вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" вересня 2025 р. Справа№ 910/5292/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Підвисоцького В.І., Харламова О.В. (директор);
відповідача - Скопича Ю.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025
у справі №910/5292/25 (суддя - Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення заборгованості.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" звернулося з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості суми забезпечення виконання договору №УГВС 229/0206-23 від 18.07.2023 (гарантія) та безпідставно отримані відповідачем грошові кошти в загальному розмірі 573382,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне отримання відповідачем як бенефіціаром за банківською гарантією грошових коштів у сумі 556999,50 грн, сплачених за вимогою останнього гарантом - Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус", оскільки п. 10.3 договору поставки №УГВС 229/0206-23 від 18.07.2023 унормовано, що банківська гарантія повертається постачальнику протягом 5 банківських днів, зокрема, після виконання постачальником зобов'язань за договором в повному обсязі. Зобов'язання за договором поставки виконано постачальником у повному обсязі, позивач виконав свій обов'язок зі сплати штрафних санкцій за прострочення терміну поставки товару, а відтак наявні підстави для повернення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" суми забезпечення виконання договору, яку Акціонерне товариство "Укргазвидобування" отримало за банківською гарантією у розмірі 556999,50 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2025 відкрито провадження у справі №910/5292/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/5292/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовані норми ст. ст. 546, 560, 563, 568 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та застосовані висновки Верховного Суду, що не є подібними до спірних правовідносин (№910/5292/25).
Позивач вказує, що за банківською гарантією банк гарантував належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" зобов'язань по виконанню договору, а тому порушення виконання зобов'язань постачальником є підставою для виплати бенефіціару, згідно належно представленої вимоги, гарантійної суми. Оскільки постачальник порушив зобов'язання за договором та несвоєчасно поставив товар (з порушенням строку), Акціонерне товариство "Укргазвидобування" правомірно скористалось своїм правом пред'явлення вимоги за банківською гарантією. Відтак банківська гарантія, як односторонній правочин, припинилась у зв'язку з її виконанням (ст. 568 ЦК України), що виключає можливість її повернення за приписами п. 10.3 договору та ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі».
Також скаржник вказує на безпідставність посилання судом першої інстанції на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №910/4070/21, від 21.02.2020 у справі №910/4460/19 та від 25.09.2024 у справі №910/12114/23.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням в частині розподілу витрат на правничу допомогу апелянт стверджує, що обсяг та зміст наданих адвокатом послуг не відповідає критерію дійсності та необхідності, заявлений позивачем розмір витрат є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, а тому їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2025 апеляційну скаргу у справі №910/5292/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/5292/25, справу призначено до розгляду на 23.09.2025, встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
01.09.2025 через електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останнє просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувані рішення без змін.
Заперечуючи проти доводів скарги позивач відмічає, що за умовами договору поставки, а також згідно положень Закону України «Про публічні закупівлі», банківська гарантія має бути повернута після повного виконання договору, а тому підстав для утримання банківської гарантії бенефіціара немає.
Крім того позивач відмічає, що заявлена ним та задоволена судом сума винагороди є співмірною сумі позовних вимог та складності справи.
У судовому засіданні 23.09.2025 представники сторін надали пояснення по суті спору. Представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, відмовити у задоволенні позову. Представники позивача заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги та просили залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Я слідує з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" (постачальник) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки №УГВС 229/0206-23, згідно якого постачальник взяв на себе обов'язок з поставки запасних частин до лабораторного обладнання на загальну суму з врахуванням ПДВ - 11139990 грн, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити такий товар.
Згідно специфікації №1 від 18.07.2023, що є додатком №1 до договору та згідно додатку №4 до договору - сторони погодили перелік товару, його короткий опис, технічні характеристики, кількість, ціну, загальну вартість та умови і строки оплати.
Виконання договору з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" було гарантовано банківською гарантією №33603 від 05.07.2023 на суму 556999,50 грн.
На виконання умов укладеного сторонами договору позивач за видатковими накладними №24 від 18.01.2024 та №47 від 31.01.2024 поставив відповідачеві товар, що обумовлений договором. Проте відповідач відмовився від приймання поставленого позивачем товару, посилаючись на те, що поставлений позивачем товар не є тим товаром, що обумовлений договором.
З огляду на відмову відповідача прийняти поставлений товар позивач звернувся до суду із позовом про зобов'язання відповідача виконати в натурі умови договору шляхом прийняття товару, що поставлений позивачем за умовами договору.
За результатами розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 у справі №910/5851/24 (залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024), позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" задоволено повністю та зобов'язано Акціонерне товариство "Укргазвидобування" виконати в натурі умови договору поставки за №УГВС229/0206-23 від 18.07.2023.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їх повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (подібні за змістом правові позиції неодноразово були викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №910/16898/19 та №906/1231/20 від 20.062021 та відповідно від 10.09.2021).
Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що не потребує доведенню факт того, що позивачем виконано умови договору щодо поставки товару.
Як вказує позивач, на виконання рішення суду у справі №910/5851/24 відповідач 16.12.2024 прийняв від позивача товар за договором поставки №УГВС 229/0206-23 та 20.01.2025 здійснив оплату отриманого товару, що підтверджується видатковою накладною за №535 від 16.12.2024 та випискою з банківського рахунку позивача за 20.01.2025.
Тобто, сторонами у повному обсязі виконані зобов'язання за договором, зокрема, здійснення позивачем поставки товару у повному обсязі, а також прийняття відповідачем товару та, відповідно, факт його оплати.
Пунктом 10.2 договору поставки передбачено, що забезпечення виконання зобов'язань за договором здійснюється до укладення договору, зокрема, шляхом надання банківської гарантії.
В забезпечення виконання договору поставки (за результатами закупівлі 23Т-193,_38420000-5) 05.07.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" (принципал) та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" укладено договір про надання гарантії №33603/ЮГ-23, відповідно до умов п. 1.1 якого даний договір регулює правовідносини сторін щодо надання банком-гарантом гарантії виконання договору з метою забезпечення належного виконання принципалом умов договору, що укладається за результатами закупівлі 23Т-193,_38420000-5 - Прилади для вимірювання витрат, рівня та тиску рідин і газів, згідно оголошення №UA-2023-0606-004794-а від 06.06.2023, укладеного принципалом з Акціонерним товариством "Укргазвидобування".
Відповідно до п. 1.2 договору гарантії гарантійним випадком є невиконання/ неналежне виконання принципалом умов договору.
Пунктом 1.3 договору гарантії передбачено, що надана в межах цього договору гарантія є безумовною, безвідкличною та надається у вигляді електронного документа, підписаного КЕП з накладеною кваліфікованою електронною печаткою банка-гаранта.
Сума і валюта гарантії - 556999,50 грн, строк дії гарантії - з 05.07.2023 по 10.06.2024 включно (п. п. 2.1, 2.2 договору гарантії).
Таким чином, на виконання умов п. 10.1 договору поставки позивачем 05.07.2023, тобто не пізніше дати укладення договору, була надана відповідачу безвідклична та безумовна банківська гарантія (забезпечення виконання договору), видана Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування".
Як вбачається з матеріалів справи, постачальник здійснив поставку товару згідно накладної №24 від 18.01.2024 та №47 від 31.02.2024, у той час як договором обумовлено термін поставки у 180 календарних днів з дня його укладення, тобто останнім днем виконання зобов'язань є 13.01.2024.
16.02.2024 відповідач звернувся до банку-гаранта зі SWIFT-повідомленням (вимогою) про сплату гарантійного платежу за банківською гарантією від 05.07.2023, що була надана на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування", в розмірі 556999,50 грн у зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх зобов'язань за договором.
Листом №1-595 від 19.02.2024 банк-гарант повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" про надходження на адресу гаранта вказаної вимога від бенефіціара і просив перерахувати грошові кошти у сумі 556999,50 грн для відшкодування суми гарантійного платежу банку-гаранту. На виконання вказаної листа-вимоги 12.03.2024 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" відбулося списання гарантійного платежу на зазначену суму.
Після прийняття відповідачем товару за договором поставки (16.12.2024) та оплати отриманого товару (20.01.2025) позивач звернувся до відповідача з вимогою №2001 від 20.01.2025, згідно якої просив повернути суму гарантії в розмірі 556999,50 грн на підставі п. 10.3 договору.
У відповідь на вказану претензію відповідач листом від 17.02.2025 відмовив у поверненні гарантійної суми вказуючи на порушення позивачем своїх договірних зобов'язань в частині строків поставки товару.
21.02.2025 позивач направив відповідачу лист №2101 у відповідності до якого просив надати розрахунок для оплати пені за прострочення поставки товару за умовами п. 7.7 договору. У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 07.03.2025 надав розрахунок пені за прострочення строків поставки товару у розмірі 101616,96 грн.
Листом №1803 від 18.03.2025 позивач повідомив відповідача про сплату штрафних санкцій та просив повернути йому суму гарантії у розмірі 556999,50 грн.
10.04.2025 позивач направив відповідачу повторну вимогу за №1004 про повернення суми забезпечення виконання договору, яку Акціонерне товариство "Укргазвидобування" отримало за банківською гарантією у розмірі 556999,50 грн. Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення, з підстав прострочення з боку позивача строків поставки товару.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" повністю виконано умови договору №УГВС 229/0206-23 від 18.07.2023 та сплачено штрафні санкції за порушення строків вказаної поставки, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути забезпечення виконання договору.
Відповідач заперечував проти позовних вимог стверджуючи, що товар за договором було поставлено з простроченням, а отже у відповідача було безумовне право на пред'явлення вимоги за банківською гарантією.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку, що з моменту повного виконання позивачем договору та проведення розрахунків за товар у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, яке не було ним виконано.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору після його повного виконання учасником-переможцем, незалежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору у частині строків поставки товару.
З огляду на встановлені фактичні обставини місцевий господарський суд погодився з доводами позивача, що останній здійснив повне виконання зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору договором, хоча і з порушенням обумовлених строків, що свідчить саме про його неналежне виконання, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Порядку закупівель товарів, робіт та послуг, затвердженого наказом Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобування" №497 від 01.08.2017.
З наведеними висновками Господарського суду міста Києва в їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 556999,50 грн суми забезпечення виконання договору поставки (яку відповідач отримав за банківською гарантією), у зв'язку з виконанням позивачем зобов'язання з поставки товару.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду справи судом першої інстанції) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що договір поставки №УГВС 229/0206-23 від 18.07.2023 було укладено за результатами закупівлі 23Т-193,_38420000-5 - Прилади для вимірювання витрат, рівня та тиску рідин і газів, згідно оголошення №UA-2023-0606-004794-а від 06.06.2023.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що публічна закупівля - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.
За приписами ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури (у тому числі ціни за одиницю товару).
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - предмет договору - на загальну суму 11139990 грн та сплачено його вартість. Після прийняття товару претензій щодо якості поставленого товару у відповідності до умов договору, а також письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам національних стандартів/технічним умовам, технічній та/або іншій документації, наявності дефектів товару або пошкодження пакування, а також складання актів про виявлені недоліки відповідач не пред'являв.
Отже, у відповідності до укладеного між сторонами договору позивачем у повному обсязі виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу, а останнім, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень щодо його якості та кількості та здійснено його повну оплату.
Пунктом 10.1 договору поставки сторонами унормовано, що договір набирає чинності з дати його підписання, за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до 30.06.2024.
05.07.2023 в забезпечення виконання договору поставки між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" та Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" укладено договір про надання гарантії №33603/ЮГ-23.
Правовідносини, які виникли на підставі банківської гарантії від 05.07.2023, підпадають під правове регулювання норм §4 глави 49 ЦК України та глави 22 ГК України, а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України №639 від 15.12.2004 (далі - Положення), Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 статті 200 ГК України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (ч. 3 ст. 200 ГК України).
Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб'єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов'язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов'язання тільки для гаранта. Такий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19.
Згідно із ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Так, у п. 9 ч. 3 розд. I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов'язань принципала перед бенефіціаром.
За змістом положень ст. ст. 561, 566 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Відповідно до ч. 1 ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
При цьому відповідно до п. 2 гл. 4 розд. II Положення одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком - гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.
Отже, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов'язання, незалежне від зобов'язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов'язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов'язання виконанням, гарант не вправі.
У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником; гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов'язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов'язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.
Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією (ч. 3 ст. 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов'язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов'язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв'язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.
Відтак, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов'язанням, так і за незалежною від цього зобов'язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов'язанням, то, пред'явивши вимогу гаранту, отримає виконання.
Статтею 564 ЦК України передбачено, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Відповідно до ч. 1 ст. 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Аналогічні положення містить п. 3.3 договору гарантії, згідно з яким у випадку здійснення банком-гарантом на користь бенефіціара платежу, банк-гарант протягом трьох робочих днів з дати здійснення гарантійного платежу повідомляє принципала про здійснення гарантійного платежу, а принципал протягом десяти робочих днів з дати здійснення гарантійного платежу відшкодовує банку-гаранту суму гарантійного платежу на рахунок в Акціонерному товаристві "КБ "Глобус" та сплачує банку-гаранту проценти із розрахунку 35% річних.
У той же час, у договорі поставки (пп. А п. 10.3) сторони погодили, що у випадку надання постачальником забезпечення виконання зобов'язань по договору у формі банківської гарантії покупець повертає постачальнику таке забезпечення протягом 5 банківських днів з дня виконання постачальником зобов'язань за договором у повному обсязі.
Окрім того, згідно ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю:
1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю;
2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;
3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону;
4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто відповідно до положень п. 10.3 договору, які узгоджуються з вимогами ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", забезпечення виконання договору повертається після виконання виконавцем всіх його умов упродовж п'яти банківських днів з дати виконання постачальником зобов'язань за договором.
За таких обставин, з урахуванням дати прийняття відповідачем товару за договором (16.12.2024), а також з огляду на повне виконання позивачем умов договору в частині поставки товару, відповідач повинен був повернути банківську гарантію до 23.12.2024.
Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 розглядаючи подібний спір, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, виснував, що вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, тоді як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору (п. 5.53).
При цьому невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 5.54).
Отже, за висновками Верховного Суду підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань (п. 5.60).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначеного Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 2 статті 193 ГК України передбачалося, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте в порушення умов п. 10.3 договору відповідач не здійснив повернення банківської гарантії у строк до 23.12.2024, не зважаючи на повне виконання позивачем зобов'язань за договором щодо поставки товару.
За таких обставин, оскільки зобов'язання за договором були виконані позивачем у повному обсязі, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про необхідність повернення відповідачем гарантійної суми, позаяк за умовами укладеного між сторонами договору підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідачем не спростовано, що товар за договором поставлений у повному обсязі, прийнятий та повністю сплачений останнім, що свідчить про виконання позивачем зобов'язання за договором та прийняття такого виконання відповідачем. До того ж, за неналежне виконання умов договору в частині строків поставки товару позивачем було сплачено відповідачу штрафні санкції.
Наведене підтверджує те, що з моменту повного виконання позивачем договору у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення забезпечення виконання договору, що не було ним виконано в порушення вимог ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та п. 10.3 договору.
Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені обставини повного виконання позивачем зобов'язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору договором, є безпідставними твердження скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Також судом апеляційної інстанції відхиляються за безпідставністю посилання відповідача на порушення позивачем строків поставки товару, як на підставу для утримання сплаченого гарантом (Акціонерним товариством "КБ "Глобус") забезпечення, яке в подальшому було компенсовано банку позивачем, позаяк гарантія є окремим видом забезпечення виконання зобов'язань за договором. Гарантія - це односторонній правочин, за яким гарант приймає на себе обов'язок сплатити бенефіціару на його вимогу певну грошову суму внаслідок невиконання боржником (принципалом) взятих на себе зобов'язань, забезпечених гарантією. Тобто, підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання. До того ж, як було зазначено, за порушення строків поставки позивачем було сплачено відповідачу передбачені договором штрафні санкції.
Не знайшли свого підтвердження також і доводи скаржника про неможливість повернення банківської гарантії з підстав того, що така фінансова послуга (банківська гарантія) була спожита бенефіціаром у момент виконання банком свого зобов'язання зі сплати суми, на яку видано гарантію. Так, в силу приписів ст. ст. 546, 560 ЦК України та ст. 200 ГК України бенефіціар не є стороною договору про надання банківської гарантії, оскільки договір укладається між принципалом та банком. А тому надання банківської гарантії є послугою для принципала, який замовив її та сплатив банку комісію, а не послугою для бенефіціара. У той же час споживання послуги передбачає укладення договору та оплату. Бенефіціар не укладав договору з банком, не сплачував комісію, а лише реалізував право, передбачене гарантією. Перерахування банком коштів бенефіціару є виконанням забезпечувального зобов'язання, а не наданням чи споживанням послуги, як помилково вважає відповідач.
Посилання скаржника на безпідставне урахування судом першої інстанції правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №910/4070/21, від 21.02.2020 у справі №910/4460/19 та від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини в наведених справах та у даній справі є подібними. У вказаних справах судом також досліджувалось питання щодо необхідності повернення замовником сплаченої суми забезпечення виконання договору, з огляду на виконання зобов'язання у повному обсязі.
При цьому застосування судом першої інстанції під час розгляду даного спору внутрішнього акту відповідача (Порядку закупівель товарів, робіт та послуг, затвердженого наказом Приватного акціонерного товариства "Укргазвидобування" №497 від 01.08.2017), який втратив свою силу, в силу приписів ст. 277 ГПК України, не є підставою для скасування вірного по суті рішення суду.
Стосовно доводів апеляційної скарги про неправомірне стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 34000 грн, колегія суддів зауважує наступне.
Як слідує з матеріалів справи, 30.05.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" подало до суду клопотання про розподіл судових витрат, згідно якої просило покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 51733,83 грн.
За результатами розгляду спору, суд першої інстанції врахувавши предмет спору, складність справи, критерії реальності адвокатських витрат, принципи співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку, що обґрунтованими до стягнення є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 34000 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у ч. 5 зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону №5076-VI).
Закон №5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Як слідує з матеріалів справи, правову допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю "Тек Інжиніринг" у ході розгляду даної справи надавало та Адвокатське бюро "Володимир Підвисоцький та Партнери" на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №05в-03/2020 від 11.03.2020.
Так, згідно договору бюро зобов'язалося надати клієнту професійну правничу допомогу, а клієнт повинен оплатити надання такої допомоги та фактичні витрати необхідні для виконання договору (п. 1.1 договору).
Тарифи, види правової допомоги, умови надання тощо погоджуються сторонами в договорі або в окремих додатках, що є невід'ємною складовою договору (п. 1.2 договору).
За правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору, клієнт сплачує адвокату обумовлену сторонами винагороду (п. 3.1. договору).
Згідно п. 2.1.9 договору бюро призначило адвоката Підвисоцького В.І., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2616/10 від 27.05.2004, безпосередньо надавати правову допомогу замовнику.
Відповідно до додаткової угоди №01/2021 від 31.12.2023 договір укладено до 31.12.2025 включно.
У додатку №1 (нова редакція) від 31.12.2023 до договору сторони узгодили вартість правової допомоги на 2024-2025 роки, яка по 31.03.2024 складає 3700 грн за 1 годину, а з 01.04.2024 - 4000 грн за 1 годину.
Згідно додатку №15 - 910/5292/25 від 27.05.2025 сторони дійшли згоди, що вартість професійної правничої допомоги по справі у суді першої інстанції становить:
- складення позову у справі - 24000 грн (6 год.);
- складення заяви про зменшення позовних вимог - 4000 грн (1 год.);
- ознайомлення з відзивом на позов та складення відповіді на відзив - 16000 грн (4 год.);
- ознайомлення із запереченнями відповідача на відповідь на відзив - 2000 грн (0,5 год.);
Також з огляду на значення справи для клієнта, сторони застосувавши коефіцієнт 1% від ціни позову, вказали вартість правничої допомоги в розмірі 5733,83 грн.
Загальна вартість правничої допомоги за наведеним додатком склала 51733,83 грн.
28.05.2025 між сторонами підписано акт здачі-приймання №15 - 910/5292/25 в якому відображено опис обсягу наданої правничої допомоги та вартість послуг, що є аналогічні опису та вартості послуг наведених в додатку №15 - 910/5292/25 від 27.05.2025.
Вартість наданої правничої допомоги згідно акту становить 51733,83 грн.
Також в акті відмічено, що клієнт не має жодних зауважень до бюро стосовно наданих послуг.
Згідно платіжної інструкції №203 від 29.05.2025 позивач оплатив бюро надані юридичні послуги на суму 51733,83 грн.
Північний апеляційний господарський суд зазначає про те, що наведена в акті інформація щодо наданих адвокатом Підвисоцьким В.І. позивачу послуг підтверджується матеріалами справи.
Отже, Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК Інжиніринг", згідно з вимогами ст. 74 ГПК України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.
Як було відмічено, заперечуючи проти відшкодування витрат на правову допомогу відповідач зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та справедливості, є необґрунтовано завищеним та непропорційним до предмета спірних правовідносин.
Північний апеляційний господарський суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово викладав висновок щодо питання застосування положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, з врахуванням критеріїв, що застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Досліджуючи обґрунтованість та пропорційність розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно їх неспівмірності, фактичності та неминучості їх надання, з огляду на наступне.
Як вірно відмічено скаржником, дана справа не є складною в розумінні п. 1 ч. 4 ст. 126 ГПК України з огляду на фактичні обставини справи, а також судову практику, яка сформувалася під час вирішення спорів, пов'язаних із стягненням забезпечувального зобов'язання.
За наведеного, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, критерії пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлена позивачем до стягнення сума витрат на правову допомогу у розмірі 51733,83 грн є непропорційною до предмету спору, складності даної справи та обсягом наданих робіт.
Водночас колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає необґрунтованими заявлені позивачем витрати у розмірі 5733,83 грн, які визначені між клієнтом та бюро шляхом застосування коефіцієнту 1% від ціни позову.
На переконання суду апеляційної інстанції зазначений розмір витрат за своєю правовою природою відноситься до «гонорару успіху», який в даному випадку розраховано у відсотковому співвідношенні до ціни товару.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі "гонорару успіху", суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов'язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми товару, що підлягає прийняттю відповідачем), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов'язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених позивачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь позивач як судові витрати, що визначені у відсотковому співвідношенні до ціни позову/товару тощо, за рахунок відповідача.
При цьому колегія суддів вважає, що судові витрати, які за своєю суттю є "гонораром успіху" до оплати за фактично надані послуги, про яку сторони договору домовились у договорі про надання правової допомоги, не можуть покладатись на відповідача, оскільки доводів необхідності сплати такої суми, її обґрунтованості та співмірності наданим адвокатом послуг матеріали справи не містять. Покладення вказаних витрат позивача на відповідача не відповідатиме принципам справедливості, пропорційності та верховенства права.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Акціонерне товариство "Укргазвидобування" у апеляційній скарзі посилається на те, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК Інжиніринг" витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними, завищеними щодо іншої сторони спору зважаючи на рівень складності справи.
Водночас скаржник не враховує, що заявлена позивачем до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвоката склала 51733,83 грн, однак місцевим господарським судом клопотання позивача задоволено частково, а саме у сумі 34000 грн. Тобто судом першої інстанції, з урахуванням у тому числі заперечень Акціонерного товариства "Укргазвидобування", вже частково відмовлено позивачу у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності, необхідності та розумності такого розміру.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки наведених учасниками справи обґрунтувань, дослідження та оцінки доказів за правилами статей 86, 210 ГПК України.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо безпідставності стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу є необґрунтованими. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта по суті його скарги свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для його скасування.
Доводи позивача наведені у відзиві на апеляційну скаргу є обґрунтованими та приймаються судом до уваги.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/5292/25 прийнято з дотриманням норм законодавства і підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Укргазвидобування" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2025 у справі №910/5292/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 26.09.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко