Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
провадження №2/279/1500/25
Справа № 279/3152/25
24 вересня 2025 року м.Коростень Житомирської області
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Гонцовською Л.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу №279/3152/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що 27.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1322-5139. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор С7208 для підписання кредитного договору №1322-5139 від 27.12.2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 15000,00 грн., строк кредитування 300 днів, базовий період 21 днів, знижена % ставка 2,50% в день, стандартна % ставка 2,50% в день. Також Додатковою угодою №1 від 02.01.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 27.12.2023 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1500,00 грн. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до Додаткової угоди №1. Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. В подальшому, відповідач всупереч умовам кредитного договору, порушив умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернув в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконав в повному обсязі всі інші грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором. Станом на 24.03.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 140025,00 грн., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 16500,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 123525,00 грн. Разом з тим, Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до Позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "Укр Кредит Фінанс", а саме часткового списання заборгованості Позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 57525,00 гривень за умови погашення Позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 82500,00 грн. Враховуючи вищезазначене, кредитодавець просить стягнути з позичальника не повну суму заборгованості за Кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 16500,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 66000,00 гривень; що разом становить 82500,00 гривень. Позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 82500,00 грн., та судові витрати.
Справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач належним чином повідомлялася про судовий розгляд справи, представник відповідача направила відзив на позовну заяву, в якому вказала, що вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
По-перше, в позовній заяві позивач зазначає, що: 27.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс", Код ЄДРПОУ: 38548598 і фізичною особою, якою є - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 за допомогою Веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ "Укр Кредит Фінанс", в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1322-5139. Зазначений Кредитний договір: - як вбачається із його змісту, разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого Кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким Позичальник був попередньо ознайомлений; - у відповідності до норм ч.1 ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ "Про електронну комерцію" (роздруківка Кредитного договору разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом та Таблицею споживчого кредиту додаються до цієї Позовної заяви). Однак, такі доводи ТОВ "Укр Кредит Фінанс" грунтуються на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про дійсний факт укладання зазначеного кредитного договору та додаткової угоди до нього між сторонами. Звертає увагу суду, що електронний оригінал зазначеного вище договору та паспорту споживчого кредиту відсутній у відповідача, як про те зазначає позивач у своїй заяві. Насамперед слід зазначити, що договір від 27 листопада 2023 р. №1322-5139 з ОСОБА_1 , як і додаткова угода до договору від 02.01.2024, не містять відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме ОСОБА_1 , оскільки тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідачки не підтверджує проходження цією особою верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача. ОСОБА_1 , не підписувала ніякого вищезазначеного договору із ТОВ "Укр Кредит Фінанс" і не отримувала кредитних коштів, а з боку позивача суду не надано достатніх і допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 погодила всі істотні умови цього договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Не містить позовна заява і відомостей, підтверджених належними, допустимими, достатніми доказами про те, що відповідачка пройшла ідентифікацію та верифікацію особи (заповнила анкету клієнта із зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначила реквізити картки для отримання кредиту) підтвердила номер мобільного телефону, ознайомилася з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснила акцептування кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором та підписала договір одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про платіжні послуги». У зв'язку з чим вважаю це не доведеним і факту укладання договору саме Відповідачкою також не підтверджено в порядку укладання договору, який є основною умової зазначених договорів (п.6.2-6.3 договору №101940935 від 20.11.2023). Крім того, будь-який формуляр заяви на отримання кредиту, який би мав бути складеним і підписаним електронним підписом відповідачки, електронна ідентифікація (автентифікація) якої здійснена з дотриманням вимог Закону, та який би був підтверджений і сумнівів у суду не викликав, в матеріалах справи також відсутній. Як і відсутні будь-які документи, що підтверджують особу позичальника. Крім того, в матеріалах справи відсутній відповідний документ на підтвердження того, що відповідачка отримувала смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором. Слід звернути увагу, що копія договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 27.12.2023 у розділі «Реквізити сторін», як і додаткова угода до договору від 02.01.2024, таких даних не має. Там, взагалі відсутні належні персональні дані відповідачки, як то адреса її реєстрації місця проживанн/перебування. Позивач посилається на норми закону в позовній заяві, не підтверждуючи та не обгрунтовуючи ними обставини, які на його думку відбувались між сторонами будь-якими доказами. Позовна заява містить узагальнені формулювання, а не конкретні факти з посиланням на документи щодо питання кредитування ОСОБА_1 .
По-друге, за змістом частини першої статті 1050 ЦК України згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі документи, які передбачені ст.ст.22, 25 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.13 ЗУ «Про електронну комерцію», які підтверджують ініціювання переказу позивачем кредитних коштів на рахунок відповідачки, що вона отримала кредитні кошти, в подальшому порушила обов'язок із їх повернення, тобто не виконнала або неналежним чином виконала умови договору, а також те, що такий переказ є завершеним. Так, згідно п.4.6. Договору №1322-5139 від 27.12.2023 спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: Кредит надається Позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п.4.1. цього Договору, на банківський рахунок Позичальника шляхом використання вказаних Позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п.4.1. цього Договору, здійснюється Кредитодавцем безпосередньо після укладення Сторонами цього Договору та надіслання Позичальнику примірнику (оригіналу) Договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. При наданні Кредитодавцем Позичальнику в Кредит додаткових грошових коштів на підставі Додаткової угоди, ініціювання безготівкового переказу грошової суми здійснюється Кредитодавцем безпосередньо після укладення Сторонами відповідної Додаткової угоди та надіслання її примірника (оригіналу) Позичальнику у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим Позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку Кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений Позичальником при оформленні Кредиту. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до п.1 ст.13 ЗУ «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України. Згідно з п.3 ст.13 ЗУ «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин. Згідно з ст.16 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» 5 квітня 2001 року, №2346-III, який був чинний на день проведення переказу коштів, до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Відповідно до ст.17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України. Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України. Статтею 18 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа на переказ. Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України. Згідно з статтею 20 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 21 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь- якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; 6) надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; 7) внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв. Пунктом 22.1 ст.22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Згідно статті ст.25 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України. Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.
На підтвердження виконання обов'язку кредитора щодо переказу відповідачу кредитних коштів за зазначеним кредитним договором позивачем не надано належних та допустимих доказів. За таких обставин позивачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов'язку щодо переказу кредитних коштів відповідачу на його рахунок за Договором №1322-5139 від 27.12.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Як вбачається з позовної заяви, відповідачці було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок 27.12.2023 в сумі 15000 грн., 02.01.2024 в сумі 1500,00 грн., що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту без номеру та без дати з підписом директора ТОВ "Укр Кредит Фінанс" Є.В. Резуєва, яка створена самостійно позивачем та має відмінності шрифту у тексті, що містить інформацію та тексті посади особи, що її підписала, що свідчить що такий документ створений позивачем для протиправної діяльності. При цьому, вказана довідка не може вважатися банківським документом та вважатися «платіжною інструкцією» оскільки Постановою НБУ №163 від 29.07.2022 року було затверджено «Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг» (надалі іменується Інструкція). Щодо листа АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» без номеру та баз дати з інформацією про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LsqPay цей документ не є справжнім, вітворений також позивачем для протиправної діяльності, оскільки порядок підписання відповідей ПриватБанком передбачає використання електронного цифрового підпису (ЕЦП) для юридичних та фізичних осіб, що дозволяє підписувати документи онлайн в Приват24. Порядок підписання документів у ПриватБанку залежить від того, чи має клієнт електронний цифровий підпис (КЕП) та який сервіс використовується для підписання. Загалом, клієнтам пропонуються два основних методи: через сервіс SmartID в Приват24, або через особистий кабінет "Приват24 для бізнесу". Для цього необхідно отримати ЕЦП, пройти авторизацію в Приват24, обрати розділ "Бізнес" та "Електронний підпис", а потім підтвердити операцію через SMS або інший спосіб, залежно від налаштувань. До того ж належні та достовірні листи АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» в обов'язковому порядку містять вихідні реквізити такого листа та дані про вхідний документ (звернення/запит/заяву), в порядку передбаченому чинним законодавством для діловодства, чого не має лист, доданий позивачем у якості доказу до позовної заяви. Підпунктом 15 пункту 6 розділу I Інструкції визначено - платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції. Пунктами 8 та 9 розділу I Інструкції визначено, що ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі. Форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги. Ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI, VII цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг. У додатку до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (пункт 10 розділу I) наведено указівки щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі. На підставі вищевикладеного вбачається, що довідкою про перерахування суми кредиту без номеру та без дати з підписом директора ТОВ «УКР КРЕДІТ ФІНАНС» Є.В. Резуєва, та листом АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» без номеру та баз дати з інформацією про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не може бути доказами переказу коштів на рахунок відповідачки, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства. Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Вважає, що стороню позивача суду не надано належні докази про перерахунок коштів на рахунок саме відповідачки, а тому в позові належить відмовити повністю. Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Обов'язком позивача, який стверджує про надання відповідачу безготівкових кредитних коштів первісними кредиторами за кредитними договорами, у яких він набув право вимоги, є надання доказів, що підтверджують зарахування позичальнику таких коштів, а у разі неможливості самостійно подати такий доказ - право на обґрунтування такої неможливості та заявлення клопотання про витребування доказів судом. У справі, що розлядається, позивач у позовній заяві вказував про те, що на виконання кредитних договорів кредитні кошти були надані позичальнику первісним кредитором у безготівковій формі, проте первинних облікових бухгалтерських документів до суду першої інстанції не надав. Отже, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеним договором, оскільки не надано доказів перерахування коштів на належний відповідачу розрахунковий чи картковий рахунок, а надані позивачем документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за вказаними кредитними договорами. У матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку боргу відповідачки. Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Аналогічні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 20 травня 2022 року у справі №336/4796/18 та від 30 серпня 2022 року у справі №509/2976/19. Розрахунок заборгованості за вказаним вище кредитним договором, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договорів на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості є документами, що створені самим позивачем, а, відтак, інформація, зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не можуть бути доказами наявності заборгованості, на яких наполягає позивач. Слід враховувати, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи. Реквізити повного карткового рахунку позичальника (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не міститься. Так, ні в змісті договору від 27.12.2023, ні в додатковій угоді від 02.01.2024, ні в будь- яких інших документах оформлених при наданні коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідачки не зазначено. Крім того, за змістом виниклих правовідносин щодо надання відповідачці фінансовою установою кредиту та з огляду на вимоги Глави 48 та параграфу 2 Глави 71 ЦК України, а також вимог Закону України «Про платіжні послуги», беручи до уваги вимоги ч.3 ст.12, п.1 ч.1 ст.81 ЦПК України, слід зазначити, що під час виконання кредитором своїх забов'язань по наданню кредитних коштів позичальнику, самим кредитором здійснюються такі дії, які повинні достатньо підтверджуватися договорами в тій формі і в тому змісті, в якому укладено між сторонами договірні правовідносини. Отже, докази про них мають бути вже створеними і саме сторона позивача повинна доводити обставини, на які посилається в позові. До того ж, звертає увагу суду на те, що вказаний номер платіжної картки є частково зашифрованим і всіх позначень 16 значного номеру картки не містить. Тобто, банківські реквізити позичальника, згідно матеріалів справи є невизначеними. У той же час, наявної у кредитора інформації щодо карткового рахунку позичальника свого часу було достатньо для виникнення спірних правовідносин та здійснення відповідних платіжних операції з переказу кредиту, докази про що вже мають існувати у кредитора згідно вимог Закону України «Про платіжні послуги». По-трете, щодо стягнення суми заборгованості з відсотками слід зазначити наступне. Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку нібито фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 66 000,00 гривень. Але, відсутнє будь-яке обґрунтування права таких вимог в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім розрахунку кредитної заборгованості за договором станом на 24.03.2025. При цьому згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється (Постанова ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (суддя-доповідач Гудима Д.А.). Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. (Постанова ВП ВС від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (суддя-доповідач Ситнік О.М.) Судом повинні бути дослідженні обставини: 1) яким чином та з яких підстав нараховувалися відсотки та чим обумовлена їх зміна, якщо в договорі чітко вказаний розмір відсотків за користування банківськими коштами; 2) чи мав право Позивач (первинний кредитор) взагалі нараховувати ці відсотки після виненкненя прострочки та наявність вимоги про її погашення; 3) чи є наявні обмеження в тому числі і законодавчі щодо нарахування будь яких штрафів боржнику; 4) чи є підстави щодо можливого звільнення Відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язання на підставі ст. 617 Цивільного Кодексу України. Звертає увагу суду, що згідно п.4.12 договору від 27.12.2023 строк кредитування, тобто, строк на який надається Кредит Позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику (далі - Строк кредитування). Надання додаткових грошових коштів Позичальнику у рахунок Кредиту на підставі Додаткової угоди не змінює Строк кредитування. Дата повернення (виплати) Кредиту 21.10.2024 року. Строк дії Договору є рівним Строку кредитування. У будь-якому випадку Договір діє до 24 (двадцять четвертої) години (включно) доби, наступної після дати повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Продовження Строку кредитування або строку дії Договору або строку виплати кредиту в односторонньому порядку Кредитодавцем або Позичальником не допускається. У Позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених цим Договором. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м.Люпені та інші проти Румунії», заява №76943/11, §123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, §31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, §36). У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Таким чином, вимоги щодо стягнення із відповідача відсотків за користування кредитом - виключаються. Слід також відзначити, що відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі №664/1261/16-ц (провадження №61-25248св18), від 27.01.2020 у справі №754/6091/18 (провадження №61-11473св19), від 07.10.2020 у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 (провадження №61-1416св20). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) вказано: «Суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання». Згідно з умовами договору, сплату процентів за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше визначних графіком платежів (який є Додатком 3 до Договору) дат, які є останніми днями відповідних Базових періодів. У разі несплати процентів за користування Кредитом не пізніше останнього дня будь-якого Базового періоду. Позичальник зобов'язаний починаючи із наступного календарного дня сплачувати проценти за користування Кредитом кожного календарного дня Строку кредитування до дати погашення простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування Кредитом у повному обсязі. У випадку погашення простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування Кредитом у повному обсязі в подальшому сплату процентів за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного Базового періоду із урахуванням положень п.4.8. цього Договору. Проценти за користування Кредитом вважаються сплаченими з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок Кредитодавця. Позичальник підписанням цього Договору підтверджує та розуміє, що після ініціювання Позичальником переказу коштів з власного рахунку на рахунок Кредитодавця проходить певний час до моменту зарахування сплачених Позичальником коштів на рахунок Кредитодавця, а також те, що ризики того, що сплачені Позичальником кошти можуть надійти на рахунок Кредитодавця із затримкою, несе Позичальник. Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, починаючи з дня видачі Кредиту до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, за наступною ставкою: Стандартна процентна ставка становить 2.50% (дві цілих, п'ятдесят сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування Кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання Позичальником права користування Кредитом за Промо- ставкою та/або Зниженою, та/або Пільговою процентною ставкою). (п.4.9 4.10 договору). Позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч.4 ст.42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 р. №7-рп/2013). З огляду на наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважаю, що суд повинен у разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір відсотків від суми заборгованості по кредиту. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Конституційний Суд України зауважував, що держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011р. №15-рп/2011). За таких обставин, покладання на відповідача додаткової відповідальності за порушення ним свого грошового зобов'язання в розмірі, що перевищує розмір суми позики у кілька разів, суперечать принципам розумності та добросовісності і матиме наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації. Також, не можна погодитись з визначеним розміром відотків за користування кредитом у зв'язку з наступним. Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, що набрав чинності 24.12.2023 року, доповнено ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч.4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п.5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Договір був укладений 27.12.2023 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», але строк його дії є рівним Строку кредитування до 21.10.2024. Таким чином, умова укладеного між сторонами договору щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 2,5% в день в порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною. Розмір процентів за весь час користування кредитом мав становити для відповідача 49500,00 грн. (16500, 00 х 300 днів - кількість днів прострочки за даними позивача х 1%), замість 66000,00 грн. Враховуючи вищенаведене, просить суд відмовити в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" в повному обсязі. Позивачем відповідь на відзив не подано. Дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку про наступне: Судом встановлено, що 27.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1322-5139. Відповідно до п.3.2 для укладання цього Договору, у порядку встановленому Правилами, Позичальник надає Кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати Кредит, шляхом заповнення на веб-сайті Кредитодавця усіх граф відповідної форми. Надаючи таку інформацію, Позичальник вказує повні, точні та достовірні особисті дані, заповнення яких передбачено відповідною сторінкою веб-сайту Кредитодавця та які необхідні для укладення цього Договору. Позичальник несе відповідальність за дійсність та достовірність таких даних. Згідно п.3.3 при поданні інформації відповідно до п.3.2. цього Договору Позичальником вперше відбувається реєстрація Позичальника у ІТС Кредитодавця через веб-сайт Кредитодавця та формується Позичальнику його особистий розділ у ІТС Кредитодавця (Особистий Кабінет). Доступ до Особистого Кабінету здійснюється Позичальником після авторизації шляхом використання одноразового паролю, який надсилається Кредитодавцем Позичальнику каналом комунікації, що наданий Позичальником згідно п.3.2. цього Договору (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), зокрема але не виключно в один із наступних способів: - у СМС-повідомленні; - з використанням сучасних сервісів передачі даних (Viber, WhatsApp, Telegram, тощо); - електронним листом; - шляхом здійснення дзвінку та повідомлення одноразового паролю. Використання одноразового паролю має юридичне значення ідентифікації Позичальника в розумінні положень ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного Договору, кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 15000,00 грн., строк кредитування 300 календарних днів, дата повернення (виплати) кредиту 21.10.2024 року, базовий період 21 календарний день, стандартна % ставка 2,50% за кожен день користування кредитом, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом. Згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №1322-5139 від 27.12.2023 року в розмірі 127500,00 грн. з яких: 15000,00 грн сума кредиту за договором, 112500,00 грн. проценти за користування кредитом (за період з 27.12.2023 року по 21.10.2024 року). 02.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139, відповідно до умов якої кредитодавець зобов'язувався надати позичальнику кредит додаткові грошові кошти в розмірі 1500,00 грн. Згідно п.2.3 вказної угоди, після надання кредитодавцем позичальнику у кредит додаткових грошових коштів позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю суму грошових коштів в розмірі 16500,00 грн., яка складається із суми кредиту, яка була надана позичальнику за договором та неповернута на момент укладання цієї Додаткової угоди, та суми додаткових грошових коштів, наданих позичальнику у кредит на підставі цієї Додаткової угоди. Згідно п.2.4 позичальник зобов'язується повернути Суму неповернутого Кредиту у строки та на умовах, викладених у Договорі, з урахуванням умов цієї Додаткової угоди та сплатити проценти за користування вказаними грошовими коштами у розмірі та на умовах, передбачених Договором. Крім того, Позичальник підтверджує наявність власного зобов'язання перед Кредитодавцем сплатити Несплачені проценти у строки та на умовах, викладених у Договорі. Згідно додатку до Додаткової угоди від 02.01.2024 р. в таблиці обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №1325-3913 в розмірі 140025,00 грн. з яких: 16500,00 грн сума кредиту за договором, 123525,00 грн. проценти за користування кредитом (за період з 02.01.2024 року по 21.10.2024 року). Судом також встановлено, що листом АТ КБ "ПриватБанк" повідомлено що перерахування коштів від ТОВ "Укр Кредит Фінанс" через систему платежів LipPay здійснюється на підставі договору №4010 від 02.12.2019 р. Згідно довідки про перерахування суми кредиту №1322-5139 від 27.12.2023 року, ОСОБА_1 27.12.2023 року виданий кредит через платіжну систему LipPay, платіж №2408875589 на card mask НОМЕР_2 , сума платежу 15000,00 грн. та 02.01.2024 року добор по кредиту через платіжну систему LipPay, платіж №2410833162 на card mask НОМЕР_2 , сума платежу 1500,00 грн. За нормою ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі (пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію"). Згідно із частиною 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно із частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Верховний Суд у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов висновку, що електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Під час розгляду справи належними та допустимими доказами позивачем доведено про укладення договору з відповідачем в електронному вигляді шляхом його підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". ТОВ "Укр Кредит Фінанс" свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит на загальну суму 16500,00 грн., які перераховані на картковий рахунок відповідача. У той же час, відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, жодного платежу на сплату отриманого кредиту та нарахованих відсотків не здійснила, що відповідно до статті 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені кредитним договором або законом. З частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України слідує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1048 Цивільного кодексу України). Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначено моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором. Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Приписами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається. За правилами ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не впливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Щодо посилань представника відповідача що доводи ТОВ "Укр Кредит Фінанс" грунтуються на припущеннях і не підтверджені належними та допустимими доказами, які б свідчили про дійсний факт укладання зазначеного кредитного договору та додаткової угоди до нього між сторонами, то суд виходить із того, що матеріалами справи підтверджується наявність у договорі персональних даних відповідача, а саме серії та номеру паспорта громадянина України, дати його видачі, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, номеру особистого електронного платіжного засобу та електронної адреси ОСОБА_1 . Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до кредитодавця зі зверненнями про неукладання нею договору, додаткової угоди або неотримання нею кредитних коштів як за договором про відкриття кредитної лінії, так і за додатковою угодою до договору про відкриття кредитної лінії, також матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними з метою подальшого укладення договору. Відсутні звернення відповідача з такого приводу до правоохоронних органів. Суду й не надано доказів того, що електронний оригінал зазначеного договору, паспорту споживчого кредиту, додаткової угоди у неї відсутні, оскільки вона не вчиняла дій до їх укладання. Також договір про відкриття кредитної лінії та додаткова угода до договору про відкриття кредитної лінії, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Укр Кредит Фінанс" у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів. Крім того, без проходження реєстрації, після якої відкривається доступ до особистого кабінету після авторизації шляхом використання одноразового паролю, який надсилається каналом комунікації укладання договору та додаткової угоди між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 (справа №732/670/19), від 12.01.2021 (справа №524/5556/19), від 31.08.2022 (справа №280/4456/20), від 09.02.2023 (справа №640/7029/19). Отже, договір №1322-5139 від 27.12.2023 року та додаткова угода до договору №1322-5139 від 02.01.2024 р. підписані саме відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора (електронний підпис з одноразовим ідентифікатором), є укладеними у порядку Закону України «Про електронну комерцію», що повністю відповідає положенням зазначеного Закону та приписам ЦК України, а тому факт укладення відповідачем договору є повністю доведеним. Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 щодо дійсності факту укладання договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 27.12.2023 р. та додаткової угоди до договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 02.01.2024 р. Крім того, судом з відкритих джерел отримано інформацію про те, що відповідач є боржником в значній кількості аналогічних справ (№279/7297/24, 279/654/25 279/910/25, 279/1715/25, 279/2041/25, 279/2324/25, 279/2359/25, 279/2553/25, 279/5368/25), що ставить під сумнів достовірність зазначених у відзиві на позовну заяву обставин. Щодо посилань що банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Підтвердженням перерахування кредитних коштів на підставі договору та додаткової угоди є довідка від ТОВ "Укр Кредит Фінанс", відповідно до якої 27.12.2023 року та 02.01.2024 року здійснено перекази коштів на картку клієнта. 27.12.2023 на суму 15000,00 грн. на карту НОМЕР_2 , платіж №2408875589 та 02.01.2024 на суму 1500,00 грн. на карту НОМЕР_2 , платіж №2410833162. Отже, на підставі договору №1322-5139 від 27.12.2023 та додаткової угоди до договору №1322-5139 від 02.01.2024, виконано умови перерахування коштів. Згідно ст.46 Закону України "Про платіжні послуги": а) порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами НБУ; б) виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону; в) надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників г) надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов'язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: - номера рахунку отримувача та коду отримувача (коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/податкового номера або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або - унікального ідентифікатора отримувача. д) надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення. Зважаючи на вищенаведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась. Таким чином, перерахування кредитних коштів відбувалось на вказаний відповідачем ОСОБА_1 картковий рахунок. Крім того, належних і допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить суду не надано. Оскільки товариство не є банківською установою, то, відповідно, позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів, і, як наслідок, формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками не може. При цьому, чинне законодавство України не містить вимог щодо засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватись розмір заборгованості. Відповідно застосовуються загальні правила щодо доказів та обов'язків щодо доказування. Щодо посилання щодо стягнення суми заборгованості з відсотками. Згідно п.4.1.договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 27.12.2023 р. загальний розмір кредиту становить 15000,00 грн. та відповідно п.2.1 додаткової угоди до договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 02.01.2024 р. надано додаткові кошти в розмірі 1500,00 грн. Відповідно до п.3 додаткової угоди до договору про відкриття кредитної лінії №1322-5139 від 02.01.2024 р. сума неповернутого кредиту становить 16500,00 грн. Обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості наданого кредиту є репрезентативними та базуються на вказаних у Договорі умовах кредитування, з урахуванням умов цієї Додаткової угоди. Стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом (пункт 4.10 договору про відкриття кредитної лінії), строк кредитування 300 календарних днів (пункт 4.12 договору про відкриття кредитної лінії). Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такий правовий висновок було підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16. Отже, враховуючи вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі нараховувати договірні відсотки у період дії строку кредиту (по договору №1322-5139 від 27.12.2023 року), тобто з 27.12.2023 по 21.10.2024 (300 днів). Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 2250,00 грн. за період з 27.12.2023 по 01.01.2024, виходячи з розрахунку: 15000,00 грн. (тіло кредиту) х 2,50% (стандартна процентна ставка) х 6 днів (строк кредиту). Та з урахуванням умов додаткової угоди до договору розмір відсотків становить 121275,00 грн. за період з 02.12.2023 по 21.10.2024, виходячи з розрахунку: 16500,00 грн. (тіло кредиту) х 2,50% (стандартна процентна ставка) х 294 днів (строк кредиту). Оскільки, як вказано в позовній заяві, кредитодавцем прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "Укр Кредит Фінанс", а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами, яку просить стягнути позивач, то стягненню підлягає прострочена заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 66000,00 грн. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач після отримання кредитних коштів взяті на себе зобов'язання відповідно до укладеного договору та додаткової угоди не виконує, істотно їх порушує, до погашення заборгованості заходів не вживала, що є підставою для стягнення з неї заборгованості та нарахованими відсотками. Таким чином, позов є обгрунтованим і підлягає задоволенню. Керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.525-527, 530, 610-612, 626, 628-629, 639, 1046, 1048, 1049, 1054 ЦК України,
Позовні вимоги задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за кредитним договором №1322-5139 від 27.12.2023 року в сумі 82500 (вісімдесят дві тисячі п'ятсот) гривень, з яких 16500 (шістнадцять тисяч п'ятсот) гривень прострочена заборгованість за кредитом, 66000 (шістдесят шість тисяч) гривень прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.
Сторони:
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс", місце знаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, буд.26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 від 09.01.1997 року, РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Волкова Н.Я.