79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"16" вересня 2025 р. Справа №914/980/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
позивача: Сорока О.Є.,
відповідача: Ченський О.А. (особисто); Скирда В.Є.,
розглянувши матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1 б/н від 10.06.2025 (вх. суду від 10.06.2025 № 01-05/1784/25) та б/н від 10.06.2025 (вх. суду від 10.06.2025 № 01-05/1785/25)
на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 (повне рішення складено 21.05.2025, суддя Ділай У.І.)
та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 (повне рішення складено 05.06.2025, суддя Ділай У.І.)
у справі № 914/980/24
за позовом ОСОБА_1 , м. Харків
в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурильна техніка», м. Дрогобич, Львівська обл.
до відповідача: ОСОБА_2 , смт.Східниця, Львівська обл.
про: стягнення збитків в розмірі 2368783,22 грн,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень суду першої інстанції:
Немілостівий Віталій Олександрович в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна бурильна техніка» звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків в розмірі 2368783,22 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач будучи генеральним директором ТОВ «Універсальна бурильна техніка» у період з 16.07.2019 по 31.08.2023 спричинив ТОВ «УБТ» збитки. Зокрема, за результатами податкової перевірки було складено акт документальної позапланової виїзної податкової перевірки, згідно з яким встановлені такі порушення та складені відповідні податкові повідомлення-рішення: невчасна сплата ПДФО, невчасна сплата військового збору, не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, занижено податкові зобов'язання з ПДВ, не проведено коригування фінансового результату до оподаткування на суму 30 % вартості товару.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем наявності всіх складових, необхідних для застосування цивільної відповідальності за правопорушення у вигляді завдання збитків, оскільки позивачем не подано доказів вчинення відповідачем діянь умисно чи необережно, наявність протиправної поведінки та причинного зв'язку.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025, додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24 та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Апелянт зазначає, що відповідач порушив норми Податкового кодексу України щодо термінів сплати ПДФО та військового збору, п. 2.15 контракту на управління товариством, яким визначено його обов'язок не допускати виникнення податкового боргу.
Скаржник стверджує, що суд першої інстанції у порушення норм матеріального права переклав обов'язок доведення вини на позивача.
На думку скаржника, місцевий господарський суд помилково вказав про наявність тяжкого фінансового становища товариства до початку роботи відповідача, суд не врахував долучені довідки з обслуговуючих банків про рух коштів.
Апелянт зазначає, що меморандум від 12.05.2022, на який місцевий господарський суд посилається у мотивувальній частині рішення, не може вважатись належним доказом, оскільки такий не містить підписів.
Крім цього, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача про те, що компенсація за невикористані відпустки відбулась на підставі наказу про звільнення відповідача, який він склав особисто.
Щодо ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення у справі, то на думку апелянта, присудженні до стягнення витрати з позивача на користь відповідача в розмірі 195 439, 16 грн є завищеними, не співмірними із складністю справи та не відповідають критерію розумності.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 залишити без змін.
Відповідач вказує, що апелянт жодним чином не розкриває в чому дії та рішення відповідача на посаді директора відповідали: 1) не дотриманню меж нормального господарського ризику; 2) особистій заінтересованості; 3) зловживанню своїм посадовими обов'язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних рішень; 4) завідомо корисливих на користь відповідача рішень.
Відповідач також зазначає, що ОСОБА_3 під час набуття у власність чітко усвідомлював всі наслідки та зобов'язання, які в нього виникають на час набуття товариства і жодних претензій щодо того, що він відмовляється від якихось платежів він не висловлював. Відтак, на думку відповідача, рахується, що він набув товариство без жодних заперечень та зауважень щодо його зобов'язань, а отже жодні вимоги та незгода з цими зобов'язаннями є безпідставною.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 справу № 914/980/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 10.06.2025 (вх. суду від 10.06.2025 № 01-05/1784/25) на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі № 914/980/24.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 10.06.2025 (вх. суду від 10.06.2025 № 01-05/1785/25) на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24. Прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025.
Ухвалою суду від 09.07.2025 призначено справу №914/980/24 до розгляду у судовому засіданні на 26.08.2025.
У судовому засіданні 26.08.2025, за згодою представників сторін, оголошено перерву до 16.09.2025.
У судовому засіданні 16.09.2025 апелянт підтримав доводи апеляційної скарги, відповідач заперечив такі доводи з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з встановленими судами у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав та акту приймання передачі частки від 03 листопада 2023 року, став власником та єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурильна техніка» (надалі - ТОВ «УБТ»). Розмір частки у статутному капіталі становить 100%.
Згідно з п.2.2. договору купівлі-продажу корпоративних прав від 03.11.2023 до ОСОБА_1 перейшли права та обов'язки учасника ТОВ «УБТ».
Відповідач, посадова особа ТОВ «УБТ» (Генеральний директор), працював у період з 16.07.2019 по 31.08.2023.
Як зазначив позивач після придбання корпоративних прав ТОВ «УБТ» було виявлено протиправну бездіяльність відповідача, що спричинила суттєві збитки ТОВ «УБТ». Позивач вважає, що наявні усі підстави для відшкодування шкоди завданих відповідачем ТОВ «УБТ».
Так, зокрема, 17.07.2023 за результатами податкової перевірки було складено акт документальної позапланової виїзної податкової перевірки №18909/13-01-07-15/40978147 ТОВ «УБТ», згідно з яким встановлені наступні порушення та складені відповідні податкові повідомлення-рішення:
1.Невчасна сплата ПДФО (ППР №18246/13-01-24-10 від 14.08.2023).
2.Невчасна сплата військового збору (ППР №18247/13-01-24-10 від 14.08.2023).
3.Не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, які не надаються покупцю та складені на операції з постачання послуг (податкові накладні з вартості електроенергії, використаної не у господарській діяльності) на загальну суму ПДВ 576 472,00 грн у т.ч.: за грудень 2022р. - 51 564,00 грн, за січень 2023р. - 314161,0грн, за лютий 2023р. - 209 393,00 грн, за березень 2023р. - 1354,00 грн (ППР №18191/13-01-07-15 від 11.08.2023).
4.Занижено податкові зобов'язання з ПДВ у зв'язку із не нарахуванням податкового зобов'язання на вартість електроенергії використаної не у господарській діяльності на загальну суму 575 118,00 грн (ППР №18187/13-01- 07-15 від 11.08.2023).
5.Не проведено коригування фінансового результату до оподаткування на суму 30 % вартості товару, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст.39 Податкового кодексу України). реалізованих на користь нерезидентів зареєстрованих у державах (територіях), включених до переліку організаційно-правових форм, затверджених постановою КМУ та організаційно-правова форма яких, включена до переліку організаційно- правових форм, затверджених постановою КМУ, у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави у якій вони зареєстровані, як юридичні особи за період з 23.05.2020 по 31.12.2020 на суму 1157865,1 грн, за 2021р. на суму 3003005,0грн, за 2022р. на суму 635008,60 грн (ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023).
Щодо збитків завданих невчасною сплатою ПДФО та військового збору в позові зазначено, що на підставі розрахунків ГУ ДПС у Львівській області, що є додатками до вищевказаного податкового повідомлення-рішення, позивач склав розрахунок штрафних санкцій та пені за невчасну сплату ПДФО лише за час коли відповідач перебував на посаді Генерального директора ТОВ «УБТ». Разом сума штрафних санкцій та пені по ПДФО становить 692398,74 грн.
Також на підставі ППР №18247/13-01-24-10 від 14.08.2023 ГУ ДПС у Львівській області встановила невчасну сплату військового збору ТОВ «УБТ» та здійснило розрахунок штрафних санкцій та пені відповідно до Податкового кодексу України (надалі - ПК України). Зважаючи на вказане податкове повідомлення-рішення, позивач склав розрахунок штрафних санкцій та пені за невчасну сплату військового збору лише за час коли відповідач перебував на посаді Генерального директора ТОВ «УБТ», відповідно до якого разом пеня за невчасну сплату військового збору становить 28140,39 грн.
Вказані збитки (ПДФО та військовий збір) були сплачені ТОВ «УБТ» на підставі платіжних доручень, у призначенні платежу вказаний відповідний акт податкової перевірки. Платіжне доручення на оплату підписав відповідач, як генеральний директор ТОВ «УБТ».
За твердженням позивача невчасна сплата ПДФО та військового збору відповідачем, як посадовою особою ТОВ «УБТ», носить очевидно протиправний характер у формі бездіяльності. Так, за періоди по яким податковим органом нараховано штрафні санкції на ТОВ «УБТ» регулярно поступали кошти в розмірі достатньому для сплати податкових платежів. Податкові зобов'язання повинні виконуватись першочергово, про що відповідач не міг не знати.
Згідно з п 11.4 Статуту ТОВ «УБТ», чинного на час перебування відповідача на посаді, генеральний директор здійснює повний контроль за фінансово- господарською діяльністю товариства.
Позивач вважає, що очевидною є і вина відповідача у формі умислу, оскільки невчасна сплата ПДФО та військово збору носило систематичний характер та тривало великий проміжок часу. Також відповідач не міг не знати щодо порядку сплати ПДФО та військового збору та ймовірні штрафні, санкції за їх несвоєчасну сплату.
Як зазначив позивач протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача, пов'язана із невчасною сплатою ПДФО та військового збору, перебуває у прямому причинно- наслідковому зв'язку із збитками які понесло ТОВ «УБТ».
Разом з тим, позивач звернув увагу, що будучи генеральним директором ТОВ «УБТ» та сплативши суми штрафних санкцій відповідно до податкових повідомлень-рішень, відповідач унеможливив будь-яке їх оскарження у судовому порядку та фактично визнав свою вину. При цьому, позивач зазначив, що в період нарахування ПДВ та штрафних санкцій згідно з Актом податкової перевірки розпочинається з грудня 2022р., коли відповідач був єдиним працівником на ТОВ «УБТ» та на той момент головний бухгалтер був звільнений.
Згідно з п.11.4 Статуту, ТОВ «УБТ» (в редакції чинній на час перебування відповідача на посаді), генеральний директор здійснює повний контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства.
Щодо збитків пов'язаних з адмініструванням податком на додану вартість позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової податкової перевірки ТОВ «УБТ» були виявлені порушення, що стосуються податку на додану вартість. За результатами перевірки були складенні наступні податкові повідомлення- рішення:
-ППР №18191/13-01-07-15 від 11.08.2023: не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні, які не надаються покупцю та складені на операції з постачання послуг (податкові накладні з вартості електроенергії, використаної не у господарській діяльності) на загальну суму ПДВ 57672,00 грн у т.ч.: за грудень 2022р. - 51 564,00 грн, за січень 2023р. - 314161,00 грн, за лютий 2023р. -209 393,00 грн, за березень 2023р. - 1354,00 грн. На підставі цього ППР, ТОВ «УБТ» виставлено штраф у розмірі 10538,50 грн.
-ППР №18187/13-01-07-15 від 11.08.2023: занижено податкові зобов'язання з ПДВ у зв'язку із не нарахуванням податкового зобов'язання на вартість електроенергії використаної не у господарській діяльності (нарахування компенсації спожитої електроенергії контрагентам з урахуванням ПДВ) на загальну суму 575118,00 грн. На підставі цього ППР, ТОВ « УБТ» було виставлено до сплати 575 118,00 грн податкових зобов'язань та 143 779,50 грн штрафних санкцій відповідно до ПК України.
Обставини цих правопорушень детально викладені у Акті документальної позапланової виїзної перевірки №18909/13-01-07-15/40978147 (сторінки 49 -52).
На підставі викладеного також позивач вбачає протиправну винну бездіяльність відповідача, оскільки будучи керівником ТОВ «УБТ» він не вжив жодних дій щодо унеможливлення завдання збитків товариству шляхом розірвання відповідних договорів з контрагентами, ініціювання збільшення ціни електроенергії на 20% (ставка ПДВ) для контрагентів тощо.
Позивач повідомив, що збитки встановленні відповідними ППР були сплачені ТОВ «УБТ» 13.08.2023 на підставі відповідних платіжних доручень. Будучи генеральним директором ТОВ «УБТ» та сплативши суми штрафних санкцій відповідно до податкових повідомлень-рішень, відповідач унеможливив будь-яке їх оскарження у судовому порядку та фактично визнав свою вину.
Щодо збитків пов'язаних з Коригуванням фінансового результату до оподаткування позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової податкової перевірки ТОВ «УБТ» ГУ ДПС України у Львівській області було виявлено не проведення коригування фінансового результату до оподаткування на суму 30 % вартості товару, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст.39 ПК України), реалізованих на користь нерезидентів зареєстрованих у державах (територіях), включених до переліку організаційно-правових форм, затверджених постановою КМУ та організаційно- правова форма яких, включена до переліку організаційно-правових форм, затверджених постановою КМУ, у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави у якій вони зареєстровані, як юридичні особи за період з 23.05.2020 по 31.12.2020 на суму 1157865,1 грн, за 2021р. на суму 3003005,00 грн, за 2022р. на суму 635008,60 грн та складено ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023.
Обставини цих правопорушень детально викладені у Акті документальної позапланової виїзної перевірки №18909/13-01-07-15/40978147 (сторінки 16 -29).
Як повідомив позивач суть правопорушення полягає у тому, що ТОВ «УБТ» здійснювало зовнішньо-економічну господарську діяльність з:
-нерезидентами зареєстрованих у державах, перелік яких визначено Кабінетом міністрів України;
-організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно- правових норм, затверджених постановою Кабінетом міністрів України;
-та необгрунтувало ціну продажу товарів відповідним нерезидентам за принципом «витягнутої руки».
У зв'язку із цим ГУ ДПС України у Львівській області було донараховано дохід ТОВ «УБТ»: 1157865,10грн - донарахований дохід податковим органом з 23.05.2020. по 31.12.2020, 3003005,00грн - донарахований дохід податковим органом за 2021р., 635008,60грн - донарахований дохід податковим органом за 2022р.
Таким чином, позивач звернув увагу, що реалізація відповідачем вищевказаним нерезидентам товарів призвело до збільшення фінансового результату до оподаткування на суму 30% вартості товару, відповідно шкода яку було нанесено ТОВ «УБТ» становить не сам донарахований податковим органом дохід, а 18% податку на прибуток від донарахованого доходу, яке ТОВ «УБТ» повинно було б сплатити до бюджету. Зважаючи на викладене, позивач зазначив, що хоча ТОВ «УБТ» і не сплатило фізично ці кошти до бюджету (у зв'язку із збитками у відповідному податковому періоді), проте збільшення фінансового результату до оподаткування зменшило податковий та бухгалтерський збиток підприємства і безпосередньо вплинула на погіршення фінансового стану підприємства.
Отже, збиток завданий ТОВ «УБТ» у результаті збільшення фінансового результату до оподаткування складає загальну суму 863258,17 грн.
Позивач вважає, що якби відповідач проявив належну обачність та компетентність вищевказаної шкоди можна було б уникнути. За твердженням позивача протиправна бездіяльність відповідача у цьому випадку полягала не скільки у реалізації товару відповідним нерезидентам, а в невчиненні дій щодо обґрунтування ціни реалізації товару відповідним нерезидентам за правилами «витягнутої руки». Тобто сам по собі факт реалізації товару відповідним нерезидентам, не призводить до нарахування доходу у розмірі 30% від реалізованого товару. У випадку співпраці з такими нерезидентам платник податків (ТОВ «УБТ») зобов'язаний був довести контролюючому органу у порядку визначеному п.п. 39.4.6. ст. 39 ПК України, що рівень ціни або показник рентабельності відповідної операції відповідає принципу «витягнутої руки» (сторінка 29 Акту податкової перевірки). Проте відповідач, як керівник ТОВ «УБТ», не здійснив жодних дій щодо обґрунтування рівня ціни або показників рентабельності відповідних операції з нерезидентами принципу «витягнутої руки».
За твердженням позивача відповідач, як керівник ТОВ «УБТ», подавав заперечення на акт податкової перевірки, згідно з яким йому було відомо щодо необхідності обґрунтування рівня ціни або показників рентабельності відповідних операцій з нерезидентами принципу «витягнутої руки». Проте жодних дій щодо залучення професійних бухгалтерів, аудиторів, відповідач не вчинив. Натомість відповідач подав до ГУ ДПС України податкову декларацію з податку на прибуток підприємств за 1 півріччя 2023р. та 9 місяців 2023р., де у рядку 3.2.4 додатку РІ (податкові різниці) було вказана сума від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років (на виконання ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023):
За півріччя 2023р. - 95 211 601,00 грн.
За 9 місяців 2023р. - 2 780 104, 00 грн.
На думку позивача вищевказаними діями відповідач підтвердив правомірність нарахування доходу ГУ ДПС України у Львівській області ТОВ «УБТ» на підставі акту податкової перевірки та ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023 в т.ч: 1 157 865,10грн - донарахований дохід податковим органом з 23.05.2020 по 31.12.2020, 3 003 005,00грн - донарахований дохід податковим органом за 2021р., 635 008, 60грн - донарахований дохід податковим органом за 2022р.
Також позивач вказав, що цими діями відповідач унеможливив подальше звернення до суду щодо оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення.
При цьому позивач зверну увагу, що в розпорядженні ТОВ «УБТ» відсутні будь-які письмові рішення колишнього учасника товариства щодо надання згоди на вчинення значних правочинів. На підставі Акту приймання- передачі від 30.11.2023, новий керівник ТОВ «УБТ» М.О.Кукеза прийняла, а O.A.Ченський здав печатки, штампи у кількості 5 шт. та статут ТОВ «УБТ». Згідно з вищевказаними актами жодних документів, крім статуту, відповідач не передавав новому керівнику ТОВ «УБТ». Натомість всі договори, на які є посилання у Акті податкової перевірки (ст. 16-29) та пов'язані з донарахуванням доходу ТОВ «УБТ» на підставі ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023 були значним у розумінні Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Таким чином позивач вважає, що відповідач вийшов за межі наданих йому статутом та законом повноважень, що є додатковою підставою для притягнення його до відповідальності у формі відшкодування збитків ТОВ «УБТ».
Окремо позивач повідомив, що за обставинами цієї справи розрахунок збитків здійснювався, починаючи саме з липня 2019р. (прийняття на роботу відповідача), а не з 2017р.
Щодо збитків пов'язаних із нарахуванням компенсації за дні невикористаних відпусток позивач повідомив, що відповідач, як генеральний директор ТОВ «УБТ», під час звільнення нарахував собі як працівнику, компенсацію за 47 днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 24.06.2021 по 31.08.2023. Проте, відповідач не оформляв собі, як працівнику ТОВ «УБТ», щорічні основні відпустки. Внаслідок цих дій, під час звільнення йому була виплачена компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 55549,92 грн. Про розрахунок кількості днів невикористаної відпустки, а також правильність і підставність їх нарахування позивач зазначив, що саме відповідач склав наказ про звільнення, як посадова особа ТОВ «УБТ» і зазначив у ньому кількість днів невикористаної відпустки.
Разом з тим, позивач зазначив, що таку протиправну бездіяльність (не оформлення щорічних основних відпусток згідно з вимогами законодавства) протягом декількох років поспіль, відповідач вчинив і відносно орієнтовно 300 працівників, які звільнялися у вересні-жовтні 2022р. з ТОВ «УБТ» у зв'язку з їх переведенням на інше підприємство. Так, працівникам ТОВ «УБТ» сплатило загалом 3105464,00грн компенсації за невикористанні щорічні основні відпустки.
Таким чином, за твердженням позивача з огляду на протиправну бездіяльність відповідача (не оформлення щорічних основних відпусток згідно вимог законодавства) на користь ТОВ «УБТ» підлягають відшкодуванню збитки у розмірі у розмірі 55549,92 грн.
Зважаючи на зазначене, позивач звернув увагу, що збитки ТОВ «УБТ» дійсно зменшилися, проте не завдяки успішній господарській діяльності товариства, а після проведеної податкової перевірки, за наслідком якої на підставі ППР №18185/13-01-07-15 від 11.08.2023, відповідач як посадова особа ТОВ «УБТ» склав та подав відповідну податкову звітність. Натомість збитки зменшилися внаслідок їх передачі юридичним особам, що виділилися з ТОВ «УБТ» та внаслідок донарахування доходу товариству у зв'язку з вчиненням винних дій зі сторони відповідача.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
За приписами статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах (пункт 12 частини 1 статті 20 ГПК України).
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
При цьому пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України визначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб'єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Частинами першою та другою статті 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 вказав, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов'язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов'язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурильна техніка» вважає збитками суму коштів в розмірі 2368783,22грн, яка складається із: збитків завданих невчасною сплатою ПДФО та військового збору, збитків пов'язаних з адмініструванням податком на додану вартість, збитків пов'язаних з Коригуванням фінансового результату до оподаткування, збитків пов'язаних із нарахуванням компенсації за дні невикористаних відпусток.
Згідно з підпунктом 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що витрати, які Товариство повинне понести для сплати податків на виконання не є збитками, що підлягають відшкодуванню посадовою особою, оскільки сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України.
Так і обов'язок роботодавця в частині виплати працівнику грошової компенсації за невикористані ним щорічні відпустки визначено у частині першій ст. 24 Закону України «Про відпустки». Відповідно оформлення щорічних основних відпусток було не правом відповідача, а його обов'язком.
Стосовно заявлених вимог про стягнення збитків завданих невчасною сплатою ПДФО та військового збору, збитків пов'язаних з адмініструванням податком на додану вартість, збитків пов'язаних з Коригуванням фінансового результату до оподаткування слід зазначити таке.
Як встановлено судами у цій справі, 17.07.2023 Головним управлінням ДПС у Львівській області було складено акт документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.01.2027 по 19.06.2023.
28.07.2023 генеральним директором були подані заперечення на вказаний акт.
За результатами податкової перевірки ГУ ДПС у Львівській області склало податкові повідомлення-рішення №18185/13-01-07-15 від 11.08.2028, №18187/13-01-07-15 від 11.08.2028, №18191/13-01-07-15 від 11.08.2028, №18246/13-01-24-10 від 14.08.2023, №18247/13-01-24-10 від 14.08.2023, відповідно до яких були нараховані штрафи за вчинені правопорушення.
Вказані податкові повідомлення-рішення в судовому порядку не оскаржені.
Після проведеної податкової перевірки у серпні 2023 року ТОВ «УБТ» сплатило штрафні санкції за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями.
За твердженням позивача, сплативши суми штрафних санкцій, відповідач унеможливив їх оскарження в судовому порядку та фактично визнав свою вину.
Підпунктом 8 пункту 10.2 статуту ТОВ «УБТ» передбачено, що до виключної компетенції учасника належить визначення форм контролю та нагляду за діяльністю дирекції товариства.
Як встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи відповідач повідомив, що станом на серпень 2023 року від єдиного учасника ОСОБА_4 , який був на той момент чинним власником, так і від ОСОБА_1 , який здійснював контроль за реорганізацією ТОВ «УБТ» відповідно до меморандуму від 12.05.2022, жодних вказівок не було щодо оскарження вищевказаних податкових повідомлень-рішень.
З посади генерального директора товариства ОСОБА_2 звільнений 31.08.2023.
У березні 2024 року ОСОБА_2 подав в Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дрогобицький Долотний виробничий комплекс ДДЗ» про стягнення заборгованості за договорами поворотної фінансової допомоги. 21.03.2024 судом прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 442/2215/24 за вказаним позовом.
Суд звертає увагу, що в період звільнення ОСОБА_2 з ТОВ «Універсальна бурильна техніка» та до подання вказаного позову єдиний учасник товариства ОСОБА_1 не заявляв до генерального директора претензій щодо штрафних санкцій, які нараховано за результатами податкової перевірки від 17.07.2023, та понесення відповідних збитків. Матеріали справи не містять доказів надання вказівок про необхідність оскарження нарахованих податковим органом штрафних санкцій.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вчинення діянь умисно чи необережно.
У постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 904/4432/23 зазначено, що відшкодування збитків, завданих посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов'язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов'язків; іншими винними діями посадової особи.
У свою чергу, позивачем не надано суду належних, допустимих доказів вчинення відповідачем діянь умисно чи необережно, наявність протиправної поведінки та причинного зв'язку, позивач не навів обґрунтувань про порушення відповідачем майнового права та інтересу ТОВ «УБТ».
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Верховний Суд наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Враховуючи наведене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції правильно зазначив про недоведеність позивачем складу цивільного правопорушення в діях відповідача, тому доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду попередньої інстанції про відмову у задоволені позову у цій справі.
Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі.
Відповідно до частин 1, 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом першої інстанції, між відповідачем та Фізичною особою - підприємцем Скирдою Владиславом Євгеновичем (далі - адвокат) укладено договір про надання юридичних послуг №UAR02.50423 від 02.05.2024 (надалі - договір від 02.05.2024). Згідно з умовами п.1.1 якого, виконавець зобов'язався надавати юридичні та консультаційні послуги, а клієнт зобов'язався прийняти та оплатити надані послуги щодо підготовки та подання відзиву, а також інших процесуальних заяв, які будуть вимагатись для представництва інтересів клієнта в межах судової справи №914/980/24.
Відповідно до п. 6.2 договору від 02.05.2024, сторони домовились, що клієнт має сплатити розмір грошового гонорару виконавця, що підлягає оплаті клієнтом після подання виконавцем до суду відзиву на позовну заяву у справі №914/980/24 в розмірі 100 000 гривень без урахування податку 6%. Ця сума підлягає оплаті протягом 10 календарних днів з дня отримання виставленого виконавцем рахунку.
У пункті 6.3. договору від 02.05.2024 сторони домовились, що розмір грошового гонорару виконавця, що підлягає оплаті клієнтом за успішне виконання Завдання становить 10% від розміру відмовлених в задоволені судом вимог в межах судової справи №914/980/24 за позовом Немілостівого Віталія Олександровича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурильна техніка» до Ченського Олександра Андрійовича про стягнення збитків в розмірі 2 368 783,22 грн. Ця сума підлягає оплаті протягом 10 календарних днів з дня отримання виставленого виконавцем рахунку, який буде виставлено після ухвалення судового рішення у даній справі.
Сторони домовились, що винагорода виконавця за вчинення інших дій в межах справи №914/980/24, в тому числі, але не виключно підготовка заперечень на відповідь на відзив, додаткових пояснень, клопотань, заяв тощо визначається, виходячи з фактичної кількості часу, витраченого виконавцем, та його погодинної ставки. Ставка за 1 годину роботи виконавця складає 4000грн без урахування податків. Ставка за участь виконавця в 1 судовому засіданні складає 8000 грн без урахування податків, незалежно від того чи приймав виконавець участь в судовому засіданні в межах приміщення суду чи по відеоконференцзв'язку (п. 6.4. договору від 02.05.2024).
Згідно з актом приймання-передачі послуг №23/1 від 12.05.2025 клієнтом було прийнято, а виконавцем було надано послуги на загальну суму 540 878, 32 грн, які включають такі послуги: підготовка та подання відзиву, участь в 12 судових засіданнях, аналіз та опрацювання відповіді на відзив - 6 годин, підготовка заперечень на відповідь на відзив та додаткових пояснень - 21 година, гонорар успіху.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в загальній сумі 195 439,16 грн, з яких 140 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов'язаних з розглядом справи, та 55 439,16 грн витрати у формі "гонорару успіху", які опосередковано пов'язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку (у пов'язаності) з розглядом справи.
Що стосується "гонорару успіху адвоката" при позитивному для клієнта рішенні, колегія суддів враховує таке.
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 873/96/22.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Враховуючи наведене та визначені, зокрема, частиною п'ятою статті 129 ГПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов'язаних з розглядом справи, колегія суддів вважає що присуджені до стягнення судом першої інстанції витрати у формі "гонорару успіху" в розмірі 55 439,16 грн є завищеними, підлягають до зменшення та становлять 23 687, 83 грн.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов'язаних з розглядом справи, апеляційний суд зауважує таке.
Як було вказано, згідно з актом приймання-передачі послуг №23/1 від 12.05.2025 клієнтом було прийнято, а виконавцем було надано послуги на загальну суму 540 878, 32 грн, які включають такі послуги: підготовка та подання відзиву, участь в 12 судових засіданнях, аналіз та опрацювання відповіді на відзив - 6 годин, підготовка заперечень на відповідь на відзив та додаткових пояснень - 21 година.
Щодо заявлених витрат за участь в судовому засіданні в розмірі 96 000 грн, Господарський суд Львівської області вважав заявлену суму компенсації витрат надмірною, тому присудив її частково у розмірі 36000,00 грн. Стосовно заявленої суми компенсації витрат в розмірі 208 000,00 (за підготовку та подання відзиву, за підготовку заперечень на відповідь на відзив та додаткових пояснень - 21 година) надмірною, тому присудив її частково у розмірі 104 000,00 грн.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, відповідно до яких: суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово також вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Крім того, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 915/1788/21).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
Водночас апеляційний суд зауважує, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності. Витрати на підготовку заяв по суті справи (відзивів, відповідей на відзиви), як правило, підлягають відшкодуванню, оскільки вони відповідають критерію необхідності (їх надання вимагається згідно з процесуальним законом). У той же час, витрати на аналіз законодавства, судової практики, підготовку додаткових пояснень чи інших процесуальних документів, які не є заявами по суті справи, і вчинення (виконання) яких не вимагається, згідно з процесуальним законом, не є обов'язковими для відшкодування у кожному без винятку випадку.
Враховуючи предмет позову у даній справі, фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, виходячи з критеріїв дійсності, обґрунтованості, розумності, апеляційний суд зазначає, що присуджені судом першої інстанції витрати на професійну правничу допомогу є надмірними, такими що не відповідають вказаним критеріям, підлягають зменшенню на 85% та становлять 33 000 гривень.
Таким чином, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт , часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, колегія суддів дійшла висновку про часткове скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 та присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 56 687,83 гривні витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, прийнятого за результатами розгляду позовних вимог по суті спору, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційних скарг слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 255, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 10.06.2025 (вх. суду від 10.06.2025 № 01-05/1784/25) на рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі № 914/980/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 08.05.2025 у справі № 914/980/24 - залишити без змін.
3. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 10.06.2025 (вх. суду від 10.06.2025 № 01-05/1785/25) на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24 - задоволити частково.
4. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24 - частково скасувати в частині присуджених до стягнення 195 439,16 грн витрат на професійну (правничу) допомогу. В цій частині прийняти нове судове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна бурильна техніка» (82100, Львівська область, місто Дрогобич вулиця Мирослава Тураша, 20; ідентифікаційний код 40978147) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 56 687,83 грн витрат на професійну (правничу) допомогу.
В решті додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 26.05.2025 у справі № 914/980/24 - залишити без змін.
5. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець