Справа № 276/824/25
Провадження по справі №2/276/475/25
15 вересня 2025 року селище Хорошів
Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського А.М.
за участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, відповідно до якого просить визнати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 13- 19-0103, виданий виконавчим комітетом Володарсько-Волинської селищної ради 22.05.1998 року на ім'я ОСОБА_3 , недійсним.
В обгрунтування позову зазначила, що згідно договору дарування від 01 жовтня 1994 року ОСОБА_3 , яка була власницею житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , подарувала зазначений житловий будинок матері ОСОБА_4 (надалі позивач) - ОСОБА_5 . Разом з цим, дарувальник ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла і мати позивача. Отже, після смерті матері позивача відкрилася спадщина на належне їй на день смерті майно, до складу якого входить житловий будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Будучи спадкоємцем після смерті матері, позивач у встановлений законодавством строк звернулася до приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Косинського Сергія Олександровича із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак, 20.12.2024 року отримала листа за № 267/01-16 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яким відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що земельна ділянка, площею 0,15 га, згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії ЖТ № 13-19-0103, що виданий 22 травня 1998 року головою Володарсько-Волинської селищної ради Житомирскьої області, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 655/103, належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже після посвідчення та реєстрації договору дарування житлового будинку ОСОБА_6 .
Зазначає, що договір дарування житлового будинку був посвідчений 01 жовтня 1994 року, а Державний акт на право приватної власності на землю виданий 22 травня 1998 року. На підставі зазначеного позивач змушена звернутися до суду, адже саме в судовому порядку можливо визнати державний акт про право власності на земельну ділянку недійсним.
Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 15.05.2025 відкрито провадження по справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Ухвалою суду від 19.08.2025 за клопотанням представника позивача залучено до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_7 , оскільки після смерті ОСОБА_8 у спадкові права вступила її дочка ОСОБА_9 .
Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 03.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання сторонни та їх представники не з'явились, до суду подали заяви про розгляд справи без їх участі. Окрім цього, в заявах відповідачі зазначили, що позовні вимоги визнають.
Представник третьої особи до суду не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань до суду не подав.
Згідно частини 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалось.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , яка була власницею житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 подарувала зазначений житловий будинок ОСОБА_5 . Зазначене підтверджується копією договору дарування від 01 жовтня 1994 року, який посвідчений державним нотріусом Володарсько-Волинської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі з №1324 (а.сп.12-13).
Також, вказаний договір дарування зареєстрований Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації, право приватної власності на житловий будинок належить ОСОБА_6 (а.сп.14).
Згідно довідки КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради від 04.12.2024 №565 право власності на житловий будинок, жилою площею 18,5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_6 (а.сп.21).
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 , про що свідчать копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.сп.5-6).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.сп.9).
Позивач у встановлений законодавством строк звернулася до приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Косинського Сергія Олександровича із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері - ОСОБА_6 . Однак, 20.12.2024 року отримала листа за № 267/01-16, яким відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що земельна ділянка, площею 0,15 га, згідно державного акта на право приватної власності на землю, серії ЖТ №13-19-0103, що виданий 22 травня 1998 року головою Володарсько-Волинської селищної ради Житомирскьої області, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 655/103, належить ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже після посвідчення та реєстрації договору дарування житлового будинку ОСОБА_6 (лист про відмову у вчиненні нотаріальної дії - а.сп. 20).
Згідно з копією державного акта на право приватної власності на землю, серії ЖТ №13-19-0103, що виданий 22 травня 1998 року, право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку (0,1500 га) та ведення особистого підсобного господарства (0,3627 га), що розташована на території Володарсько-Волинської селищної ради по провул. Матросова, належить ОСОБА_3 . Підставою для видачі державного акта стало рішення виконкому Володарсько-Волинської селищної ради від 20.05.1998 року №124 (а.сп.22-23).
Відповідно до відомостей, наданих Відділом №1 Управління забезпечення реалізаціїдержавної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власностіна землю на території Володарсько-Волинського району міститься запис про реєстрацію вищевказаного державного акта, серії ЖТ №13-19-0103, за ОСОБА_3 ( а.сп. 24).
Рішенням виконкому Володарсько-Волинської селищної ради №124 від 20.05.1998 припинено дію рішення виконкому селищної ради №40 від 18.02.1998 щодо передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 ; затверджено матеріали технічної документації по встановленню меж і виготовлення державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_3 . Вказане підтверджується копією відповідного рішення селищної ради, а також архівною довідкою №65 ш/07-10 від 17.03.2025 (а.сп. 26, 28).
Згідно витягу з рішення тринадцятої сесії дев'ятого скликання Хорошівської селищної ради від 16.06.2022 №871 про перейменування вулиць та провулків в населених пунктах Хорошівської селищної ради, в смт Хорошів перейменовано провулок Матросова на провулок Малогорошківський (а.сп.27).
Відповідно до матеріалів спадкової справи №28, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкоємцями останньої є її діти: ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які теж померли, про що свідчать копії свідоцтв про смерть (а.сп. 51, 52, 65, 66).
Після смерті ОСОБА_8 у спадкові права вступила її дочка - ОСОБА_9 , згідно свідоцтва про право на спадщину (а.сп. 67). Після смерті ОСОБА_10 спадкоємцем останньої є її онука - ОСОБА_1 , що підтверджується листом приватного нотаріуса (а.сп.70).
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 243 Цивільного Кодексу УРСР в редакції 1963 року, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Згідно зі ст. 244 ЦК УРСР 1963 р., договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. Договір дарування громадянином майна державній, кооперативній або іншій громадській організації укладається в простій письмовій формі. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.
Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів (стаття 227 ЦК УРСР 1963 р.).
Із ч. 1, ч.2 ст. 12 Закону України «Про власність» від 07.02.1991, що діяв на час укладення договору дарування, вбачається, що праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
У відповідності із ч. 1 ст. 13 цього Закону, вважається, що об'єктами права приватної власності є жилі будинки. Громадянин, який став власником майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом (ч. 3 ст. 15 Закону «Про власність»).
Згідно із п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду від 4 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (назву змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98 р. № 15) із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13, від 25 травня 1998 року № 15, 4, відповідно до ст. 12 Закону України "Про власність" у приватній власності громадян можуть знаходитись жилі будинки, збудовані на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці. У разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Саттею 30 Земельного кодексу України (в редакції закону станом на 1993-1999 роки) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та постою статті 203 цього кодексу.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно листа № 10-1387/0/4-12 від 27.09.2012 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до статті 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Отже, право власності на придбане, побудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.
Встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору дарування, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому законом порядку, набула право власності на житловий будинок, жилою площею 18,5 кв.м., з господарськими будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, ОСОБА_6 правомірно набула право власності на житловий будинок з господарськими будівлями з підстав визначених ст.ст. 12-13 Закону України «Про власність», ст. 4, 243-244 Цивільного Кодексу УРСР в редакції 1963 року. Незаконність набуття права власності не випливає із закону та прямо не встановлена.
Враховуючи положення статті 30 Земельного кодексу України (в редакції закону станом на 1993-1999 роки), у зв'язку з набуттям ОСОБА_6 права власності на житловий будинок, до неї перейшло і право на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.
У порушення вищевказаних положень закону, 22.05.1998 року на підставі рішення виконавчого комітету Володарсько Волинської селищної ради № 124, земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок позивача, було передано у власність ОСОБА_3 та видано Державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку.
Відповідачі: Хорошівська селищна рада Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_9 позовні вимоги визнали у повному обсязі, жодних заперечень не надали.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЖТ №13-19-0103, виданий виконавчим комітетом Володарсько-Волинської селищної ради 22.05.1998 року на ім'я ОСОБА_3 . Позов підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 89, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним задовольнити.
Визнати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №13-19-0103, виданий виконавчим комітетом Володарсько-Волинської селищної ради 22.05.1998 року на ім'я ОСОБА_3 , недійсним.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Відповідач: Хорошівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, адреса місцезнаходження: с-ще Хорошів вул. Героїв України, буд.13 Житомирського району Житомирської області; код ЄДРПОУ 04344587.
Відповідач: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Житомирській област, адреса місцезнаходження: м. Житомир, вул.Довженка, 45, ЄДРПОУ 39765513.
Повний текст рішення складено 25.09.2025.
Головуючий суддя А.М.Збаражський