25 вересня 2025 року
м. Рівне
Справа № 727/12169/24
Провадження № 22-ц/4815/778/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Боймиструка С.В.,
суддів: Хилевич С.В., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,
за участю: ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Померанська Ганна Ігорівна, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії,
В жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 29 червня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до фізичної-особи підприємця ОСОБА_3 , щоб той власними силами, за кошт позивача створив веб-сайт.
Сторони обумовили предмет договору, умови, строки та ціну. Одразу після укладення Договору позивачкою надано розробнику необхідні матеріали для розміщення на сайті замовника. 15 серпня 2023 року позивачка повністю розрахувалася за Договором.
Всупереч домовленостей розробником не представлений результат робіт (послуг).
19.10.2023 Оксаною Кривською направлено відповідачу претензію, в змісті якої вона вказала на всі порушення та недоліки, які допущені відповідачем як розробником та письмово виказала свою волю, що втратила інтерес до непрофесійної роботи відповідача, не має наміру продовжувати відносини і вимагає розірвання договору від 29 червня 2023 року, повернення всіх коштів, що були сплачені за названою угодою, включаючи неустойку та інфляційні витрати.
Відповідачем не надано відповіді на лист позивачки про розірвання договору і повернення грошей, що й стало підставою передачі спору на розгляд суду. Відповідач направив відповідь на претензію, котра датована 11.11.2023, якою заперечив те, що умови Договору ним не виконані і ще раз направив позивачці паролі, хоча дані паролі не дають власнику сайту жодної можливості здійснювати організаційно-розпорядче керування сайтом, вчиняти в якості власника (адміністратора) сайта інші фактичні дії.
Враховуючи викладене, позивачка просить розірвати Договір від 29 червня 2023 року, укладений між нею та ОСОБА_3 , зобов'язати відповідача повернути для неї кошти в сумі 12500 грн. Також позивачка просить стягнути з ОСОБА_3 за несвоєчасне виконання основного зобов'язання на її користь штрафні санкції в розмірі 3 543,24 грн., інфляційні втрати 967 грн 50 коп. та 3 відсотки річних в розмірі 376.00 грн. у період з 28.10.2023 по 28.10.2024.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Померанська Г.І., вважає, що воно є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неправильного встановлення обставин справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що підписаними актами приймання-передачі не підтверджується належне виконання зобов'язання щодо забезпечення роботи веб сайту.
Той факт, що веб сайт працював на момент розгляду справи судом, не вказує на безпідставність позовних вимог, оскільки право було порушене відповідачем на момент подання позову. До того ж листом від 19 вересня 2024 року позивач повідомляла відповідача, що втратила інтерес до роботи, яка ним не виконується. Подальше виконання робіт не є добросовісним виконанням зобов'язання.
Вважає, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив веб сайт: не перевірив чи працює сторінка адміністратора; не запропонував відповідачу представити докази того, що сайт було перенесено з одного хосту на інший, якщо такі дії вчинялися; не взяв до уваги відеозаписи позивача.
Перевірка реєстраційних даних сайту можлива за допомогою онлайн сервісу WHOIS з якого позивач самостійно встановив, що домен був зареєстрований 18.11.2024 року, тобто після звернення з позовом до суду.
ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Панчелюга К.М. подав відзив, який апеляційний суд не бере до уваги, оскільки ухвалу про відкриття апеляційного провадження отримано відповідачем в системі "Електронний суд" 13 травня 2025 року, а відзив поданий 13 серпня 2025 року, тобто з пропуском строку встановленого судом.
Сторона апелянта в судове засідання не з'явилась і причини неявки визнані не поважними.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що між сторонами у справі 29.06.2023 укладено Договір про надання Інформаційних послуг, за умовами якого замовник (позивач) доручає, а розробник (відповідача) приймає на себе надання послуг по розробці інтернет-магазину.
За змістом п. 2.1. договору, розробник приступає до виконання наданя послуг після отримання всіх матеріалів, що підлягають розмішенню на сайті.
Відповідно до п. 2.2 договору, виконавець зобов'язується надати послуги, передбачені п.1.1. та в Технічному завданні протягом 30 (тридцяти) робочих днів, після виконання замовником своїх зобов'язань згідно п. 2.1 та 4.2 даного договору.
Структура і вид послуг визначаються з урахуванням вимог технічного завдання, що є додатком №1 до даного договору (п. 2.3. договору).
Згідно з п. 4.21 п. 4.2. договору, вартість всіх послуг згідно договору складає 12500, 00 грн.
- авансову оплату 800, 00 грн за розробку макету веб-сайту у форматі зображення шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця до початку робіт;
- оплата 6 500, 00 грн відбувається після погодження макету веб-сайту та перед початком технічних робіт по сайту;
- фінальний розрахунок 5 200, 00 грн відбувається після завершення технічних робіт по веб-сайту, перед початком технічних робіт по налаштуванню реклами Google та перед передачею паролів доступу шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця до початку робіт.
Згідно технічного завдання до договору, виконавець прийняв на себе обов'язок: встановити функціонал сайту з функцією інтернет магазину в якому буде: адмін. панель керування товарами; корзина; додавання нових товарів, редагування, зміна ціни; акційні товари, хіти продажу; сповіщення на e-mail про купівлю товару; набір інформаційних сторінок. Створення веб-дизайн інтернет-сайту. Налаштування реклами в Google Adwords (до 3-х рекламних кампаній).
Відповідно до претензії від 19.10.2023, позивач вказує, що сайт взагалі не працює (не відкривається сторінка). Тобто, результату робіт (послуг) немає, що свідчить про повне невиконання роботи (послуги).
Згідно відповіді на претензію від 11.11.2023, відповідач заперечив те, що умови договору ним не виконані та ще раз направив позивачу паролі.
Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_3 , як розробником, та ОСОБА_2 як замовником, були підписані акти про прийняття-передачу виконаних робіт від 03.07.2023, 14.07.2023 та 21.08.2023, відповідно до яких позивачем були сплачені на користь відповідача грошові кошти на виконання умов договору загальну суму 12 500, 00 грн (квитанцій № А5ЕА-С72В-СР4К-ТТЕ6 від 03.07.2023, № КЕ2Т-Х7АК-Р497-МСХТ від 15.08.2023, № 9ТРТ-4ЕРЕ-9846-8МХ2 від 29.06.2023).
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частина 1 ст.903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.
Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Статтею 852 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Приписами частини другої статті 651 Цивільного кодексу України визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як вбачається зі змісту оскарженого рішення, суд правильно визначив, що правовідносини між сторонами виникли з договору на розробку програмного забезпечення, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а саме Договір підряду, і регулюється положеннями глави 61 "Підряд" та 63 "Послуги" Цивільного кодексу України.
Тлумачення позивачем актів, як таких, що стосуються суто надання інформації про інформаційний продукт, суперечать змісту встановлених відносин. Три акти підписані на загальну суму 12500,00 грн, і позивач зазначила, що не має жодних претензій щодо якості та обсягу робіт. Визначальним є те, що оплата здійснювалась відповідно до актів і на підставі цієї оплати замовник очікувала отримати сайт, а не інформацію про його розробку. Якщо прийняти позицію позивача до розуміння таких актів, то в структурі відносин підряду під питанням залишиться вартість розробки сайту та факт оплати такої розробки.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що обсяг робіт визначений договором про надання інформаційних послуг від 29.06.2023 та технічним завданням, а в матеріалах справи відсутні відомості про обов'язок відповідача зареєструвати доменне ім'я, яке є окремим об'єктом права, налаштувати замовнику власний сервер або орендований сторонній, відповідно і визначити тривалість його існування в мережі, вартість.
Наявність робочого сайту, який доступний для ознайомлення, дозволяє дійти висновку про відсутність істотних порушень для розірвання договору. При цьому позивачкою не надавалось доказів щодо дефектів програмного коду, візуальної частини, неможливості управління сайтом з вини відповідача (хибність первинних логіну і паролю та їх подальша заміна відповідачем). Відповідно і з наданих відеозаписів від 28.10.2025 року та 01.02.2025 встановити вину виконавця та істотність порушення неможливо.
Повно і правильно встановивши обставини справи на підставі наданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність істотних недоліків у роботі програмного забезпечення і того, що позивач була позбавлена результату, на який вона могла розраховувати в межах договору.
Щодо заявлених апелянтом клопотань про дослідження сайту за допомогою стороннього онлайн сервісу та врахування долучених витягів, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Принципи змагальності сторін та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом є складовими основних засад цивільного судочинства. Зокрема принцип змагальності сторін покладає на кожну із них обов'язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд лише сприяє їм у реалізації процесуальних прав.
Принцип диспозитивності полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів не є обов'язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен ураховувати як вимоги статті 83 ЦПК України щодо строків подання доказів, так і вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо обов'язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, а також виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19.
Дослідження нових доказів провадиться зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17.
Апелянт звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотаннями про долучення та збір доказів, не навів об'єктивних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Померанська Ганна Ігорівна, залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 25 вересня 2025 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.
Шимків С.С.