25 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/11116/25
Провадження № 22-ц/4815/1266/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В.,
суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди,
В Рівненський міський суд Рівненської області 02 червня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» про захист прав споживача, стягнення моральної шкоди.
Ухвалою судді Рівненського міського суду Рівненської області від 03 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху виконати недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі суду, а саме зазначити у позовній заяві: відомості про наявність або відсутність електронного кабінету як позивачки так і відповідача; підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; не долучено копії позовної заяви з додатками для вручення відповідачу по справі; долучити квитанцію про сплату судового збору за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 1211,20 грн. або документи, що підтверджують підстави звільнення позивачки від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір»; долучити додатки подані до позовної заяви для вручення відповідачу по справі.
Ухвалою судді Рівненського міського суду від 01 липня 2025 року в зв'язку з не усуненням недоліків позовної заяви, що були вказані в ухвалі суду від 03 червня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
З апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції звернулась ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з ухвалою про залишення позовної заяви без руху позивач була ознайомлена 23 липня 2025 року; позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 ЗУ "Про захист прав споживачів" і за вимоги про стягнення моральної шкоди; позовна заява з додатками (копіями) була подана через канцелярію суду, де перевірена працівниками та прийнята до реєстрації; решта недоліків є проявом надмірного формалізму.
Також апелянт подала до суду заяву, якою просила постановити окрему ухвалу щодо незаконних та неправомірних дій як судді Ковальова І.М. так і Рівненського міського суду Рівненської області в цілому.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «РІВНЕТЕПЛОЕНЕРГО» заперечує проти доводів апеляційної скарги.
Узагальнені доводи відповідача зводяться до того, що позов не відповідав вимогам Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), зокрема, через несплату судового збору за майнову вимогу про стягнення моральної шкоди. Суд першої інстанції правомірно залишив позов без руху, а згодом його повернув, оскільки позивачка не усунула вчасно недоліки заяви, незважаючи на наданий термін. Таким чином, ТОВ «Рівнетеплоенерго» просить апеляційний суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити ухвалу першої інстанції без змін.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, в їх числі ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) (пункт 6 частини 1 статті 353 ЦПК України).
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не виконала вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, виходячи з наступного.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів'споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилалась на те, що підставою позову є незаконні дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» при наданні інформації про надані послуги та нараховану заборгованість, внаслідок чого позивачу було заподіяно моральну шкоду.
Статтею 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Оскільки у спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів, висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача передбаченої ч.3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», пільги по сплаті судового збору за подання до суду позовної вимоги про стягнення моральної шкоди є помилковим.
Відповідно до ч.1 ст.177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд також виходив з того, що позивач не надала копії позовної заяви з додатками для вручення відповідачу по справі.
Колегія суддів не може погодитись з таким твердженням суду, оскільки воно суперечить матеріалам справи. Так в матеріалах справи наявна позовна заява, яка завірена позивачкою як копія (а.с. 4), а оригінал повертається разом з ухвалою про повернення позовної заяви. Будь які акти складені канцелярією щодо відсутності документів в матеріалах справи відсутні.
Також ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Право на доступ до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06.12.2005).
Питання щодо вручення судового рішення врегульовано статтею 272 ЦПК України.
Частиною п'ятою статті 272 ЦПК України передбачено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Частиною шостою статті 272 ЦПК України визначено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Ураховуючи зазначене, можна зробити висновок, що надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов'язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи повинні міститися: у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи або до електронного кабінету у системі «Електронний суд», у поштовому повідомленні з відміткою про вручення судового рішення або з відміткою про відмову отримати копію судового рішення чи про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи
Проте, у разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу про залишення позовної заяви без руху було направлено на адресу позивачки, проте поштове повідомлення повернулось до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що повторно ухвала про залишення позовної заяви без руху позивачці не направлялась.
Такі обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не дотримався процесуального обов'язку щодо повідомлення у належний спосіб учасника справи про прийняте судом процесуальне рішення, а відтак позивачка була позбавлена можливості усунути визначені судом недоліки у встановлений судом строк, оскільки останній не було відомо про наявність ухвали про залишення позовної заяви без руху.
У постанові від 12.01.2023 у справі № 591/3717/21 Верховний Суд вказав, що повернення повідомлення, яким направлено судове рішення, з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування та не свідчить про відмову сторони від одержання поштового відправлення.
Таким чином, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання позивачкою ухвали про залишення позовної заяви без руху, як це передбачено ч. 6 ст. 272 ЦПК України, а відтак остання була позбавлена можливості бути обізнаною у належний спосіб про залишення позовної заяви без руху.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги те, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Що ж стосується заявленого апелянтом в суді апеляційної інстанції клопотання про винесення судом окремої ухвали, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Частиною 1 статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Відповідно до ч.10 ст.262 ЦПК України, суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Отже, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №438/610/14-ц вказано, що постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору. У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі №761/32388/13-ц зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком.
Інститут окремої ухвали направлений на реагування суду у тих випадках, коли порушення закону настільки очевидне, зухвале та систематичне, що не дозволяє суду бути інертним до таких порушень і спонукає до ефективних дій, втіленням яких має бути окрема ухвала (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 990/131/22 (провадження № 11-137заі23).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглядаючи заяву ОСОБА_1 про винесення окремої ухвали, не вбачає підстав для її задоволення, оскільки спір не вирішується апеляційним судом по суті, а доказів недостатньо для встановлення всіх істотних обставин необхідних для здійснення категоричних висновків щодо доцільності постановлення окремої ухвали.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2025 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 вересня 2025 року
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.