25 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 568/567/25
Провадження № 22-ц/4815/1225/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання - Ковальчук Л.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 червня 2025 року (ухвалене у складі судді Троцюк В.О., повний текст рішення суду складено 25 червня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини.
В обґрунтування позову зазначав, що перебував з ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 01 березня 2021 року розірвано. В шлюбі в них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний час дочка є повнолітньою, навчається у вищому навчальному закладі та самостійно визначає своє місце проживання. Син ОСОБА_4 є неповнолітнім та навчається в Радивилівському ліцеї №2.
Після розірвання шлюбу, за усною домовленістю з відповідачкою, обоє дітей залишились проживати з нею.
Однак, після загострення взаємовідносин, постійних конфліктів, психологічного тиску зі сторони матері, син виявив бажання проживати з батьком.
Починаючи з червня 2024 року син проживає з позивачем.
Внаслідок постійного стресу, стан сина погіршився та в березні 2025 року йому було поставлено діагноз цукровий діабет 1 типу. Відповідачка жодного разу не відвідала сина в лікарні, не виявила інтересу до його здоров'я.
В березні 2025 року службою у справах дітей Радивилівської міської ради проведено перевірку умов проживання дитини разом з батьком, за результатами якої складено висновок оцінки потреб сім'ї. Позивачем створено необхідні умови для комфортного проживання, стабільного навчального процесу, відповідно до вікових та індивідуальних потреб дитини.
Не зважаючи на те, що дитина проживає з позивачем, відповідачка продовжує вимагати сплати аліментів на його утримання, в той же час не беручи участі у його утриманні та вихованні.
Просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком та стягнути з відповідача аліменти на її утримання в розмірі частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до повноліття дитини.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет орган опіки та піклування Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 квітня 2025 року і продовжувати до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави (в особі Державної судової адміністрації України) судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що до звернення до суду з цим позовом, між ними з відповідачкою існував спір, а тому висновок місцевого суду про його відсутність є помилковим.
Лише в кінці березня 2025 року відповідачка подала до Державної виконавчої служби в м. Радивилів заяву про відкликання виконавчого листа зі сплати на її користь аліментів на утримання сина.
В судовому засіданні відповідачка позову не визнала, однак пояснила, що з червня 2024 року син за власним бажанням вирішив проживати з батьком і з того часу проживає з позивачем, проти чого вона не заперечує, бо поважає бажання сина.
Таке пояснення відповідачки суд помилково сприйняв за обставину, яка свідчить про відсутність спору між сторонами, проте, воно навпаки свідчить про фактичне визнання відповідачкою позовних вимог.
Вказує, що як на момент його звернення з позовом до суду, так і на даний час існували і існують неврегульовані питання про утримання, виховання і лікування сина.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити місце проживання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з"явилися. Вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 (а.с.7), а також повнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 01 березня 2021 року шлюб, укладений 09 жовтня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано. (а.с.17-19).
Після розірвання шлюбу син ОСОБА_5 спочатку проживав з мамою ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , а з червня 2024 року, згідно тверджень позивача, що не спростовані відповідачем, проживає з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Радивилівської міської ради Дубенського району Рівненської області щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.06.2025 року № 1011/01.09-20 Радивилівська міська рада як орган опіки та піклування вважає, що є доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 46-49).
У вищезазначеному висновку вказано, що 16 червня 2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Радивилівської міської ради розглядалося питання щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якій були присутні мати, батько та дитина, місце проживання якої визначається. Членам комісії дитина повідомила, що хоче проживати з батьком, мати повідомила, що згідна щоб дитина проживала з батьком. Комісія з питань захисту прав дитини прийняла рішення, що є доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 49).
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) вказано, що: "судами встановлено, що за час перебування у шлюбі ОСОБА 1 та ОСОБА 2 народилася дочка - ОСОБА 3, ІНФОРМАЦІЯ 1. ОСОБА 1 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА 3 ІНФОРМАЦІЯ 1, проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно відмовив у задоволенні позову батька дитини про визначення місця проживання дочки разом з ним, так як ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла".
З матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком.
За відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову батька дитини про визначення місця проживання дитини з ним, оскільки ним не доведено, що його права порушені. А відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідачка не вчиняла.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В частині позовних вимог про стягнення аліментів рішення суду сторонами не оскаржено, а тому, згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 16 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий-суддя Шимків С.С.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.