Справа № 158/2433/25 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л.
Провадження № 22-ц/802/1100/25 Доповідач: Данилюк В. А.
26 вересня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 серпня 2025 року,
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 серпня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що суд першої інстанції, передаючи справу про визнання кредитного договору недійсним на розгляд до Шевченківського районного суду міста Києва, порушив норми процесуального права, що у відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та передання даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати з наступних підстав.
18 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним.
Позов обґрунтовано тим, що 21 січня 2025 року відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» уклав нібито з ОСОБА_1 кредитний договір №21.01.2025-100002370 від 21.01.2025 року о 18 год 43 хв шляхом обману, використавши дані позивача (паспортні, анкетні, номер телефону тощо), на які ОСОБА_1 не давала згоди та не вчиняла жодних дій для погодження умов договору, його оформлення, отримання чи погашення коштів у вищезгаданому правочині. Сума кредиту становила 1500 гривень.
Згодом було з'ясовано, що кредит був погашений не позивачем ОСОБА_1 , що слугувало для збільшення кредитного ліміту в цьому ж Товаристві з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» для укладення наступного кредитного договору №22.01.2025-100000002 від 22.01.2025 року нібито з ОСОБА_1 на суму 26000 гривень.
Просить визнати кредитний договір від 21 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 №21.01.2025-100002370 на суму 1500 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що позов заявлено з покликанням на Закон України «Про захист прав споживачів» саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», як особи, яка є виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
Згідно з правилом про підсудність справ за вибором позивача (правила альтернативної підсудності), передбаченого частиною 5 статті 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.Тлумачення ст. 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох визначених у законі судів.
Згідно паспортних даних позивача, зареєстрованим місцем проживання останньої є Волинська область, Луцький район, м. Ківерці, що за підсудністю відноситься до Ківерцівського районного суду Волинської області. При цьому, та обставина, що товариство не є завдавачем шкоди та не має договірних відносин із позивачем, не має правового значення при визначенні підсудності спору, оскільки частина 5 статті 28 ЦПК України не підлягає розширеному тлумаченню і не містить прив'язки до особи відповідача. Єдиною підставою для висновку про поширення на спірні правовідносини зазначеної норми права є зміст позовних вимог.
Таким чином, ОСОБА_1 відповідно до положень частини 5 статті 28 ЦПК України правомірно пред'явила позов за зареєстрованим місцем проживання позивача, скориставшись правом альтернативної підсудності.
Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого визначено статтею 31 ЦПК України.
Так, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу (частина перша статті 31 ЦПК України).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ЦПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ЦПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 26), правила альтернативної підсудності (стаття 28), підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиними державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Положення статті 28 ЦПК України передбачають правила альтернативної підсудності за вибором позивача.
Відповідно до частини 5 вказаної статті позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем порушення прав.
Тобто законодавець передбачив юридичну можливість для особи, яка звертається до суду із позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, обрати на власний розсуд якими правилами територіальної підсудності керуватися при зверненні до суду за захистом своїх порушених прав. У процесуальному законодавстві запроваджено для такої категорії справ правило альтернативної підсудності, що надає право саме позивачу обирати уповноважений суд з-поміж тих, що визначені або загальними правилами підсудності цивільних справ, або спеціальним правилом альтернативної підсудності.
Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 16 статті 28 ЦПК України).
З урахуванням зазначеного та відповідно до положень щодо альтернативної підсудності право вибору суду, до якого він бажає звернутися, належить саме позивачу.
Вказаним обставинам суд першої інстанції оцінки не надав та дійшов помилкового висновку про підсудність зазначеної справи Шевченківському районному суду м. Києва.
Право обрання суду, до якого звертається особа за захистом своїх порушених або невизнаних прав, належить саме їй як ініціатору позову, проте обмежується положеннями цивільно-процесуального законодавства, що регулює підсудність спору.
Отже, суд першої інстанції передаючи справу про визнання кредитного договору недійсним, на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва, не врахувавнаведеного вище, чим порушив норми процесуального права, що у відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та передання даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (п. 2 рішення Конституційного Суду України 25 грудня 1997 року по справі № 9зп).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, встановленим законом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а зазначені в скарзі процесуальні порушення, які допущені районним судом такими, що заслуговують на увагу суду.
Відповідно до пункту 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із порушенням норм чинного процесуального законодавства, а тому згідно положень статті 379 ЦПК України підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 серпня 2025 рокув даній справі скасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про визнання кредитного договору недійсним направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді