вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2128/25
381/4244/25
24 вересня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Ковалевської Л.М.,
за участі секретаря Омельчук С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Фастів Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
31.07.2025 року представник ТОВ «Споживчий центр» Мохир Я.В. через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 15.12.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір №15.12.2023-100002327, який разом з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) від 15.12.2023 року, заявкою, підтвердженням про отримання кредиту та паспортом кредитного договору складає кредитний договір.
За умовами заяви відповідачу був наданий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок коштів у сумі 7 000,00 грн., строк дії кредиту 28 днів, процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1,35 % за один день користування кредитом. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 10 695,93 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21.08.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник позивача в позовній заяві зазначив, що в позовні вимоги підтримав, справу просив розглянути у відсутність їх представника, проти винесення заочного рішення не заперечував.
Учасникам справи було роз'яснено, що відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
При розгляді справи, судом встановлено, що 15 грудня 2023 року ОСОБА_1 підписано з ТОВ «Споживчий центр» кредитний договір №15.12.2023-100002327, який разом з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) від 15.12.2023 року, заявкою, підтвердженням про отримання кредиту та паспортом кредитного договору складає кредитний договір. Договір підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором - Е575.
За умовами заяви відповідачу був наданий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок коштів у сумі 7 000,00 грн., строк дії кредиту 28 днів, процентна ставка 1.35 % за один день користування кредитом, комісія 15 % від суми та дорівнює 1050,00 грн.
Розділами №4,5 зазначеної заяви та паспорту споживчого кредиту визначено порядок повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором, а саме: платежі з повернення кредиту, сплати відсотків за його користування терміни їх сплати, в порядку та на умовах, визначених публічною пропозицією ТОВ «Споживчий центр» на укладення договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
Сторонами договору, також, узгоджено графік платежів та розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахування вартості супутніх послуг.
Згідно ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису, визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Тож, уклавши кредитний договір №15.12.2023-100002327 від 15.12.2023 року його сторони досягли усіх істотних умов щодо взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначив представник позивача, відповідачем були порушенні умови договору і за ним рахується заборгованість у розмірі 10 695,93 грн., що складається з: заборгованість по тілу кредиту - 7 000,00 грн., заборгованість за процентами - 2 645,93 грн. та комісії - 1 050,00 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Згідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Згідно ст. 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах встановлених договором.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та за процентами в сумі 9 645,93 грн. підлягають задоволенню.
Разом з тим, безпідставними є позовні вимоги про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 1 050,00 грн., оскільки відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін у даній частині визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16 та постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року по справі № 276/4216/16-ц, відповідно до яких, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У зв'язку з вище вказаним позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 1 050,00 грн. не підлягають задоволенню.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Небажання відповідача надавати докази, давало суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням частини першої статті 280 ЦПК України.
За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2 182,58 грн. (9 645,93*100%:10 695,93=90.1%; 2422,40*90,1:100=2 182,58),
Керуючись ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,263,265,268,280-282 ЦПК України, на підставі ст.526,610,611,1049,1054 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнах.: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А заборгованість за кредитним договором №15.12.2023-100002327 від 15.12.2023 року в розмірі 9 645,93 (дев'ять тисяч шістсот сорок п'ять) грн.. 93 коп., що складається з: заборгованість по тілу кредиту - 7 000,00 грн, заборгованість за процентами - 2 645,93 грн., а також, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 182,58 (дві тисячі сто вісімдесят дві) грн. 58 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Леся Ковалевська