22 вересня 2025 рокуСправа № 495/5132/25
Номер провадження 2/495/2982/2025
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Мишка В.В.
за участю секретаря судового засідання Федорової Л.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в м. Білгород-Дністровський Одеської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача Романенко М.Е. звернувся до суду в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість у розмірі 46 937,61 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач не виконує умови кредитного договору № 200500127 від 11.04.2016 року, право вимоги за яким позивач отримав за договором факторингу.
У справі ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.07.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.
13.08.2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тисячник Р.Р. надійшов відзив на позовну заяву, в якій остання просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що: позивачем не дотримано строків позовної давності; позивачем не доведено набуття права вимоги саме до Відповідача, а не якихось сторонніх осіб, оскільки з наданих ним витягів і не повних копій документів не можна достовірно встановити набуття права вимоги саме за вказаним ним договором, надані позивачем лише витяги з додатків до договору факторингу з первісним кредитором без повних текстів реєстру боржників, має місце прострочення кредитора; позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі, наданий стороною позивача розрахунок заборгованості та виписка не є первинними документами, складені банком в односторонньому порядку; неустойка (штраф, неня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за таким договором, підлягають списанню у зв'язку з запровадженням карантину та воєнного стану. Крім того, розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача є непропорційним до предмету позову, вартість послуг є вочевидь завищеною, вказана справа є справою незначної складності та шаблонною, тому розмір витрат є неспіврозмірним та підлягає зменшенню. Отже, позивачем не обґрунтовано підстав для задоволення позову належними та допустимими доказами, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
В судове засідання представник позивача не з'явився, відповіді на відзив не подавав, надав заяву про розгляд справи без участі.
Відповідач та його представник, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явились, однак у відзиві на позовну заяву просили відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі та розгляд справи проводити у їх відсутність,
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статей 526,530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.
Згідно із частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з пунктом 2 частини 1статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень статей 12,81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї додатків кредитний договір між ОСОБА_1 та ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» було укладено 11.04.2016 року, а договір № 7_БМ про відступлення прав вимоги між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та ТОВ «Діджи Фінанс» 20.07.2020 року, при цьому пункт 1 договору відступлення передбачає набуття права вимоги новим кредитором - ТОВ «Діджи Фінанс» на підставі Додатку 1 до даного договору.
До матеріалів позовної заяви додано Додаток 1 до договору відступлення прав вимоги, однак його зміст є нечитабельним, у зв'язку з чим неможливо встановити, що саме відповідач зазначений у ньому як боржник.
При цьому судом враховано, що ТОВ «Діджи Фінанс» не надало відповіді на відзив представника відповідача, тобто жодним чином не спростувало доводи відзиву на позовну заяву, який містить обґрунтовані мотиви відсутності факту доведеності наявності у відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 ) та ПАТ «БАНК МИХАЙЛВСЬКИЙ» 11.04.2016 року.
Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 року №2704-IV передбачені правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій.
Частиною 1ст. 4 ЗУ «Про організацію формування та обігу кредитних історій» визначено, зокрема, що принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є: забезпечення конституційних прав і свобод суб'єктів кредитних історій; адекватність обсягів інформації цілям, для яких вони збираються; значимість, всебічність, об'єктивність, повнота і достовірність інформації; регулярність та безперервність надходження інформації; цільове використання інформації; строковість зберігання інформації; конфіденційність інформації та її захист; збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб'єкта цієї кредитної історії; незалежність Бюро.
Частиною 1ст. 5 ЗУ «Про організацію формування та обігу кредитних історій» передбачено, зокрема, що джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються користувачем до бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.
Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 по справі № 278/2177/15-ц визначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Необхідність дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 в справі №161/16891/15-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Окрім них, до обов'язкових реквізитів первинних документів, що використовуються для розрахунків (окрім перелічених вище), також належать: назва одержувача коштів; номери рахунків; назва банку (одержувача та платника коштів); сума операції (цифрами й словами) суму операції може бути відображено лише цифрами, якщо цей документ формують за допомогою програмного забезпечення в автоматизованому режимі або якщо це передбачено нормативно-правовими актами НБУ. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця. Разом з тим, як зазначено у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, якщо вони виконані з дотриманням вище зазначених вимог діючого законодавства.
Як на підставу для задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», долучило до матеріалів позовної заяви виписки ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» по особовому рахунку ОСОБА_1 , сформовані 27.01.2025 року.
Суд, при оцінці цих виписок як доказів наявності заборгованості встановив, що вони не можуть бути прийняті в якості достовірних та допустимих доказів, оскільки не відповідають вимогам, встановленим у ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» до форми і змісту первинних та зведених облікових документів, зокрема, у долучених до матеріалів справи виписках по особовим рахункам ОСОБА_1 відсутні такі обов'язкові реквізити, як: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, вони також не засвідчені у спосіб, встановлений нормативними та підзаконними актами України.
Крім того, на підтвердження наявності заборгованості у відповідача, позивачем долучено до позову розрахунок заборгованості, який складено представником "ТОВ "Діджи Фінанс".
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У Постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2020 у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20 викладена правова позиція стосовно належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорам. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належаними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що складений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на стягненні якої наполягає позивач.
Стороною відповідача заявлено про сплив строку позовної давності. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена ст.257 ЦК України і становить три роки. За змістом ч.2ст.259 ЦК України, строк позовної давності може бути збільшений за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За приписами ч.4 вказаної статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У довідці про умови кредитування та орієнтовану сукупність вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту від 11.04.2016 року передбачений строк кредиту 730 днів з 11.04.2016 по 11.04.2018.
За таких обставин, враховуючи дату закінчення кредитного договору 11.04.2018 року, загальний строк позовної давності мав сплинути 11.04.2021 року.
Позивач, як правонаступник ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» звернувся до суду 09.07.2025 року.
Водночас, позивач просить поновити йому строк позовної давності для подання позову до суду обґрунтовуючи тим, що наявність тривалого судового спору щодо приналежності права вимоги кредитору, а саме спору у справі № 910/11298/16 Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ «Банк Михайлівський» (ухвалою Господарського суду від 03 вересня 2020 року замінено на правонаступника - ТОВ «ДіджиФінанс») до ТОВ «ФК «Плеяда», ТОВ «ФК «Фагор», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України про застосування наслідків нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року № 1905 укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «ФК «Плеяда», визнання недійсним договору факторингу від 20 травня 2016 року № 1, укладеного між ТОВ «ФК «Плеяда» та ТОВ «ФК «Фагор», що в свою чергу унеможливлювало у межах встановленого строку звернутися з позовом до суду. Крім того, підставами для поновлення строку позовної давності позивач зазначає ведення урядом України карантину, у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а також введенням воєнного стану на території країни, що стало підставою для внесення відповідних змін у ЦК України та продовження строку позовної давності.
При цьому, суд зауважує, що передача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, новому кредитору не перериває строки позовної давності. Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У той же час пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон України № 691-ІХ від 16 червня 2020 року «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Крім цього, до об'єктивних причин звернення до суду із захистом своїх прав та інтересів, позивачем виокремлюється також введення воєнного стану на території країни.
Суд зауважує, що введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об'єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїй постанові від 29 вересня 2022 р. у справі № 500/1912/22 дійшов висновку, що протягом дії воєнного стану суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.
Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Врахувавши, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 11.04.2021 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, беручи до уваги введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022«Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану, позивачем не пропущено строк позовної давності.
За змістом ст.256,267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог. Відтак, у цій справі строк позовної давності не пропущено, при цьому, позовні вимоги є безпідставними.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Тож, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю. Відповідно до положеньст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 і ч. 2ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір а також понесені витрати на правничу допомогу, які розподілу не підлягають і покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.12,81,141,229,247,263-265,268,354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 23.09.2025 року.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса: вул.. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ: 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Віталій МИШКО