ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 вересня 2025 року Справа № 924/214/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025
(ухвалене о 10:49 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 03.07.2025)
у справі № 924/214/25 (суддя Музика М.В.)
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів:
1) Приватного підприємства "Кредо"
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Збруч"
3) Приватної фірми "Турбо"
про розірвання договору про дольову участь в будівництві від 29.03.2005, укладеного між ЗАТ "НВП "Дельта", ТОВ "Збруч", ПФ "Турбо", ФОП Куровською Є.М.,
за участю представників сторін:
від ОСОБА_1 - Сергійчук Ю.В.;
від Приватного підприємства "Кредо" - Комаринський А.І., Ксьондзик Ю.Ю.;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Збруч" - не з'явився;
від Приватної фірми "Турбо" - не з'явився.
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Хмельницької області із позовом, в якому просила розірвати договір про дольову участь в будівництві від 29.03.2005 року, укладеного між ЗАТ "НВП "Дельта", ТОВ "Збруч", ПФ "Турбо", ФОП Куровською Є.М.
Позов обґрунтований тим, що всупереч умовам спірного договору, Генеральний замовник - ЗАТ "НВП "Дельта", отримавши кошти від інших учасників, не виконав його предмету та не забезпечив електропостачанням підприємства. Оскільки ЗАТ "НВП "Дельта" в особі гендиректора ОСОБА_2 не розпочало будівництва підстанції, ОСОБА_1 за фінансової підтримки сина вирішила зводити власну підстанцію за іншими техумовами.
У результаті технічні умови №7 від 28.02.2005 не були реалізовані, що підтверджується відповіддю АТ "Хмельницькобленерго". Відтак, оскільки вони втратили чинність і фактично не виконані, умови договору про дольову участь у будівництві від 29.03.2005 не були виконані ні ЗАТ "НВП "Дельта", ні ТОВ "Збруч", ні ПФ "Турбо".
Господарський суд Хмельницької області рішенням від 02.07.2025 у справі № 924/214/25 в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Збруч" 10 000 грн витрат на правову допомогу. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Кредо" 10 000 грн витрат на правову допомогу. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Приватної фірми "Турбо" 10 000 грн витрат на правову допомогу.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала належних доказів того, що спірний договір залишився нереалізованим, а дії чи бездіяльність відповідачів завдали шкоди позивачці.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 615, 651, 837, 849, 852, 858 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вирішуючи питання судових витрат, суд вказав про те, що інтереси відповідачів у суді першої інстанції представляв адвокат Ксьондзик Ю.Ю. на підставі договорів про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2025. Також суд встановив, що матеріали справи підтверджують надання професійної правничої допомогу на суму 40 000 грн, кожному із відповідачів.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи та подані представником відповідачів докази понесених витрат на правничу допомогу, суд врахував, що заперечення проти позову є однаковими для всіх відповідачів і не вимагали формування окремих правових позицій. Крім того, відзив здебільшого ґрунтується на обставинах, встановлених рішеннями у справі №924/786/23, так само як і докази, подані у справі №924/214/25.
За цих обставин, суд виснував, що заявлена до відшкодування сума в розмірі по 40 000 грн є завищеною, не відповідає складності справи, обсягу та часу, витраченим адвокатом, і не узгоджується з критерієм розумності, а тому врахувавши доводи сторін щодо розподілу судових витрат, обсяг поданих документів, критерії реальності та необхідності адвокатських витрат, суд вказав, про відшкодування відповідачам витрати на професійну правничу допомогу в сумі по 10 000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , у якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі №924/214/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
З врахуванням листа №4-740-0801/25 від 30.01.2025 АТ "Хмельницькобленерго" технічні умови №7 від 28.02.2005 втратили чинність, а отже не були виконані та не були фактично реалізовані учасниками Договору від 29.03.2005.
Умови договору про дольову участь в будівництві від 29.03.2005 сторонами якого виступили Генеральний замовник (учасник 1) - ЗАТ "НВП "Дельта", Учасник 2 - ТОВ "Збруч", Учасник 3 - ПФ "Турбо", Учасник 4 - ПП ОСОБА_1 не були виконані ні ЗАТ "НВП "Дельта", ні ТОВ "Збруч", ні ПФ "Турбо". Так само як не були виконані обов'язки сторін, передбачені таким договором.
Суд помилково дійшов до висновку про закінчення робіт (підписання акту та здача в експлуатацію електричної підстанції) згідно п. 6.2. договору що вважав підставою для припинення дії договору відповідно до п. 9.1. договору.
Станом на дату подання апеляційної скарги, дія договору про дольову участь в будівництві від 29.03.2005 не припинена, а тому він може бути розірваний за рішенням суду.
Ні в договорі про спільну діяльність від 29.03.2005 немає згадки про Технічні умови №7 від 07.12.2005, ні в Технічних умовах №7 від 07.12.2005 немає згадки про договір про спільну діяльність від 29.03.2005. Тому безпідставним є твердження про те, що Технічні умови були отримані з метою реалізації договору від 29.03.2005.
Крім того, не має жодного офіційного документа на підтвердження зміни технічних умов від 28.02.2005 на технічні умови від 07.12.2005.
Сам факт того, що сторони продовжували діяти спільно з метою виконання договору від 29.03.2005 не може бути підтвердженням виконання умов такого договору та не може бути підтвердженням реалізації мети, задля досягнення якої було укладено такий договір.
Єдиним документом, відповідно до пункту 6.2. Договору, який би підтверджував виконання спірного договору був би Акт приймання робіт та відповідно подальша здача в експлуатацію згідно норм чинного законодавства, яка в тому числі передбачала укладення договору електропостачання з АТ "Хмельницькобленерго". Проте, такий акт виконання робіт ніколи не підписувався, договір на постачання електроенергії не укладався.
Субспоживачі Приватне підприємство "Кредо", Товариство з обмеженою відповідальністю "Збруч", Приватна фірма "Турбо" були підключені до зовсім іншої трансформаторної підстанції №643 та кабельної лінії 391, шляхом підроблення офіційних документів, яка була побудована за кошти ПП Куровської Є.М. на підставі власних технічних умов №7 від 07.12.2005.
Саме тому, спільні дії таких субспоживачів виключно свідчать про їх підключення до основного споживача ПП Куровської Є.М., яка на той час побудувала власну трансформаторну підстанцію та лінію електропередач, яка є відмінною від тієї що мала бути побудована за спільні кошти на підставі спірного договору та згідно інших Технічних умов №7 від 28.02.2005.
Щодо оскарження рішення в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу, скаржниця вказує на те, що:
- заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в сумі по 40 000 грн є неспівмірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, необхідністю витраченого часу на надання таких послуг, а також не відповідає критерію розумності їх розміру;
- судом першої інстанції не було взято належним чином до уваги доводи позивачки, заявлені у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу та не було взято до уваги висновки Верховного Суду;
- ТОВ "Збруч" та ПФ "Турбо" не заявляли розмір витрат разом із першою заявою по суті - відзивом, адже такий подавався лише ПП "Кредо", а тому відсутні підстави для задоволення клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу на їх користь;
- суду першої інстанції слід було зменшити розмір витрат на правничу допомогу Приватного підприємства "Кредо" у цій справі до 5 000 грн та відмовити ТОВ "Збруч" і ПФ "Турбо" в стягненні витрат на правничу допомогу, а в разі задоволення клопотання зменшити витрати на правничу допомогу до 5 000 грн.
З врахуванням викладеного позивачка вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, як такого, в якому має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Від відповідачів надійшов спільний відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому відповідачі вважають скаргу безпідставною та необґрунтованою, суть якої зводиться до незгоди із законним та обґрунтованим судовим рішенням, з огляду на таке.
Позивач намагався ввести суд в оману, не надавши суду докази існування господарської справи №924/786/23, судовими рішеннями в якій були встановлені преюдиційні обставини щодо будівництва лінії 10 кВт №391 і трансформатору №643 відповідно до Договору про дольову участь в будівництві від 29.03.2005, набуття учасниками цієї справи права власності на об'єкт у рівних частках - 25 % кожний .
Оспорюваний договір було виконано сторонами в повному обсязі та протягом двадцяти років сторони користуються збудованим об'єктом у відповідності до часток, визначених в самому договорі.
Твердження скаржника, що Технічні умови №7 від 07.12.2005 не можуть бути уточненими Технічними умовами від 28.02.2005, із посиланням на лист НКРЕКП, є помилковими, а сам лист НКРЕКП, який додано до відповіді на відзив не містить ознаки акта індивідуальної дії та не несе жодних юридичних наслідків для сторін.
Ні оспорюваним договором, ні законом не встановлено право на відмову від договору про дольову участь у будівництві. Позивачка не враховує вказану норму ч. 3 ст. 651 ЦК України.
Спірний Договір про дольову участь у спільному будівництві не підлягав державній реєстрації.
З врахуванням викладеного, відповідачі просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін.
23.09.2025 в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просив рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі №924/214/25 скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Представники Приватного підприємства "Кредо" в судовому засіданні заявили, що з доводами скаржника не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання 23.09.2025 представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Збруч" та Приватної фірми "Турбо" не з'явилися.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що вказані учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштова кореспонденція список № 24842 згрупованих відправлень, трекінг Укрпошти (т. 2, а. с. 69, 84-85), а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності Товариства з обмеженою відповідальністю "Збруч" та Приватної фірми "Турбо".
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників ОСОБА_1 та Приватного підприємства "Кредо" перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 29.03.2005 між генеральним замовником, учасником-1 - Закритим акціонерним товариством "НВП "Дельта", учасником-2 - ТОВ "Збруч", учасником-3 - ПФ "Турбо", учасником 4 - приватним підприємцем Куровською Є. М., укладено Договір про дольову участь в будівництві (далі - Договір, т. 1, а. с. 16-17).
Відповідно до пункту 1.1. Договору учасники за цим договором зобов'язуються в рівних частинах надати генеральному замовнику грошові кошти з метою дольової участі в виконанні технічних умов № 7 від 28.02.2005 (додаток № 1) на електроживлення підприємств, на земельній ділянці, яка виділена генеральному замовнику відповідно до рішення Хмельницької міської ради від 25.05.1994 № 1322 згідно з актом постійного користування землею від 01.06.1994 № ХМ-85 і знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Трудова, 29/2.
Згідно з пунктом 1.2. Договору метою цього договору є побудова електропостачання виробничих баз згідно з технічними умовами № 7 від 28.02.2005 (додаток № 1) за кошти учасників в рівних долях.
У п. 3.3. Договору передбачено, що Генеральний замовник зобов'язується своїми силами та з залученням спеціалізованих будівельних організацій здійснити виконання ТУ №7 від 28.02.2005 за кошти учасників.
Сторонами в п. 5.1. Договору погоджено, що початкова базова вартість виконання ТУ №7 визначена проектно-кошторисною документацією і складає 358 422 грн, що відповідає початковій вартості виконання ТУ №7 згідно кошторису до проектної документації.
Відповідно до п. п. 6.1., 6.2. Договору плановий початок і закінчення виконання ТУ №7 та здача в експлуатацію визначена додатком №2 до цього договору. Датою закінчення робіт вважається підписання учасниками акта приймання робіт та здача в експлуатацію згідно норм чинного законодавства.
Після здачі об'єкта в експлуатацію всі витрати пов'язані з утриманням об'єкта згідно експлуатаційних вимог несуть учасники; всі учасники заключають договори на електропостачання своїх об'єктів Хмельницьким міським РЕМ (п. п. 8.1., 8.2. Договору).
У п. 9.1. Договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання учасниками своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до наданого позивачем робочого проекту електропостачання виробничої бази ЗАТ "НВП "Дельта" по вул. Трудовій, 29/2, в м. Хмельницькому передбачається від ПС-110/10 "ХЗТП" згідно технічних умов №7 від 28.02.2005, виданих виконавчою дирекцією розподільчих мереж ВАТ ЕК "Хмельницьколенерго". Проектом передбачається спорудження КТП-2К-400кВА для підключення НВТ-Дельта - 100кВт; ТОВ "Збруч" - 80 кВт; ПФ "Турбо" - 60 кВт; ПП Куровська - 80 кВт. (т. 1, а. с. 9-13)
ЗАТ "НВП "Дельта", ПП ОСОБА_1 , ТОВ "Збруч" та ПФ "Турбо" подано ВАТ ЕК "Хмельницьокбленерго" заяву із проханням, з огляду на відмову ЗАТ "НВП "Дельта" бути замовником, внести зміни до технічних умов №7 від 28.02.2005 на електроживлення виробничої бази за адресою: м. Хмельницький, вул. Трудова, 29/2. Згідно заяви, відповідно до рішення власників визнати замовником ПП ОСОБА_1 та внести зміни також в технічні умови нового розрахункового навантаження. Заява підписана представниками ЗАТ НВП "Дельта", ТОВ "Збруч", ПФ "Турбо" та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 163 на звороті).
Відповідно до розробленої ТОВ "Хмельницькархітпроект" проектно-кошторисної документації по робочому проекту "Електропостачання виробничої бази ПП ОСОБА_1 , ЗАТ НВП "Дельта" (ПП "Кредо"), ТОВ "Збруч", ПФ "Турбо" в м. Хмельницькому від 2006 року 07.12.2005 видано технічні умови №7 на електропостачання виробничої бази ПП ОСОБА_1 за адресою вул. Трудова, 29/2 (т. 1, а. с. 163).
16.05.2006 працівниками Хмельницького РЕМ складено акт №279 про допуск в експлуатацію нового електроустаткування виробничої бази за адресою: вул. Трудова, 29/2 (т. 1, а. с. 99-102).
03.07.2006 ПП "Кредо", ПП ОСОБА_1 , ТОВ "Збруч", ПФ "Турбо", ЗАТ "НВП "Дельта" звернулись із заявою до начальника ХМРЕМ, у якій просять, у зв'язку з продажем виробничого корпусу по АДРЕСА_1 ПП "Кредо", замінити споживача електроенергії ЗАТ "НВП "Дельта" на ПП "Кредо" (т. 1, а. с. 93).
Додатковою угодою № 1 від 20.12.2006 до договору про дольову участь в будівництві від 29.03.20205 врегульовано розподіл часток електропостачання виробничих баз між всіма учасниками (по 25% загальної вартості об'єкту; т. 1, а. с. 82).
Також, 20.12.2006 сторони Договору від 29.03.2006 підписали Акт передачі майна (частини № 1 договору б/н про дольову участь в будівництві електропостачання від 23.03.2005; т. 1, а. с. 83).
За змістом такого Акту, у зв'язку із закінчення робіт згідно Договору від 23.03.2005 про дольову участь в будівництві електропостачання виробничих баз відповідно ТУ № 7 від 28.02.2025 і фактом продажу обладнання КТП-2-400-1014 (відповідно до накладної № 42 від 13.12.2005), Генеральний замовник, учасник 1 ЗАТ "НВП "Дельта" передав свою частину, розмір якої визначений Додатковою угодою № 1 від 20.12.2006 до Договору від 29.03.2005 у власність ПП "Кредо", а останній прийняв та не має претензій по якості та розміру переданої частини до ЗАТ "НВП "Дельта" та інших учасників.
Суд зауважує, що в назві такого акту вказано про договір від 23.03.2005, однак зі змісту такого акту вбачається, що він стосується саме спірного Договору від 29.03.2025, а тому вказання невірної дати в назві акту, суд розцінює, як описку.
ОСОБА_1 31.03.2009 звернулась до Хмельницького МРЕМ із листом, у якому просить нараховувати електроенергію по встановленій методиці пропорційно виділеній потужності та навантаженню кожному споживачу. За змістом листа, КТП-643 по АДРЕСА_2 , побудовано на дольові кошти ПП ОСОБА_1 , ПФ "Турбо", ТОВ "Збруч" та ПП "Кредо", при цьому, протокольним рішенням сторін визначено замовником та розпорядником ПП ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 121).
ОСОБА_3 подав АТ "Хмельницьколенерго" заяву з проханням змінити власника точки договору 22103213 за адресою: АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 на Куровського І.В. (т. 1, а. с. 164).
ТОВ "Хмельницькоархпроект" у листі від 07.09.2023 повідомив директора ТОВ "Збруч", що проектні роботи, згідно технічних умов №7 від 28.02.2005 на електропостачання виробничої бази НВП "Дельта" (ПП "Кредо"), ОСОБА_1 , ТОВ "Збруч" та ПФ "Турбо" по вул. Трудовій, 29/2 виконані в повному обсязі. Оплата за роботи проведена НВП "Дельта" (т. 1, а. с. 84-97).
АТ "Хмельницькобленерго" у листі від 02.01.2025 у відповідь на запит представника позивача щодо надання копії технічних умов №7 від 28.02.2005 та документів, наданих ЗАТ "НВП "Дельта" із заявою про приєднання, повідомило, що відповідно до п.3 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо плати за приєднання до мереж суб'єктів природних монополій" за № 5021-VI від 22.06.2012, правовідносини, пов'язані з приєднанням об'єктів замовників до електричних і газових мереж (у тому числі правовідносини, які виникають у зв'язку із розпорядженням такими мережами та сплатою пайової участі), регулюються законодавством, яке діяло до набрання чинності цим Законом, якщо технічні умови щодо приєднання до електричних або газових мереж видано замовнику до 01.01.2013 і будівництво таких об'єктів розпочато до 01.07.2013. Тому, навіть у разі наявності до технічних умов №7 від 28.02.2005 змін та (або) додаткових угод про продовження терміну виконання робіт, вони вважаються такими що втратили чинність (т. 1, а. с. 7).
Хмельницький район електромереж АТ "Хмельницькобленерго" у листі від 19.05.2025 повідомив представника позивача про відсутність інформації про звернення ЗАТ "НВП "Дельта" щодо зміни замовника технічних умов №7 від 28.02.2005 на Куровську Є.М. (т. 1, а. с. 180).
Позивачка вважаючи, що Договір про дольову участь в будівництві від 29.03.2005 слід розірвати, з підстав викладених в позовній заяві, звернулася до суду із цим позовом.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказує, що між учасниками цієї справи існував інший спір, котрий розглядався в порядку господарського судочинства, а саме в справі № 924/786/23.
Зокрема, Приватне підприємство "Кредо", Товариство з обмеженою відповідальністю "Збруч", Приватна фірма "Турбо" звернулися до Господарського суду Хмельницької області із позовом фізичної особи-підприємця Куровського Ігора Вікторовича, ОСОБА_1 , Акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" в особі Хмельницького РЕМ, про визнання недійсним акта прийому-передачі; визнання недійсним договору; визнання права власності.
Господарський суд Хмельницької області рішенням 04.04.2024 у справі № 924/786/23, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.10.2024 та Верховний Суд постановою від 17.12.2024 залишили без змін, позов задовольнив. Визнав недійсним акт-прийому передачі від 01.11.2022, укладеним між ФОП Куровською Є.М. та ФОП Куровським І.В. за умовами якого передано у власність наступне майно лічильник №84253143 типу АСЕ6000 та КЛ-10кВ ААБлУ-3х120мм2 L=755м, КТП №643 з трансформатором ТМ-400кВА, всі КЛ-0,4кВ. Визнав недійсним договір про спільне використання технологічних електричних мереж №22107291 укладений 30.12.2022 між ФОП Куровським Ігорем Вікторовичем та АТ "Хмельницькобленерго". Визнав за Приватним підприємством "Кредо" право власності на 1/4 частки енергетичного об'єкта, який складається з кабельної лінії №391 (КЛ-10кВ ААБлУ-Зх120мм2 L=755м) та трансформаторної підстанції №643 (КТП - 400/10 кВ), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю "Збруч" право власності на 1/4 частки енергетичного об'єкта, який складається з кабельної лінії №391 (КЛ-10кВ ААБлУ-Зх120мм2 L=755м) та трансформаторної підстанції №643 (КТП - 400/10 кВ), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав за Приватною фірмою "Турбо" право власності на 1/4 частки енергетичного об'єкта, який складається з кабельної лінії №391 (КЛ-10кВ ААБлУ-Зх120мм2 L=755м)та трансформаторної підстанції №643 (КТП - 400/10 кВ), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказаним судовим рішенням було встановлено, що:
"Замовник згідно Технічних умов № 7 від 07.12.2005 року є ПП ОСОБА_1 . Рішення про визнання замовником ПП ОСОБА_1 прийняте спільно ЗАТ "НВП Дельта", ПП ОСОБА_1 , ТОВ "Збруч" та ПФ "Турбо".
В зв'язку з технічною неможливістю оформити всіх учасників будівництва лінії 10 кВт № 391 і трансформатора № 643 напряму споживачами з відповідними потужностями, за згодою всіх учасників "Основним споживачем" перед ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго" було визнано ПП ОСОБА_1 на підставі заяв.
19.05.2006 року між ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго" та ПП Куровською Є.М., як з основним споживачем, укладено договір про постачання електричної енергії юридичним та фізичним особам-суб'єктам підприємницької діяльності № 3213 та відповідно договори про постачання електричної енергії юридичним та фізичним особам-суб'єктам підприємницької діяльності № 3294 від 17.08.2006 року, № 1959 від 09.08.2006 року, № 3295 від 17.08.2006 року з ТОВ "Збруч", ПП "Кредо" та ПФ "Турбо" як з субспоживачами.
27.12.2006 року між та ПП Куровською Є.М. (власник) та ПП "Кредо" (користувач) укладено договір про спільне використання технологічних мереж, відповідно до якого (п.1.1.) власник мереж зобов'язується забезпечити передачу електричної енергії в межах величин, дозволених користувачу до використання, а користувач - вчасно сплачувати за використання електричної мережі, отримані послуги, в тому числі за перетікання реактивної електричної енергії.".
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
В силу ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (ч. 4 ст. 626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
За положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У ч. 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.09.2020 у справі № 920/418/19, іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.
В силу ст. 615 ЦК України в разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Вище встановлено, що 29.03.2005 між ЗАТ "НВП "Дельта", ТОВ "Збруч", ПП "Турбо" та ПП ОСОБА_4 було укладено Договір про дольову участь його сторін у побудові електропостачання виробних баз та який містить елементи, зокрема, договору підряду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями ч. ч. 2 - 4 ст. 849, ч. 2 ст. 852, ч. 3 ст. 858 ЦК України.
Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені ст. 849 ЦК України, відповідно до якої:
- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);
- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);
- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);
- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).
Правовий аналіз ч. ч. 2-4 статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частинами 2, 3 вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто, вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов'язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов'язань підрядником.
Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19.
Матеріали справи не підтверджують односторонню відмову позивачки від спірного Договору.
При цьому, суд першої інстанції вірно зауважив, що ОСОБА_1 навпаки вказує на чинність договору від 29.03.2005 через невиконання ЗАТ "НВП "Дельта" своїх зобов'язань, тоді як позовна заява містила лише посилання на ст. 849 ЦК України.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка вказала, що побудова електропостачання виробничої бази за адресою: вул. Трудова, 29/2, здійснена не ЗАТ "НВП "Дельта" за рахунок коштів всіх сторін договору, як це передбачалось умовами договору, а ПП ОСОБА_1 самостійно, у зв'язку із тим Генеральний замовник ЗАТ "НВП "Дельта" не приступив до виконання робіт, що є істотним порушенням договору від 29.03.2005 в розумінні ст. 651 ЦК України та надає право Куровській Є.М. вимагати його розірвання.
При цьому, сторонами спору не заперечується, що комплектна трансформаторна підстанція за адресою: вул. Трудова, 29/2, прийнята в експлуатацію та функціонує.
Однак, із вище встановлених обставин справи вбачається, що після укладення Договору, його сторони - ЗАТ "НВП "Дельта", ПП ОСОБА_1 , ТОВ "Збруч" та ПФ "Турбо" звернулися із заявою до ВАТ ЕК "Хмельницькобленерго" в якій, з огляду на відмову ЗАТ "НВП "Дельта" бути замовником, просили внести зміни до Технічних умов №7 від 28.02.2005 на електропостачання виробничої бази за адресою: АДРЕСА_1 , та за рішенням власників визнати замовником ПП Куровську Є.М.
Жодних заяв ПП Куровської Є.М. щодо видачі особисто їй Технічних умов на електропостачання виробничої бази за адресою: АДРЕСА_1 , суду не надано.
Тому, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом щодо критичної оцінки доводів позивача, що Технічні умови від 07.12.2005 видані ПП Куровській Є.М. для самостійного забезпечення електропостачання, а не з метою реалізації спірного Договору.
Також суд бере до уваги зміст Акту передачі майна від 20.12.2006, котрий підписаний сторонами Договору від 29.03.2005, в тому числі ПП Куровською Є.М., відповідно до якого вбачається завершення робіт згідно Договору від 29.03.2005 про дольову участь в будівництві електропостачання виробничих баз відповідно до ТУ №7 від 28.02.2005.
Крім того, 03.07.2006 ПП Куровською Є.М., ПП "Кредо", ТОВ "Збруч", ПП "Турбо" та ЗАТ "НВП "Дельта" подано спільну заяву Хмельницькому РЕМ щодо заміни споживача електроенергії ЗАТ "НВП "Дельта" на споживача електроенергії ПП "Кредо" у зв'язку з продажем виробничого корпусу.
Із тексту такої заяви вбачається, що учасники справи вирішили визначити замовником технічних умов ПП Куровську Є. М. Тобто, подальше оформлення документації на позивачку пов'язане саме із таким рішенням сторін Договору.
Більше того, в поданій ПП Куровською Є.М. начальнику Хмельницького МРЕМ заяві вх.№1554 від 31.03.2005, позивачка вказує, що КТП-643 по вул. Трудовій 29/2 побудовано на дольові кошти ПП Куровської Є.М., ПП "Турбо", ТОВ "Збруч", ПП "Кредо".
В подальшому, 31.03.2009 ПП Куровська Є.М. зверталась до Хмельницького МРЕМ із проханням змінити порядок нарахування за електроенергію по причині постійних неузгоджень зі сплати втрат електроенергії. За змістом листа ПП Куровська Є.М. зазначає про будівництво КТП-643 по вул. Трудовій, 29/2, на дольові кошти ПП Куровської Є.М., ПФ "Турбо", ТОВ "Збруч" та ПП "Кредо", замовником і розпорядником ТП - 643 за рішенням сторін визначено Куровську Є.М.
З вище вказаних доказів, наявних в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованою та такою, що спростовується матеріалами справи позицію позивачки, що підключення об'єктів учасників справи до мережі електроенергії відбулося через підключення до електроустановки, котру вона самостійно збудувала та ввела в експлуатацію. Суд зауважує, що оформлення документів позивачкою (або на її ім'я) пов'язане із спільним рішенням учасників справи щодо визначення її як замовника техумов.
Апеляційний господарський суд не може залишити поза увагою і те, що наслідком розірвання договору є припинення зобов'язань, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.
Відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.08.2018 у справі №910/7981/17 та від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18 (на які посилається скаржник), а також від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 зі справи № 911/3276/20 тощо.
Закінчення робіт (підписання акту та здача в експлуатацію електричної підстанції) згідно п.6.2. Договору є підставою для припинення дії договору відповідно до п. 9.1. Договору.
До того ж, інші докази в справі, про які вказано вище, в своїй сукупності підтверджують закінчення робіт по Договору.
Додатково приймається до уваги, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй шкоди, в тому числі, звернень з приводу повернення сплачених за договором від 29.03.2005 року коштів, відшкодування понесених витрат на забезпечення електропостачання по вул. Трудовій, 29/2, тощо.
Суд враховує і те, що позивачка не подала жодних доказів завдання їй шкоди, зокрема відсутні підтвердження звернень щодо повернення коштів, сплачених за Договором від 29.03.2005, чи відшкодування витрат на забезпечення електропостачання по вул. Трудовій, 29/2.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач не надав належних та достатніх доказів не реалізації договору від 29.02.2005 щодо дольової участі в забезпеченні електропостачання виробничої бази за адресою: м. Хмельницький, вул. Трудова, 29/2, а також спричинення діями чи бездіяльністю відповідачів шкоди ПП Куровській Є.М., у зв'язку з чим правомірно відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України в абзаці 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 та в абзаці 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 31.03.2015 №1-рп/2015, складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року № 3-р(І)/2019).
Отже, правова визначеність гарантує, що однакові відносини, які склались в один і той же проміжок часу, не будуть врегульовані у різний спосіб. Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" (CASE OF BRUMГRESCU v. ROMANIA) №28342/95).
В основі принципу правової визначеності, як одного з елементів принципу верховенства права, лежить положення римського права res judicata ("вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не потрібно розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі і непереборні обставини (пункт 46 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України", №32053/13).
Апеляційний господарський суд зауважує, що із позовом в справі № 924/214/25, позивачка звернулася лише після завершення розгляду судами справи № 924/786/23, де одним із аргументів щодо задоволення позову було саме правомірність Договору про дольову участь в будівництві від 29.03.2005.
При цьому, із судових рішень у справі № 924/786/23 не вбачається подання ОСОБА_1 зустрічного позову про розірвання вказаного Договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вбачає, що позов в цій справі направлений фактично на перегляд рішення в іншій судовій справі, котре набрало законної сили, а також перегляд спірних правовідносин, з метою ухвалення інакшого судового рішення.
За наведеного, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволені позову.
Щодо витрат відповідачів на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Апеляційний господарський суд вказує, що у спільному відзиві на позов, відповідачі вказували попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у зв'язку із розглядом справи судом першої інстанції у розмірі 40 000 грн (т. 1, а. с. 40-50).
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачка подала суду першої інстанції клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та відмову в стягненні витрат на правничу допомогу, в яких просила суд зменшити витрати ПП "Кредо" на професійну правничу допомогу до 5 000 грн, а також відмовити ТОВ "Збруч" та ПП "Турбо" в стягненні таких витрат, або зменшити їх до 5 000 грн (т. 1, а. с. 223-225).
Такі заперечення обґрунтовані тим, що розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
Позивачка вказує, що представником відповідача було підготовлено лише два процесуальні документи по суті, а зазначені в акті приймання-передачі виконаних робіт надані послуги, які полягали у правовому аналізу наданих Клієнтом матеріалів справи, вивченні судової практики в подібних категоріях справ з урахуванням правової ситуації Клієнта, надання консультацій, роз'яснень щодо справи, не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Наголошує, що ТОВ "Збруч" та ПФ "Турбо" не заявляли розмір витрат разом із першою заявою по суті, тому відсутні підстави для стягнення понесених останніми витрат на правничу допомогу.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що у розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може також відступити від вказаного у частині четвертій статті 129 ГПК України загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, правничу допомогу в суді першої інстанції відповідачам надавав адвокат Ксьондзик Ю. Ю.
Зокрема, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником відповідачів надано договори про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2025, укладені адвокатом Ксьондзиком Юрієм Юрійовичем (виконавець) та ПФ "Турбо", ТОВ "Збруч", ПП "Кредо" (замовники), за умовами яких Виконавець бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу та здійснювати представництво інтересів Замовників у Господарському суді Хмельницької області під час розгляду господарської справи № 924/214/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Кредо", Товариства з обмеженою відповідальністю "Збруч", Приватної фірми "Турбо" про розірвання договору (т. 1, а. с. 203, 210, 217).
У п. 2.1. договорів погоджено, що договори набирають чинності з моменту підписання і діють до виконання Сторонами своїх зобов'язань, тобто до закінчення судом розгляду визначеної у п. 1.1. Договору справи та прийняття відповідного рішення місцевим судом.
За правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. Договору, Замовник сплачує Виконавцю гонорар в розмірі, обумовленому додатковою угодою сторін (п. 3.1. договорів).
Договори підписані їхніми сторонами та скріплені печатками.
Також 22.03.2025 між виконавцем та замовниками укладено додаткові договори до договорів про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2025, якими передбачено, що клієнт зобов'язаний сплатити Адвокату винагороду у фіксованому розмірі в сумі 40 000 грн за весь обсяг послуг, які надаються Адвокатом згідно умов Основного договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 22.03.2025. Винагорода, визначена в п. 1 цього Додаткового Договору, сплачується Клієнтом у безготівковому порядку на банківські реквізити Виконавця, зазначені у цьому Договорі, протягом 90 днів з дати ухвалення судом першої інстанції рішення за наслідками розгляду справи, або раніше за бажанням Клієнта (т. 1, а. с. 204, 211, 218).
В подальшому, 25.06.2025 між адвокатом Ксьондзиком Ю.Ю. та відповідачами підписано акти приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг за договором б/н про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2025, за умовами яких Адвокат (Виконавець) надав, а Клієнт (Замовник) отримав правничу допомогу, передбачену умовами договору б/н про надання правової допомоги від 22.03.2025, а саме: правовий аналіз наданих Клієнтом матеріалів справи. Вивчення судової практики в подібних категоріях справ з урахуванням правової ситуації Клієнта. Надання консультацій, роз'яснень щодо справи; підготовка відзиву, заяв, клопотань процесуального характеру, заперечень; представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції по справі № 924/214/25 (т. 1, а. с. 202, 209, 216).
Згідно таких актів, адвокатом надано правничу допомогу на суму 40 000 грн, кожному із відповідачів.
Суд враховує, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Як вказано вище, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, апеляційний господарський суд, при наданні оцінки послугам з правничої допомоги також врахував, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
Посилання скаржниці на відсутність попереднього (орієнтованого) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу зі сторони ТОВ "Збруч" та ПП "Турбо", суд апеляційної інстанції вважає помилковими, так як вище вказано, що відповідачі подали спільний відзив на позов, де вказали такий розрахунок в розмірі 40 000 грн.
В той же час, суд першої інстанції вважає за необхідне вказати, що відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, застосування ч. 2 ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. За змістом наведеної норми суд має право ("може"), а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом із першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні.
Крім того, доводи скаржниці щодо не взяття судом першої інстанції обсягу наданих адвокатом відповідачам послуг (професійної правничої допомоги), в тому числі яка відображена в актах, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу містить врахування позиції сторін в цьому питанні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано врахував, що заперечення відповідачів проти позову є тотожними та викладені в одному спільному процесуальному документі, не вимагали формування окремої правової позиції для кожного з них, а значна частина відзиву ґрунтується на обставинах, уже встановлених у справі № 924/786/23, так само як і подані докази у справі № 924/214/25.
За таких умов заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 40 000 грн є неспівмірною зі складністю спору, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, витраченим часом та критерієм розумності.
Тому правильним є висновок суду про покладення на позивача витрат на правничу допомогу в сумі по 10 000 грн, а в решті вимог щодо їх стягнення, слід відмовити.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржниці, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі № 924/214/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі № 924/214/25.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі № 924/214/25 - без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2025 у справі № 924/214/25.
3. Справу №924/214/25 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "26" вересня 2025 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.