вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2025 р. Справа№ 925/584/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Барсук М.А.
при секретарі: Реуцькій Т.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Сизько Б.Б., дов. від 12.04.2025; Паламарчук О.М., дов. від 01.09.2025,
розглянувши матеріали апеляційної скарги державної екологічної інспекції Центрального округу на рішення господарського суду Черкаської області від 30.04.2025 у справі № 925/584/24 (суддя - Чевгуз О.В.)
за позовом державної екологічної інспекції Центрального округу
до комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства"
про стягнення 769 424,25 грн,-
Державна екологічна інспекція Центрального округу (далі - Держекоінспекція ЦО) звернулася до господарського суду Черкаської області з позовом до комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства" (далі - КП "М ВУЖКГ") про стягнення 769 424,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем заподіяно збитки державі у заявленій сумі, внаслідок самовільного користування надрами (підземною водою) із свердловин в період з 01.01.2019 по 31.12.2021 за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).
Рішенням господарського суду Черкаської області від 30.04.2025 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Держекоінспекція ЦО на користь КП "М ВУЖКГ" 28 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 41 650,40 грн витрат на проведення експертизи.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені матеріалами справи та дійсними обставинами спору, адже за фактичними обсягами забору підземних вод за 2019-2021 роки з кожного водозабору (свердловини - № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323), відповідач не перевищував встановленого ст. 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку (300 куб.м на добу), а отже був звільнений від обов'язку з отримання спеціального дозволу.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням Держекоінспекція ЦО звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що КП "М ВУЖКГ", яке має основний вид діяльності - забір, очищення та постачання води (КВЕД 36.00), здійснювало господарську діяльність за відсутності документу дозвільного характеру - спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами), чим порушило природоохоронне законодавство. Також скаржник посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на: відмову у задоволенні клопотання позивача про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції; відмову позивачу у відкладенні розгляду справи на іншу дату; невідповідність інформації щодо присутності представників сторін у протоколі судового засідання від 30.04.2025 та у судовому рішенні; прийняття судового рішення 30.04.2025, тоді як воно було призначено на 29.04.2025; відсутність фіксації судового засідання 30.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 09.09.2025.
01.07.2025 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача, в якому представник, зокрема, зазначав, що в період часу з 01.01.2019 по 31.05.2021 підприємством здійснювався забір водних ресурсів (води) з 10 свердловин (водозабірних споруд). Відповідач мав дозвіл на спеціальне водокористування, в якому крім іншого, встановлено ліміти забору води, які (згідно даних звіту про використання води за формою 2-ТП водгосп (річна)) свідчать про те, що відповідач не перевищив встановленого граничного рівня ліміту забора води. Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 732/24-23 від 28.03.2025, водозабірні свердловини: № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323, які знаходяться на балансі КП "М ВУЖКГ" є окремими водозабірними спорудами, оскільки кожна свердловина є окремою виробкою, розташована на окремій земельній ділянці з визначеними межами, має різні характеристики та конструктивні відмінності між свердловинами, та не має впливу при роботі на інші досліджувані свердловини, а сам водозабір є окремим на кожній з досліджуваних свердловин, оскільки це є процес, який відбувається на кожній свердловині окремо. Згідно довідки № 156 від 28.10.2024 КП "М ВУЖКГ" щодо об'єму піднятої води з кожного водозабору (за спірний період часу) слідує, що підприємством не перевищено середньодобового ліміту використання підземних вод із кожного з водозаборів, а отже у відповідача не було обов'язку з отримання спеціального дозволу.
02.09.2025 до апеляційного суду надійшла заява позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 задоволено вказану заяву.
04.09.2025 до апеляційного суду надійшла заява відповідача про участь представника в судових засіданнях в режимі відеоконференції у Золотоніському міськрайнному суді Черкаської області.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2025, за відсутності технічної можливості забезпечити проведення відеоконференції 09.09.2025 об 11:00 у Золотоніському міськрайнному суді Черкаської області, було відмовлено у задоволенні вказаної заяви.
08.09.2025 до апеляційного суду надійшла заява відповідача про участь представника у судових засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 задоволено вказану заяву відповідача.
В судовому засіданні, яке відбулось 09.09.2025, відповідач заперечував доводи апеляційної скарги та вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення.
Позивач у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, і за висновками апеляційного суду неявка його представника не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 06-27/462 від 08.06.2021 Держекоінспекції ЦО "Про проведення планової перевірки КП "М ВУЖКГ" (а.с. 38 том 1), відповідно до направлення № 06-28/447 від 08.06.2021 (а.с. 39 том 1), уповноважених працівників інспекції направлено до КП "М ВУЖКГ" для здійснення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у період з 24.06.2021 по 08.07.2021.
За результатами проведеної перевірки уповноваженими працівниками позивача складено акт проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 42/3/2/2021 від 24.06.2021 (а.с. 10-27 том 1).
Інспекцією у акті перевірки зафіксовано, що підприємство використовувало водні ресурси за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) із свердловин у період з 01.01.2019 по 24.06.2021, що є порушенням ст.ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.
Згідно з інформацією у звітах про використання води за формою № 2-ТП водгосп (річна) за 2019-2021 роки КП "М ВУЖКГ", наданої регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області, зазначено, що зі свердловин у період з 01.01.2019 по 31.05.2021 підприємством забрано 815 500 кв.м (а.с. 32-37 том 1).
Позивачем направлено відповідачу листом № 02.1-08/1073 від 08.03.2024 претензію за № 14/07-14/24 (а.с. 40-41 том 1), в якій запропоновано відшкодувати збитки в розмірі 769 424,25 грн за забір води із свердловин за відсутності спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) у період з 01.01.2019 по 31.05.2021.
Відповідач листом № 61 від 15.04.2024 (а.с. 42-44 том 1) залишив вказану претензію без задоволення, у зв'язку чим позивачем подано до господарського суду даний позов.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги не підтверджені матеріалами справи та дійсними обставинами спору, адже за фактичними обсягами забору підземних вод за 2019-2021 роки з кожного водозабору (свердловини - № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323), відповідач не перевищував встановленого ст. 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку (300 куб.м на добу), а отже був звільнений від обов'язку з отримання спеціального дозволу.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
Згідно до ч. 5 ст. 17 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" у разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.
Відповідно до статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу.
За ч.ч. 2, 4 ст. 49 Водного кодексу України дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.
Зі змісту ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра вбачається, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Згідно з ст. 21 Кодексу України про надра (чинна редакція на момент здійснення перевірки) надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
За самовільне використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) передбачена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, розмір якої визначається за формулою відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009.
Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.
Разом з тим, статтею 23 Кодексу про надра закріплено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 куб.м на добу.
Тобто, вказана норма звільняє землевласників та землекористувачів від обов'язку отримувати саме спеціальний дозвіл на користування надрами за умови не перевищення добового ліміту видобування підземних вод із кожного з водозаборів 300 куб.м на добу. Видобування підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами можливе у випадках здійснення видобування в межах наданих землевласникам і землекористувачам земельних ділянок, при видобуванні підземної води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, а також коли продуктивність водозаборів підземних вод не перевищуватиме 300 куб.м на добу.
За змістом статті 1166 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини.
Статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтями 110, 111 Водного кодексу України встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що відповідачем заподіяно шкоду державі внаслідок самовільного користування надрами (підземною водою) із свердловин у період з 01.01.2019 по 31.12.2021 за відсутності відповідного дозволу. Позивач на підтвердження своїх доводів зазначив про те, що наявні на балансі відповідача 20 свердловин є одним водозабором. Відповідач, не погоджувався з такими твердженнями позивача та зазначав, що кожна з 20 свердловин знаходиться на окремих земельних ділянках, які належать відповідачу на праві постійного користування, є окремими водозаборами. В період часу за який заявлено позовні вимоги, саме з 01.01.2019 по 31.06.2021 підприємством здійснювався забір водних ресурсів (води) з 10 свердловин (водозабірних споруд).
Так, згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 732/24-23 від 28.03.2025 (а.с. 44-59 том 2) 10 водозабірних свердловин: № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323, які знаходяться на балансі КП "М ВУЖКГ" є окремими водозабірними спорудами, оскільки кожна свердловина є окремою виробкою, розташована на окремій земельній ділянці з визначеними межами, має різні характеристики та конструктивні відмінності між свердловинами, та не має впливу при роботі на інші досліджувані свердловини, а сам водозабор є окремим на кожній з досліджуваних свердловин, оскільки це є процес, який відбувається на кожній свердловині окремо.
До такого висновку експерт дійшов в результаті дослідження представлених об'єктів (10 артезіанських свердловин), з урахуванням наступного:
- досліджувані свердловини є вертикальними виробками, за конструкцією складаються з обсадних труб різного діаметру та фільтруючих елементів;
- наявна в наданих на дослідження інформація стосовно водоносних горизонтів свердловин є не повною та малоінформативною;
- свердловини № 3 000 (6), № 3 000 (5), № 2902 (4) розташовані в межах Дібрівки, знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної, мають відносно однакову глибину, та різні статичний та динамічний рівні води в свердловинах;
- свердловини № 103(803), № 808, № 856, № 850 розташовані в межах Летичівки, знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної, мають різну глибину, та різні статичний та динамічний рівні води в свердловинах;
- свердловини № 114, № 148ре, № 1323 розташовані в межах міста Монастирище, знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної, мають різну глибину, та різні статичний та динамічний рівні води в свердловинах;
- всі досліджувані свердловини знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної на відстань (розраховано за даними географічних координат), яка виключає вплив свердловин одна на одну;
- кожна свердловина є окремою спорудою, має незалежну (від інших свердловин) конструкцію та обладнана власними приладами для подачі води на поверхню та вимірювання обсягу відібраної води;
- кожна свердловина, її надземна частина, розміщена в окремій будівлі, та обмежена власною зоною санітарної охорони.
Відповідно до п. 1.5.4 Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод, яка затверджена наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при комітеті України з питань геології та використання надр за № 23 від 04.02.2000, зазначено, що водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта. Водозабір підземних вод може складатися з однієї або групи компактно розміщених водозабірних споруд (свердловин, колодязів, каптажів).
Згідно ст. 1 Гірничого закону свердловини - це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами.
У ст. 1 Водного кодексу України зазначено, що водозабором є споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта.
Зі змісту звітів наданих Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області про використання води за формою № 2ТП-водгосп (річна) вбачається, що відповідач здійснив забір підземної води з 20 свердловин у загальній кількості: у 2019 році 331,0 тис. куб.м; у 2020 році 335,3 тис. куб.м; у 2021 році 358,2 тис.куб.м (а.с. 32-37 том 1), а згідно довідки № 156 від 28.10.2024 КП "М ВУЖКГ" (а.с. 220 том 1) щодо об'єму піднятої води у 2019 році в кількості 331,0 тис. куб.м; у 2020 році - 335,3 тис. куб.м; у 2021 році - 358,2 тис.куб.м, з 10 водозаборів за спірний період встановлено, що підприємством не перевищено середньодобового ліміту (300 куб.м на добу) використання підземних вод із кожного з водозаборів.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 73 ГПК України передбачено, що висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Приписами ст. 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи висновок експерта у даній справі та документально доведений факт видобування відповідачем підземних вод із 10 свердловин, що знаходяться на його балансі, а саме: № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323, які є різними водозаборами, і те, що за фактичними обсягами забору підземних вод за 2019-2021 роки з кожного водозабору відповідач не перевищував встановленого ст. 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку (300 куб.м на добу), а у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 9 зворот том 1) виду діяльності КП "М ВУЖКГ" (ЄДРПОУ 03357091) щодо виробництва фасованої питної води не зазначено, тож відповідач був звільнений від обов'язку з отримання спеціального дозволу на користування надрами в силу приписів ст. 23 Кодексу України про надра.
Відтак позовні вимоги про стягнення шкоди за самовільне користування надрами (підземними водами) у розмірі 769 424,25 грн є безпідставними, а висновок суду першої інстанції щодо відмови у позові - вірним.
Щодо покладення судом першої інстанції на позивача понесених відповідачем судових витрат у даній справі.
У статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та пов'язані із проведенням експертизи.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відзиві на позов відповідачем наведено орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести, у зв'язку з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн (а.с. 56 том 1).
На доведення понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем 28.04.2025 до матеріалів справи надано:
- договір про надання професійної правничої допомоги № 02 від 16.05.2024 (а.с. 83 том 2), укладений між КП "М ВУЖКГ", як замовником, та адвокатом Сизько Б.Б., як виконавцем, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме: підготувати відзив на позов; здійснити представництво інтересів в суді; фіксований розмір гонорару виконавця становить 28 000,00 грн;
- платіжну інструкцію № 2654 від 22.05.2024 на суму 28 000,00 грн (а.с. 83 зворот том 2);
- довіреність від 12.04.2025 (а.с. 82 том 2);
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 000624 від 02.12.2015 (а.с. 82 зворот том 2).
Частиною 2 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 126 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц).
У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Позивачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених відповідачем витрат на адвокатські послуги, їх необхідності тощо.
Так, заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу адвоката підтверджується відповідними доказами, відповідають реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, тож з огляду на спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з позивача в сумі 28 000,00 грн, як і понесені витрати у розмірі 41 650,40 грн, згідно платіжної інструкції № 3532 від 12.02.2025 (а.с. 86 том 2), на проведення судової експертизи в даній справі.
Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
14.04.2025 позивачем подано суду першої інстанції заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції (а.с. 67 том 2), у задоволенні якої відмовлено ухвалою господарського суду Черкаської області від 15.04.2025, оскільки час, на який ухвалою суду призначене засідання у справі, вже заброньований іншими користувачами для проведення судових засідань в режимі відеоконференції у приміщенні господарського суду Черкаської області, тому провести судове засідання у цій справі, призначене на 10 год. 30 хв. 29.04.2025, в режимі відеоконференції є неможливим.
17.04.2025 позивачем подано суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 74 том 2), оскільки було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні, що відбулось 29.04.2025, з'явились представники відповідача, які також зазначені у судовому рішенні (протокол судового засідання; а.с. 88-91 том 2; а.с. 94 том 2), судом було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відмовлено у його задоволенні; також завершено розгляд справи по суті та зазначено, що перехід до стадії ухвалення судового рішення відбудеться 30.04.2025 о 15:00.
30.04.2025 згідно протоколу судового засідання (а.с. 92 том 2) представники сторін не з'явились, у зв'язку з чим фіксація судового засідання не здійснювалась; в порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 30.04.2025 ухвалено судове рішення, підписана вступна та резолютивна частини рішення.
Згідно ч. 1 ст. 197 ГПК України учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою.
Відповідно ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 219 ГПК України визначено, що після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Згідно ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Нормами ч. 4 ст. 240 ГПК України визначено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
З огляду на викладене, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, а оскільки явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась і позивач не був позбавлений можливості направити представника в судове засідання, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи та вирішив спір за наявними матеріалами справи за відсутності представника позивача. При цьому, в судовому засіданні, що відбулось 29.04.2025 були присутніми представники відповідача, які також зазначені у судовому рішенні, і судом першої інстанції відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у даній справі до 30.04.2025 о 15:00 год., що занесено до протоколу судового засідання, а 30.04.2025 за відсутності представників сторін та, відповідно, за відсутності фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу, була підписана вступна та резолютивна частини рішення без його проголошення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відтак, переглянувши оскаржуване рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що твердження скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу державної екологічної інспекції Центрального округу на рішення господарського суду Черкаської області від 30.04.2025 у справі № 925/584/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Черкаської області від 30.04.2025 у справі № 925/584/24 залишити без змін.
Матеріали справи № 925/584/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 25.09.2025.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Барсук