договору сторони підтверджують виконання частини зобов'язань за договором шляхом поставка нижче партії товару:
- бензин А-95 (талони) у кількості 3 000 літрів, за ціною 49,50 грн за літр товару у тому числі ПДВ 8,25 грн. Загальна вартість товару склала 148 500,00 грн у тому числі ПДВ 24 750,00 грн.
На підставі пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України, а також підпункту 2 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України №1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", у зв'язку з коливанням ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю, сторони домовились збільшити ціну за одиницю товару, не збільшуючи при цьому ціни Договору та не погіршуючи якості товару (пункт 2 додаткової угоди).
Відповідно до пункту 3 додаткової угоди, сторони зменшили обсяг закупівлі товару. Після внесення вище вказаних змін обсяги закупівлі та вартість товару, який підлягає постачанню по договору, змінюються та визначаються сторонами у невиконаній частині специфікації (додаток №1 до договору):
- Найменування товару: бензин марки А-95 (талони). Одиниця виміру: літр. Кількість: 3 535. Ціна за одиницю товару 53,70 грн, у тому числі ПДВ 8,95. Загальна вартість товару 189 829,50 грн, у тому числі ПДВ 31 638,25 грн.
Вказаним пунктом додаткової угоди сторони погодили викласти пункт 3.1. договору в наступній редакції:
"Ціна (сума) Договору становить 338 329 грн. 50 коп. (триста тридцять вісім тисяч триста двадцять дев'ять гривень 50 копійок), у тому числі ПДВ - 56388 грн. 25 коп. (п'ятдесят шість тисяч триста вісімдесят вісім гривень 25 копійок)".
Згідно із пунктом 4 додаткової угоди усі інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по них свої зобов'язання.
Судом встановлено, що у вказаному договорі з додатками та додатковій угоді сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання такого договору.
2. Виконання позивачем договірних зобов'язань
Позивачем на виконання умов договору поставки №11-г від 14.03.2024 та додаткової угоду №1 від 09.09.2024 до договору, відповідно до видаткові накладної №0001/0000560 від 19.03.2024 на суму 148 500,00 грн (а.с. 29) та видаткової накладної №0001/0002160 від 09.09.2024 на суму 189 829,00 грн (а.с. 30) здійснено попередню оплату товару на суму у загальному розмірі 338 329,50 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №416 від 19.03.2024 на суму 148 500,00 грн (а.с. 27) та № 1146 від 09.09.2024 на суму 189 829,50 грн (а.с. 28).
3. Неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати робіт
Відповідач згідно з умовами договору на підставі видаткових накладних №0001/0000560 від 19.03.2024 (а.с. 29) та №0001/0002160 від 09.09.2024 (а.с. 30) поставив на адресу позивача довірчі документи на отримання товару на суму у загальному розмірі 338 329,50 грн.
Згідно із вказаними видатковими накладними судом встановлено, що зокрема:
- відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картками) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997;
- скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картах вважаються виконаними при цьому постачальник не може передати одержувачу товар іншої марки чи в іншій кількості ніж зазначено в скретч-карті;
- постачальник має право ініціювати обмін бланків довірчих документів, передавши одержувачу шляхом розміщення об'яви про умови такого обміну на сайті www.avias.ua не пізніше ніж за один календарний місяць до його початку. Постачальник не несе ніякої відповідальності у разі не звернення одержувача у термін встановлений в об'яві. Недодержання одержувачем умов означеної об'яви не буде мати жодних зобов'язань за довірчими документами, які не були обміняні.
При цьому, відповідач в порушення умов пункту 5.2.-5.4. договору не забезпечив повної реалізації наданих позивачу довірчих документів на відпуск пального (скретч-карток), а саме з боку позивача залишилися невикористаними скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів у кількості 119 штук та скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 15 літрів у кількості 78 штук.
Зокрема з боку позивача залишилися невикористаними наступні скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів: 303526463060, 303526463061, 303526463062, 303526463063, 303526463064, 303526463065, 303526463066, 303526463067, 303526463068, 303526463069, 303526463070, 303526463071, 303526463072, 303526463073, 303526463074, 303526463075, 303526463076, 303526463077, 303526463078, 303526463079, 303526463240, 303526463241, 303526463242, 303526463243, 303526463244, 303526463245, 303526463246, 303526463247, 303526463248, 303526463249, 303526463250, 303526463251, 303526463252, 303526463253, 303526463254, 303526463255, 303526463256, 303526463257, 303526463258, 303526463259, 303526463260, 303526463261, 303526463262, 303526463263, 303526463264, 303526463265, 303526463266, 303526463267, 303526463268, 303526463269, 303526463270, 303526463271, 303526463272, 303526463273, 303526463274, 303526463275, 303526463276, 303526463277, 303526463278, 303526463279, 303526463280, 303526463281, 303526463282, 303526463283, 303526463284, 303526463285, 303526463286, 303526463287, 303526463288, 303526463289, 303526463290, 303526463291, 303526463292, 303526463293, 303526463294, 303526463295, 303526463296, 303526463297, 303526463298, 303526463299,303526463311, 303526463320, 303526463321, 303526463322, 303526463323, 303526463324, 303526463325, 303526463326, 303526463327, 303526463328, 303526463329, 303526463330, 303526463331, 303526463332, 303526463333, 303526463334, 303526463335, 303526463336, 303526463337, 303526463340, 303526463341, 303526463342, 303526463343, 303526463344, 303526463345, 303526463346, 303526463347, 303526463348, 303526463349, 303526463350, 303526463351, 303526463352, 303526463353, 303526463354, 303526463355, 303526463356, 303526463357, 303526463358, 303526463359.
Також з боку позивача залишилися невикористаними наступні скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 15 літрів: 303109336679, 303109336681, 303109336690, 303109336691, 303109336692, 303109336693, 303109336694, 303109336695, 303109336696, 303109336697, 303109336698, 303109336699, 303109336700, 303109336701, 303109336702, 303109336703, 303109336704, 303109336705, 303109336706, 303109336707, 303109336708, 303109336709, 303109336710,303109336711, 303109336712, 303109336713, 303109336714, 303109336715, 303109336716, 303109336717, 303109336718, 303109336719, 303109336720, 303109336721, 303109336722, 303109336723, 303109336724, 303109336725, 303109336726, 303109336727, 303109336728, 303109336729, 303109336730, 303109336731, 303109336732, 303109336733, 303109336734, 303109336735, 303109336736, 303109336737, 303109336738, 303109336739, 303109336740, 303109336741, 303109336742, 303109336743, 303109336744, 303109336745, 303109336746, 303109336747, 303109336748, 303109336749, 303109336754, 303109336755, 303109336756, 303109336757, 303109336758, 303109336759, 303109336760, 303109336761, 303109336762, 303109336763, 303109336764, 303109336765, 303109336766, 303109336767, 303109336768, 303109336769.
Вказане підтверджується наданими позивачем копіями скретч-карток (а.с. 58-64), а також підписаним в односторонньому порядку актом звірки використаних паливних талонів від 17.06.2025 (а.с. 36 на звороті - 37).
Таким чином загальна кількість недоотриманого позивачем товару становить 2 360 літрів бензину А-95 на суму 126 732,00 грн.
4. Правомірність нарахування пені та інфляційних втрат
Пунктом 7.1. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та цим договором (пункт 7.1. договору).
Згідно із пунктом 7.2 договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі 1 % (один відсоток) від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Позивач на підставі викладеного та проведеного ним розрахунку (а.с. 4) нарахував до стягнення 3 767,24 грн - пені у розмірі 1% від суми непоставленого товару за період прострочення з 17.06.2025 по 21.07.2025 (126 732 * 1% *35 (кількість днів прострочення (17.06.2025-21.07.2025).
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначених норм права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15.10.2013 року по справі №5011-42/13539-2012/3-30гс13, від 08.02.2019 у справі №909/524/18.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11, а також Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 5.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 наголосив на тому, що посилання на форс-мажор як на обставину, що звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, є правом сторони, яка допустила таке порушення. Контрагент (кредитор) не повинен доводити існування форс-мажору у іншої сторони, якщо вона на це не посилалася. Контрагент (кредитор) має доводити факт порушення самого договірного зобов'язання боржником, а не причини, внаслідок яких це відбулося (форс-мажорні обставини).
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між Національною школою суддів України, як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія", як постачальником укладено договір поставки №11-г від 14.03.2024 з додатками №1 та №2 (а.с. 14-25) та додаткову угоду №1 від 09.09.2024 до договору 11-г від 14.03.2024 (а.с. 26).
Позивачем на виконання умов договору поставки №11-г від 14.03.2024 та додаткової угоду №1 від 09.09.2024 до договору, відповідно до видаткових накладних №0001/0000560 від 19.03.2024 (а.с. 29) та №0001/0002160 від 09.09.2024 (а.с. 30) здійснено попередню оплату товару на суму у загальному розмірі 338 329,50 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №416 від 19.03.2024 на суму 148 500,00 грн (а.с. 27) та № 1146 від 09.09.2024 на суму 189 829,50 грн (а.с. 28).
Відповідач згідно з умовами договору на підставі вказаних видаткових накладних №0001/0000560 від 19.03.2024 та №0001/0002160 від 09.09.2024 поставив на адресу позивача довірчі документи на отримання товару на суму у загальному розмірі 338329,50грн.
При цьому, відповідач в порушення умов пункту 5.2.-5.4.. договору не забезпечив повної реалізації наданих позивачу довірчих документів на відпуск пального (скретч-карток), а саме з боку позивача залишилися невикористаними скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів у кількості 119 штук та скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 15 літрів у кількості 78 штук, перелік яких наведено вище.
Відсутність пального на автозаправних станціях постачальника та припинення їхньої роботи підтверджується змістом: позовної заяви (а.с. 1-5), листа-вимоги №15-08/143 від 27.01.2025 (а.с.31), вимоги №16-08/1019 від 05.05.2025 (а.с. 33-34), заяви вх. суду №33399/25 від 31.07.2025; роздруківкою скріншоту з веб-сторінки АЗС боржника - https://avias.ua/karta-azs/ (а.с. 43).
Суд бере до уваги, що згідно з наданими позивачем обґрунтуваннями та доказами, автозаправні станції відповідача припинили свою діяльність. Відповідач не повідомив позивача про тимчасовість чи постійність такого припинення, не запропонував альтернативного механізму реалізації карток, не забезпечив перенаправлення на інші АЗС чи видачі нового виду довірчих документів.
Відповідно до пункту 6.3 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом II цього Договору.
Тобто наявність працюючої інфраструктури постачальника є ключовою умовою виконання зобов'язання. Пасивна поведінка відповідача, який не відповідав на претензії, не інформував покупця і не запропонував заміни скретч-карток або повернення коштів, свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, припинення роботи АЗС без належного інформування позивача, за відсутності пропозицій альтернативної поставки або повернення коштів, дає підстави суду вважати зобов'язання невиконаним, що є підставою для повернення попередньої оплати у повному обсязі.
Суд також бере до уваги, що відповідач не заявляв про наявність обставин непереборної сили (форс-мажору), які могли б вплинути на належне виконання зобов'язань за договором поставки.
Суд також зауважує, що відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України, боржник звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що таке порушення сталося не з його вини. Водночас обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на боржника.
У цій справі відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що порушення умов договору сталося з причин, що не залежать від його волі. Зокрема, відповідач не навів обставин, які б свідчили про вжиття ним усіх можливих заходів для належного виконання зобов'язань або мінімізації шкоди у разі неможливості виконання, як це передбачено частиною третьою статті 614 Цивільного кодексу України.
Натомість матеріали справи свідчать про відсутність будь-яких активних дій з боку відповідача щодо інформування позивача, забезпечення альтернативного способу отримання товару або повернення коштів, що унеможливлює визнання його дій сумлінними. Відтак, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання - відсутні.
З огляду на вказані обставини з боку позивача залишилися невикористаними скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 10 літрів у кількості 119 штук та скретч-картки на бензин А-95 номіналом по 15 літрів у кількості 78 штук.
Таким чином загальна кількість недоотриманого позивачем товару становить 2 360 літрів бензину А-95 на суму 126 732,00 грн.
Судом взято до уваги, що у зв'язку із невиконанням з боку відповідача умов договору щодо поставки товару за довірчими документами, позивачем на адресу відповідача направлялися:
- лист-вимога №15-08/143 від 27.01.2025 щодо виконання зобов'язань (а.с. 31-32);
- вимога №16-08/1019 від 05.05.2025 про виконання зобов'язань за договором№11-г від 14.03.2025 (а.с. 33-35);
- лист-вимога №16-08/1549 від 17.06.2025 щодо підписання акту звірки (а.с. 36-42).
Незважаючи на вжиті позивачем заходи досудового врегулювання, відповідач належним чином на них не відреагував.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо повернення коштів за бензин А-95, який замовник не може отримати за скретч-картами.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами (далі-правила), згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 пункту 3 правил).
Згідно з пункту 9 правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Тож, для отримання товару (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) водій пред'являє оператору АЗС скретч-картку на пальне. В свою чергу, Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію скретч-картки на пальне, на підставі цього, здійснює відпуск товару відповідної марки та кількості, при цьому, при відпуску товару скретч-картка на пальне залишається у оператора, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання позивачем товару відповідного асортименту та кількості.
Суд зазначає, що підписані сторонами видаткові накладні №0001/0000560 від 19.03.2024 на суму 148 500,00 грн (а.с. 29) та №0001/0002160 від 09.09.2024 на суму 189 829,00 грн (а.с. 30) є підтвердженням отримання позивачем від відповідача скретч-карток відповідного номіналу на бензин А-95, проте, лише після отоварювання вказаних скретч-карток на АЗС позивач вважається таким, що отримав фактично товар.
Таким чином, невиконання відповідачем обов'язку щодо належного надання доступу до товару у передбачений договором спосіб позбавило позивача можливості реалізувати своє право власності на товар (пальне), за яке вже сплачено грошові кошти, а отже, створило правову підставу для стягнення суми попередньої оплати у розмірі 126732,00грн.
Невиконання відповідачем обов'язку із забезпечення отримання товару через надані скретч-картки свідчить про порушення зобов'язання поставити товар у повному обсязі, що прямо суперечить суті договору та його цілям. За змістом договору, передача карток не є самодостатньою поставкою, а лише формою реалізації товару, яка має завершитись фактичним отриманням пального. Таким чином, невиконання зобов'язання щодо реалізації карток рівнозначне непоставці товару.
Суд відзначає, що відповідачем не спростовано, як переліку невикористаних позивачем талонів, так і не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає компенсації, відтак перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий та підлягає сплаті позивачу, вважає його вірним та арифметично правильним.
Суд констатує також, що на момент розгляду справи відповідачем не надано суду доказів передачі покупцеві товару у розмірі 2 360 літрів на суму 126 732,00 грн або повернення йому попередньої оплати у вказаних сумах.
Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини виробила конструкцію "legitimate expectations" (українською - "правомірні очікування"). Пояснюючи сутність конструкції, Європейський суду з прав людини зазначає про необхідність більш широкого розуміння терміну майна (possessions), зазначеного у статті 1 Першого Протоколу Конвенції, згідно з яким до майна входить як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше "правомірного очікування" ефективного отримання майнового права. Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначає, що "правомірне очікування" отримання майна може розраховувати на захист за Першим Протоколом Конвенції. Якщо сутністю вимоги особи є її майновий інтерес, то особа може вважатися такою, що має "правомірне очікування", якщо в національному праві є достатні підстави для існування такого інтересу. Зокрема, якщо існує судова практика національних судів щодо підтвердження його існування.
Суд наголосив, що концепція майна, до якого входить "правомірні очікування", має автономне значення, незалежне від класифікації та критеріїв майна в національному праві, а також що "правомірне очікування" має містити вимогу, що є більш істотною та конкретною, ніж просто сподівання, або таку, що залежить від майбутніх непевних обставин. Вимога вважається майном лише тоді, коли є належне визнання, що вона може отримати примусовий захист.
У даній справі суд вважає, що позивач мав правомірне очікування отримання товару - пального, за яке ним було здійснено повну попередню оплату. Така вимога має безпосередній майновий інтерес, закріплений у договорі, підтверджений платіжними документами, специфікаціями, видатковими накладними, а також не заперечується відповідачем по суті. За змістом національного законодавства та практики Верховного Суду, така вимога підлягає примусовому захисту. Відтак, вона відповідає критерію "майна" у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
Також суд вказує, що статтею 26 Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів"1969 року (ратифікована Україною 14 травня 1986 року) закріплено, що "кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись".
Вказане відображає принцип pacta sunt servanda, що діє як правова презумпція, що будь-який належно укладений договір: набуває сили закону для його сторін; підлягає виконанню в повному обсязі; повинен виконуватися добросовісно та вчасно. Тобто після укладення договору сторони юридично "зв'язані" його умовами.
З огляду на викладене, невиконання відповідачем зобов'язання щодо забезпечення можливості реалізації скретч-карток на пальне, відсутність альтернативного способу отримання товару або повернення коштів, а також пасивна поведінка відповідача, яка свідчить про повне ігнорування вимог позивача, - порушує правомірні очікування позивача на отримання оплаченого товару та є втручанням у його майнові права. Така поведінка становить втрату легітимного очікування реалізації права власності, а тому вимагає ефективного судового захисту шляхом стягнення відповідної суми попередньої оплати.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також за несвоєчасне виконання зобов'язань позивач, відповідно до положень пунктів 7.1, 7.2 договору, здійснив нарахування пені у сумі 3 767,24 грн, виходячи з розрахунку 1 % від суми непоставленого товару за період прострочення з 17.06.2025 по 21.07.2025 (126 732,00 * 1 % * 35 днів).
Разом з тим, господарський суд, здійснивши власний перерахунок заявлених штрафних санкцій, дійшов висновку про їх невірність, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 7.2 договору постачальник у разі несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти зобов'язаний сплачувати пеню у розмірі 1 % від суми непоставленого товару за кожен день прострочення.
Судом встановлено, що сума непоставленого товару становить 126 732,00 грн. Відтак, 1 % від цієї суми складає 1 267,32 грн (126 732,00 * 0,01 = 1 267,32). Крім того, судом встановлено, що позивач визначив період нарахування пені з 17.06.2025 по 21.07.2025 включно, тобто 35 календарних днів.
Таким чином, правильний розмір пені за 35 днів прострочення становить: 126 732,00 грн * 1 % * 35 днів = 44 356,20 грн.
Проте, враховуючи положення частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, господарський суд зазначає, що, незважаючи на встановлення правильного розміру пені у сумі 44 356,20 грн, позовні вимоги про стягнення пені можуть бути задоволені лише в межах заявленого позивачем розміру, а саме у сумі 3 767,24 грн.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що 3 767,24 грн - пені зменшенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимоги позивача щодо 126 732,00 грн - основного боргу та 3 767,24 грн - пені - є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.
V. Висновки Суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю та стягнення з відповідача на користь позивача 126 732,00 грн - основного боргу та 3 767,24 грн - пені.
VІ. Судові витрати
Згідно із частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн.
Позовна заява Національної школи суддів України надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд".
Згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, судовий збір за розгляд позовної заяви в даній справі про стягнення 130 499,24 грн складає: 3028,00 грн (мінімальна ставка в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 0,8 = 2422,40 грн.
За розгляд позовної заяви позивач сплатив судовий збір у сумі 3 028,00 грн платіжною інструкцією №774 від 17.07.2025. Судовий збір зараховано до Державного бюджету України.
Суд звертає увагу, що при поданні позовної заяви в електронній формі за допомогою системи "Електронний суд" заявником сплачено судовий збір без застосування передбаченого частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто позивачем було внесено судовий збір у більшому розмірі (3 028,00 грн), ніж встановлено законом. Відтак має місце переплата на суму 605,60 грн (3028,00 - 2422,40), яку позивач має право повернути з Державного бюджету України на підставі пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі подання відповідного клопотання.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Національної школи суддів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення заборгованості за договором №11-г від 14.03.2024 у загальному розмірі 130 499,24 грн - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Національної школи суддів України (01601, Київська область, місто Київ, вулиця Липська, будинок 16-Г; ідентифікаційний код 37451388) 126 732,00 грн (сто двадцять шість тисяч сімсот тридцять дві гривні 00 копійок) - основного боргу, 3 767,24 грн (три тисячі сімсот шістдесят сім гривень двадцять чотири копійки) - пені та 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 26.09.2025
Суддя Т.В. Іванова